App Store Google Play

Тест на сумісність

10 Листопада 10:00
Тест на сумісність

"Українському суспільству потрібно домовитися між собоюі це дуже важливотому що сьогодні всередині України є абсолютно різні бачення питання повернення Донбасу і Криму", — ці слова Володимира Зеленського відображають один зі світоглядних фронтів, де січуться українські громадяни на форумах, у соцмережах, таксі та барах. 

Безапеляційні, категоричні позиції прибічників негайного повернення і безкомпромісного відтинання окупованих територій ще більше послаблюють країну, що й так скидається на купу конструкторних деталей без інструкції. Але проблема не тільки в тому, що наразі суспільство не може знайти підходящого знаменника. В історії України були президенти, які грішили шапкокрадством, і президенти, які грішать шапкозакидацтвом. Вирішення питання Донбасу не може базуватися на емоціях, фантазіях та інтуїтивних віруваннях. Воно має будуватися на фактах і відповідальних розрахунках. 

У квітні 2014 р. "Дзеркало тижня. Україна" спільно з КМІС провели соціологічне дослідження, результати якого дуже серйозно вивчалися в Москві і вплинули на плани створення Малоросії. Виявилося, що в областях, котрі входять до так званої "підкови ризику", ставлення до Росії зовсім не таке, як його собі емоційно й інтуїтивно уявляли в Кремлі. У нинішній, відповідальний період Український інститут майбутнього (УІМ) та "Дзеркало тижня. Україна" прийняли непросте рішення: вперше провести й оголосити результати повноцінного кількісного дослідження громадської думки на територіях, непідконтрольних Україні. Будьмо чесними і з собою, і з ними. Кого ми хочемо інтегрувати в себе? Чи хочуть ті, хто залишився по той бік фронту, повернутися? На яких умовах? Кого звинувачують у тому, що сталося? Як живуть? Що дивляться? Кому моляться, кому довіряють? Як оцінюють події у великій Україні? Чи вірять у її перспективи та в успіх її президента?

Відповіді на ці та багато інших запитань нам усім допомогла отримати компанія "Нью імідж маркетинг груп". Нинішнього року це вже третє кількісне дослідження на окупованих територіях, яке проводять харків'яни. Послугами самовідданої команди, що виїжджає в ДНР і ЛНР для проведення соціологічного поля, користуються міжнародні організації та інститути не перший рік. Дослідження проводилося з 7-го по 31 жовтня 2019 р. Опитано 1606 респондентів: 800 — у непідконтрольній частині Луганської і 806 — у непідконтрольній частині Донецькій областей. Для розрахунків вибірки було використано офіційні статистичні дані 2014 р., скориговані з урахуванням наявних демографічних даних ВПО, які залишили непідконтрольні території. Інтерв'ю face-to-face проводилися в домогосподарствах респондентів за структурованою анкетою. Погрішність результатів не перевищує 3,2%.

Прочитайте. Це боляче. Але це протвережує.

Портрет за лінією фронту

Важко уявити собі усереднений портрет людини, котра стоїть за стіною цих дрібних цифр. 

Хтось, хто жодного разу не бував у Донбасі, можливо, зробить це швидше. Спираючись на картинки мітингів із триколорами, на агресивні обличчя людей на площі Леніна в Донецьку, що скандують "Рос-си-я!", на новини з Мережі. Відчувши при цьому всередині бридливий холодок. І відторгнення. 

Хтось, хто їздив у Донецьк або Луганськ у відрядження, неодмінно уявить обличчя добре знайомої людини і або зітхне, дивуючись, чому вона залишилася, або з розумінням читатиме далі, знаючи, що неможливість залишити літніх батьків не дозволила колезі виїхати з окупації. 

Людина, котра залишила регіон як переселенець, подумає про когось зовсім іншого. Можливо, про свого однокласника, який у 2014-му з піною на вустах "топив за Росію", а тепер скаржаться, що його донька, яку він примусив забрати документи з Харкова й перевестися в Донецьк, другий рік із ним не розмовляє. 

Хтось неодмінно тисячний раз захоче зателефонувати нерішучій самотній подрузі й сказати: "Свєтка, давай, кидай усе до дідька й приїжджай! Усе вийде… ну або хоча б виштовхуй сюди сина". 

Хтось згадає підвал і полон і, можливо, відкладе на час читання цих матеріалів. Але обов'язково до нього повернеться. Трохи згодом. Бо тут — про його домівку. 

Хтось посоромиться даної зопалу клятви більше не спілкуватися з колишнім сусідом після того, як почув у слухавці: "Давай завтра, сьогодні ми ховаємо Гіві". 

Хтось ніколи й нікому не вибачить, бо теж — ховав. Але — тут. Своїх.

Іронія в тому, що в кожного — своя правда. Окупований Донбас — не чорно-білий. Як і неокупована Україна. Але, безумовно, є тенденції, в які, так чи інакше, вкладаються всі нюанси й долі. Дух більшості. 

Із 1606 опитаних людей у ДНР і ЛНР 53,5% — жінки, 46,5% — чоловіка. Це жителі Донецька, Макіївки, Іловайська і Єнакієвого. Луганська, Алчевська, Антрацита й Ровеньків. А також ще 29 міст і містечок окупованого Донбасу. Серед них переважна більшість віком за 25 років. І зовсім трохи, 8,3%, тих, хто ще не доріс до цього віку. Майже половина тих, хто живе за лінією розмежування й погодився заповнити анкети, — люди з середньою професійно-технічною освітою — 45,2%, диплом про закінчення вишу мають 23,3%. Решта або недовчилися в інститутах, "бурсах" (сленгова назва ПТУ, що збереглися в регіоні) чи школах.

45% опитаних — не працюють. Через вік і безробіття. По 24% зайнятих у державному секторі або приватному бізнесі. 5% знайшли себе у громадській сфері. Можна сказати, що переважна більшість жителів окупованих територій вірять у Бога. 31% їх розбирається зі своїми цінностями й смислами, не відвідуючи жодної церкви, і 57% їхніх земляків вінчаються і хрестять своїх дітей в УПЦ Московського патріархату. Вони безпартійні — 97% і вдома говорять російською мовою — 90%. При цьому половина їх — 55,4% — вважають себе українцями. За національністю. І, практично, стільки ж — за громадянством. 

35у

Економіка. Реальність і очікування

4у

Відповідаючи на запитання, що стосуються економічної ситуації в їхніх  "республіках", жителі ОРДЛО малювали її, прямо скажемо, не найбільш райдужними фарбами. 

Так, загалом  63,6% констатували серйозні проблеми на ринку праці: роботи, практично, немає (24,3%) або велике  безробіття, проте  роботу знайти все-таки  можна (39,3%). Ті ж, хто зумів у вихорі подій або зберегти колишню роботу, або знайти нову, а це — 32,9%, вважають, що ключові підприємства все-таки діють, і охочі  роботу знаходять,  хай навіть на непостійній основі. Є й такі, 2,9%, кому з самореалізацією пощастило настільки, що вони абсолютно щиро вважають: в ОРДЛО не вистачає робочих рук. 

38у

Можливо, це саме  і є  ті 48 людей (3% опитаних), чиє фінансове становище  можна охарактеризувати як суперуспішне. Джекпот зірвали шестеро жителів, які заповнили анкету, заявивши, що сьогодні можуть дозволити купити собі все. Решта з цих 48 щасливчиків  уточнили, що, коли  захочеться купити  квартиру або машину, то все ж таки доведеться позичати або певний  час накопичувати  гроші. Але, як ви розумієте, такі  хепіендові історії не вписуються в загальний економічний тренд ОРДЛО. 41,3% жителів вважають себе бідними. Частина їх вимушена заощаджувати навіть на харчуванні (4,9%), решта 36,4% — можуть дозволити собі тільки їжу. На одяг треба відкладати або позичати. Така ж вагома частина людей — 43,6% — не можуть просто так узяти й купити мобільний телефон або пилосос. Але решта 12%, випадково зазирнувши в магазин електроніки, все ж таки почуваються комфортно. 

1у

При цьому, аналізуючи свої бюджети за рік, що минає, більшість опитаних господинь і голів сімейств (57,3%) повідомили, що їхнє матеріальне становище не змінилося. Але 28,4% все ж таки відчули, що їхній гаманець охляв. Тоді  як 14,2% жителів окупованих територій стали жити краще. Тут цікавий нюанс, пов'язаний із очікуваннями. Стабільний відсоток — 58,6% — переконані, що в їхній фінансовій історії нічого не зміниться. Практично, порівну як  тих, хто  очікує чудесного  поліпшення життя своїх сімей (18,7%), так і тих, хто в дива не вірить (21%). 

