App Store Google Play

Ідеальний свій

08.01.2020 14:00
Ідеальний свій

Не певен, чи новорічне привітання президента народові країни – саме той текст, який може правити за ідеологічний маніфест чи якийсь політичний дороговказ. Залежить, мабуть, від країни та її традицій. Але останнє – воно ж насправді перше в ролі президента – новорічне привітання Зеленського обговорювалося в соцмережах рекордні чотири дні, і перебити його зуміла лише несподівана загибель генерала Сулеймані від американського дрона та пікова активність австралійських пожеж.

Я пишу "рекордні", цілком усвідомлюючи, що бували в українському сеґменті Facebook скандали набагато триваліші. Теми, розкручуючись, розкривали свій букет, наче добре вино, бо додавалися нові факти й аспекти, які підживлювали вогонь емоцій у піонерів гайпу, або ж приходили щоразу новіші люди, для яких теми набували несподіваних етичних звучань. Натомість випадок із Зеленським і його промовою прикметний тим, що тема обмежувалася церемоніяльним жанром новорічного казання – не так у сенсі проповіді (хтось хотів до когось щось донести), а більшою мірою потребою у месиджі про календарну зміну віх (хтось мусив бодай щось сказати).

Тому справу ми мали, з одного боку, з текстом обов'язковим, тобто таким, що мусив відбутися, а з іншого – надали цьому тексту забагато уваги і сил. Усебічна екзегеза повідомлень надала цьому казанню ваги мало не сакрального тексту. Наприклад, обсяг багатьох релігійних трактатів античности вкладається в кільканадцять сторінок, але традиція інтерпретації унеможливила його існування без всебічного обставлення сенсів мудрими і глибокими коментарями та додатковими поясненнями. Бо важливо не лише, що сказали його автори, а які сенси в ньому знайшли наступники, включаючи останніх світочів теології.

Перетворення новорічної промови на щось більше, ніж просто новорічна промова, – ознака нового часу і діягноз поточного моменту. З одного боку, набір речень, використаний у промові президента, – точно не релігійний трактат і насправді не заслуговував на такий ретельний аналіз. З іншого боку, в ситуації, що склалася, існує велика спокуса нарешті дізнатися, що всіх нас чекає найближчим часом і яким шляхом піде країна. І саме ця спокуса – підживлювана актуальними подіями навколо трійки підозрюваних у вбивстві Павла Шеремета та передноворічного обміну бранцями, в яких недвозначно проявилися тенденції до ручного, авторитарного стилю правління – багатьох нас підштовхнула до старих розмов про цінності й ідентичності та про місце кожного з нас в архітектурі нового політичного життя країни. З третього боку, за браком інших ідеологічних повідомлень з боку влади, яка сповідує максимально розмитий та імпровізаційний стиль – або діючи за обставинами, або сама хаотично створюючи ці обставини без особливого розуміння наслідків, на чистій хуцпі – нічого серйознішого за цю химерну промову останнім часом створено не було. Адже вважати, наприклад, ідеологічні хитання від лібертаріянства до соціял-демократії чимось насправді посутнім і конкретним – справа максимально невдячна в умовах розквіту популізму 2.0.

Тому якби можна було не говорити нічого, то нічого президент Зеленський і не сказав би. А оскільки мусив, то зробив це максимально обережно, особливо не порушуючи принципів власної ж президентської кампанії. Тож, по суті, він і сказав нічого, знову запропонувавши "порожній екран", у якому кожен намалював своє бачення моменту і своє майбутнє. Ненависники отримали підтвердження всіх своїх страхів і лихих передчуттів про "какаяразніца" та "неґатив" есею Самчука, прихильники дістали вакуумний і риторичний месидж "чуття єдиної родини", з якого випливав неокреслений позитив якогось оптимістичного майбутнього, що настане, наприклад, з новими інвестиціями чи після початку вільного продажу землі.

Натомість реальним адресатом цього звернення – якщо хтось насправді вимірював його якимись ефектами – була не так конкретна група з набором ціннісних установок, як максимально усереднений образ людини аполітичної, з історичною пам'яттю акваріюмної рибки, людини, безпомильно вирахуваної і лабораторної, якогось ідеального "свого", позбавленого будь-яких намацальних рис, окрім однієї – ніякости та байдужости до всього, що складає головний нерв останніх шести років – революції та оборонної війни на сході; людини, повз яку ці роки пройшли транзитом, жодним чином не зачепивши; людини, максимально вихолощеної з політичного.

А отже, цьому образу людини можна подарувати найважливіше – наркоз, звільнення від тривог, приправлене прикінцевою колективною мантрою "миру". За існування двох проєктів – умовно проукраїнського і умовно проросійського – ідеологія Зеленського спрямована на витворення гібридного "третього шляху", який передбачає дивну суміш пострадянської ідеологічної охлялости і натяк на європейський дух єдности поза поділами, що всі суперечності минулого і теперішнього урівнює в радісному процесі безтурботного споживання.

Такий вибір ідеологічних віх – цілком інтуїтивний, а тому в якомусь сенсі єдино правильний для цієї влади, бо це чиста робота з емоційним і відмова від раціонального, заперечення причинно-наслідкових зв'язків і новий крок у маніпулюванні суспільними настроями. Бо цій максимально усередненій людині байдуже, звідки насправді ростуть усі наші проблеми. Їй навіть байдуже, хто у 2014 році напав на Україну. Тому й не згадується у промові ні Росія, ні Путін, ні війна. Цій людині потрібне знечулення і візія доброго життя. Зеленський вибирає ніщо, бо будь-яке щось у нашій країні обросло негативом і давно не надається до інтеґральної державної ідеології. Вслід за Кучмою він знову нібито говорить: "Національна ідея не спрацювала". А що робити далі з нашою країною, йому скажуть на наступному засіданні нормандської четвірки. Десь приблизно під ту пору Путін готуватиме черговий парад Перемоги на Красній площі. Що, як і кожна перемога або поразка в цій гібридній війні, ні для кого не остаточна. Сподіваюся, для України теж.

Збруч

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Загрузка...

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

‡агрузка...


Андрій ДЕНИСЕНКО

Розрита могила

У Новоолександрівці під Дніпром - нова ілюстрація до відомого Шевченкового віршу. Під виглядом і прикриттям археологічного дослідження по варварськи знищено 5-тисячолітній курган. Усі розкоп...
Всі ми у ці дні про щось мовчимо. Кожен про своє, але і усі про одне, спільне. Але треба не лише мовчати. Треба і нагадувати, згадувати, поширювати, тільки б усі довкола ніколи не забули. 21...
Особливості українізації в одному невеликому місті і його околицях. То є не філологія. То є психологія.) Група в соціальній мережі невеликого міста центральної України. Учасники місцеві російсько...
В 1816 році в Європі стався рік без літа. В червні-серпні в Нью-Йорку, Лондоні, Парижі, Берліні були морози, сніги, бурі та затяжні дощі. Кліматичну аномалію викликало виверження вулкану Тамбора в Інд...