App Store Google Play

Яка різниця. Куди Зеленський веде Україну?

11 Січня 18:00
Яка різниця. Куди Зеленський веде Україну?

У Зеленського є мета — припинити війну. Думаю, це бажання щире, та питання в тому, якими методами ми цього досягаємо.

Відбуваються зміни по відношенню до Росії, певною мірою відбувається навіть становлення особистих контактів між Зеленським і Путіним. І я не певен, чи таке потепління на вищому рівні нам у плюс: коли ця ж країна веде проти тебе війну, такі поняття поєднувати складно.

Загалом, принаймні формально в країні зберігаються пріоритети, які були і за Порошенка: курс на європейську інтеграцію, НАТО, хоча Зеленський і говорить про це в іншому форматі та менше. Втім, водночас він веде себе і менш впевнено зі західними партнерами. У Зеленського є мета — припинити війну і принести мир, він вірить у те, що може це зробити чи принаймні спробувати. Думаю, це бажання щире, та питання в тому, якими методами ми цього досягаємо.

Зараз Зеленський намагається вирішити це за рахунок встановлення особистих контактів з Путіним, за рахунок переговорів у нормандському форматі, та за рахунок деяких поступок з боку України. Хоча у принципових питаннях він не поступився: коли йдеться про вибори, то він говорить, що вони мають відбуватись після того, як росіяни покинуть територію України, будуть встановлені відповідні умови та контроль над кордоном. Все це повторення традиційної української позиції, що була за Порошенка — і це добре.

Та водночас він зробив низку інших кроків. Наприклад, Київ формально підписався під формулою Штайнмаєра, яка дещо відрізняється від оригінальної: з’явилось положення, що для виборів на Донбасі буде прийнято спеціальний український закон, а це означає, що вони відбуватимуться за іншими правилами. Та Зеленський пішов на це, і я вважаю, такий крок погіршив позиції України на переговорах у нормандському форматі.

Завдяки цьому йому вдалось розблокувати обмін полоненими, проте Путін і так мусив би піти на це, принаймні щодо значної кількості полонених. Наприклад, моряків — тут він просто мусив. Не забуваймо, що за Порошенка було звільнено 3 тисячі людей, і при цьому нам не доводилось жертвувати ні екс-беркутівцями, ні людиною, яка брала учать у збитті малайзійського боїнгу — всі вони сиділи в Україні, й ми не хотіли їх віддавати. А напередодні виборів Путін не хотів робити обміну з Порошенком: усе чекав, коли для цього складуться кращі умови. І ось вони склались.

Факт підписання газового контракту — це добре. Це компромісне рішення: його зберегли на 5 років, росіяни хотіли на рік, а ми — на 10. І обсяги цього транзиту не такі, як нам хотілося. Але, знову ж таки, Путін був змушений на це піти, бо тут нам підіграли американці: за рахунок їх санкцій недобудували Північний потік-2 зовсім трохи, та починаючи з 1 січня Путін не зміг би перекрити транзит до Європи. У нас була добра переговорна позиція. Тож очевидно, що це був складний компроміс, і важко сказати, хто більше виграв, а хто програв. Частково ми домоглися свого, та я би не сказав, що все це завдяки Зеленському.

Що ми втрачаємо на російському напрямку, так це принциповість. Ми більше не називаємо Росію агресором, вітаємо агресора з Новим роком, говоримо, що декомунізація, яка відбувається в країні - це неважливо. «Какая разница», як називаються вулиці, які пам’ятники там стоять. Усе це поступки не лише Путіну, а концепції «русского мира» загалом. Тож з одного боку ми бачимо, чого вдалося досягти, та з другого — а якою ціною? І ще одне питання: а що відбудеться на нормандській зустрічі, запланованій на квітень? Що чекати далі?

Я би сказав так: наш зовнішньополітичний курс не розвернутий в бік Росії. Але не розвернутий тому, що це загроза для самого Зеленського. Та все може розвернутись. Тобто прагнучи досягти певних цілей, Зеленський просто може потрапити в пастку, де виявиться, що і Путін, і деякі західні діячі синхронно на нього тиснутимуть. Бо, як каже російська приказка «коготок увяз, всей птичке пропасть»: ми пообіцяли, що просуватимемось далі, й тепер невідомо, на якому етапі Захід приєднається до Росії і скаже: а тепер, Україно, роби політичні поступки. І невідомо, чи ми на це підемо.

Дуже важливо, як виглядатиме закон про особливий статус. У попередньому стояло безліч запобіжників: і виведення військ, і міжнародний контроль. Його пролонгували, але знову ж таки на рік, і Зеленський сказав, що буде вироблятися новий.

Ми відсунули на другий план питання про миротворчу місію. Воно періодично постає, і Пристайко недавно сказав, що як не вдасться усе інше, то це питання знову будуть ставити. Та я вважаю, що їх треба було не розводити, а ставити паралельно. Тому ще раз: розвороту не відбулося, тому що це загроза для самого Зеленського — стати просто маріонеткою Росії. Та є небезпечні кроки, які можуть призвести до того, що Україна почне вертатись в орбіту Росії. І це може бути зроблено ненавмисне, а в силу непрофесійності самого Верховного Головнокомандувача та його команди. Бо більшість людей, які працюють у цій сфері, не є професіоналами. Так, є Пристайко, Демченко, Жовква — це професіонали, та наскільки їх роль є визначальною? Бо виглядає так, що користуються зовсім іншими каналами. Ось як Єрмака — він зараз у нас головний дипломат, а МЗС, як бачимо, не грає головну скрипку на найбільш чутливих переговорах.

Як показала новорічна промова Зеленського, він та його команда (не сам же він писав текст) живуть в системі координат «какая разница». І не розуміють, що декомунізація, яка в нас пройшла, дійсно важлива. Опозиція скаже, що Зеленський проросійський і його мета — повернути Україну до Росії, але я так не вважаю. Я не погоджувався з усім, що стосувалось гуманітарної політики Порошенка, та всі ті речі, які відбуваються зараз, символічні. Вони показують, що ми готові: хай приїжджають сюди блогери, які незаконно в'їжджали в Крим, хай заробляють тут росіяни, хай знову ідуть «Свати». Така тенденція є, і на питання, свідомо це відбувається чи ні, я все ж схиляюсь до того, що несвідомо. Але від того не менш небезпечно. 

НВ

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Загрузка...

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

‡агрузка...


4 роки тому Дніпро позбувся тягаря гріхів і злочинів одного з організаторів Голодомору та офіційно став Дніпром.З тих пір навіть затяті противники узаконення цієї народної назви забули й згадувати про...
Юрій Фоменко

Біля річки Жовтої

1648 року, вночі з 15 на 16 травня, військо Речі Посполитої вишикувалося для здійснення маршу до урочища Княжі Байраки ...Чим була та битва під Жовтими Водами? Початком визвольної війни? Початком бурж...
Олександр ВАЙС

Окупація

Окупація завжди починається з брехні. Певною мірою окупація і є брехнею. Довгими й марними намаганнями називати речі тим, чим вони не є і привласнюванням їх тими, кому вони ніколи не належали. Наш вип...
Колись Чорний ліс тягнувся від Карпатів до Дніпра, а Голубий ліс на Січеславщині займав майже повністю Петриківський, Царичанський, Магдалинівський, Новомосковський та Павлоградський райони.Про що сві...