2у

Проте, залишаючись за лінією розмежування й проживаючи тепер уже якусь власну історію, жителі "ДНР"/"ЛНР" стежать за тим, яка історія розгортається в Україні. Велике  питання, звідки вони черпають інформацію про це (читайте нижче), однак людські зв'язки не розірвані, соціальні мережі діють, і за бажання в Інтернеті не важко  знайти будь-яку інформацію про Україну. Отже, з жалем можна констатувати, що Україна за п'ять минулих років не подала бодай якогось  обнадійливого  економічного сигналу, який зародив би хоч якесь зерно сумніву в правильності сепаратистського вибору "республік". Так, більшість людей (50,3%) вважають, що за останній рік економічна ситуація в Україні погіршилася. І тільки 6,3% оптимістів по той бік вирішили, що ми тут стали жити краще. 41,4% респондентів зупинилися на нульовій позначці змін, очевидно  констатувавши стабільну економічну стагнацію "неньки". 

3у

Що ж до економічних перспектив, над якими теж довелося розмірковувати респондентам, то тут нам удалося виявити камінь, на який гіпотетично можна спертися, розмірковуючи  про можливість/неможливість повернення "ДНР"/"ЛНР" в Україну. Але спочатку про прірви. Так, якщо, вибудовуючи прогнози свого фінансового становища на наступний рік, очікували поліпшення, як ми вже відзначали, всього 18,7% опитаних, то, плануючи своє життя на п'ять років наперед, уже 34% впевнені в поліпшенні своєї економічної ситуації. При цьому, практично, стільки ж — 35,4% — пов'язують такий  розвиток подій з інтеграцією в Російську Федерацію. І тільки 3,5% опитаних пов'язали цю обнадійливу  історію з інтеграцією в Україну.

Цікаво, що 9,9% респондентів  упевнені:    Україна все ж таки може допомогти ОРДЛО стабілізувати економічну ситуацію, надавши "ДНР"/"ЛНР" широку автономію. Показово також, що 10,9 % людей  — жителів    окупованих територій —  влаштовує нинішній баланс сил або створення незалежної держави  на зразок  Осетії чи  Абхазії. А по суті — заморожений конфлікт. 

Ті, хто очікує погіршення ситуації, пов'язують цей процес виключно з поверненням в Україну — неважливо, в якому статусі, все одно погано, — 26,8%. Не надихає людей і сценарій самовизначення або замороження конфлікту, — 23,1% вважають, що економіка піде вниз із   таким  розвитком  подій. І тільки 6,8% жителів не довіряють російському об'єднавчому сценарію. 

Тепер той самий камінь, на який може спертися Україна. Якщо  вона все ж  таки вирішить "обняти" Донбас. Прогнозуючи поліпшення або погіршення економічної ситуації у своєму регіоні, відповідно, 40,2 і 43,3% жителів ОРДЛО не визначилися  або відмовляються відповістити на запитання: з чим або з ким це може бути пов'язано. Люди на роздоріжжі. Вони не розуміють, що відбувається  і хто їх насправді може захистити. І якщо врахувати, що 42,9% опитаних ніколи не думали про отримання  російського паспорта, то ці сорок відсотків і є той потенційний резерв, із яким Україна може працювати. Але чи є в нас інтелектуальний і психологічний ресурс для такої  роботи — це вже інше питання. 

Чиїми громадянами вважають себе жителі ОРДЛО

Отже, 57,8% жителів ДНР/ЛНР назвали себе громадянами України. Очевидно, зберігаючи на поличці паспорт із тризубом. 

Однак поруч із ними живуть 41,6% тих, хто розпрощався з Україною не тільки в душі, а й офіційно. У них на руках паспорти ДНР/ЛНР — 34,8%, і Росії — 6,8%. Цілком імовірно, що серед цих людей прихований відсоток тих, хто вагався і був притиснутий особистими обставинами. Ми пам'ятаємо про них. Втім, не забуваємо й про те, що будь-який документ завжди підтверджує кінцевий акт волі. І це погана новина. 

36у

Але є й хороша: понад 42% тих, хто проживає за лінією фронту, ніколи не думали про можливість отримати російський паспорт. Однак якщо порівняти дві справді обнадійливі цифри (досі ще громадян України і тих, хто ніколи не думав про російський паспорт), очевидною є різниця в 14,8%. І це абсолютно реальна група людей, які в цей час уже розглядають можливість отримати російський паспорт. Далі — більше. 34,2% опитаних визнали, що хотіли б мати в себе червону російську книжку. А в 7,4% — російський паспорт уже в кишені. 

Тобто якщо підсумувати ці сухі цифри, можна зрозуміти, чому вони мають нас тривожити. 56,4% жителів ДНР/ЛНР — потенційні громадяни держави, у фактичному стані війни з якою Україна перебуває вже п'ять років. Інакше кажучи, більше половини жителів окупованих територій орієнтовані на Росію і вже прийняли або збираються прийняти остаточне вольове офіційне рішення на користь країни-агресора. Про можливі причини — нижче. Наразі констатуємо. 

Далі — важче. За даними опитування, 80,8% жителів окупованих територій ніколи не думали про те, щоб виїхати з ДНР/ЛНР. Тут, безумовно, влучна подача для збірної "донбасознавців", на сто відсотків переконаних у тому, що "всі, хто хотів, звідти вже виїхали". Однак тут може бути багато "але". Навряд чи, коли стріляли, хтось не хотів виїхати. Хотіли. І багато хто виїхав, але потім повернувся. І не тільки тому, що коріння потягло назад. Швидше тому, що там не дуже добре прийняли. Частина з таких людей, напевно, всередині 19,2% тих, хто задумувався про від'їзд. У консервативних же вісімдесяти відсотках, можливо, зашиті і прив'язаність до домівки, і п'ять років ізоляції, і вік (майже половина опитаних — пенсіонери), і "телек" із "розп'ятим хлопчиком", та інші результати пропаганди країни-власниці заповітної червоної книжки, про що теж — в окремому розділі. 

7у

А ось тут — 19,2 відсотка тих, що думають про виїзд, вагаються з вибором — куди? Виявляється, 11,1% жителів віддають перевагу Росії, тоді як Україні — тільки 5,2%. Але вони просто так не поїдуть. Друга можлива хвиля ВПО, хоч і досить мілка, однак із чітким набором умов.

37у

 Яких? Це питання було відкритим. Можна було обирати кілька опцій. Ключова умова для можливого переїзду в Україну — стабільна робота й житло. Майже 40% поїдуть до нас, якщо знайдуть тут стабільну роботу й орендують житло. Трохи менше — 31,9%, якщо зможуть житло придбати самостійно. Що, з огляду на бідність жителів ДНР/ЛНР (ці цифри теж розберемо нижче), можна вважати якимись незбутніми фантазіями. Тому можна погодитися з твердженням, що всі, у кого були гроші, виїхали в перші два роки війни. І, треба визнати, влаштували справжній бум для забудовників міст-супутників Києва. 

Ще менше людей, 27,7%, щиро визнають, що не готові вирішити проблему житла самостійно: не можуть ні купити, ні орендувати житло в Україні. А, отже, гіпотетично розраховують на виділення квадратних метрів українською державою. Показово, що для тих, хто в разі переїзду вирішив би будувати своє майбутнє в Росії, — пріоритети ті самі. За винятком, можливо, цифри на 20% меншої, коли йдеться про житло як окрему обов'язкову умову переїзду. Не чекають від Росії цього. Перед чужими порушувати квартирне питання не дуже зручно. Перед родичами — цілком. 

Можна скільки завгодно розмірковувати про те, які ледачі, а часом навіть нахабні "понаехавшие" "донецькі" й "луганські", однак не визнати при цьому очевидного факту не можна: Україна провалила всі програми підтримки й абілітації переселенців, по суті, відмовивши жителям Донбасу в прихистку в найтяжчу хвилину їхнього життя. І за це — соромно. 

