App Store Google Play

Країна зі шрамом

16 Листопада 10:00
Країна зі шрамом

Усе змінюється. Україна не втомлюється це доводити. Герої стають антигероями, кумири перетворюються на ізгоїв, а відстань від крайності до крайності не настільки вже й велика.

Росія – друг, а Америка змушує Київ воювати. ЄС і НАТО ніколи не приймуть Україну. Потрібно взяти кредити у росіян. Якщо Вашингтон тиснутиме на Київ, треба пустити російські танки до польського кордону. У 2019-му олігарх Ігор Коломойський звучить зовсім інакше, ніж у 2014-му.

На початку війни він пропонував націоналізувати українську власність російських олігархів. Обіцяв нагороди за піймання бойовиків. Називав Володимира Путіна «шизофреніком маленького росту». Через п'ять років усе змінилося.

Утім, нічого дивного. Ігор Коломойський – сам собі інститут. І в кожен конкретний момент часу він говорить тільки те, що вигідно лише йому. Було б дивно, якби він чинив інакше. Зрештою, він вирішує свої завдання і якщо українське майбутнє в них не вписується – тим гірше для українського майбутнього.

З державними інститутами, по ідеї, все повинно бути інакше. Але криза інститутів – це загальна проблема всього світу, включно з цивілізованим. Звичні архітектури все частіше поступаються натиску і експресії окремих персонажів. І Україну навряд чи хтось ризикне назвати винятком.

Роль особистості у вітчизняній історії щоразу виявляється визначальною. Форма часто перемагає зміст. А вміння видаватися давно важливіше вміння бути. Можливо, Ігор Коломойський це прекрасно знає – і в інтерв'ю The New York Times усього лише описує наше недалеке майбутнє.

Зрештою, новій Україні всього п'ять років. А тій колишній, яка «підчерев'я» і «буфер», – десятки і сотні. Ветеранів кілька сотень тисяч, а байдужих – мільйони. Європа вимагає болючих реформ, а Росія вимагає лише не чинити опір. Завжди є люди, для кого прапори – це набір ниток, і гімн – набір нот. Програш можна назвати миром, роззброєння пояснити економією, а боягузтво – розсудливістю.

Тим більше, що Росія не ставить під сумнів приналежність Донбасу. Вона всього лише намагається його Україні повернути. І поверне вже завтра – як тільки Київ дасть на це добро. А потім Донбас сам зробить з Україною все те, що необхідно Москві.

Термінологія дозволяє дипломатії творити чудеса. Можна перейменувати війну в загострення. Назвати патріотів – радикалами. Оборону – агресією. Можна спробувати обнулити нову Україну в ім'я повернення до колишньої. Тієї самої, що існувала до 2014-го.

Але є одне але. Крим.

Доля регіону виявилася тим шрамом, який не дозволяє зробити вигляд, ніби нічого не було. Історію не вийде відмотати назад до 2013-го – тому що до цього не готова сама Росія. Яка п'ять років тому офіційно змінила свої кордони, включивши до їхнього складу український півострів.

Крим виявився вписаний у конституції одразу двох країн. І викреслити його звідти не готові ні в Москві, ні в Києві. А це породжує те однозначне протиріччя, яке можна лише спробувати не помічати. Але яке не вийде обнулити. Українські та російські політики приречені давати різні відповіді про приналежність регіону. І якщо в сучасній історії і з'являються рубці – то Крим саме про це.

Утім, ніколи не говори ніколи. Останні п'ять років стали для обох країн ще й іспитом на послідовність. Поки що в загальному заліку лідирує Росія – яка готова чекати і дочавлювати тих, хто дасть слабину. А Київ тільки недавно дізнався про існування інституційної пам'яті. Тієї самої, яка зберігає непохитними державні підходи при зміні перших осіб.

Ігор Коломойський чітко знає, що йому вигідно. Кремль теж. А ось Україна свій іспит тільки готується здавати. І конституція країни могла б стати шпаргалкою – якщо в неї, звісно, вирішать заглянути.

Крим. Реалії

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Загрузка...

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

‡агрузка...


Відверто кажучи, давно втомився читати такі заголовки, як "Україні потрібен націоналізм!". "Націоналізм - саме те, що потрібно Україні". "Україні не вистачає націоналізму".Все це, звісно, прекрасно. І...
Під тиском багатотисячних протестів нам дійсно вдалося уникнути швидкої капітуляції, але загроза повзучої капітуляції, з далекосяжними для держави та нації наслідками, є цілком реальною.Зе суттєво ско...
Максим Мірошниченко

Рейтинг влади падає

Очевидно, що в найближчий час ми побачимо фрагментацію влади. Із занадто різних елементів вона складається. Ці різноманітні групи воюють одна із одною через оці телеграмні зливи та інсайди. Портнов лю...
Те, що два великих свята, Архістратига Михаїла і День гідності та свободи, Україна відзначає в один день, не випадковий збіг. Ці свята дещо схожі – і за смислом, і особистостями.Наші Герої, які...