App Store Google Play

Кайданки колоніалізму

14.12.2019 10:00
Кайданки колоніалізму

Голодомор став знаковим маркером російського імперіалізму та колоніалізму в Україні. Про це зазвичай не говорять у Дні пам’яті в четверту суботу листопада. Воно й зрозуміло – то час скорботи і спогадів людей, які дітьми пережили геноцидне жахіття. Та ще період гасел на кшталт «Нас вбивали, бо ми українці» чи «Влада знищувала свій народ»… А що, як розглянути наслідки Голодомору не в емоційному ключі і навіть не в хронологічно-історичному, а в аналітично-економічному? Та ще в порівнянні з подібними дослідженнями інших штучних голодів, вчинених імперіями.

Означеному питанню була присвячена міжнародна наукова конференція «Ірландія, Україна та імперії: залежність, конфлікт, пам’ять”, що відбулася в Києві. Ірландія, як і Україна, пережила «керований» голод, будучи залежною від Британської імперії. Який вплив мав голод на ці дві країни та як в обох випадках долаються наслідки колоніалізму?

«Брати»-колонізатори

«На початку 1920-х подекуди ще були розмови, що Україна "за царизму" була колонією Російської імперії – до 1917 року. Але ці розмови швидко припинилися, – каже учасниця конференції, докторка економічних наук з макроекономічної статистики Валентина Попова. – Комуністи декларували "кожній республіці – підняття життєвого рівня", але їхні справи розходилися з цими словами».

Українські господарники, які працювали в Держплані і досліджували господарство України, помітили, що формується така ж узалежнена структура економіки, як при імперіалізмі. Адже вкладали гроші переважно в сировинні галузі: гірничо-видобувну промисловість і в сільське господарство.

Економіст Михайло Волобуєв, автор концепції економічної самодостатності УСРР, у 1920-ті роки доводив, що український народногосподарський комплекс є цілісним і УСРР, у разі перемоги світової революції, має увійти до світового господарства рівноправною і незалежною учасницею.

У 1934-му Волобуєва відправили до «виправно-трудового табору», згодом – на заслання. Деяких інших економістів розстріляли. Вивчення народного господарства України стало небезпечною справою. Тим, хто залишився, заборонили згадувати, що Україна була колонією. Статистична інформація про Україну в СССР була засекречена. Дослідження частково здійснювалися лише за кордоном у діаспорі.

Валентина Попова відзначає, що Голодомор став піком колонізації України у ХХ столітті. «Колонізація має такі форми, – пояснює дослідниця. – Спочатку країна-колонізатор здійснює військове захоплення, після цього запроваджує економічну колонізацію. Вся адміністративна і військова верхівка підпорядковується країні-колонізатору. Тоді колонізована нація може і не усвідомлювати економічного визиску. Їй розповідають, що колонізатори – то "брати", на цю тезу працює машина пропаганди. А от українці чинили шалений спротив колонізації. Військова окупація нічого не змогла з ними вдіяти. Тому й вирішили їх знищити».

Неволя без багатства

Валентина Попова порівняла тренди економічного зростання ВВП Ірландії і України. «З 1990 по 2007 в Ірландії спостерігалося економічне підняття. ВВП збільшився в 4 рази. В Україні в цей час ВВП знижується і в 2007 році становить 61 відсоток від ВВП 1990 року. Обидві країни – постколоніальні, але траєкторія економічного зростання є різною», – зазначає економістка. Вона надає структурний аналіз профілю української промисловості 1912 року порівняно з 2012 роком. У 1912 році на першому місці була гірничодобувна промисловість, на другому – харчова, на третьому – металообробна. У 2012 році «трійку першості» посідають ті ж самі галузі, хіба що першому місці металообробна, а на третьому – гірнича.

Виходячи з цього та інших досліджень, Валентина Попова робить висновок, що Ірландія наразі – постколоніальна, а Україна все ще залишається колонією. Про наслідки колоніалізму свідчать демографічні, економічні та соціальні показники. «Поневолена країна не може бути заможною, – переконана науковиця. – Щоб отримати економічне підняття, необхідно забезпечити собі політичну незалежність». На думку пані Валентини, нація має усвідомити, що призвело до її поневолення. Для цього потрібно мати об’єктивну всебічну інформацію.