Проте за останні 12 місяців 37,7% жителів окупованих територій їздили в Україну. Це майже вдвічі більше вищезгаданої цифри про те, скільки людей хотіли б виїхати з ДНР/ЛНР. З них тільки 2,6% перетинають український кордон через Росію. Інші — через українські КПП. Хто ці люди? Які стоять у довгих чергах у спеку й холод? Хочуть потрапити туди, де ніколи не збираються жити? Ті, хто став джерелом постійного доходу для ділків прикордонних міст, що наживаються на "відкатах" за довідки з міграційної служби й українську реєстрацію? Ті, хто з останніх сил, із хворим серцем, із залишками інсульту на розбитих маршрутках їде в Україну? Ті, хто так часто нас дратує… І абсолютно, до речі, зрозуміло, чому. Адже теж не жируємо…

Справді, 32,3% опитаних респондентів становлять пенсіонери, які залишилися жити на непідконтрольних територіях і виїжджають в Україну оформляти й підтверджувати пенсійні виплати. Решту людей, які періодично виїжджають в Україну (а це 5,4%), можна репрезентувати абсолютно по-різному. Це може бути робітник (39% респондентів-мешканців ДНР/ЛНР мають робітничі спеціальності), донька якого живе в Борисполі й нещодавно народила онуку (випр. в рос. — див. нижче). Але він поїде тільки в тому разі, якщо не встиг відзначитися в якомусь підрозділі громадської охорони порядку ДНР/ЛНР у найгарячіший час. Або його старший син не служить у лавах якоїсь місцевої міліції. Інакше — не бачити йому своєї внучки, поки донька сама не привезе. Це може бути підприємець, який їде до сина в Харківську юридичну академію. Але серед тих, хто перетинає лінію розмежування точно немає чиновника й працівника держсектора, а ми пам'ятаємо, що таких серед опитаних — близько 24%.

Хто винен у війні й кому відновлювати регіон

Часто для того, щоб зазирнути в майбутнє, треба озирнутися й оцінити минуле. А потім порівняти оцінки. Власне це і може зробити кожен з вас, ознайомившись із результатами відповідей, отриманих на запитання соціологів. 

Ми не стали копати в історичну глибочінь, що сформувала колективістське співжиття Сходу й індивідуалістське — Заходу України. Оминули загострене політтехнологами Кремля й Медведчука протистояння 2004 року. Не стали заглиблюватися в ерозію обопільних докорів: "А от ваш Ющенко!..", "А от ваш Янукович!.." періоду 2005–2013 рр. Ми навіть майже не зачепили Майдану. Ми почали з війни. 

Спочатку було слово. І це слово — Крим. 

8у

Ці дві смужки — тест на сумісність. 

А ось іще один. Жителі ОРДЛО визначилися з назвою збройного конфлікту в Україні. 76% "повністю згодні" і "швидше згодні" з тим, що війна в Донбасі — це внутрішній український конфлікт (35,6 і 40,5% — відповідно). "Швидше не згодні" із цим — 14,1%. Абсолютно незгодних набралося 9,3%. Яка ж багата виявилася земля Донбасу на професійні військові кадри, БУКи, артилерію, боєприпаси, бронетехніку і гроші на утримання всього цього скромного псевдосамостійного життя… Однак треба сказати, 8,5% таки запідозрили щось недобре в невичерпності мілітаристських потенціалів ОРДЛО. 3,1% "повністю згодні" з тим, що війну в Донбасі розпочали Росія і місцеві проросійські угруповання. 6,4% із цим, "швидше згодні". При цьому 86% із тим, що біля витоків конфлікту стояли проросійські угруповання й Москва, — "швидше не згодні" (45,1%) і "абсолютно не згодні" (44,9%). 

32у

Півтора року тому ДТ спільно із "Небесною гвардією" Анастасії Берези й соціологами КМІС провело опитування більш як половини сімей українців, які втратили у війні з сепаратистами синів, доньок, батьків і чоловіків. Ми ставили їм схоже запитання. І ось які відповіді отримали від тих, хто віддав країні найголовніше — своїх близьких.

6_ng_у

Звісно, ми поцікавилися в жителів ДНР і ЛНР, хто, на їхню думку, більшою мірою відповідальний за конфлікт на Сході України. Бувають ситуації, коли людина почувається абсолютно безпорадною, неспроможною пояснити іншій людині, здавалося б, цілком очевидні речі. Наступна діаграма — віддзеркалення саме таких речей. Вона як послання зі світу антиподів. Ми ведемо війну, а вони — унйів. 

29у

Війни не бувають вічними. Колись вони закінчуються. І починається відновлення. Не розуміючи, коли і як завершиться конфлікт, ДТ ще близько двох років тому провело круглий стіл, одна з панелей якого була присвячена новій економічній моделі Донбасу. Адже ми усвідомлюємо, що личкувати новими кахлями старі водокачки або відновлювати радянські підприємства й стару бізнес-модель регіону безперспективно як для всієї країни, так і для Донбасу — станеться ж колись, що він повернеться. Вели-и-и-и-ка проблема була з пошуком спікерів на цю тему. Сподіваємося, що поруч з оптимістичним Володимиром Зеленським, у тихому кабінеті ОП, група тямовитих хлопців шукає відповіді на це стратегічно важливе питання. Не будемо їм заважати… Бо тут під'їхала відповідь на інше запитання, поставлене жителям ДНР і ЛНР, чиї регіони безперечно серйозно постраждали від воєнних дій, економічних проблем і внутрішніх мародерств. 

"На вашу думку, за рахунок чиїх коштів має бути проведене відновлення Донбасу?" 63,6% опитаних вважають, що за кошти України. Запам'ятайте цей вирок. Тут, до речі, спецгрупу зі збору коштів створювати не треба. Вона вже є — оточення президента сильно націлене на роботу. 29,3% вважають справедливим примусити до оплати відновлення Донбасу українських олігархів. 18,5% — не хочуть залежності в цьому питанні ні від кого і розраховують на власні сили. 17% готові покласти цей тягар на США. У них там явно після роздачі печива щось у калитці лишилося. 16,5% вважають справедливим відновлювати Донбас за кошти Європи. Рівно 16% — за кошти Росії. І тільки 13% мудро й зріло покладають витрати на відновлення зруйнованого краю, розграбованого краю, депресивного краю на плечі всіх вищезгаданих. Хай буде так. Аби не розікрали.

А ось і ордловський рецепт від прадавньої недуги — розкрадань на великих проєктах. На думку жителів ЛНР і ДНР, контролювати відновлення Донбасу має влада невизнаних республік — 67% і Росія — 50,2% (у цьому питанні можна було обрати кілька варіантів відповідей). Тобто оплатити все, на думку 63% опитаних, має Україна, а контролювати — місцева влада і Росія. Саме та Росія, яка вивозила Україну з Донбасу заводами й мільйонами тонн вугілля. Та сама місцева влада, яка дозволила вкоренитися ситуації, що переконала 40% населення: під амністію не мають потрапляти ті, хто відбирав власність.

Києву довірили б контролювати відновлення 24,9% (що, погодьтеся, непогана частка), Євросоюзу — 8,1%, Америці 2,4%.

Авторитети ОРДЛО

Намагаючись зрозуміти, які провідні зірки світять жителям окупованих територій, соціологи "Нью імідж маркетинг груп" запропонували респондентам самостійно вписати ім'я того, хто особисто для них є лідером довіри. І ось що вийшло.

30у

Ми обмежилися першою двадцяткою. Далі йдуть зовсім непоказові значення, а показовість умонастроїв у цьому списку відбита досить однозначно. У принципі, хтось може сказати, що цим запитанням можна було б і обмежитися, проводячи дослідження настроїв жителів ОРДЛО. Але ми пішли далі і, певна річ, поцікавилися ставленням жителів ДНР і ЛНР до ряду українських політиків.

5у

І для журналістів "Дзеркала тижня", і для експертів Українського інституту майбутнього певною несподіванкою став показник підтримки Віктора Медведчука та Юрія Бойка. Нам здавалося, що люди, котрі продукують виключно проросійську риторику, і єдині формально українські політики, які з'являються в кадрі з президентом Росії, зберуть великий урожай симпатій жителів ОРДЛО. Проте, хоч авторитетом для себе особисто Віктора Медведчука вважають 25 людей з усіх опитаних, "дуже доброї думки" про нього — 4,9%, а "швидше, доброї" — 28,3%. 56% людині з мандатом "кум Путіна", що вільно курсує між Києвом, Москвою та Донецьком, не довіряють. Лідер "Опозиційного блоку — За життя" Юрій Бойко — уродженець Луганщини, можливо тому він зібрав трохи більше "швидше, добре" налаштованих, ніж Медведчук, — 34,6%. "Дуже доброї думки" про нього — 4,3%. "Своїм" його не вважають 52%. Як ви далі дізнаєтеся, близько 73,4% жителів ДНР і ЛНР у випадку місцевих виборів не хочуть бачити у бюлетені українські партії. Але якщо все-таки це станеться, то шанси ОПЗЖ, судячи зі ставлення до лідерів, в електоральних жнивах видаються кращими, ніж у команди Зеленського, — правда, поки що не так добре, як першим хотілося б. 

Події останніх років примусили схильних до монолітності донбасівців ще раз розрахуватися на "свій — чужий". Сергія Таруту, який забезпечував Донеччині й Луганщині десятки тисяч робочих місць, співвітчизники зовсім не оцінили. Добру пам'ять про нього зберегли 6,6%. Не вибачили йому чи то проукраїнської позиції, чи то нерішучості в період губернаторства, — 61,5% земляків. 

