App Store Google Play

Чому третина українців досі ностальгує за СРСР?

25 Червня 18:00
Чому третина українців досі ностальгує за СРСР?

Останнє опитування Київського міжнародного інституту соціології продемонструвало, що половина українців не шкодують про розпад СРСР, але при цьому кожен третій (33,5%) шкодує. Це достатньо значний відсоток (третина), який відкрито демонструє, що у царині декомунізації перед владою та суспільством стоїть багато невирішених завдань. У той час, як влада без особливого ентузіазму ставиться до відновлення історичної правди, проросійські сили діють з чіткими наративами, про що свідчить рівень симпатії до СРСР серед їхніх виборців. Цікаво, що серед молоді (у віці до 30 років) 14% шкодують про розпад СРСР, хоча йдеться про людей, які народилися після совка. Цифра невелика, проте вона також свідчить про необхідність роботи з суспільством.

Проблема в тому, що нашим постколоніальним суспільством мало хто займається. На державному рівні цього точно не було і немає. Як і мало дуже якісної журналістики, яка б доносила до людей не просто факти, а мала принципову позицію і знала власну історію. В існуючих реаліях проводити відповідні опитування ризиковано, адже «хворий організм» навряд чи покаже правильну температуру. Більш того, самі соціологічні опитування у нас часто використовуються як технологія для спонукання до потрібної думки і настроїв. Для наукових спільнот, державних структур, звичайно, потрібно знати стан суспільства, проте для широкого загалу реальність може сприяти загостренню хвороби. Суспільству потрібні ліки, а не постійна констатація діагнозу. Власне, ліками займається газета «День» протягом багатьох років, реалізуючи низку проектів, окрім самої газети. Це і Бібліотека газети «День», як потужний історичний проект, це і Літня школа журналістів, як база і орієнтир для студентів, майбутніх журналістів. Проте це має бути гуманітарною політикою на державному рівні.

Що думають з цього приводу самі соціологи?

«ІСНУЄ ВПЛИВ РОСІЙСЬКОЇ ПРОПАГАНДИ ТА НЕДОСТАТНЯ РОБОТА ВЛАДИ ПО ДЕКОМУНІЗАЦІЇ»

Володимир ПАНIОТТО, генеральний директор Київського міжнародного інституту соціології:

— В одному з наших запитань у цьому опитуванні, ми намагаємося дізнатися, чого було більше від Радянського Союзу: шкоди чи користі? І за результатами видно, що відбуваються дуже чуттєві зміни. На жаль, велика частина змін відсотків підтримки СРСР у результатах опитувань не через те, що відбулися зрушення у суспільній свідомості, а через те, що у останніх опитуваннях у нас немає респондентів з Криму та значної частини Донбасу, де якраз було найбільше ностальгії за Союзом. Проте ми порівняли нинішні дані з результатами минулих опитувань, де видалили дані про Крим та Донбас взагалі, і дивилися, чи відбуваються зміни по тих самих територіях. Приблизно дві третини позитивних зрушень залишалося. Тобто, якщо у загальному опитуванні позитивне зрушення відбулося на 20%, то на 14% це все ж зміни у головах людей, а не територіальна похибка. Тому, це досить позитивна динаміка, хоч, на жаль, частково пов’язана просто з плином часу та зміною поколінь, адже людей, які ностальгують за Радянським Союзом стає буквально менше.

Вірогідно, 30% людей, що ностальгують за Радянським союзом         — це багато, але про минуле завжди згадується більше позитивного ніж негативного: більшість, людей, що ностальгують за цим періодом, думають про свої молоді роки. Пам’ятаю вислів Марка Твена: «Коли мені було чотирнадцять, мій батько був такий дурний, що я насилу витримував його; але коли мені виповнився двадцять один рік, я був здивований, наскільки цей старий чоловік порозумнішав за останні сім років». Тобто люди, коли говорять про минуле, бачать його зовсім не так, як сприймали, коли реально переживали цей період, тож подібне викривлення зустрічається часто. Тому, хоч 30% і досить багато, але не трагічно.

Коли ми говоримо про значний відсоток прихильності до СРСР серед молоді (14%), то розуміємо, що мова йде про певне відтворення культури. Якщо людина сама не бачила проявів радянського минулого, але живе у родині, оточенні, де батьки чи діди згадують  про цей період у позитивному контексті, тоді у молоді формується таке ж ставлення. Інколи, на це впливають ЗМІ, бо значна частина молоді продовжує сидіти у російських соціальних мережах, а на Півдні і Сході люди продовжують дивитися російські телеканали. Тож ми можемо говорити про два чинники, які формують подібне ставлення у молоді: вплив родини та російських ЗМІ і соцмереж.

