App Store Google Play

Дно в деталях

18 Червня 14:00
Дно в деталях

Як працює економічна система? Схема доволі проста. Існує два кола обігу вартості. До внутрішнього, базового, входять фірми та домогосподарства. Одні виробляють і продають товари та послуги, другі отримують від них доходи в формі зарплати та прибутків, щоб потім їх витратити на їхню продукцію. Так вартість перетворюється з товару на гроші й навпаки протягом століть. Це було відомо ще Карлові Марксу.

Також існує зовнішнє коло обігу вартості, зав’язане на внутрішньому. Воно складається з державного, фінансового та зовнішнього секторів. Кожен із них вилучає частину вартості із внутрішнього кола, щоб потім повернути її назад в іншій формі. Перший вилучає податки, а повертає бюджетні видатки. Другий забирає свою лепту депозитами й іншими фінансовими вкладеннями, а віддає її кредитами та інвестиціями. Третій вливає у внутрішнє коло значні суми в формі зовнішніх кредитів, іноземних інвестицій, переказів з-за кордону та експортних надходжень, натомість виймає частину вартості як плату за імпорт, репатріацію дивідендів, погашення кредитів і тому подібне.

У нормальні часи зовнішнє і внутрішнє кола перебувають у рівновазі. Коли з’являються тимчасові порушення в функціонуванні внутрішнього кола, то досить скоро державний, фінансовий або зовнішній сектори реагують на це, вливаючи необхідну суму й повертаючи систему у рівноважний стан. Якщо їм не вдається це зробити автоматично, то держава стимулює такий приплив, змінюючи відсоткову ставку, валютний курс чи дефіцит бюджету — це такі собі краники, через які можна прямо чи опосередковано поповнювати економіку кров’ю грошей.

Але от прийшла пандемія, і вся ця схема полетіла шкереберть. Бо розлад внутрішнього кола набрав темпів практично моментально, на порядок швидше та зі значно вищою амплітудою, ніж звичайно. На жаль, механізми роботи зовнішнього кола не дозволили йому зреагувати на цю проблему настільки ж блискавично. Тому лікувати розлад внутрішнього кола в такому ж темпі, як він виник, виявилося нічим. Зрозумівши це, розвинуті держави вдалися до відчайдушного засобу: вони почали просто роздавати гроші своїм громадянам. Україна не зрозуміла проблеми повністю й не змогла їй зарадити. Тому, як казав класик українського політикуму, маємо що маємо. І тепер те, що ми маємо, починає поволі кристалізуватися в формі катастрофічних статистичних показників і депресивних явищ у наших селах і містах.

Проблема держави

Зараз з’являються підтвердження того, що кризові процеси не зосередилися у внутрішньому колі обігу вартості, а поширилися й на зовнішнє. Державний сектор — яскравий тому приклад. За даними Держказначейства, у квітні державний бюджет зібрав на 7,1% менше доходів, ніж рік тому. Показники надходжень від податкової та митниці були ще гіршими (–14,3%). Але їх частково компенсували кошти НБУ та Спеціального фонду. Указані цифри вже тоді, місяць тому, показували, що в першому наближенні номінальний ВВП за квітень упав на понад 10%. Якщо відняти від цього близько 5% зростання цін (це груба оцінка), то вийде, що квітневий реальний темп падіння економіки міг сягати 15% і більше. Це суттєво відрізняється від тих 11,3% за другий квартал, які НБУ прогнозував понад місяць тому.

Усередині квітня Верховна Рада переглянула державний бюджет і зменшила план бюджетних надходжень на 2020 рік на 10,9% до 976 млрд грн, збільшивши при цьому бюджетний дефіцит у понад тричі до 298 млрд грн. Можна було б сподіватися, що оновлений бюджет відповідатиме реаліям карантинної економіки, тож його виконання буде кращим. Але, за даними Держказначейства, у травні план держбюджету за доходами було виконано на 97,8%, падіння відносно травня минулого року склало аж 29,6%. При цьому хоча формально податкові та митні надходження становили 100,8% від плану, але їх падіння відносно минулого року пришвидшилося до 17,2%. Це при тому, що з 11 травня почався перший етап виходу з карантину, тож багато бізнес-одиниць відновили роботу й нібито мали почати заробляти та сплачувати якісь кошти до бюджету. Виходить, що уряд і парламент виявилися занадто оптимістичними у своїх прогнозах і їхня реакція на кризові процеси хибна. Це створює низку загроз.