 Про Олександра Вілкула, одного з фронтменів партії Ріната Ахметова, "швидше, доброї думки" дотримуються 11% і тільки 0,6% — "дуже доброї". Рівно половина опитаних думають про нього "погано" або "дуже погано". А 36% — взагалі про такого не чули. Але Рінат Леонідович усе ще може підправити. Хоча навряд чи, на випадок виборів в ОРДЛО, "Опозиційний блок" Ахметова очолив би виходець із Дніпра. 

Колишнього короля Донбасу, що живе в Києві й спостерігає звідси, як його підприємствами в ОРДЛО керує від імені Кремля Сергій Курченко, на батьківщині пам'ятають. Хоча знайшовся 1% людей, які не знають, хто такий Рінат Ахметов. "Дуже доброї думки" про годувальника й поїльника — 3,1% людей. "Швидше, доброї" — 29,6%. Майже 65% — "швидше, поганої" і "дуже поганої" думки про найбагатшу людину України (47,2 і 17%, відповідно). Але тут річ не в людській заздрості. В ДНР від Ахметова дуже багато людей чекали, що він очолить бунт проти України і рух до Росії. Він цього не зробив, заявивши, що "Донбас — це Україна". У Києві ж від нього чекали, що Ахметов, скориставшись можливостями 1990-х, максимально жорстко купірує донецький сепаратизм у зародку. У результаті, Рінат Ахметов не догодив більшості по обидва боки фронту. Як засвідчили наступні події, не в захопленні від його паліативної позиції виявилася й Москва. Що думає з цього приводу сам Рінат Леонідович, невідомо. Однак деякі розмови, які доносяться до наших вух, дозволяють припустити, що у втраті частини рідного для Ахметова Донбасу основну відповідальність він покладає на тих, хто не боровся за Крим. Адже, побачивши, що Крим без єдиного пострілу одержав патронат Росії, донеччани й луганчани вирішили, чому б і їм так само легко й безболісно не переметнутись до високих російських пенсій і зарплат, а також до близького культурно-мовного середовища. 

Борис Колесніков уже невідомий майже 24 відсоткам жителів ОРДЛО. Зберігають прихильність до колишнього голови облради й віце-прем'єра з Євро-2012 майже 16% земляків. А 58,4% дотримуються про нього "швидше, поганої думки" й "дуже поганої" (37,5 і 20,9% відповідно).

Несподівано низькі бали довіри отримав другий президент України Леонід Кучма. Леоніду Даниловичу не зарахували того факту, що саме він свого часу відкрив київські ворота для донеччан. Як і його терпіння, а також — куди тут подінешся — жертовності в Мінському процесі. Тільки 0,7% ставляться до єдиного двічі президента України "дуже добре". "Швидше, доброї думки" про нього дотримуються 11,4%. "Швидше, погане ставлення" в 43,8% і "дуже погане" — у 42%.

До Святослава Вакарчука, який свого часу претендував на об'єднання України, прихильні понад 11% опитаних. 2,1% з яких ставляться до нього "дуже добре" і 9,4% — "швидше, добре". Позиція Вакарчука-політика, а не Вакарчука-співака не засмакувала 75% жителів ЛНР і ДНР. "Швидше, поганої думки" про нього 41,8%. І зовсім відмовляють у довірі 33,8%. 

Незрівнянно гірші справи в Юлії Тимошенко. Міф про те, що Тимошенко ще 2004 р. пропонувала обгородити Донбас колючим дротом, виявився досить живучим. А підігнані під фігуру костюми а-ля мундир, разом зі знятою з чужого плеча військово-патріотичною риторикою, відштовхнули жителів окупованих територій від Юлії Володимирівни ще сильніше. У результаті, "дуже добре" до лідера "Батьківщини" ставляться пів відсотка респондентів. "Швидше, добре" — 3,4%. З прижмуром недовіри на неї дивляться 32,3%. А 62,8% хочуть обгородити її колючим дротом. 

Та навіть попри такі показники, Юлія Тимошенко не є лідером донбаського антирейтингу. Якщо ви вже забули Віктора Ющенка, то в Донбасі його пам'ятають. Смисл цього нам не дуже зрозумілий, адже нічого поганого Віктор Андрійович жителям регіону не зробив. Він просто переміг їхнього улюбленця, нині так само підданого анафемі земляками. Хіба він винен у тому, що край шахтарів і сталеварів не спромігся висунути для представлення своїх інтересів достойнішу кандидатуру, ніж Янукович? Проте до президента, в часи правління якого перші скоморохи зайшли у владу, заволодівши сценами МВС і СБУ, "швидше, погано" або "дуже погано" ставляться 40,8 і 53,2%, відповідно. "Дуже доброї думки" про третього президента України — 0,7%. "Швидше, доброї" — 4%. 

Петра Порошенка — п'ятого президента України — на окупованих територіях ненавидять. Складна постать. Він організовував оборону і обносив оборонців. Він воював із сепаратистами й торгував із ними ж. При ньому Україна розділилася на окуповані території й корумповані території. Порошенко ні з ким по обидва боки фронту не був чесним. Але в нюансах його плюсів і мінусів в ОРДЛО ніхто й не намагається розібратися. Саме тому майже 97% сформували до нього "погане" і "дуже погане ставлення (18 і 78,6% відповідно). "Дуже доброї думки" про Петра Олексійовича — 0,7% опитаних. "Швидше, доброї" — 1,4%. Видно, суржик і вишиванка Віктора Андрійовича здалися тупоконечникам занадто зухвалою гостроконечністю. 

Володимир Зеленський. Ставлення та очікування

На окрему увагу, безумовно, заслуговує ставлення жителів окупованих територій до очільника української держави.

Як уже писало "Дзеркало тижня", Володимир Зеленський є першим українським президентом, для якого люди на окупованих територіях важливіші за самі території. Зеленський узагалі любить, як казав його попередник, "маленьких українців" і грубіянить великим. Щоправда, "маленьких" він любить як хірург, який не робить пацієнтові боляче. Наприклад, він змушує виплатити зарплати "старикам" з заводу "61 комунара", не розуміючи, що це робиться за рахунок живих підприємств, і що для системного вирішення питання цим людям потрібно забезпечити вудку — тобто замовлення, а не годувати їх чужою рибою, яку завтра теж треба буде в когось відбирати. Він не розуміє, що, щиро відкриваючи серце і визволяючи з полону за будь-яку ціну одних, він підставляє на фронті чиєсь серце під кулі тих, хто зрозумів, де в Зеленського "ахіллесова п'ята", і тому продовжує стріляти. 

Президент переконав себе в тому, що наші люди в ДНР і ЛНР чекають на звільнення, яке принесуть хороші українські хлопці. Це опитування, зокрема, — інформація до його роздумів і з цього приводу. Однак не тільки сантименти рухають президентом, який прагне дуже швидко вирішити питання миру та реінтеграції окупованої частини Донбасу. Його переконали в тому, що його мирні ініціативи високо цінують в ОРДЛО. І як наслідок, його рейтинг там вдячно високий, і кілька мільйонів лояльних виборців зовсім не будуть зайвими в разі проведення як мінімум дострокової парламентської кампанії, дамоклова перспектива якої є одним зі способів підтримувати дисципліну в різношерстій фракції "Слуги народу".

Однак на сьогодні ця гіпотеза не підтверджується. 

У цілому про Володимира Зеленського дуже хорошої або хорошої думки — 19% (1,9 і 17,2%  відповідно). А швидше поганої або дуже поганої — 78,9% (49,6 і 29,3% відповідно). Цікаво, що ці показники збігаються з оцінкою ставлення до ще одного українського президента — Віктора Януковича, який отримав від співвітчизників 19% лайків і 80% дизлайків. 

У нас була теорія: набагато краще до Володимира Зеленського можуть ставитися ті 25%, які в ОРДЛО дивляться українське телебачення. Адже по цей бік президентові, за даними "Рейтингу", довіряють понад 66%. Теорія не підтвердилася: значної різниці немає. Загальний показник тих, хто "дуже хорошої думки" про Зеленського, — 1,9% (серед тих, хто дивиться українське ТБ, — 3,3%; серед тих, хто не дивиться, — 1,3%). "Швидше хорошої думки" — 17,2% (18,6 і 16,8% відповідно). "Швидше поганої думки" — 49,6% (54,3 і 47,8% відповідно). "Дуже поганої думки" про Зеленського — 29,3% опитаних (23,2 і 31,8% відповідно).

