App Store Google Play

Хід думок

9 Квітня 10:00
Хід думок

Щойно Володимир Зеленський на врученні Шевченківської премії процитував Черчилля, нібито коли прем’єрові Сполученого Королівства принесли держбюджет, припустімо на 1942 рік, він запитав: «А де видатки на культуру?». Йому кажуть: «Але ж війна…». Сер Вінстон дивується: «А за що ж ми тоді воюємо?».

Це, звісно ж, апокриф, але він справді відбиває систему пріоритетів дорослої держави та нації, і цей виступ президента процитували майже всі видання. Не минуло й трьох тижнів, як Мінфін підготував рішення про секвестр бюджету заради боротьби з клятим вірусом: скорочення стосуються Мінкульту, Українського культурного фонду, Держкіно, Суспільного телебачення та радіомовлення, «Мистецького арсеналу», Інституту книги — одне слово, цілої машини виробництва та розповсюдження того, заради чого, за словом Черчилля, точиться війна з агресором. Більшість медіа про це навіть не згадали, я спеціально перевірив.

Голова профільного комітету ВР Олександр Ткаченко назвав обкроєння фінансування убивством креативної індустрії, президент заспокоїв, що секвестр відбудеться за м’якшим сценарієм, але ж оцініть хід думок! Сім мільярдів гривень теоретично здатні компенсувати наслідки саботажу медичної реформи, проте не із цими менеджерами (он в Одесі в інфекційній лікарні замість ліжок для хворих і захисних матеріалів закупили поза тендером м’які меблі, кухонний гарнітур і таблички для дверей по тисячі гривень за штуку, і все проти епідемії!). А от індустрію таки є ризик убити. Припустімо, не фізично: оператори перекваліфікуються в таксистів, письменники — у розносників піци, їм не звикати. Про те, що, може, накриються сферичним артефактом усі сподівання на повноцінний старт мого рідного Суспільного, я взагалі мовчу. Те, що не стане культурного продукту, не всі й помітять. Ну не буде «Котиків» та «Гуцулки Ксені», ну зачиниться Довженко-центр та «Мистецький арсенал», ну збанкрутують видавництва, а заразом і книгарні. Навряд чи це позначиться на ціні гречки, хоча вона, найімовірніше, і без того підскочить. А от на виживанні країни в часи кризи — безумовно.

Деякі вимушені заходи безпеки стосовно вірусу й деяка вимушена недолугість їхньої реалізації в кожному окремому випадку випробовують нині на міцність усі країни й суспільства. Чи погоджуватимуться люди далі з легітимністю чинних ієрархій, якщо ці ієрархії не в змозі вберегти їх від, будьмо відверті, не найстрашнішої в історії людства загрози? України це стосується поготів, бо вона й без того розгойдана інформаційною складовою гібридної війни й, крім того, рідкісними у своєму провінційному нахабстві ляпами чинної влади. На це накладаються відверто сєпарські ворушіння деяких регіональних князів і баронів, тобто українська держава як інститут у реальній небезпеці, і не один я так вважаю — якби ж то! Протиставити цьому можна лише якісь надзвичайні дії. Надзвичайні! А ми тим часом рубаємо штатний інструментарій.

Культура — єдиний інструмент, здатний зшивати країну. Ні, брешу: є ще один — війна, але тільки за умови, що ця війна доноситиметься до всіх громадян у неспотвореному вигляді й саме в такому вигляді вийде на перший рядок порядку денного не лише в ЗМІ, а й у побуті. Решта ж — реформи або хай навіть якась одна яскрава, успішна реформа, харизматичний лідер, спортивні перемоги, інженерні досягнення — може (і має) впливати певний короткий час. Нереально згуртувати націю навколо усвідомлення того, що «АН» — український бренд, воно працює лише в умовах добробуту й лише в системі. А якщо системи немає, як і добробуту? Це, перепрошую, абетка, коли починаєш її аргументувати, усередині піднімається спротив: ніби ж очевидно, понад те, це тавтологія! Масова свідомість — це і є культура, яка живе та живиться окремими проявами: фільмами, книжками, серіалами, картинами, піснями. Нема проявів — свідомість переходить на рівень нижче, синкретичний рівень усної народної творчості, страшних казок (міфів), фетишів і карґо-культів. Або — у цьому конкретному випадку — звертається до чужих проявів, яких у нашому культурному просторі не бракує. Зрозуміло, що це буде «Маша і Мєдвєдь», Ґріґорій Лєпс, Стас Міхайлов і співочі труси.

Спільний культурний простір країни — передумова її виживання. Дружньо облаяний Володимир Бородянський, можливо, у чомусь і захопився (хоча з інформаційними гібридами доведеться таки рано чи пізно щось робити), але він мав цілісний план культурного наступу, саме наступу — і де він? Чи вистачить у влади почуття самозбереження та інтуїції бодай зупинити відступ, ми побачимо ось-ось. Наразі ж залишається оцінювати логіку, хід думок «державників». Єдність на хліб не намажеш. А державу? Запитайте Єрмака-молодшого.

Тиждень

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Загрузка...

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

‡агрузка...


4 роки тому Дніпро позбувся тягаря гріхів і злочинів одного з організаторів Голодомору та офіційно став Дніпром.З тих пір навіть затяті противники узаконення цієї народної назви забули й згадувати про...
Юрій Фоменко

Біля річки Жовтої

1648 року, вночі з 15 на 16 травня, військо Речі Посполитої вишикувалося для здійснення маршу до урочища Княжі Байраки ...Чим була та битва під Жовтими Водами? Початком визвольної війни? Початком бурж...
Олександр ВАЙС

Окупація

Окупація завжди починається з брехні. Певною мірою окупація і є брехнею. Довгими й марними намаганнями називати речі тим, чим вони не є і привласнюванням їх тими, кому вони ніколи не належали. Наш вип...
Колись Чорний ліс тягнувся від Карпатів до Дніпра, а Голубий ліс на Січеславщині займав майже повністю Петриківський, Царичанський, Магдалинівський, Новомосковський та Павлоградський райони.Про що сві...