App Store Google Play

«Ми неполіткоректні, бо ми чесні» – боєць-актор, який зіграв головну роль у «Наших котиках»

16 Лютого 18:00
«Ми неполіткоректні, бо ми чесні» – боєць-актор, який зіграв головну роль у «Наших котиках»

В Україні вийшов у прокат один із найочікуваніших фільмів 2020 року – «Наші котики» режисера Володимира Тихого. Його називають першою українською комедійною стрічкою, події якої розгортаються на тлі війни на Донбасі. Самі творці анонсують свій фільм як «неполіткоректний комедійний екшн» про війну.

Інженер, актор, футбольний тренер і продавець квітів їдуть добровольцями на Схід. Жоден із них не має бойового досвіду, але саме вони стають причиною провалу масштабної операції ворога – такий сюжет стрічки.

Радіо Свобода поспілкувалось з виконавцем головної ролі у фільмі та учасником бойових дій на Донбасі Дмитром Тубольцевим. Український актор театру й кіно сам був добровольцем – 2014 року служив у лавах «Правого сектора».

– Як з’явилась ідея – зняти такий фільм про війну: не драму, не трагедію, а саме комедію?

– У Володі Тихого вийшло зробити патріотичне кіно. Ми з Володею знімали саме комедію, адже в цьому була необхідність.​

У 2014 році ми не мали зброї як такої, але у нас залишався гумор і ми могли мститись нашим ворогам. І він нас рятував.

Ще 2015 року ми знімали короткі серії – реальні історії бійців. Потім з’явилась ідея зняти повний метр – про те, як ми рятували себе й сміялись над ворогом, по суті – сміялись над смертю.

– Сюжет фільму базується на реальних подіях чи там більше вигадки?

– Частина – заснована на реальних подіях. Наприклад, історія мого персонажа – реальна. Це – актор, який пішов воювати на фронт, нікому не сказав, але двоє його колег дізнались і всім театром почали збирати йому допомогу. Це саме так і було.

Ірма Вітовська приїздила до мене разом зі Стасом Бжезінським, який грає Гріна в цьому ж фільмі, привезла мені в табір «бронік», амуніцію, все, що зібрали, ще й інших хлопців повдягали…

– Ви брали участь у роботі над сценарієм?

– Так. У процесі зйомок самого фільму також «насаджував» деякі свої ідеї. Розповідав дещо хлопцям-акторам. Пояснював психофізику самого персонажа – як вони поводяться, як реагують. Перед кастингом Володимир Тихий давав мені сценарій, я правив репліки. Так говорять, а так – ні, ця історія може бути, таке буває, а так – ні. Іноді на війні відбуваються такі дива, що якби показати у фільмі, то скажуть, що сценаристи навигадували.

Дмитро Тубольцев

Дмитро Тубольцев

– З чого для вас почалась ця невигадана війна? Як ви потрапили на фронт?

– Літо 2014 року. Я актор. Відпустка. Сидів і кипів. Наприкінці літа прийшла така інформація: двоє хлопців загинули в перший же день, як потрапили на фронт. Їм було по 18 років. І мене це сильно вразило. Сам собі подумав: «Мені 35 років, що я тут сиджу?». І вирішив піти.

Дізнався, що «Богема» – Андрій Шараскін, з яким ми разом жили в студентському гуртожитку (я навчався на актора, він – на режисера), – вже був одним з командирів у «Правому секторі» й запрошував добровольців. Я зібрався й уже через півтори доби був у нього.

– В театрі ніхто не знав?

– Так, тільки дві людини, яких я попросив не розповідати нікому.

– Скільки пробули на війні?

– Два місяці. Війна ніколи не залишає людину такою, як була. Це моя думка: війна робить людину або кращою, або гіршою. Або в ній прокидається жага до життя, ти йдеш до Бога, працюєш над собою, бачиш себе як людину, що може жити для інших, бо вже готовий був віддати своє життя за щось, за когось! Або ж ти перебуваєш у стані тварини, йдеш цим шляхом, так теж бува. У нас, тих, хто був на війні, є такий вислів: «Ми всі хворі на війну».

А з приводу акторства, справжні актори ніколи не відрізняють свою професію від життя. Звичайно, як актор я теж став іншим, більш досвідченим.

– Професія актора якось допомагала на війні?