По-перше, залишки коштів уряду на Єдиному казначейському рахунку будуть танути стрімкіше, ніж очікувалося. Добре, що у травні уряду вдалося залучити на внутрішньому ринку близько 50 млрд грн, МВФ ось-ось перерахує нам $1,9 млрд і ще близько $3 млрд надійде від інших міжнародних фінансових установ. Цих грошей вистачить на кілька місяців консервації нинішньої кризової ситуації. Але що буде далі — велике питання.

По-друге, із часом ризики невиконання бюджету почнуть відвертати інвесторів від вкладень у державні цінні папери. Проблеми можуть виникнути не лише з розміщенням держоблігацій на зовнішніх ринках, які зараз зовсім не фонтанують ліквідністю, а й на внутрішньому. Власне, нерезиденти уже зменшують свої вкладення в облігації внутрішньої державної позики (ОВДП): за два з половиною місяці від початку карантину обсяг цінних паперів на їхніх рахунках упав на 18,5 млрд грн. Тож наразі надія тільки на внутрішню банківську систему.

Услід за зниженням облікової ставки до 8% упала дохідність депозитних сертифікатів НБУ, тому на сьогодні відсоток за ними менш привабливий для банків, ніж за ОВДП. Тож банківська система зараз інтенсивно інвестує у внутрішні держоблігації. Але її ресурси не безмежні. За даними НБУ, на кінець квітня банки України тримали в депозитних сертифікатах 139 млрд грн, що на понад 43 млрд грн менше, ніж на кінець лютого, до початку карантину. Судячи з усього, за травень ці залишки ще суттєво підтанули, хоча офіційної статистики поки немає. Цих коштів також не вистачить надовго, бо фінансовий апетит уряду тільки зростатиме. Та і їх ще треба буде залучити.

Із двох попередніх загроз виникає третя: посеред осені може виявитися, що грошей у казні кіт наплакав. Тоді доведеться переглядати бюджет (проводити секвестр бюджетних видатків) або в ручному режимі обмежувати державні витрати, щоб якось дотягнути до нового року. Якщо уряд виявиться неготовим до такого сценарію розвитку подій, то Україна пройде через черговий етап фінансової турбулентності. Що ми матимемо на виході — який курс долара, рівень доходів і безробіття — поки сказати важко. Але солодко точно не буде.

Не слід забувати і про ще один важливий нюанс, характерний для економічних криз в Україні. Під час рецесій помітна частка українського бізнесу переходить у тінь. Цього разу цей процес має свою особливість: підприємці відправляють своїх працівників у відпустку за власний рахунок. Нібито нічого дивного, бо так робить багато хто. Але річ у тім, що в непоодиноких випадках працівники, на папері відправлені в неоплачувану відпустку, насправді працюють, тільки от отримують зарплати в конвертах. На таку гіпотезу наштовхує наступний факт: за даними НБУ, за березень-квітень обсяг готівки, випущеної в обіг, виріс на 47 млрд грн або близько 12%. Це аномально високий темп приросту, особливо з огляду на спад ділової активності, зумовлений карантином. Вищий обсяг готівки вказує на більшу частку тіньової економіки. Тобто на ділі підприємства працюють, але ні офіційна статистика, ні державний бюджет про це не знатимуть. Через це казна недорахується десятків мільярдів гривень надходжень, бо де-факто вартість буде створена, але де-юре її не існуватиме.