Та як зрозуміти — вищенаведені цифри фіксують висхідний чи спадний тренд у ставленні до Володимира Зеленського? Для цього ми запитали: "Чи  змінилося ваше ставлення до президента України за останні місяці?". Ті самі місяці, які Володимир Олександрович приорітетно присвятив анонсуванню саміту в нормандському форматі та ідеям мирного врегулювання конфлікту на Сході країни. Ставлення "сильно поліпшилося — він робить більше, ніж обіцяв" — 2,7%; "трохи поліпшилося" — 7,9%; "не змінилося" — 44,8%; "погіршилося — його дії викликають побоювання" — 22,9%; "значно погіршилося — він розчарував" — 20,5%. Словом, спостерігаючи за діями Зеленського останніми місяцями, — 11% відчули оптимізм, а 43% — пішли в песимізм. 

У великій Україні багато людей усе ще сповнені очікувань і сподівань від нового очільника держави, який одноособово сформував парламентську більшість і виконавчу владу. У ДНР і ЛНР цей настрій поділяють набагато менше людей. 

6у

Тільки 1,4% опитаних вважають "дуже ймовірним" те, що Зеленському вдасться поліпшити соціально-економічні умови; 13,3% "припускають таку ймовірність". При цьому 85% вважають "малоймовірним" і "дуже малоймовірним" підвищення соціально-економічного рівня президентом. Що ж, у Зеленського буде можливість переконати жителів окупованих територій зусиллями нинішнього складу уряду або того, іншого, який уже пишеться. 

 Чи здатен президент України принести мир у регіон? Населенню ЛНР і ДНР не здаються переконливими й миротворчі ініціативи хазяїна Банкової. І тут цю недовіру він з урядом розділити не зможе. Оскільки, як і Петро Порошенко, усі надії в переговорах щодо врегулювання ситуації в Донбасі Зеленський покладає на свою чарівливість, комунікабельність і геній. 1,7% респондентів вважають "дуже ймовірним" той факт, що Володимир Олександрович принесе мир у регіон. 12,5% думають, що це "ймовірно". На сьогодні не пов'язують із Зеленським сподівань на мир у регіоні 59%. А 26,5% категорично відмовляють українському президентові в цій потенції.

Приблизно так само розподілилися думки тих, хто оцінює, здатність очільника держави провести переговори з Росією. 2,4 і 12,4% вважають, що Володимир Зеленський "дуже ймовірно" і "швидше ймовірно" "успішно проведе переговори з Росією". 61,3% у цьому сильно сумніваються. А 23,8% вважають успіх у переговорах з Путіним "дуже малоймовірним".

Один з ветеранів українських політтехнологій нещодавно поділився думкою: "Зеленському відміряно тривале життя в політиці. Він узяв на озброєння modus operandi Леоніда Кучми: Заходу на зустрічах казати те, що він хоче чути, Росії — те, що вона, і народу — те, що він, народ, хоче чути. Поки всі зведуть "бухгалтерію", Зеленський серйозно зміцниться". Немає сенсу нагадувати про те, що свою багатовекторну політику Леонід Кучма реалізовував з іншою якістю команди, у світі, який не жив "кишками назовні" і під час інших швидкостей обміну інформацією. 

 До відома всіх "бухгалтерій", жителі ОРДЛО щось явно запідозрили. Тому що 23% опитаних вважають "дуже ймовірним", що "обіцянки Володимира Зеленського в питаннях миру та переговорів з РФ розходяться з реальними діями". Ще 48,6% вважають каверзу "швидше ймовірною". У щирість президента майже повірили 17,9%, а абсолютно повірили 10%. У принципі, сукупні 27,9% — це непоганий результат, але поки що явно недостатній, щоб стати Данко ОРДЛО.

Звідки отримують інформацію в ОРДЛО

За п'ять із половиною років, що минули від початку російсько-української війни, Київ так і не зумів налагодити ефективну інформаційну роботу на окупованій Росією території Донбасу. 

Запущені українською владою телевежі виявилися недостатньо високими, а передавачі — потужними, щоб покривати "потойбічний" Донбас українською теле- і радіопродукцією. А в Мінінформполітики так і не дійшли руки до створення спеціального російськомовного каналу, який здійснює мовлення на весь Донбас і Крим. Багаторазово заявленої мети — доносити альтернативну інформацію про події в Україні — так і не було досягнуто.

Як випливає з результатів опитування, популярними джерелами політичних новин у ДНР/ЛНР є телебачення (84,3%), соціальні мережі (60,6%), інтернет-сайти (45,9%), радіо (10%), а також газети і журнали (7,4%). 

27у

Примітно, що серед соціальних платформ найактивніше респонденти використовують YouTube (70,7%), ВКонтакте (61%), Одноклассники (52,3%), а також Viber (49,8%). Менш популярні Facebook (27,1%), Instagram (21,4%) і Telegram (11,1%).

28у

І, звичайно ж, ніщо не може замінити розкоші людського спілкування. Для кожного другого опитаного жителя ОРДЛО родичі й друзі є джерелом політичного лікнепу, а 17,4% отримують порції новин іще й від колег по роботі.

Проте домінує як джерело інформації для тих, хто живе за лінією розмежування, — "зомбоящик". При цьому учасники опитування дивляться переважно російське телебачення — "Россия 1" (43,4%), НТВ/НТВ Мир (25,9%), "Россия 24" (19%), "Первый" (11,8%), ТНТ (10,2%), "Звезда" (8,6%), СТС (8,1%), ТВ-3 (7%).

У першій десятці цього списку й два "сепарські" канали — "Оплот ТВ" (без уточнення 1 чи 2) з 13,6% і "Луганск 24" з 12,5%. Третій за популярністю місцевий канал — "Новороссия ТВ" — дивляться 6% тих, хто відповідав на запитання (у рейтингу він посідає 12-те місце).

А ось українські канали з'являються лише в другому десятку списку. На 14-му місці (і першому з українських) "5 канал" (його вмикають 4,7% учасників опитування), на 16-му — "Інтер" (4,6%), на 17-му — "1+1" (4%), на 26-му — СТБ (2,3%). 

Напевно, Рінат Леонідович дуже здивується, коли довідається, скільки людей на окупованій частині Донбасу дивляться його ТРК "Україна": один із найрейтинговіших каналів у країні посів в ОРДЛО 32-ге місце — 1,6%. Це — 21 особа з 1606 опитаних. Можливо, подібне відчує й Віктор Володимирович, адже й новинний телеканал "112 Україна" опинився на 42-му місці з 0,8% учасників опитування (11 осіб).

У цілому ж, як випливає з відповідей респондентів, вони мають можливість дивитися українські телеканали — і загальнонаціональні, і місцеві. Двоє з п'яти учасників опитування мають без обмежень частковий або непостійний доступ до загальнонаціональних каналів, до місцевих — 14,2%. 

21у

Однак для 58,6% опитаних жителів ОРДЛО українські загальнонаціональні телеканали недоступні взагалі, а для 84,9% — недосяжні й місцеві. Часто це пояснюється технічною причиною: радіус дії українських телевеж не дозволяє покривати всю окуповану територію. Утім, хтось в аналогічній ситуації вирішив проблему, встановивши супутникові антени. Але багатьох зупиняє вартість покупки. А може, вся річ у тому, що в жителів "потойбічного Донбасу" просто немає потреби дивитися українське ТБ?

Так, відповідаючи на запитання "Як часто ви дивилися телевізійні новини в останні три місяці?", лише 4,7% (а це 76 осіб) опитаних сказали, що вмикали українські телеканали майже щодня. Кілька разів на тиждень це роблять 4,9%, кілька разів на місяць — 8,7%. Один з десяти учасників опитування дивиться новини українського ТБ раз на місяць або рідше. Жодного разу за останні три місяці українських теленовин не вмикали 12,1% респондентів, а не дивляться їх узагалі — три з п'яти учасників опитування.

Ці цифри видаються мізерними на тлі даних про перегляд новин російського телебачення та телеканалів ДНР/ЛНР: ось де в основному проходять політпросвіту жителі ОРДЛО! Понад 56% учасників опитування ледь не кожного божого дня дивляться російські новини. Кожен п'ятий переглядає їх кілька разів на тиждень, кожен десятий — кілька разів на місяць і 2,4% — раз на місяць або рідше. 12% респондентів відповіли, що жодного разу не дивилися новин на російських телеканалах за останні три місяці або не вмикають їх узагалі.

Новини на телеканалах ДНР/ЛНР ледь не щодня дивиться третина учасників опитування. Кілька разів на тиждень це робить чверть опитаних жителів ОРДЛО, кілька разів на місяць — кожен сьомий, а один раз на місяць або рідше — 5%. І п'ята частина опитаних жителів окупованих територій не вмикає теленовин сепаратистів або не робила цього протягом останніх трьох місяців.

В ОРДЛО є й ті, хто дивиться новини західних телеканалів. Їх небагато, і якщо підсумувати тих, хто з різною частотою впродовж місяця дивився Бі-Бі-Сі або інші канали, то таких виявиться 12,2% респондентів. А ось 87,1% або взагалі ніколи не дивилися цих каналів, або жодного разу за останні три місяці. 