ДО РЕЧІ

За останні 30 років ірландська економіка перетворилася з переважно сільськогосподарської в сучасну економіку знань, зосереджену на високих технологіях і сфері послуг. Сьогодні Ірландія посідає 55-те місце у світі за розміром ВВП, 14-те в розрахунку ВВП на одну особу, а також 5-те місце в Індексі розвитку людського потенціалу. Країна має високі показники в системі освіти, політичній свободі й дотриманні громадянських прав, свободі преси та економічній свободі. Є членом Європейського Союзу та ООН. Населення країни зростає найвищими темпами в Європі — щороку на 2,5 відсотка.

Проблемам існування України та Ірландії в імперіях присвятили свої доповіді Домінік Лівен з Кембриджського університету (Велика Британія) та Доннача О. Бічейн з Дублінського університету (Ірландія). Джозеф Руан з Національного ірландського університету дослідив теорію двозначного колоніалізму та порівняв становище Ірландії й України.

«Ми наслідуємо не лише колоніальну спадщину, а й колоніальні відносини, – констатує інша учасниця конференції, викладачка Університету Грінвіч, що у Великій Британії, Юлія Юрченко. – А це офшорна характеристика економіки, зростання заборгованості та акумуляція державного боргу». Дослідниця нагадує, що коли Україна стала де-факто незалежною, усі борги СССР узяла на себе Росія. Утім через слабкість в економічній політиці за ці роки Україна накопичила величезний борг. Сьогодні Україна дуже залежить від запозичень і є вразливою. «Суспільство має контролювати запозичення, які здійснює уряд. Запозичення мають бути корисними для всієї країни. Зменшення боргу свідчитиме про те, що в країні відбувається економічне зростання», – каже пані Юлія. Вона також зазначає, що олігархи в Україні – продукт свідомої державної політики. Вони не могли б існувати без державного протекціонізму. Однак, на її думку, від Революції гідності Україна почала рух до «розколонізації» і поступово позбавлятиметься інституцій, які наразі залишаються як спадщина імперій, зокрема олігархату.

Житниця Європи стала «лантухом Росії»

Голод в Україні та Ірландії як наслідок залежності від імперій всебічно висвітлили Ліам Кенеді з Королівського університету Белфаста (Велика Британія), Крістоф Гіллісен з Університету Кан-Нормандія (Франція) та докторка історичних наук, наукова співробітниця Інституту історії України НАНУ, директорка Українського науково-дослідного та освітнього центру вивчення Голодомору (HREC in Ukraine) Людмила Гриневич.

«Метою вчиненого свідомо рукотворного голоду в Україні було як нищення нелояльної частини суспільства, так і спроба імперської влади закріпитися тут», – наголошує Людмила Гриневич. Дослідниця робить екскурс в історію, нагадуючи, що до Першої світової війни Україна була серйозним гравцем на світовому ринку. Вона вважалася житницею Європи і задовольняла майже восьму частину світових імпортних потреб у п’яти головних хлібних культурах. Українську пшеницю імпортували до Англії, Німеччини, Франції, Італії, Голландії. Борошно купували Туреччина, Греція, Єгипет. Утім імперія, тепер уже комуністична, цілеспрямовано руйнувала економічний потенціал цієї території.

  

«Мати зі своїми голодними дітьми» (авторський підпис). Харків, 1933 рік. Фото Александра Вінербергера

Після встановлення «влади рад» частка України на світовому хлібному ринку різко скоротилася. Водночас зросла потреба в українському хлібі у радянської Росії. Україна перетворилася з «житниці Європи» на «хлібний кошик СРСР». Причому прибутку за це не отримувала. Повноцінного еквівалентного товарообміну між республіками не було, українська сторона переважно «ділилася» продовольством із союзними республіками у вигляді «братерської допомоги».

Людмила Гриневич пояснює, що пропаганда переконувала, ніби Україна розвивається – мовляв, на її теренах будують нові підприємства. Однак УСРР перетворювали також і на сировинний додаток до Росії, яка насправді розвивалася і збагачувалася в той період. Україна була економічно узалежненою.

Дослідниця наводить один із багатьох прикладів імперської політики Москви – історію з перетворенням «Укрхліба» у «Союзхліб». Так, у 1928 році центр озвучив плани створення загальносоюзного акціонерного товариства. В Україні на той час успішно діяло потужне акціонерне товариство «Укрхліб», що мало контори в різних округах України та в Москві, десятки млинів. Підприємство здійснювало експорт хліба і вивіз до союзних республік. Українська сторона не заперечувала проти загальносоюзного товариства, але бажала, аби кожна республіка отримувала прибуток залежно від вкладеної частки капіталу. Поки тривали переговори, в Москві приймають рішення: влити «Укрхліб» до діючої в Україні маленької союзної організації «Хлібопродукт». Після цього сам «Хлібопродукт» з’єднали з «Союзхлібом». Розпорядником українського хліба стало союзне керівництво.

