App Store Google Play

Меншина диктує російською

15.12.2019 14:00
Меншина диктує російською

30-сторінковий висновок Венеційської комісії щодо нашого закону про державну мову справляє досить прикре враження. Я не погоджуюся з тими коментаторами, які твердили, що висновок загалом позитивний, бо комісія визнала правомірним прагнення української держави захистити національну мову. Воно наче й так, але насправді не дуже.

Комісія пропонує захищати українську, не обмежуючи право вживання всіх інших мов, – а так не буває. Кажуть: а ви позитивними заходами підтримуйте, курсами там безкоштовними, дотаціями для фільмів та іншими заохотами. Як ніби комусь у світі вдалося тільки цим подолати спадщину минулої дискримінації. Тобто постімперську специфіку України комісія начебто визнає, але насправді не розуміє.

Найприкріше, що комісія розглядає мовну політику як баланс між інтересами держави та правами членів меншин, зовсім іґноруючи права членів мовної більшості, які в багатьох ділянках порушуються не менше, ніж права найбільшої, донедавна привілейованої, меншини. Тому не раз повторюване у висновку наголошення на потребі балансу цілком неадекватне. Шкода, що українські співрозмовники не пояснили цього суддям, із якими спілкувалися, – або ж ті не почули.

З огляду на потребу забезпечити права україномовних громадян, обмежувальні й навіть каральні заходи для тих, хто мав би їх забезпечувати відповідно до своїх службових обов’язків, але не хоче, є цілком виправданим, і відмовлятися від них наша держава не повинна. Треба тільки краще пояснювати, чому. Пояснювати й міжнародним інспекторам, і своєму населенню – що каратимуть не за російську мову, а за порушення прав громадян.

Але такі заходи мають бути чітко прописаними й реалістичними, а то комісія не раз запитує, що саме певна норма закону означає та як її можна виконати. Ці вади треба по змозі усунути, коли дійде до внесення правок – а, мабуть, таки дійде, бо цілком зіґнорувати критику було б шкідливо для міжнародної репутації України.

Щодо посутніх пропозицій – тобто спрямованих на відмову від певних заходів, які підтримують державну мову, обмежуючи вживання меншинних, – то виконувати треба тільки ті з них, які не зашкодять українській мові та її носіям. Тобто ті пункти, де пропонують задля реалізації прав меншин і свободи самовираження дозволити іґнорувати українську мову, треба іґнорувати, а ті, що не загрожують поставленій меті захистити права україномовців, по змозі виконувати.

Пропозицію обмежити вимоги вживання української мови тільки державною сферою треба категорично відкинути. У ХХІ столітті демократична держава не є такою всеохопною та всемогутньою, щоб державна сфера сама могла змінити мовну ситуацію в суспільстві загалом. Це вже зрозуміли у Квебеку, Бельгії, Латвії та інших державах, які розв’язували подібні до наших проблеми. Якщо права громадян порушуються в приватному секторі (не плутати з приватним спілкуванням), то держава може й має реаґувати.

Зрозуміло, що поширення української мови – це насамперед обмеження успадкованого від імперії панування російської. Але в законі так не напишеш, бо він не може дискримінувати одну з мов громадян, адже це означало б дискримінацію її носіїв. Навіть та дискримінація на користь мов ЄС, яку записали в законах про освіту й про державну мову, виглядає штучно та недемократично. Тому те, що дозволяється одним меншинним мовам, має бути дозволено всім. Виняток – мови корінних народів (читай кримськотатарська), для яких має бути більше можливостей (це називається підтримчі дії – вони в демократії прийнятні). Отже, норму про мову освіти варто переглянути: хай і російською можна буде викладати стільки ж предметів, як угорською. Головне – щоби більшість була українською та щоб набуті в школі знання були потрібні випускникам на роботі, тобто щоб українську вживали в різних ділянках, куди вони підуть працювати.

Я вже колись писав, що реґулювання не всього мововжитку, а тільки вживання державної мови подібне до реґулювання дорожнього руху лише на правій смузі. Посилання на закон про мови меншин, якого не ухвалено й навіть не подано, виглядає як обман. Закон треба ухвалити якнайшвидше – й у такій формі, яка дасть змогу виправити перекоси закону про державну мову, не вносячи багато правок у сам той чутливий закон.

Механізм скарг громадян мовному уповноваженому на порушення закону треба обов’язково зберегти. Але це мають бути скарги на іґнорування державної мови, а не на її спотворення, про яке в кожного мовця буде різна думка. Правильність мови хай реґулює колективний розум і смак мовців, а не адміністративне втручання інспекторів.

Найбільшою загрозою для поширення української мови в цій ситуації є ймовірні спроби адептів культу "какаяразніца" радикально змінити закон, посилаючись на висновок Венеційської комісії як на думку Європи, на яку Україна не може не зважати. Зважати – так, безумовно підкорятися – ні. Нівелюванню закону треба опиратися всіма доступними в демократичними суспільстві засобами. Зміни мають бути невеликими й жодним чином не зазіхати на головну мету закону. Стоїмо!

Збруч

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Загрузка...

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

‡агрузка...


Український літак був збитий іранською зенітною ракетою російського виробництва - ця інформація спецслужб та військових США ставить Зевладу перед простою дилемою.Або вимагати законного розслідування і...
В той час коли світові держави виходять з різних угод по скороченню озброєння та нарощують свою військову міць, готуючись відстоювати свої національни інтереси в будь якій частині світу, Україна навпа...
Максим Мірошниченко

У чомусь ми - вже Європа

Україна - це маленька країна. Маленька країна, яка знаходиться на території другої за площею держави Європи. З 2014-го року приблизно 10% території України знаходиться під управлінням Росії. А з ураху...
Коли запитуєш у різних куточках України - кого Ви знаєте з відомих людей пов'язаних з нашим містом Дніпро? Відповіді різні - Брєжнєв, Кучма, Бловатська, Катерина Друга, Петровський,.... ( дуже рідко з...