App Store Google Play

Тільки особисте

1 Лютого 14:00
Тільки особисте

Шість років ‒ це не так уже й мало. Ті, кому в чотирнадцятому було 12, цього року підуть голосувати. Тим, кому було тридцять ‒ тепер 36. Як мені.

Дві тисячі днів ‒ це достатній період, щоб втомитися. Особливо, коли реальність навколо нагадує смугу перешкод. Але якщо я щось і навчився цінувати за цей час, так це веселу злість.

Вона з'явилася в лютому 2014 року. У той момент, коли моя «провінція біля моря» стала новим Сараєвим, Гляйвіце та Судетами. У мене були свої власні плани на моє місто ‒ і мені не сподобалося, коли їх перекреслили. На той момент вся ця історія стала особистою ‒ і за шість років так і не перестала нею бути.

У мене хороша пам'ять. Вона добре зберегла емоції весни того року. Мені не хочеться їх знову відчути ‒ зрештою, відчуття безсилля навряд чи здатне в себе закохати. У той рік багато з того, у що я вірив, збанкрутувало. І навпаки.

Моє покоління росло з відчуттям неминучого майбутнього. А шість років тому до мене додому прийшло минуле. Колись ми вважали, що час лікує, але виявилося, що це лише фігура мови. У деяких країн минуле нагадує чорну діру ‒ з неї не може вирватися ніщо ‒ включаючи майбутнє.

Але ображатися на ці події було б нечесно. Саме вони подарували Україні шанс. Вирвали з анабіозу, вдарили струмом, увімкнули інстинкт самозбереження. Ми часто говоримо, що нічого не змінюється ‒ але це проблема нашої оптики.

А ще я часто думаю про те, що моїй країні пощастило з минулим. Саме тому, що їй з минулим не пощастило. В українському «вчора» немає жодного періоду, який би тягнув на звання «золотого століття». Минуле століття нагадує м'ясорубку, а все, що було до нього, ‒ занадто віддалене від нас, щоб бути прикладом для наслідування. Хмельницький для нас віртуальний і в вакуумі. Приблизно настільки, наскільки й князь Володимир. У нас немає картинки ідеального минулого, в яке б захотілося втекти. А тому втекти ми можемо тільки в майбутнє.

Власне, саме його ми й намагаємося намацувати. 24 години на добу, сім днів на тиждень. Сперечаємося про символи, лаємося про етику, намагаємося знайти ідеальне поєднання між ліберальним і національним. У нас багато невирішених рівнянь ‒ і ми продовжуємо шукати золотий перетин у взаємовиключному. Права людини та безпека, свобода слова та оборона, соціальна гармонія та істина.

Наші сусіди намагаються відшукати у минулому свій грааль величі. А у нас його там ніколи не було ‒ і від того ми на дотик намагаємося пробиратися вперед. Нехай не всі ‒ але подібні завдання ніколи не були долею всіх. Завжди було так, що хтось вирішував рівняння, а хтось потім з цим рішенням погоджувався. Більшістю бути некомфортно, бо в хорі не чути голосу.

Моєму поколінню випав шанс, якого не було в інших. Максимум, що було їм дано ‒ це доля дисидента. Коли ти не стільки намагаєшся змінювати систему, скільки не дозволяєш їй змінювати тебе самого. А ми живемо всередині історичного процесу, в якому кожен рік іде за п'ять. Весь наш простір побуту ‒ це декорації для підручника. Який пишеться на наших очах.

Наша свобода нічого нам не обіцяє. Ця лотерея аж ніяк не безпрограшна ‒ і фінал цієї історії зовсім не вирішений. Наша свобода лише дає нам шанс. Програти. Перемогти. Облажатися. Не облажатися. Цього шансу не було у тих, хто був до нас. І тільки від нас залежить ‒ чи буде він у тих, хто прийде після.

Україну придумали українці. І вона існує, поки вони продовжують в неї вірити. Якщо перестануть ‒ на цих землях з'явиться щось ще. А право визначати майбутнє людей, які живуть тут, перейде до тих, хто живе не тут.

Мені випало жити в епоху, яку стануть викладати у школах. Бути очевидцем подій, які стануть задавати на контрольних. Жити поруч з людьми, яким потрібно відповідати. Все це з'явилося після подій чотирнадцятого. У долі досить химерний обмінний курс.

Крим. Реалії

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Загрузка...

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

‡агрузка...


4 роки тому Дніпро позбувся тягаря гріхів і злочинів одного з організаторів Голодомору та офіційно став Дніпром.З тих пір навіть затяті противники узаконення цієї народної назви забули й згадувати про...
Юрій Фоменко

Біля річки Жовтої

1648 року, вночі з 15 на 16 травня, військо Речі Посполитої вишикувалося для здійснення маршу до урочища Княжі Байраки ...Чим була та битва під Жовтими Водами? Початком визвольної війни? Початком бурж...
Олександр ВАЙС

Окупація

Окупація завжди починається з брехні. Певною мірою окупація і є брехнею. Довгими й марними намаганнями називати речі тим, чим вони не є і привласнюванням їх тими, кому вони ніколи не належали. Наш вип...
Колись Чорний ліс тягнувся від Карпатів до Дніпра, а Голубий ліс на Січеславщині займав майже повністю Петриківський, Царичанський, Магдалинівський, Новомосковський та Павлоградський райони.Про що сві...