App Store Google Play

Які вдома, їм страшно

16.04.2020 14:00
Які вдома, їм страшно

Вони мокрі, замотані бинтами і просочені якоюсь хімією. Це помічаєш, коли відчиняєш двері районної поліклініки. І коридори просякли цим запахом. Хлорка плюс ще щось, не таке різке. А потім прямо – і впираєшся в скляні двері. За ними медпрацівник, замотана по саме нікуди, каже тобі стояти на мокрім (рушник, простирадло…), міряє твою температуру дистанційно, забирає картку і відправляє назад за скляні двері. І тоді помічаєш, що в коридорі, крім тебе і ще когось (сидить, чекає), – нікого. І ця тиша. Приходить медсестра, санітарка (прибиральниця?) знову протирає, миє. Чимось. Тут колись гул стояв, як на вокзалі, тут товклось, чекаючи на плановий медогляд чи на прийом у дільничного лікаря, пів району. Де вони всі? Пояснення на стіні: КАРАНТИН. За якихось п’ятнадцять хвилин (колись це займало щонайменше пів години) тобі виносять рецепти і... ти вільний, можеш бігти. Хочеться бігти. Виходиш на сонце, знімаєш маску і дихаєш теплим свіжим повітрям, напоєним запахом цвітучої аличі.

Двері зачинились, а вони залишаються там. Ти вільний, а вони залишаються там. На цілий день, без цього майже літнього сонця. Це районна поліклініка, не реанімація. А там по змінах працюють, 24 на 7. Це їхня робота. Ти був там, у реанімації, – на щастя, не в час К. Де терапевт на пів ставки, а ставка – чотири тисячі. Де медсестра, яка має 27 років стажу, отримує чотири двісті, а хірург – шість сто. Сподіваюсь, їм справді додали, і тепер не буде один лікар на два відділення, і гематолога та ще цілий ряд спеціалістів не потрібно викликати по телефону.

Це така робота в людей – як в аптекарів, які жаліються тобі (особисто знайомі) на шалений наплив покупців всіляких; на те, що не можуть піти навіть у відпустку, хіба що звільнитися без грошей, а вдома малі діти. І все це приватні структури, і забудьте про кодекс і якісь там права. Їм страшно. Як касирам і продавцям в магазині – вони коробок наставили, порожніх коробок наставили, щоби збільшити відстань між собою і покупцем. На лінію увагу звертають не всі. Не знаю, чи страшно тим водіям, які привезли і возять щоденно товари й заносять коробки в аптеки і магазини. Самі, ніяких вантажників. Всім цим кур’єрам, що носять і возять; тим, хто на заправках; тим, хто в автомайстернях і гаражах, на тепловозах, в депо. В ЖЕКах, службах: газовій, наприклад, що обслуговують електричні мережі, водоканал, поліція, вивіз сміття… Тим, хто працює, щоб ми добре спали спокійно, бо така в них робота – в реалі, ручками і на землі, як селяни, що бульбу садять, щоб восени ми мали що їсти. Всі. І не по сотні за кілограм, бо привезли з Єгипту, і то літаками. Про фронт, про війну, про поранених, вбитих я помовчу.

Хто про них знає – вони ж не герої, хто про них пише? Відкриваєш Інтернет – і от справжні герої; про ФБ я не згадую навіть, це просто ганьба – читайте сайти центральних видань. Фоторепортаж один, другий, тест на тексті, як вони дома сидять і борються з лінню, нудьгою, об’їданням, тобто холодильником. Алкоголізмом і… з власною розумовою неміччю – бо зрозуміти того, в кого, може, вже і грошей немає, кому нікому і хліба купити, їм не під силу. Шоу-бізнес, глобальні мислителі, що готові пояснити все і відразу, тільки потім, коли вже поїзд пішов, українські селебрітіз, політики, відомі особи. Назву таку придумали – ізолянти. Ні, влада не краща, що піариться, миючи історичний центр порожній (бо де ті туристи?), а не спальні райони, де більшість живе. Ні, посполиті не кращі, бо далі у церкву, навіть на вулиці лікоть до ліктя стоять. Їх вірус не візьме – вони ж тут, їм конче мають то все освятити.

Так, трохи гумор рятує – в неті, а особливо живий, коли бачиш, як курять з-під маски ті, що парк окропили, доріжку, лавочки і спортивні площадки, як в масці бігають, сплять, рибу ловлять, педалі на вулиці крутять мало не в протигазі і ОЗК. Ніч, нікого, хіба пси бродять – точно без масок.

Але рівновагу в цей світ приносять вони – ті, кому справді як у пеклі. Пожежники в зоні. Вогонь, радіація, мало того, ще вірус кругом. Тому і лягли на траву так відпочити. Потім знову до праці… А дома – потім прийдуть і спати, і… спати.

Сидіти, тупо сидіти? Сидіть, тільки для чого кричати про це на весь світ? Маєте гроші, можете – добре. Мовчки сидіть.

ЗБРУЧ

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Загрузка...

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

‡агрузка...


Андрій ДЕНИСЕНКО

Розрита могила

У Новоолександрівці під Дніпром - нова ілюстрація до відомого Шевченкового віршу. Під виглядом і прикриттям археологічного дослідження по варварськи знищено 5-тисячолітній курган. Усі розкоп...
Всі ми у ці дні про щось мовчимо. Кожен про своє, але і усі про одне, спільне. Але треба не лише мовчати. Треба і нагадувати, згадувати, поширювати, тільки б усі довкола ніколи не забули. 21...
Особливості українізації в одному невеликому місті і його околицях. То є не філологія. То є психологія.) Група в соціальній мережі невеликого міста центральної України. Учасники місцеві російсько...
В 1816 році в Європі стався рік без літа. В червні-серпні в Нью-Йорку, Лондоні, Парижі, Берліні були морози, сніги, бурі та затяжні дощі. Кліматичну аномалію викликало виверження вулкану Тамбора в Інд...