– Акторський і режисерський досвід допомагав. Нас рятував гумор, навіть під час бою. «Мухи літають, вз-вз…» – ми так казали. Бо якщо ти глибоко зануришся в це, у тебе з’їде дах. Я навіть вигадував частівки. Оскільки ти в прикордонному стані – на межі життя й смерті, то найбільше думаєш про дівчат. Інстинкт самозбереження. Навіть під час бою. Кажу: «Кожен вбитий «сепар» – це наш крок до наших дівчат в тилу. Вперед, давай!»

Як актор я сприймаю все близько до серця – і смерті хлопців, і сльози їхніх матерів…

Ми часто говорили про Путіна. Я казав: вбити його мало. Я б спрямував всі зусилля науки, щоб можна було його вбивати й знову оживляти. І так стільки разів, скільки він поклав людей. І потім ще не вбивати: щоб довго жив, мучився і каявся.

– Ви вегетаріанець. А як вам було з їжею на фронті?

– М'ясо з плову віддавав побратимам, рибу також, з борщу виловлював м'ясо – віддавав. Хлопці підсміювались, але їм було цікаво, чому я вегетаріанець. Для мене тварини – це чисті істоти…

– На війні ви дружили з тваринами?

– У Дніпрі, в музеї АТО, є фото моїх побратимів. І з ними – Танк, кавказька вівчарка. Коли ми входили в Піски, його рятували наші медики, повитягували з нього осколки. Цей пес врятував дуже багато життів. Ще до того, як ми чули, що йдуть «Гради», він за секунд 15 починав гавкати в той бік. Він відчував вібрацію. Він не мав страху, в укриття – не затягнеш.

А ще я там опікувався куркою. Її називали «куркою Тубільця». Її контузило, вона прибилась до нас.

Хлопці такі: «О, бульйончик». А я: «Тут і так багато смертей, це моя курка». І вона сідала до мене на руки, я її годував.

– А раз хлопці мене розіграли: я три дні був на бойовому виході, повернувся, а вони кажуть: «Ми її з’їли». Виявилось: просто перенесли в інше місце.

Дмитро Тубольцев, Дніпро, 14 лютого 2020 року

Дмитро Тубольцев, Дніпро, 14 лютого 2020 року

– Чи важко було повертатись до мирного життя?

– Для мене це стало випробуванням. На фронті все просто: за тобою стоять брати, попереду – ворог. А в мирному житті все намішано, небезпека всюди. Мені довелось адаптуватись, щоб вижити й стати знову людиною культури, заспокоїти в собі воїна.

– Що допомогло?

– Мій шлях не був простим. ПТСР, певні наслідки. Скажу так: жінки заспокоювали, робота – рятувала, а моя поезія й музика давали сенс життю.

– Повертаючись до фільму. Де знімали, як і, можливо, були якісь цікаві історії на знімальному майданчику?

Ми знімали під Києвом, на полігоні, де мототрек. Це першу частину, те, що навколо нашого бліндажу. А сам бліндаж – в спеціально збудованих павільйонах. А танкові бої, всю техніку – знімали на полігоні під Черніговом, у лісі.

Дуже багато було курйозних моментів. Ми постійно імпровізували як актори, щось привносили своє.

– Це було чимось схоже на братерство на війні?

– Так. Багато хто зі знімальної групи були знайомі між собою до фільму, товаришували по життю. Ми були друзями, які знімали кіно. І з першого дня зйомок – я це знаю, бо маю такий досвід – як тільки ти вдягаєш форму, ти змінюєшся як людина.

Я актор, але у мене автоматично вмикається опція: я – боєць. І я одразу ввімкнув такий «режим» жартів. Мої колеги за пів дня теж спіймали цю хвилю і ми вже, не виходячи з образів, жартували постійно, спілкувались, підколювали один одного. У «Пенальті» вуса наклеєні були, а в «Капелана» – борода. Це теж були приводи для жартів, бо їм було незручно сміятися, притримуючи ці елементи гриму.

– А костюми – це щось із особистого?

– Так, форма була моя. Це те, що мені Ірма зібрала, те, в чому я воював. Це було принципово. Режисер погодився, йому навіть сподобалась ця ідея. І моя форма навіть ще пахла війною, з неї не виходив цей дух.