Надія на фінансовий сектор

Отже, в контексті реагування на негативний вплив карантину на економіку уряд почасти має зв’язані руки, а частково просто не здатен адекватно оцінити ситуацію та зробити необхідні кроки у відповідь. У таких обставинах великі надії слід було покладати на фінансовий сектор та Нацбанк як його регулятора та законодавця мод. І починалося все справді небезнадійно. Коли НБУ знизив облікову ставку до 8%, то тим самим змусив комерційні банки перемкнутися з депозитних сертифікатів на ОВДП, але не тільки. У фінансових колах були сподівання на те, що політика дешевих грошей стимулюватиме кредитування, яке вдосталь підживить внутрішнє коло обігу вартості. Але не так сталося, як гадалося.

Головна причина — банки не хочуть брати на себе ризики, що закономірно зростають у період кризи. Тому, перестраховуючись від можливих утрат, вони воліють не заплющувати очі на тимчасові фінансові труднощі своїх клієнтів, а видавати менше кредитів. І статистика НБУ це підтверджує, перебуваючи в неоплачуваній відпустці. Кілька кварталів тому в Україні можна було спостерігати міні-бум споживчого кредитування: торік банківський портфель кредитів домогосподарствам зростав у середньому майже на 1 млрд грн на місяць. Ця тенденція протривала до перших тижнів карантину, відтак вичерпалася: лише за квітень портфель позик населенню знизився майже на 7 млрд грн. А ці гроші були конче необхідні людям, які втратили роботу чи були змушені витратити останні заощадження. Не отримавши такого підживлення від фінансового сектору, внутрішнє коло обігу вартості опинилося у ще гіршій ситуації, ніж можна було сподіватися.

Ситуація з корпоративним кредитуванням у чомусь подібна. У цьому сегменті буму не було. Зате у березні залишки банківських кредитів держкомпаніям виросли на 4 млрд грн, а приватним корпораціям — на 56 млрд грн. Можливо, це зростання відбулося за інерцією, поки банки не усвідомили ризиків і не почали займатися їх зведенням до мінімуму. У квітні тенденція розвернулася на прямо протилежну: портфель кредитів держкомпаніям знизився на 3 млрд грн, а приватному бізнесу — упав на 22 млрд грн. І це в той час, коли підприємства опинилися перед банальною нестачею обігових коштів, необхідних хоча би для того, щоб виплатити людям зарплату.

Ось тут ми бачимо зворотний бік банківської реформи. Щоб стимулювати приплив грошей в економіку від банківського сектору, НБУ знизив облікову ставку й пом’якшив цілу низку вимог до банків. Але ті тепер настільки «відформатовані» банкопадом та реформою, що воліють зайвий раз перестрахуватися, допускаючи поглиблення економічного спаду, від якого в підсумку вони й постраждають, ніж використати ліміти, відкриті Нацбанком, для підтримки надійних позичальників, що тимчасово (!) опинилися у скрутній ситуації. Надії на фінансовий сектор не виправдалися. Стає зрозуміло, що чекати на порятунок економіки від нього — марна справа. І тут облікову ставку можна знижувати хоч до нуля. Поки гроші, які крутяться серед банків, не знайдуть швидкий та ефективний шлях до внутрішнього кола обігу вартості, доти економічна ситуація в Україні погіршуватиметься.

Зовнішній сектор та інвестиції

А от зовнішній сектор на диво виявився міцним горішком. За даними НБУ, у квітні рахунок поточних операцій було зведено із солідним профіцитом $1,4 млрд. Кожна із його агрегованих складових зробила свій позитивний внесок у загальний результат. Експорт товарів з України у квітні був лише на 4% менший, ніж рік тому, зате імпорт упав на 28,4%. Тут удача була на нашому боці. Основа нашого експорту — продовольство, а на нього попит майже не постраждав від карантину, хоч на яку країну ми подивимося. Тому у квітні з України було вивезено продовольчих товарів та сировини для їх виробництва на понад $1,8 млрд що на 6,6% більше, ніж за цей місяць минулого року. Натомість основа нашого імпорту — товари машинобудування з високою доданою вартістю, хімічна продукція та енергоносії. Перші країна не завозила, бо покупці сиділи на карантині й не могли купувати у звичних обсягах, а показники другої та третьої основних імпортних товарних груп постраждали від обвалу цін на нафту. У квітні поєднання цих ефектів було дуже сприятливим для України загалом та курсу гривні зокрема. Однак малоімовірно, що така ситуація збережеться надовго: існують ризики того, що в новому маркетинговому році в Україні буде нижчий урожай, ніж торік, дуже імовірно, що ціни на нафту ще дещо підростуть принаймні до $45 за долар (хоча $60 за барель, мабуть, уже не буде ніколи) та й зголоднілі до покупок споживачі заповнять магазини зі здебільшого імпортними товарами, як тільки отримають першу зарплату після карантину.

