App Store Google Play

Ціна несвободи

10 Січня 18:00
Ціна несвободи

Навряд чи серед українців є людина, яка б не раділа поверненню наших бранців. Люди – найвища цінність у боротьбі за Україну. Певно, у цьому одна із найбільших точок нашої згоди. Нам же намагаються посіяти сумнів, що це в минулому. Підло й лукаво налаштувати одне проти одного: «А що – ви проти визволення полонених?» Ніби ми не знаємо відповіді на це питання, ніби ми не станемо більше один за одного.

Як же успішно вони розколюють країну! Намагаються отруїти навіть світло різдвяної зірки. Час єднання використовують для розбрату. Символ прощення і народження нового життя наповнюють люттю від несправедливості, почуттям огиди, що пронизує до нудоти.

Немає легкого вибору, коли вершаться долі людей. Та й невідомо, чи є якесь справді правильне з рішень, коли життя поставлені на кін. Тому мусиш обирати, відштовхуючись від орієнтирів моралі й (державного) обов’язку. Маючи такий стержень, принаймні розумієш вартість жертви, яку доведеться для цього сповнити (і, може, зможеш із цим жити).

Люди – найвища цінність в боротьбі за Україну, і, слава Богу, частина полонених повернулася. Але на кого, на що іще ми обміняємо сотні інших? Слова (іще недавно невільника) Сенцова звучать найчесніше: «Країна повинна повертати своїх героїв, але не ціною паплюження цінностей, за які ці герої билися».

Відпущені (за командою) знущальницьким судом беркутівці – не лише образа пам’яті Небесної сотні, не лише гірке відчуття несправедливості для їхніх рідних. Це зерна зневіри й безсилля у кожному з нас, знецінення Гідності. Тринадцять днів голодувала адвокат Євгенія Закревська й таки не дала поховати справу розстрілів, аби вбивці (і доказів достатньо!) отримали по заслузі. Розчерком «стовідсотково свого» прокурора тепер ця справа мертва. Зажадати обміну живих заручників на пам’ять полеглих героїв – воістину сатанинський задум ворога. Виміняти справедливість…

«Нехай подавляться своїми терористами! А ми повернемо хоч кілька наших людей із полону до вечері», – цілком людська емоція. Але тому цей вибір такий нелегкий у вимірі держави, бо мусиш зважати на наслідки, адже хвилі цього рішення ще довго накочуватимуться. Сигнал ворога ж чіткий: калічити та вбивати українців можна безкарно – максимум рік-другий перечекати у СІЗО, а там і на обмін. Чи вартує такою ціною, так безоглядно повертати наших громадян із кремлівських тюрем, якщо терористи заохочені далі підривати їх у Харкові, Одесі…

Тож який план, де стратегія? Чи визволили ми наших «всіх на всіх» заручників? Чи убезпечилися так від майбутніх полонів? Свавільно, підкилимно, нічого не пояснюючи. Навіть без вироків для більшості убивць. В незрозумілому поспіху.

Для чого? Аби в своєму новорічному вітанні втиснути рядок про успіхи з повернення чи для лайку під відео «прізідєнт встрєчаєт плєнних – нєвазможно сматрєть бєз сльоз»? Добре, що кількадесят українців зустрінуться зі своїми рідними після полону. Але подавати цю жертву як досягнення, бравурно (чи з награним жалем) мурмотати про цінність кожного життя українця – це наруга!

Скільки би Володимир Зеленський тепер не декларував важливість обміну бранців – віри цьому не буде (навіть у звільнених), адже сам він не мислить категоріями вільної людини. Він не мав поваги ні до Майдану, ні тепер до родичів Небесної сотні – коли вчергове проявив свою зверхність й одноосібно забрав у них право на справедливість. Президент знаходиться в полоні гордині та честолюбства (ворог про це знає і запускає чергові сценарії зради). За особисту внутрішню несвободу людини, якій випало керувати українською державою, заплатимо ми всі. І, мабуть, у тому є сенс, адже ми дозволяємо цьому ставатися.

Ціну вкотре піднято. Ще довго ми оговтуватимемось від болю. Щиро радітимемо за звільнених, але пам'ятатимемо про зраджених. Тепер станемо разом проти гри за московськими планами недалекого коміка. Бо як ще зможемо повернути решту бранців, як встоїмо у війні з Росією, якщо зруйнуємо єдність, не віритимемо в спроможність України, дамо знецінити Гідність?

У російських тюрмах Різдво зустрінуть сотні наших поневолених братів та ще принаймні троє в Україні: ветеран-співак, військова медсестра й дитяча кардіохірург.

Збруч

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Загрузка...

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

‡агрузка...


В середині минулого тижня деякі справи та одне свято закинули мене у Дніпро. Тому вперше за останні 16 років я подивився на це місто поглядом киянина. Хоча киянин з мене відносний - тільки вийшов на П...
Нам вдовблювали 200 років, що Днєпрапєтровск - це російське місто, його збудували російські царі та зросійщені генсеки «і ваапщє - тут всєгда гаварілі па рускі».Але ми з вами у 2014-2015 р...
Андрій ДЕНИСЕНКО

Дніпру 1200 років

Дніпру 1200 років!Такі гасла цілком могли би прикрасити вулиці нашого міста в ці святкові дні.Міста, давнішого за Москву та імперію, з її катеринами, переписуванням історії та байками про початки житт...
Дмитро Томчук

Про COVID-19 зсередини

Это мой очередной ежедневный лонгрид, но! На этот раз я очень прошу дочитать все до конца! Особенно людей который я люблю и уважаю и я знаю, что многим не хватает сил дочитать все до конца и они прост...