Коли у мене в фільмі спадає каска, то оця шапочка – така срібляста, жіноча, смішна – це моя. Я в ній воював. Це з тієї допомоги, яку нам привозили волонтери. Дві бабусі, яким по 80 років, ходили по селу й збирали вовну на теплі речі для бійців. І мені дісталась ця шапка з листом від цих бабусь і їхня фотографія.

– Що було найскладнішим на зйомках?

– Смерть побратима грати…

– Чому «неполіткоректна» комедія? Бо ви називаєте війну війною?

– Так. Війну – війною, ворога – ворогом, а Путіна – «х..лом». Війна – це війна. Не можна делікатно воювати: «Дозвольте, я вас застрелю, пане ворог». Не може бути такого. «Лежать, стоять!». Чим жорсткіше ти з ворогом, тим він тебе більше боїться. Ми неполіткоректні, тому що ми чесні. Ми не можемо бути толерантні – нас вбивають.

– Ваш фільм пропагандистський?

– Ні, в ньому немає пропаганди. Це – як маніфест.

Згадати 2014 рік, не дати «затерти» його, ті події, бо це був рік національно-визвольної ідеї.

А зараз виглядає так, нібито Україна воює з якимись невідомими бойовиками, з кимось там воює, а три миротворці кажуть: давайте це припинимо. Та ви що?! На нас напала сусідня країна!

Війну можна виграти або коли ворог капітулює, або знищивши ворога. Зараз на часі – виграти війну. Коли говорять про мир… Під час війни говорити про мир – це означає капітуляцію. Про мир можна після перемоги.

– Який головний меседж цього фільму? Що має відчувати глядач, коли виходить із зали після перегляду?

– Перш за все, любов до Батьківщини. Найголовніше було для нас – передати той емоційний стан. Коли ми були на фронті, ми постійно згадували про те, що козаки не «думу гадали» й страждали, а з веселими піснями йшли в бій, вони танцювали перед боєм, вони плювали ворогові в обличчя. І ми так само. Так було в добробатах і в «Правому секторі».

– Якою є реакція на фільм, читаєте відгуки в соцмережах?

– Ніколи не любив соцмережі, свідомо відмежовуюсь, але відгуки іноді читаю. Мені пише жінка, каже: «Моя дитина, 7 років, подивилась фільм і вже цитує ваших персонажів». Мені пишуть хлопці: «Дякуємо, що не забуваєте 2014 рік, бо там був особливий дух».

– Чи є зараз пропозиції зіграти в фільмі про війну?

– Зараз через фільм «Котики» мені відмовили в зйомках у двох фільмах. Пояснили: вони йтимуть на експорт до Росії, а в Росії я вже надто відомий, їхні спецслужби мене моніторять.

– Ви не боїтесь, що амплуа бійця-актора до вас приклеїться?

– Ні, я не боюсь цього. Акторський досвід у мене великий, мене знають як різнопланового актора.

– У «Котиках» ви співаєте. Не замислюєтесь про сольну кар’єру?

– Так, я пишу пісні, музику. Писав пісні для деяких зірок, серед іншого – дві пісні для Тіни Кароль. Мені й раніше радили спробувати, а тепер я готовий.

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Загрузка...

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

‡агрузка...


Тимур Желдак

Хроніки карантину

те, про що ніхто не говорить1) ця фігня надовго. Біл Гейтс говорить про 10 тижнів. Це у них в цивілізованих країнах МОЖЛИВО говорити про 10 тижнів. у нас це триватиме мінімум до вересня, а у вересні п...
Пандемія коронавірусу COVID-19 змусила задуматися ідеологам глобалізму. Неочікувано для них світ почав закриватися вже не просто на рівні країн, а в деяких випадках і на рівні великих міст. Територіал...
Ярема ГАЛАЙДА

Про армію Конвенту

Тож, про армію Конвенту, про яку я все торочу, бо люди вже цікавляться.Як на мене Армія Конвенту - це те, що ми з вами, панове, не змогли реалізувати і те, що олігархічна контрреволюція, очолювана поп...
В реальній Україні:> "В Україні – більше мільйона онкохворих пацієнтів і щороку реєструється понад 130 тис. нових випадків"> "Ежегодно в стране от туберкулеза умирают 4 тысячи пациентов, т...