одібна ситуація і з послугами. У квітні їх експорт знизився на 17%, а імпорт обвалився на 50,5%. Така різниця завдячує спеціалізації нашої країни на ІТ-аутсорсингу, для якого карантин минув майже непомітно.

Багато хто побоювався, що українські заробітчани втратять роботу, відтак країна втратить мільярди доларів переказів із-за кордону. Але статистика поки спростовує ці побоювання. За даними НБУ, у квітні офіційні надходження валюти з-за кордону на оплату праці становили $857 млн, що тільки на 15,6% менше, ніж рік тому. Тобто медіа-істерія про мільйони заробітчан, які повернулися до України та сидять без роботи, не зовсім відповідає дійсності. Щось подібне стосується переказів із-за кордону, які, імовірно, в основному роблять заробітчани-нелегали своїм сім’ям: вони впали на 24,4% до $152, але в порівнянні з потоками офіційних доходів ця сума не така значна.

У підсумку можна сказати, що в березні, а особливо у квітні, після певної девальвації гривні зовнішній сектор досить помітно підживив внутрішнє коло обігу вартості української економіки. Це сталося на тлі поширення міфів про важке становище наших заробітчан. Не варто недооцінювати кмітливість людей, які виїхали на заробітки: вони розуміють, що в Україні на них чекають куди гірші перспективи, ніж на чужині. Як виявилося, на щастя для країни, економіка якої зараз як ніколи потребує грошей наших експатів.

Єдиний значний мінус, який можна прочитати у квітневому платіжному балансі, — падіння інвестицій. Імпорт машин, устаткування, транспортних засобів та приладів упав на 28,7%. Проблема в тому, що до цієї групи входять не лише автомобілі, що їх не купили українці, вимушені сидіти на карантині. Вона також містить і основні засоби для створення нового бізнесу та переобладнання наявного. Якщо ці засоби не були завезені, то не були продані, відтак підприємства не проінвестували певну кількість коштів, яка також мала би живити економіку та працювати на її зростання в перспективі. Власне, статистика інвестицій підтверджує цю гіпотезу. У порівнянні з аналогічними місяцями минулого року в березні та квітні чистий приплив прямих іноземних інвестицій в Україну упав на 83% і 95% відповідно, практично до нуля. Статистика Держстату підтверджує цю тенденцію по капітальних інвестиціях: у першому кварталі індекс капітальних інвестицій по економіці був на 36% нижчим, ніж рік тому. Це означає, що в березні практично не вкладали в українську економіку ні зовнішні, ні внутрішні інвестори. Це печальний факт, який протягом найближчих кварталів відгукнеться чималими додатковими пунктами в темпах економічного спаду.

Депресивні явища та необґрунтований оптимізм

Отже, хоч зовнішній сектор і підтримав внутрішнє коло обігу вартості, але державний та фінансовий сектори, а також поведінка інвесторів навпаки створюють занадто багато тягарів для економіки. Тож у цілому зовнішнє коло обігу вартості бачиться занадто розбалансованим для того, аби відновлення економіки було V-подібним. Невже представники органів влади цього не помічають? Скидається на те, що вони одягнули рожеві окуляри та вперто не хочуть їх знімати. Це якийсь страусиний спосіб іти назустріч труднощам.