Однак при тому, що переважна більшість опитаних не вмикала західних телеканалів, 24,1% учасників опитування переконані, що ті перекручують інформацію про Україну майже завжди, 34,1% вважають — "роблять це час від часу", 15,7% — "рідко". Словом,  "Пастернака не читав, але засуджую". І тільки кожен десятий вважає, що західні телекомпанії ніколи або майже ніколи не перекручують інформації про те, що відбувається в Україні. 

26у

Не менш підозріло ставляться жителі ДНР/ЛНР і до українських телеканалів. Повністю або "швидше не довіряють" загальнонаціональним телеканалам 37,2% учасників опитування, тоді як 9,4% дотримуються протилежної думки. Українським місцевим телеканалам повністю або "швидше не довіряють" 18,9% від загального числа опитаних, інакше вважають 5,1%. При цьому трохи більше половини опитаних жителів ОРДЛО не дивляться українських загальнонаціональних телеканалів узагалі, а три чверті респондентів не вмикають українських місцевих телеканалів. 

22у

Інша річ — російські телеканали. Довіра до них масова й майже абсолютна, як у дітей до святого Миколая. Федеральним телеканалам повністю або в основному довіряють 73,5% опитаних жителів ОРДЛО, іншої думки дотримуються 11,8%. Не дивиться їх кожен сьомий учасник опитування. Російським телеканалам, які здійснюють мовлення у прикордонних з Україною областях, повністю або в основному довіряють 56,1%, протилежну позицію займають — 15,4%. Не дивляться — 15,2%. 

Та навіть при такій довірі до російських масмедіа опитані жителі ОРДЛО все ж таки визнають: російські телеканали можуть спотворити інформацію про ситуацію в Україні. 8,2% респондентів навіть переконані, що російські тележурналісти так роблять завжди, 30,1% — час від часу, а кожен третій — дуже рідко. І чверть учасників опитування вважає, що російські телеканали ніколи або майже ніколи не перекручують інформації про події в Україні.

23у

Ці відповіді практично ідентичні відповідям опитаних жителів ОРДЛО й щодо телеканалів ДНР/ЛНР. У тому, що телеканали, контрольовані сепаратистами, майже завжди перекручують інформацію про ситуацію в нашій країні, переконані лише 7% респондентів. Третина респондентів переконана, що іноді, а 29,8% думають, що рідко. І кожен четвертий вважає, що "днрівські" і "лнрівські" телеканали ніколи або майже ніколи не перекручують новин про Україну. На відміну від українських каналів, як переконана майже половина учасників дослідження.

25у

Відповідаючи на запитання, "Як часто українські телеканали перекручують інформацію про ситуацію в Україні?", 46,3%  учасників опитування відповіли, що майже завжди, 38,2% — іноді, 7,5% — рідко, 2,3% — майже ніколи і тільки 3,25% — ніколи. 

Викладене вище дозволяє зробити головний висновок: хоча населення окупованої частини Донбасу й має доступ до українського телебачення, але не воно формує погляд місцевих жителів на події і на людей у країні й за кордоном, а російські та контрольовані сепаратистами телеканали. Українське загальнонаціональне і місцеве ТБ дивляться мало. А ті, хто вмикає, їм не довіряють. 

24у

Звісно ж, основна причина такої недовіри в тому, що це новини з іншого боку лінії розмежування. Але не на користь українських каналів грає й часто невисока якість інформаційного продукту. Сюжети, де обговорюються історії з почісуванням причинних місць Ківи, секс-перепискою Яременка, провалом перевірки народних депутатів на детекторі брехні тощо, викликають сміх і зловтіху — і з приводу роздраю в Україні, і стосовно демонстрації непрофесіоналізму неофітів при владі. 

А на іншій шальці терезів — російське телебачення, яке яскраво й дохідливо демонструє як міць і велич Росії, так і впевненість у собі хазяїна Кремля, "який  ставить на коліна" Україну і змушує рахуватися з ним Захід. Та й персони, які ретранслюють меседжі Кремля простою і зрозумілою мовою з екранів телевізорів, у результаті стають не просто популярними, а й супервпливовими: серед людей, які викликають довіру в опитаних жителів ОРДЛО, кремлівський пропагандист Владімір Соловйов посідає друге місце після Владіміра Путіна, а його колега Ольга Скабєєва — четверте. 

Набагато менше впливають на українців, які проживають в ОРДЛО, українські газети й радіо. Насамперед з тієї причини, що для переважної більшості жителів "потойбічного" Донбасу вони не доступні. Так, 83,8% не мають можливості читати українські центральні газети (лише 8,3% можуть робити це без обмежень, а 6,6% — тільки деякі видання або час від часу). А для 79,2% взагалі недоступне українське радіо (при цьому кожен десятий учасник опитування має можливість його слухати без обмежень, а один з десяти — або непостійно, або деякі радіостанції). Але з усіх учасників опитування повністю або в основному довіряють українським газетам 2,6% опитаних (українському радіо — 3,9%), а ось тих, хто повністю або швидше не довіряє, — 14,6% (українському радіо — 16,9%). 

В епоху цифрових технологій та бурхливого розвитку інтернету жителі окупованої частини Донбасу активно читають електронні ЗМІ. Хоча кожен другий опитаний з ДНР/ЛНР і не має доступу до українських електронних масмедіа, однак третина населення ОРДЛО переглядає їх без обмежень. Кожен п'ятий має до них доступ або час від часу, або тільки до деяких сайтів.

Проте й тут повторюється історія з телебаченням: довіра до українських електронних ЗМІ в багато разів нижча, ніж до російських сайтів (як до федеральних, так і тих, що працюють у прикордонних з Україною областях). 

Так, якщо до українських національних і місцевих електронних видань повну або часткову довіру відчуває кожен десятий опитаний житель ОРДЛО, то до російських федеральних інтернет-медіа — 43,4%. Трохи менше довіри до електронних видань, що виходять у прикордонних з Україною областях, — 37,5%. А ось якщо повну або часткову недовіру до російських федеральних і прикордонних електронних видань відчувають відповідно кожен восьмий і кожен сьомий учасник опитування, то до українських національних інтернет-сайтів — 37,6%, а до місцевих — 31,7%. 

Нині в "потойбічному" Донбасі домінують російські й місцеві масмедіа, які цілеспрямовано несуть наративи кремлівської пропаганди. І хоча В.Зеленський порадив жителям Донецької та Луганської областей, які проживають на окупованих територіях, не дивитися російського телебачення або розмовляти з телевізором, як це робив російський комік Сєрґєй Свєтлаков, сумнівно, що вони зважать на пораду політика, думка якого викликає довіру лише в 1,3% опитаних жителів ОРДЛО.

Зовнішньополітичні уподобання мешканців ДНР/ЛНР

Якщо для жителів окупованих територій Донбасу й існує "імперія зла", то міститься вона на Заході. А якщо десь і є царство пресвітера Іоанна, то тільки в Росії.

Вісім із десяти опитаних жителів ОРДЛО негативно ставляться до Сполучених Штатів. Описуючи своє ставлення, відтінок "холодне" вибрали 45,1% респондентів, а "дуже холодне" — 32%. Недивно: адже Вашингтон, у якому Москва (а вслід за нею й Донецьк із Луганськом) бачить свого ворога, — основний військово-політичний союзник Києва. І для багатьох наших співвітчизників, котрі мешкають на окупованій частині Донбасу, українська влада — маріонетка "Вашингтонського обкому", що прагне руками українських "фашистів" розколоти "слов'янську єдність". 

У середовищі культивованого антиамериканізму лише 1,4% учасників опитування охарактеризували своє сприйняття Дядечка Сема як "дуже тепле", а 3,1% — як просто "тепле". Втім, у кожного п'ятого респондента Сполучені Штати викликають нейтральне ставлення.

Сусідка США, Канада, по той бік розмежування сприймається трохи краще, ніж її найближчий торгово-економічний партнер і союзник по НАТО: в половини опитаних — 50,9% — ця країна викликає нейтральне ставлення. Однак військова допомога Києву, дипломатична підтримка України не минулися безслідно для популярності цієї держави в ОРДЛО: Країна кленового листка несе холод 42,1% учасників опитування. І тільки 5,4% респондентів від Канади "тепло" й "дуже тепло". 

Найгірші справи зі ставленням до НАТО: від Північноатлантичного альянсу віє холодом на 34,4% опитаних жителів окупованої частини Донбасу, а на 49,4% — так узагалі морозом. Трансатлантичне тепло відчувають лише 1,4% респондентів, а жар — 0,9%. Утім, кожному сьомому від альянсу ні холодно ні жарко.

