“Черкаси будуть чинити опір”. За останні кілька днів про цю фразу з однойменного фільму про оборону українського корабля під час вторгнення до Криму дізналися мільйони українців. Конфлікт президента Зеленського з мером міста, який оголосив про дострокове пом’якшення карантину, настільки показовий і багатоплановий, що може стати яскравою ілюстрацією всіх проблем президентства Володимира Зеленського та загроз державності, які це президентство несе.

Емоційний план конфлікту в принципі розглянуто досить широко. Образ героїчного мера Черкас, який протистоїть нерівноправному і нелогічному “велюровому” карантину в надії зберегти робочі місця громадян, – не більш ніж зовнішнє медіа-трактування події. Підґрунтя конфлікту і його реальний зміст мають багато рівнів.

Фон для ситуації, що склалася, звичайно ж, об’єктивний. І суть його – не просто в несправедливих і нелогічних карантинних заходах, що не дозволяють працювати малому бізнесу, але толерують роботу великих будівельних гіпермаркетів і бізнесів, пов’язаних з оточенням самого Зеленського та його партії. В якомусь плані це конфлікт вибудованої Володимиром Зеленським віртуальної реальності його президентства з об’єктивною реальністю українського буття.

Рівно рік тому Володимир Зеленський хакнув українську політичну систему. Постмодерністська кампанія, побудована на метаобразі “казкаря”, який обіцяє все всім. Вибудовування образу ворога в особі традиційної еліти, якій протистоїть народний герой. Підміна політичних понять ідеології, професіоналізму та програми маніпулятивним поняттям “нові обличчя”. Все це дозволило систему зламати. Але як і в кожній історії хакерської майстерності, злам системи не означав те, що генії зламу зможуть нею управляти.

Подальший режим управління країною в стилі відеозвернень та яскравих медійних перформансів дозволив до пори до часу приховувати відсутність послідовної і несуперечливої ​​державної політики. Володимир Зеленський потрапив у власноруч розставлену пастку для українського обивателя, який бачить політику як набір красиво сказаних на телекамеру тез і гасел. Як тільки Володимир Зеленський зіткнувся з об’єктивними кризами у військовій, економічній та медичних сферах, раптом виявилось, що державний менеджмент відрізняється від сценічного шоу, як Божий дар від яєчні. Говорячи по-народному, артист розмовного жанру раптом усвідомив що “триндіти – не мішки тягати”.

Передумови для конфлікту з місцевими елітами накопичувалися давно. В основі їх лежало дивне бажання Володимира Зеленського контролювати все і вся. У тому числі – місцеву владу. Грошей у державі ставало менше. Неофіти-управлінці з подивом виявили, що основні грошові ресурси внаслідок реформи децентралізації виявилися зосереджені в руках місцевої влади, зокрема – мерів. Виїмки в центральний бюджет поставили місцеву владу в скрутне становище. Скорочення урядового фонду соціально-економічного розвитку регіонів поламало звичну систему взаємодії центральної влади з регіонами через мажоритарників від правлячої партії, які де-факто завжди були розпорядниками цих коштів і будували на системі перерозподілу цих коштів відносини центру з регіонами.

Відсутність пряника і нова версія закону про місцеві вибори, який фактично блокував малі місцеві партії і мав би виступити батогом, за допомогою якого місцевих політиків повинні були загнати під бренд “Слуга народу”, підлили масла у вогонь. Однак тригером конфлікту стала коронавірусна криза.

Раптово виявилося, що одного відеозвернення з обіцянками захисту для медиків і 300% надбавок виявилося мало для матеріалізації масок і зарплат у лікарнях, адже фінансове навантаження з виконання необачних обіцянок президента повинні були нести якраз місцеві бюджети. Які зіткнулися з фінансовою кризою через карантин – адже карантин призвів до різкого падіння місцевих податків і зборів. Про ситуацію з місцевими бюджетами і нездійсненність соціальних зобов’язань, якщо вірити тому ж очільнику Дніпра Борису Філатову, мери неодноразово доповідали на селекторних нарадах з Банковою і Кабміном. Але творчі особистості з обойми “95 кварталу” застереження не почули. Творчі особистості в принципі не сильні в бухгалтерії.