«Черга за чорним хлібом» (авторський підпис). Центральна частина Харкова, 1933 рік. Фото Александра Вінербергера.

Проти цього виступив голова «Укрхліба» Яків Гольдман. У листі до ЦК Компартії України він вказав на деталі, що засвідчували дискримінацію України. Зокрема, на рішення союзної влади вивозити з України зерно, а не борошно. Коли зерно мололи на українських млинах, певна кількість збіжжя залишалася на місці як плата за перемелене, створювалися робочі місця. У Москві аргументи Гольдмана «були почуті»: його звинуватили в «українському буржуазному націоналізмі».

«Тогочасна українська влада протестувала проти вивозу хліба. Утім вона була цілковито підпорядкована Москві. Панувала жорстка партійна дисципліна, по суті, здійснювалося непряме управління з Москви, – каже Людмила Гриневич. – У документах 1928–1929 років чітко можна простежити систему взаємин між союзним і українським керівництвом, побачити безправ’я української сторони і те, як формувався механізм придушення нелояльності центральній владі. Ця нелояльність була  забарвлена в національні кольори».

Більше «одноосібників» – вища смертність

Між голодами в Ірландії та Україні – менше ста років. Англія також використовувала Ірландію як сировинний придаток. Британське поневолення Ірландії тривало п’ять століть. В ірландських селян конфісковували орні землі. Голод 1845–1849 років виник через непомірну експлуатацію селян великими землевласниками. Колонізація ірландських земель живила розвиток промисловості в Англії. Утім, голоду Британія не приховувала – королева Вікторія передавала свої кошти голодуючим, було створено допомоговий комітет.

За словами доктора економічних наук, завідувача відділу демографічного моделювання та прогнозування Інституту демографії та соціальних досліджень імені М.В.Птухи НАНУ Олександра Гладуна, як в Україні, так і в Ірландії найбільше від голоду загинуло дітей і старих. В обох країнах приблизно однаковий відсоток смертей через надсмертність.

Порівняльний аналіз втрат в Ірландії та Україні здійснила доктор економічних наук, старша наукова співробітниця Інституту демографії Наталя Левчук. «Ірландія втратила 12,5 відсотка популяції – це 1 мільйон населення. Україна втратила 13 відсотків популяції – близько 4 мільйонів населення, – каже дослідниця. – І в Україні, і в Ірландії загалом внаслідок голоду населення зменшилося на 20 відсотків. Відмінність у тому, що Ірландія не була штучно ізольована, британський уряд дозволяв голодуючим емігрувати. В Ірландії голод тривав 6 років. В Україні 4 мільйони загинули впродовж 2,5 року, з них 3 мільйони – за шість місяців геноциду. В Ірландії голодуючі гинули переважно від інфекційних хвороб, в Україні – від дистрофії та виснаження».

Наталя Левчук відзначає істотну регіональну різницю в смертності. Так, в Ірландії більші втрати мали бідніші сільськогосподарські регіони. Смуга найбільших втрат від голоду в Україні – від 20 до 50 відсотків населення – пролягла через лісостеп. Це густозаселені моноетнічні регіони, що не були основними постачальниками зерна. На сьогодні це Київська, Харківська та Вінницька області. Ці регіони відзначалися найбільшою часткою «одноосібників», найбільшими протестами проти радянської влади та колгоспів.

У пік Голодомору в Україні вмирали 28 тисяч людей щодня.

«На території Російської Федерації найбільше постраждали Північний Кавказ і Поволжя, але тамтешні втрати менші за українські, – підсумовує Наталя Левчук. – Лише втрати німців Поволжя є співвідносними з втратами на Київщині, Вінниччині та Харківщині».

 «Труп померлого з голоду на вулиці» (авторський підпис). Харків, 1933 рік. У правому верхньому куті фото можна побачити табличку із російськомовною назвою вулиці ‒ «Криничный переулок». Ця вуличка відома ще з 1870 року. Її назва походить від джерела (криниці) Свято-Пантелеймонівської церкви. Провулок був забудований переважно приватними одно-та двоповерховими будинками. «Криничний провулок», завдовжки лише 140 метрів, досі існує у центрі Харкова. Фото Александра Вінербергера.