10у

У тому, що на Сході України НАТО (як і США й Канади) мало популярне, немає нічого несподіваного. Незалежно від того, яка соціологічна служба проводить дослідження, результати опитувань показують переважно на Півдні й Сході нашої країни традиційно негативне ставлення як до альянсу, так і до політики євроатлантичної інтеграції. При цьому не тільки після 2014 р. У Донбасі й до початку російсько-української війни до "америкосів" та "агресивного блоку" симпатій було мало. 

Таке ставлення до Сполучених Штатів і альянсу сформувалося ще в часи Радянського Союзу, коли до всіх було доведено, що "ніколи натовський чобіт не топтатиме радянську землю". Російська ж пропаганда й українські проросійські політики підігрівали і розігрували антинатовські та антиамериканські настрої: радянські штампи — як кізяки, розмочиш і ліпи собі електоральні кордони. А спорадичні спроби української влади виправити імідж зовнішньополітичних партнерів України виявилися неефективними. 

Російсько-українська війна лише зміцнила негативне сприйняття жителями окупованої частини Донбасу і США, і НАТО. Як свідчать дані соцопитування, на окупованих територіях 89,2% його учасників повністю або частково вважають, що Сполучені Штати більшою мірою відповідають за конфлікт у Донбасі. Втім, на думку 76,7% респондентів, величезна вина лежить і на Європейському Союзі. 

І все ж, якщо порівнювати з НАТО, то до ЄС ставляться не так уже й погано. Так, Євросоюз викликає "холодне" або "дуже холодне" ставлення майже в половини опитаних — 47%. (Нагадаємо, що альянс пробуджує аналогічні відчуття майже у 84% учасників опитування.) Але рівно стільком же респондентам Євросоюз навіює й нейтральні почуття. А ось "тепле" або "дуже тепле" ставлення Європейський Союз викликає загалом у 5,7%. 

У такому ж диференційованому ставленні до Євросоюзу й альянсу немає нічого дивного. Адже ЄС — політико-економічний союз, а НАТО — військово-політичний альянс. І якщо перший надає фінансову допомогу і політичну підтримку нашій країні, то другий посилає радників, які навчають українську армію воювати. При цьому нашим співвітчизникам по той бік лінії розмежування зовсім не важливо, що членами цих двох організацій є, практично, одні й ті самі країни, багато з яких продають Україні зброю.

"Натовські найманці", "американські" солдати, що воюють на боці "київської хунти", — ці й аналогічні кліше міцно закріпилися на Сході. І дисонують із доброзичливим назагал ставленням українців до альянсу: дані опитування, проведеного в серпні Фондом "Демократичні ініціативи" ім. І.Кучеріва спільно з КМІС, продемонстрували, що 40,9% наших співвітчизників вважають вступ до НАТО найкращим варіантом безпеки для України. 

Але майже половина опитаних у рамках дослідження DT.UA і УІМ по той бік лінії розмежування (47,6%) впевнені: курс на членство України в альянсі призведе до проблем розвитку української держави, а 33,5% учасників опитування в ОРДЛО бачать у реалізації цієї політики, швидше, негативний сценарій, ніж позитивний. І лише 0,9% вірять: курс євроатлантичної інтеграції — умова успішного розвитку країни. Позитивно налаштовані 6,4% думають, що така політика може привести до успіху. Обережніші у своїх оцінках 11,4% респондентів, які вважають, що результат "залежить від того, як українська влада проводитиме цю політику". 

11у

Та якщо Північноатлантичний альянс і потенційний вступ до нього України викликають в опитаних жителів ОРДЛО майже загальне відторгнення, то до Європейського Союзу ставлення м'якше, а оцінка політики євроінтеграції — лояльніша. Загалом, 13,2% респондентів розглядають політику євроінтеграції або як умову успішного розвитку України, або як сценарій, що може привести нашу країну до успіху. 

І все-таки у вступі України в ЄС бачать переважно негативний сценарій (такої думки дотримуються 41,1% опитаних жителів ДНР/ЛНР). А три з десяти респондентів вважають: такий курс Києва призведе до проблем розвитку української держави. (Нагадаємо, що у разі реалізації політики євроатлантичної інтеграції так думає кожен другий.) І тільки 16,7% впевнені: успіх чи невдача залежить від нашої країни.

Навіть компромісний варіант — повна реалізація Києвом Угоди про асоціацію з ЄС без курсу на членство в Євросоюзі — не влаштовує жителів окупованої частини Донбасу. 21,4% учасників опитування думають, що це призведе до проблем розвитку України, а 37,2% вбачають у цій політиці, швидше, негативний сценарій, ніж позитивний. При цьому і перші, і другі особливо не замислюються над тим, що Угода про асоціацію — це передусім інструмент як просування українських товарів на євросоюзівський ринок, так і проведення реформ всередині власної країни.

Лише 12,1% респондентів бачать у такому варіанті зовнішньополітичного вибору Києва або умову успішного розвитку країни, або можливість прийти до успіху. Ну, а 28,8% схильні оцінювати цей курс залежно від того, "як українська влада проводитиме цю політику". 

Але як змінюються відповіді, коли трохи змістити геополітичні акценти! І на запитання "Чи гарантує успіх нашій країні курс на нормалізацію відносин із РФ при працюючій угоді про асоціацію?" ось уже 13,2% учасників опитування кажуть, що це умова успішного розвитку країни, а 34,5% вбачають позитивний сценарій, який може привести до успіху. Інакше кажучи, майже половина опитаних жителів ОРДЛО готова змиритися з Угодою про асоціацію, якщо на неї погодиться Москва. Але чи кивнуть на знак схвалення у Кремлі? Осінь 2013 р. дала однозначну відповідь на це запитання…

Тим часом кожен п'ятий респондент вважає, що такий варіант — швидше, негативний сценарій, ніж позитивний. А 14,8% упевнені: навіть у разі нормалізації відносин України з Росією працююча Угода про асоціацію з Євросоюзом призведе до проблем розвитку української держави. Зате 17,4% багатозначно відзначають: від української політики залежить, наскільки успішним буде такий курс.

Значно краще респонденти ставляться до ідеї нейтрального, рівновіддаленого положення України від усіх центрів сили. Оптимізм така політика викликає загалом уже у 20,1% учасників опитування. Песимізм — у 25,7%. На не зовсім визначеній позиції — "залежить від нашої політики" — стоїть уже кожен другий опитаний (53,6%).

Що не здивувало — то це повальна любов до РФ. Від цього слова радісно йокає серце у 84,3% респондентів, коли вони оцінюють своє ставлення до матушки-Росії. Та й чи могла бути іншою відповідь, зважаючи на давнє тепле ставлення населення Сходу нашої країни до РФ та ненависть до "українських нацистів"? Чи могли інакше відповісти люди, для котрих Росія уособлює порядок і жорстку руку правителя, а Україна — хаос і м'якотілість президентів 

У ситуації надання Москвою постійної "гуманітарної допомоги" і захисту від "київської хунти" ще дивно, що "нейтралів" виявилося 12,5%. І тільки 51 людина із 1606 — 3,1% респондентів — визначили свої почуття до Росії як "холодні" й "дуже холодні". 

Та "русофільські" настрої характерні не тільки для жителів ОРДЛО. Незважаючи на розв'язану Росією війну проти нашої країни, загибель тисяч наших співвітчизників від рук росіян і керованих Москвою бойовиків, половина українців, які живуть на підконтрольній українській владі території, теж сповідують позитивні почуття до нашої північно-східної сусідки. Як свідчать дані опитування, проведеного у вересні КМІС, "добре" або "дуже добре" до Росії ставляться 54% українців, "погано" або "дуже погано" — 35%, а 12% — не визначилися. 

Ненабагато прохолодніше, ніж до Росії, респонденти з окупованої частини Донбасу ставляться до нейтральної Білорусі: 68,7% описали свої почуття як "тепле" і "дуже тепле". Негативу, практично, немає: тільки 2,7% вибрали відповіді "холодне" і "дуже холодне". 

Таку позицію, мабуть, формує красива телекартинка стабільної й квітучої Білорусі, якою чверть століття владно керує "справжній господар" — Олександр Лукашенко. Для Донбасу, де сильна ностальгія за славним радянським минулим із його багатими шахтарськими містами, де живе міф про "слов'янську єдність", де культивують шанування сильної руки, — це вагомі аргументи, що дають підстави симпатизувати північній сусідці. Втім, не для всіх: 28,6% учасників опитування залишаються до Білорусі байдужими. 

