Президент Зеленський у четвер заявив: шановні українці, хто не встиг до п’ятниці – той запізнився. Двері кордону закриваються для пасажирських перевезень.

Прем’єр Шмигаль сказав, що "потік українців, котрі повертаються з-за кордону, є єдиним джерелом потрапляння коронавірусу в Україну". І сказав, що це потік будуть обмежувати.

Пропоную читачам вдуматися у глибину цього людоїдства. Українці тікають з роботи чи навчання з країн, охоплених епідемією, у відносно безпечну Батьківщину, а та робить усе, щоб їм це не вдалося, причому відкрито про це заявляє.

При цьому не робиться нічого, щоб запобігати зараженню від тих хворих, котрі їдуть до нас назад – крім опитування і профанського температурного «скринінгу». Ніхто чомусь не згадує про облаштування зон для карантину, як це роблять багато країн з тими, хто в’їжджає. Не йде мова і про тотальне тестування тих, хто в’їжджає – об’єктивно, мабуть, не вистачить тестів. Просто хочуть заборонити, і все – виживайте, як можете.
Напряму Кабмін, звісно, закрити в’їзд не може. Стаття 33 Конституції України, частина друга каже нам, що «громадянин України не може бути позбавлений права в будь-який час повернутися в Україну».

Так, справді, бувають ситуації, коли дозволяється встановлення особливого режиму в’їзду і виїзду. Але для таких винятків Конституцією передбачена лише  одна процедура, котра дозволяє тимчасово порушувати права і свободи громадян. Це – запровадження так званого надзвичайного стану (НС).

Він запроваджується так: рішення РНБО вводиться в дію указом президента  і підтверджується парламентом.

Не впускати людей без запровадження НС – не-за-кон-но!

Але забудемо про правові матерії та звернемося до елементарної логіки, і заміряємо глибину дна, на котре спустився рівень думки наших можновладців.

Звідки такий егоїстичний і дурний підхід, чому не використати досвід сусідів  і не влаштувати карантинні табори? Це не супердорога процедура, її застосовують зараз усюди по світу, чому відмовляються від неї?

Який сенс тоді мати спільну державу, якщо в момент біди можна отак взяти й  відгородитися від частини своїх громадян? Навіть під час активної фази бойових дій на Сході був рух через лінію фронту, їхали маршрутки – чому ми зараз, маючи мільярдні ресурси бюджету, Нацгвардію та армію, не можемо спрямувати ці ресурси на ту мету, ради якої ми терпимо весь цей недолугий державний апарат – на порятунок членів нашої спільноти?

Врешті, хто захоче, той таки добереться, але посадовці роблять все, щоб дорогою хворі заразили ще більше і своїх, і чужих, і дорога стала їм ще тяжче і довше.

Цей крок – ідеальна чиновницька підлість, це настільки ж аморально, наскільки й протиправно.

БУКВИ