Пам’ять як стимул

Як українці, так і ірландці за свою свободу боролися. В українців була Українська повстанська армія. В ірландців – Ірландська республіканська армія. Порівняння Ірландської Республіки з Українською Народною Республікою здійснив Дарраг Ґаннон з Королівського університету міста Белфаст, що в Ірландії. Викладач Українського католицького університету Олександр Зайцев відзначає, що в своїй пропаганді і українські, і ірландські націоналісти використовували пам’ять про Голод. Спільною була теза: таких трагедій можна уникнути тільки тоді, коли є власна держава. Це було великим стимулом і для ірландців, і для українців, щоб боротися з імперіями.

ВАРТО ЗНАТИ

Ірландія стала першою англійською колонією. У такому статусі країна перебувала упродовж понад 800 років. Британський уряд придушував повстання ірландців. У 1921 р. договір між Англією й Ірландією визначив її статус як британського домініону. У 1949 році Ірландія вийшла зі складу Співдружності та стала Республікою Ірландія. Наразі в Ірландії 5 мільйонів населення. В США близько 40 мільйонів громадян мають ірландське коріння.

Олександр Зайцев дослідив подібність між Організацією українських націоналістів та УПА, і з іншого боку – Шинн Фейн та ІРА. «По-перше, обидва націоналістичні рухи, український і ірландський, боролися за незалежність і територіальну цілісність своїх країн, це були національно-визвольні організації, – каже дослідник. – Ірландська республіканська армія була створена в 1916 році. Сьогодні в Ірландії низка організацій називають себе так і підкреслюють свою спадковість від староірландської республіканської армії. По-друге, обидва рухи у своїй боротьбі, серед іншого, використовували насильницькі методи. По-третє, вони мали подвійну структуру: політичну партію і мілітарну організацію. Як-от ОУН і Українська повстанська армія».

Меморіал жертвам голоду в Дубліні

Олександр Зайцев наводить також низку інших подібностей і паралелей, що дозволяють досліджувати ці дві сили в порівняльному ключі. Хоча є і значні відмінності. І результати боротьби різні. Ірландський націоналістичний рух був більш успішним. І він ще в 1930 роки привів Ірландію від стану домініону до повністю незалежної держави. Тоді як український націоналістичний рух фактично зазнав поразки й остаточно був розгромлений в Україні в 1950-ті роки Радянським Союзом. Утім, Британська імперія і СССР також були різними. «У Британії була відносно ліберальна конституційна монархія, яка йшла на переговори, на компроміси і врешті дозволила створити вільну ірландську державу, – нагадує пан Олександр. – У випадку Радянського Союзу ми мали справу з тоталітарним режимом, який жорстоко придушував усі визвольні рухи і ні на які компроміси з націоналістами не йшов».

Історик каже, що такі порівняльні дослідження дозволяють нам краще зрозуміти як ірландський, так і український визвольний рух. «З одного боку, вони засвідчують, що український націоналістичний рух не був чимось унікальним, – зазначає Олександр Зайцев. – Він був частиною загальноєвропейських процесів. Також багато чого можна повчитися у ірландців навіть сьогодні – як будувати державу, як обстоювати свою територіальну цілісність. Українські політики різних напрямів, не тільки радикальні націоналісти, не раз зверталися до ірландського досвіду – як можна, поєднуючи легальні засоби і збройні, домагатися своїх цілей».

Свобода для освіти

Якими стали наслідки колоніалізму для соціокультурної сфери України та Ірландії? Спершу слід розібратися з визначенням колоніалізму та його евфемізмами. Так, за словами кандидата філософських наук, доцента кафедри Харківського національного університету ім. Каразіна Олексія Баталова, Ірландія у нормативно-правових документах Британської імперії не називалась колонією, однак потерпала від колоніальної політики. А Радянський Союз узагалі проголошував себе антиімперським утворенням, що бореться з колоніалізмом задля національного визволення народів «третього світу». Однак, зважаючи на внутрішню структуру та зовнішню політику, був імперією. Україна ні в складі Російської імперії, ні у складі СРСР офіційно не вважалась колонією, але була об’єктом колоніальною політики. Про це свідчать перерозподіл ресурсів на користь соціокультурно відмінного «центру», культурна та мовна асиміляція українців, переселення на українські території мешканців метрополії.

«Я вбачаю найбільшу відмінність між Британською імперією та Російською або ж СРСР у тому, що Британська імперія розпалась і не робить спроб відновитися, – каже Олексій Баталов. – А от Російська імперія вже один раз відродилась у вигляді СРСР. Зважаючи на слова та дії нинішнього керівництва Російської Федерації: а саме анексія Криму, гібридна війна на Донбасі, слова Путіна про "історичні кордони Росії", тобто кордони Російської імперії на 1800 рік, – можна припустити, що прийшов час для спроби відродити імперію вдруге».