Я неодноразово писав про проблему впливу російської пропаганди на суспільні настрої в Україні та роботу влади по декомунізації, зокрема ми робили індекс впливу російської пропаганди. На мій погляд, ми програємо, чи, щонайменше не виграємо інформаційну війну з Росією всередині України. Тому що деякі тези російської пропаганди мають слабку, але позитивну динаміку в Україні, а це доволі небезпечно.

Декомунізація ж почасти здійснюється досить формально, наприклад, багато чого зроблено для перейменування. У Києві вирішили перейменувати 160 вулиць), але ніхто не слідкує за кінцевим ефектом. КМІС, наприклад, проводив два дослідження у Кропивницькому до перейменування і через два роки після перейменування. Результати показували, що більшість людей взагалі не хочуть перейменування, а коли їм запропонували різні варіанти назви міста — вони обрали не Кропивницький. Однак, їх позицію проігнорували, і влада дала місту назву, яка була шостою за рейтингом вподобань. В результаті, навіть за два роки більшість населення були незадоволені перейменуванням і 30% відчували гнів з цього приводу, тож менше людей згодом проголосували за чинну владу, яка провадила таку політику. Чи мало це позитивний вплив на декомунізацію? Це просто викликало роздратування. Завжди мають бути конкретні показники, яких ми хочемо досягти у ході впровадження певної політики і далі треба виконувати стратегію, яка призведе до підвищення цих показників. Ми маємо переконати людей у тому, що вони живуть на вулиці чи у місті, названому на честь злочинця. І коли хоча  б 60—70% стануть у цьому переконані, вони самі будуть вимагати перейменування, тоді це матиме реальний вплив.

«ПОДІБНИЙ РЕЗУЛЬТАТ (30%) ЗУМОВЛЕНИЙ ФЕНОМЕНОМ СОЦІАЛЬНОЇ ІНЕРЦІЇ. ПОТРІБНІ ГЛИБИННІ ДОВГОТРИВАЛІ РЕФОРМИ»

Євген ГОЛОВАХА, соціолог, доктор філософських наук, професор, заступник директора Iнституту соціології НАН України:

— На мій погляд, третина населення, що вважає, ніби СРСР приніс більше користі ніж шкоди абсолютно органічно вписується в загальносуспільний контекст України. Згадую, що 10 років тому майже половина людей так вважала, тож ми бачимо певну позитивну динаміку. Однак, треба розуміти, що подібний результат (30%) зумовлений феноменом соціальної інерції, а його подолати не так просто — потрібні глибинні довготривалі реформи. Інакше відбувається те, що зараз — дуже багато людей забувають про погане, а згадують молодість, хоча поступово це все одно піде. На жаль, Україні можна було здолати таку динаміку значно швидше, за кілька десятків років, але ми виявилися не спроможні.

Не треба думати, що знання і правда про реальну ситуацію в суспільстві можуть зруйнувати щось в країні. Руйнує завжди невігластво і неправда. Чим більше ви будете знати про свідомість, аналізувати всі складні моменти масового сприйняття дійсності, не боятися складних тем — тим якісніший буде результат.  Адже жити у вигаданому світі — повторювати досвід того ж самого Радянського Союзу.

День

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Загрузка...

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

‡агрузка...


В середині минулого тижня деякі справи та одне свято закинули мене у Дніпро. Тому вперше за останні 16 років я подивився на це місто поглядом киянина. Хоча киянин з мене відносний - тільки вийшов на П...
Нам вдовблювали 200 років, що Днєпрапєтровск - це російське місто, його збудували російські царі та зросійщені генсеки «і ваапщє - тут всєгда гаварілі па рускі».Але ми з вами у 2014-2015 р...
Андрій ДЕНИСЕНКО

Дніпру 1200 років

Дніпру 1200 років!Такі гасла цілком могли би прикрасити вулиці нашого міста в ці святкові дні.Міста, давнішого за Москву та імперію, з її катеринами, переписуванням історії та байками про початки житт...
Дмитро Томчук

Про COVID-19 зсередини

Это мой очередной ежедневный лонгрид, но! На этот раз я очень прошу дочитать все до конца! Особенно людей который я люблю и уважаю и я знаю, что многим не хватает сил дочитать все до конца и они прост...