Заради справедливості слід зауважити, що днями в інтерв’ю liga.net заступник голови НБУ Дмитро Сологуб визнав, що на даний момент економіка падає стрімкіше, ніж передбачалося, та що за результатами року спад становитиме 6–7%, а не 5%, як Нацбанк прогнозував наприкінці квітня. Але хіба можна й ці цифри вважати адекватними, якщо ЄС прогнозує падіння своєї економіки на понад 7%? Оскільки Україна — маленька відкрита економіка, дуже сильно залежна від зовнішньої торгівлі, передусім з Євросоюзом, то його темп падіння — це для нас немов ватерлінія, вище якої ми не стрибнемо, як проста людина — вище своєї голови. Біда в тім, що на цих прогнозах будується державна економічна політика. І вона така ж рожева, як і окуляри тих, хто робив прогнози.

У підсумку треба готуватися до кількох подій. По-перше, за результатами 2020 року темп падіння ВВП, мабуть, буде двозначним. Статистика квітня вказує на те, що за цей місяць економіка падала на 15–20%, травень кращим не був, а недолуга державна політика призведе до того, що із двозначних темпів падіння Україна точно не вибереться у третьому й, можливо, не вибереться в четвертому кварталі, особливо якщо загостряться проблеми з бюджетом. Слід нагадати, що під час минулої рецесії найгіршим був перший квартал 2015 року, коли реальний ВВП знизився на 16,0% рік до року, під час позаминулої — перший квартал 2009 року, коли ВВП обвалився на 19,6%. Нинішня рецесія має всі шанси стати глибшою за дві попередні.

По-друге, різні регіони постраждають по-різному. Наприклад Львів і область значно залежать від туризму та зовнішньої торгівлі із західними сусідами України. Ці галузі значно постраждали від карантину, тому становище малого й середнього бізнесу на Львівщині вкрай важке. Навіть ринок оренди житлової нерухомості уже відреагував на це: винайняти житло у Львові давно не було настільки легко. Натомість Одеса й Одещина, мабуть, постраждають куди менше. Морський транспорт продовжує функціонувати, а зовнішні потоки українських туристів, мабуть, цього року переорієнтуються на південь країни. Звідси випливає, що місцеві органи влади повинні мати руки розв’язаними для того, щоб реагувати на проблеми регіону відповідно до ситуації. Українці повинні оцінити адекватність реакції місцевої влади й на цьому вибрати регіональних лідерів, які спочатку виграють місцеві вибори, а потім і претендуватимуть на заміщення у столичних офісах тих, хто ходить у рожевих окулярах.

По-третє, глибокі та тривалі економічні проблеми завжди стають основою для зростання соціального напруження. Інформаційний простір уже зараз заполонили новини про дикі злочини та розгули озброєних банд вулицями нібито цивілізованих міст. Це тільки початок. Головною загрозою тут є те, що Росія намагатиметься розгойдувати ситуацію, бо будь-яка нестабільність в Україні дозволяє їм відволіктися від власних проблем.

Тиждень

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Загрузка...

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

‡агрузка...


4 роки тому Дніпро позбувся тягаря гріхів і злочинів одного з організаторів Голодомору та офіційно став Дніпром.З тих пір навіть затяті противники узаконення цієї народної назви забули й згадувати про...
Юрій Фоменко

Біля річки Жовтої

1648 року, вночі з 15 на 16 травня, військо Речі Посполитої вишикувалося для здійснення маршу до урочища Княжі Байраки ...Чим була та битва під Жовтими Водами? Початком визвольної війни? Початком бурж...
Олександр ВАЙС

Окупація

Окупація завжди починається з брехні. Певною мірою окупація і є брехнею. Довгими й марними намаганнями називати речі тим, чим вони не є і привласнюванням їх тими, кому вони ніколи не належали. Наш вип...
Колись Чорний ліс тягнувся від Карпатів до Дніпра, а Голубий ліс на Січеславщині займав майже повністю Петриківський, Царичанський, Магдалинівський, Новомосковський та Павлоградський райони.Про що сві...