Викладач Лазарського університету, що в Польщі, Остап Кушнір присвятив своє дослідження намаганням ірландців та українців подолати свій постколоніальний стан. Він проаналізував три маркери свободи чи несвободи в країні – інституціалізм, побудову ідентичності через освіту та культуру і ЗМІ. Інституціалізм – це те, як політичні сили, що при владі, облаштовують державу. Дослідник пояснив, що в Ірландії у процесі виходу з імперії було три види інституціалізму: вестмінстерський, британський і, врешті, питомо ірландський. «В Україні традиція інституціалізму досі тягнеться переважно від російської імперської та радянської традицій. Навіть Конституція була прийнята через 6 років після проголошення Акту незалежності», – нагадує Остап Кушнір.

Подібна ситуація і з освітою. У 1922 році Ірландія прийняла британську систему освіти, але програми наповнила своїм змістом. Коледжі на той час фінансувалися з Лондона. На сьогодні ж Ірландія є однією з найбільш інноваційних країн у сфері освіти. Хоча ситуація з ірландською мовою в Ірландії гірша, ніж з українською в Україні, освіта зосереджена, окрім мови викладання, ще й на підборі дисциплін. В Україні цей підбір досі базується на радянському спадку.

Відмінності із засобами масової інформації також разючі. У 1992 році ірландський уряд узяв ЗМІ під свій контроль. І 2015-го ЗМІ Ірландії мали 15 місце в індексі щодо свободи слова. Україна ж посідає 192 позицію. Більшість ЗМІ тут належать олігархам, і їх майже ніколи не використовує уряд для повернення української ідентичності.

«Освіта, ЗМІ, економіка Ірландії вже є несхожими на те, що пропонує Британія, – підсумовує Остап Кушнір. – В Україні все є ще дуже подібним до російського. Тут досі превалює радянський тип освіти, ЗМІ належать олігархам, пріоритети економічної сфери є такими ж, як у 1912 році. А українську еліту починають звинувачувати з Москви у "фашизмі", якщо вона перестає бути проросійською».

ДОВІДКА. Міжнародна конференція «Ірландія, Україна та імперії: залежність, конфлікт, пам’ять» була присвячена осмисленню імперського та колоніального досвіду України та Ірландії. Дві найбільші імперії світу – Британська і Російська/Совєтська – тривалий час правили ірландцями та українцями, і після здобуття незалежності обидві нації постали перед потребою подолання наслідків цього правління у різних вимірах буття: демоґрафічному, соціальному, політичному, культурному й психологічному.

Інаціаторами конференції стали Степан Величенко (Торонтський університет, м. Торонто, Канада), Людмила Гриневич (Інститут історії України НАНУ, HREC in Ukraine, м. Київ), Джозеф Руан (Національний ірландський університет, м. Корк, Ірландія).

Серед учасників конференції – відомі дослідники з України, Ірландії, Польщі, Угорщини, Греції, Великої Британії, Франції, Канади, США. Організаторами конференції виступили: Український інститут національної пам’яті, Інститут історії України НАНУ, Інститут демографії та соціальних досліджень імені М.В. Птухи НАНУ, Український науково-дослідний та освітній центр вивчення Голодомору (HREC in Ukraine), Holodomor Research and Education Consortium at the Canadian Institute ofUkrainian Studies (University of Alberta), Geary Institute (University College Dublin) та інші.

Збруч

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Загрузка...

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

‡агрузка...


Український літак був збитий іранською зенітною ракетою російського виробництва - ця інформація спецслужб та військових США ставить Зевладу перед простою дилемою.Або вимагати законного розслідування і...
В той час коли світові держави виходять з різних угод по скороченню озброєння та нарощують свою військову міць, готуючись відстоювати свої національни інтереси в будь якій частині світу, Україна навпа...
Максим Мірошниченко

У чомусь ми - вже Європа

Україна - це маленька країна. Маленька країна, яка знаходиться на території другої за площею держави Європи. З 2014-го року приблизно 10% території України знаходиться під управлінням Росії. А з ураху...
Коли запитуєш у різних куточках України - кого Ви знаєте з відомих людей пов'язаних з нашим містом Дніпро? Відповіді різні - Брєжнєв, Кучма, Бловатська, Катерина Друга, Петровський,.... ( дуже рідко з...