Мери і місцева влада по всій країні швидко зметикували подальший хід подій. Адже за провал усіх роздутих обіцянок Зеленського повинен був хтось відповісти. А оскільки  народний президент непогрішний – ризик побачити чергове відеозвернення зі звинуваченнями у саботажі “старими обличчами” на місцях революційних ініціатив президента став занадто великий.

Демарш мера Черкас, без прив’язки до його, м’яко кажучи, суперечливої ​​особистості, виявився дуже доречним. І став фактично відповіддю стану професійних політиків і управлінців з віртуального світу Володимира Зеленського. Хтось (можливо, в “Батьківщині”, адже саме до цієї політсили належить Анатолій Бондаренко) дуже чітко прорахував імпульсивність і вразливість Зеленського до персональної критики. Як досвідчений боксер, Бондаренко привідкрив свій захист, спровокувавши президента на різку і необдуману атаку. Після якої на очільника держави посипався цілий град контрударів. У спонтанність ситуації не віриться і через те, що Анатолій Бондаренко дуже чітко перестрахувався від можливих наслідків – в основу рішення про ослаблення карантину лягло колективне рішення виконкому Черкас, яке особисто Бондаренко навіть не підписував.

Поліція може скільки завгодно говорити про те, що допит мера було скасовано для того, аби не провокувати масові акції протесту (хоча таке формулювання вже само собою коштує багато), але в реальності ніякого складу злочину в його діях просто не могло бути. А ініційований обласною держадміністрацією адміністративний процес щодо скасування рішення виконкому про вихід з карантину став фактично розпискою про безсилля центральної влади. Адже цей процес може закінчитися вже після карантину, коли будь-яка відміна квітневого рішення виконкому буде вже неактуальною. До того ж, ризик полягає і в тому, що суд може стати на позицію місцевої влади – через те, що загальнодержавний карантин без введення надзвичайного стану має умовну легітимність.

Однак і це ще не все. Яким би цікавим не був для політично стурбованих спостерігачів процес занурення влади Зеленського у відро помиїв у виконанні місцевої влади – він породжує критичні виклики для самої української державності. Авторитет центральної влади стрімко розбивається об “землю”. І звичайно ж, це – абсолютна вина Володимира Зеленського та його компанії “управлінців”. Всі ми запитуємо: чи дочекаємося ми публічної війни першої особи держави з недбайливими сантехніками і головами ОСББ? Чи буде він власноруч перебирати картоплю, як у старому анекдоті про Лукашенка?

Однак особливість публічних погроз першої особи держави щодо чиновників, мерів та інших “розбійників” полягає не тільки в некоректності форми і в ударі по авторитету інституту президента, який вирішує знизити статус своєї посади до рівня посади мера.

Правила політичних конфліктів дуже схожі на правила вуличних бійок. Якщо вже ти об’ївся борзотухи, починаєш задиратися і діставати перо – отже, бий. Інакше в дворовій ієрархії ти швидко позбудешся статусу “пацана” і станеш “балаболом”. Вибачте за такі метафори. Але або не погрожуй, або втілюй погрозу в життя.

І якщо в ситуації кризи місцева влада бачить, що вона не може спертися на владу центру і замість професійного управлінського діалогу отримує у відповідь лише образи й погрози – отже, місцева влада шукатиме іншу точку опори. Цією точкою опори можуть стати олігархічні групи – недарма ж ширяться чутки про якусь “партію мерів”, яка може бути сформована під чуйним керівництвом Ігоря Коломойського та Сергія Льовочкіна. Точкою опори може виступити Росія та її агенти впливу в особі Медведчука та інших адептів дружби з Кремлем. І процес відчуження та дискредитації центральної влади може стати лише прологом до набагато більш критичних і трагічних сторінок нашої історії. Куди привела країну Партія регіонів, сподіваюся, нагадувати не треба.

Державну політику не можна підмінити ефектними відео, метою яких є підтвердження своєї крутості самому собі. Ошатний фасад держави, що прикриває деградацію та дискредитацію інститутів влади, не зможе утримати нашу країну від падіння.

Так само, як красива плівка поверх зотлілої будівлі не здатна стримати від падіння перекриття.

БУКВИ