А які почуття в людей, котрі живуть на окупованому Росією українському Донбасі, викликає власне сама Україна? Судячи з відповідей, майже в половини опитаних — індиферентні: 45,1% назвали своє ставлення до України нейтральним. На тлі війни, коли йде демонізація противника, а кремлівська пропаганда вміло насаджує антиукраїнські відносини, — така кількість байдужих і беземоційних видається великою. Проте у 29,4% опитаних жителів ОРДЛО Україна викликає "холодне" або "дуже холодне" ставлення. 

Та ось що здивувало: незважаючи на місцевий патріотизм, незважаючи на безперервну загибель людей від куль, мін та снарядів, незважаючи на програми російського телебачення, для кожного четвертого респондента від України все ще віє теплом і жаром. Чим це пояснити? Відносним затишшям на фронті? Пов'язано з рідними та близькими людьми по цей бік лінії розмежування? Спогадами про довоєнне життя? Живучою звичкою почуватися громадянином української держави? Можливо, що в цьому випадку — всього потроху.

Орієнтуючись на Росію, жителі окупованих територій бачать в інтеграційних проєктах із її участю умову успіху розвитку України. І якщо в Донбасі у НАТО і ЄС рейтинги низькі, то Євразійський економічний союз (ЄАЕС) і Митний союз (МС) завжди приваблювали його жителів. Київ уже давно забув, як розшифровуються ці абревіатури, але, як засвідчило опитування в ОРДЛО, найпопулярніші варіанти відповіді — котрі передбачають або членство нашої країни в ЄАЕС і МС, або (що, на думку наших респондентів, ще краще) об'єднання України з Росією.

Так, 29,6% опитаних жителів ОРДЛО думають, що курс на зближення з Росією, ЄАЕС і МС створить Україні умови для успішного розвитку. Кожен другий обережніший в оцінках: 47,7% вважають, що це позитивний сценарій, який може привести до успіху. Не вірять, що реалізація такої політики створить Україні якісь проблеми розвитку або взагалі негативний сценарій, 8,6%. А 13,6% учасників опитування приховали свою думку за фразою "залежить від того, як українська влада проводитиме цю політику".

Варіант вступу в ЄАЕС і МС викликав у наших респондентів значно більший ентузіазм. Загалом, його підтримали 68% опитаних жителів ОРДЛО: для 27,5% це — умова успішного розвитку, а для 40,5% — такий сценарій може привести Україну до успіху. Правда, кожен десятий не поділяє таких оцінок, очікуючи, що членство в інтеграційних союзах, створених під патронатом Росії, може мати негативні наслідки для України. А ось 21,5% вважають, що успіх реалізації цієї формули залежить від політики української влади.

Але, судячи з опитування, найкраща перспектива для жителів окупованої частини Донбасу — це об'єднання України з Росією. Три чверті респондентів вважають, що такий сценарій або створить умови для успішного розвитку нашої країни, або приведе її до успіху. Загалом, 4,9% учасників соціологічного дослідження дотримуються інших оцінок: одні припускають, що це, швидше, негативний сценарій, ніж позитивний, інші — призведе до проблем розвитку держави. І тільки 17,2% вважають, що від політики Києва залежить успіх або невдача такого сценарію. 

Мінські угоди.Ставлення та очікування

Про Мінські угоди щодо врегулювання ситуації в Донбасі — ліки для вигоювання гострих запалень і глибоких ран — як про єдиний на сьогодні прописаний (або нав'язаний) Україні засіб, причому з недоведеною ефективністю, знають усі або майже всі. У тому числі й в ОРДЛО. 

Згідно з опитуванням DT.UA і УІБ, 93,2% жителів ЛНР/ДНР чули про ці документи, і лише для 6,8% це словосполучення незнайоме. Мало хто їх читав, ще менше тих, хто розуміє їхню логіку й зміст, проте стосовно деяких пунктів "Мінська" на окупованих територіях склалася досить чітка думка (кількість тих, кому було важко відповісти, або тих, хто відмовився поділитися своєю точкою зору, — у межах статистичної похибки). 

"Особливий статус". Попри те що переважна більшість тих, хто проживає на окупованих територіях, не бачить свого майбутнього в Україні, а з "особливим статусом" у ній готові залишитися тільки 13,4%, 56,6% респондентів переконані, що передбачуваний Мінськими домовленостями "особливий статус Донбасу" має бути закріплений у Конституції України. Саме на такому варіанті наполягає Москва, саме його нав'язують громадській думці кремлівські пропагандисти та прокремлівські ЗМІ. Ще 34,2% тих, хто живе за лінією розмежування, вважають, що "особливий статус" слід закріпити в окремому законі України. 

13у

На "Великій землі" ситуація протилежна: 56,2% респондентів Центру Разумкова сказали "ні" наданню й закріпленню в Конституції "особливого статусу" ОРДЛО. Заради встановлення миру в Донбасі на такий крок України згодні 26,3% наших співгромадян. Зауважимо, що ставлення до запровадження федеративного устрою України по цей бік лінії розмежування ще більш негативне: 62,7% респондентів виступили проти, і лише 16,6% підтримали б таке рішення заради миру на Сході країни. 

Правоохоронна система. Хоча в складі України нині окуповані території Донбасу готові залишити 18,5% жителів ДНР/ЛНР, тих, хто вважає, що згідно з Мінськими угодами правоохоронна система ОРДЛО — суди, прокуратура і поліція — будуть підпорядковуватися Україні, ще менше — 14,2%. За лінією розмежування 41,3% опитаних вважають, що "Мінськ" передбачає для ОРДЛО "власні, незалежні від України суди, прокуратуру і поліцію", а ще 36,8% вважають, що "це питання вирішуватиметься на референдумі жителями ДНР/ЛНР". 

15у

Амністія. Українці з ДНР/ЛНР, які живуть безпосередньо в зоні конфлікту, помітно категоричніші в питанні амністії, ніж їхні співгромадяни у "великій" Україні. Лише 8,1% жителів непідконтрольних територій вважають, що під амністію підпадуть "усі учасники (незалежно від громадянства) бойових дій, незалежно від їхніх дій". (Для порівняння: згідно з опитуванням Центру Разумкова, амністувати всіх, хто брав участь у бойових діях у Донбасі, заради миру на Сході каїни згодні вдвічі більше (16,6%) українців по цей бік лінії розмежування.) Ще 3,4% жителів ДНР/ЛНР вважають, що амністію в результаті ухвалення відповідного закону в рамках виконання Мінських угод отримають "тільки громадяни ДНР/ЛНР/України, незалежно від їхніх дій". 

Однак озлобленість і небажання пробачати, неприйняття більшістю жителів ОРДЛО варіанта безумовної амністії для всіх учасників бойових дій, очевидно, пов'язані не з тим, що в результаті конфлікту їм частіше, ніж середньостатистичному українцеві з "Великої землі" доводилося зустрічатися зі смертю, або що "на тому боці" загинуло більше дітей. Лише 16,1% респондентів висловили думку, що під амністію підпадуть учасники бойових дій, крім тих, хто вчиняв убивства (10,4% вважають, що це будуть усі учасники, незалежно від громадянства; ще 5,7% бачать серед амністованих тільки громадян ДНР/ЛНР/України). 

Переважна ж більшість учасників опитування — 63,4% — вважають, що не можна амністувати тих, "хто вчиняв тяжкі злочини (заволодіння особливо цінним майном…)" (22,7% респондентів вважають, що крім винних у цих "тяжких злочинах" амністовані будуть усі учасники, незалежно від громадянства; 40,7% бачать серед амністованих тільки "громадян ДНР/ЛНР/України"). "Віджаті" бойовиками квартира, машина або дачна ділянка вимагають помсти і покарання, а вбивство "укропа" з "київської хунти", або навіть сусіда по вулиці чи дитини з будинку навпроти, виявляється, можуть бути прощені… 

14у

Кордон. Щодо передачі Україні контролю над кордоном з Росією в рамках Мінських угод думки жителів ОРДЛО помітно розійшлися. 33,8% респондентів переконані, що подібних дій "не планується в принципі". Водночас 58,2% розуміють, що це передбачено Мінськими угодами і може відбутися. Але 23,2% учасників опитування вважають, що це "планується після ухвалення такого рішення шляхом референдуму жителями ДНР/ЛНР"; 7,2% — думають, що передача контролю планується в даний момент або в найближчі кілька місяців; а 27,8% — переконані, що це заплановано "після проведення виборів у ДНР/ЛНР". 

16у

На жаль, думка останньої групи респондентів відповідає дійсності попри багаторазові публічні запевнення представників української влади (і попередньої, яка погодилася на "Мінськ", і нинішньої, яка намагається розібратися з непростою "спадщиною") в тому, що вибори в ОРДЛО не можуть відбутися, поки Україна не контролює значної частини свого кордону з Росією. Насправді в угоді "Мінськ-2" (офіційна назва — "Комплекс заходів щодо виконання Мінських угод"), підписаній 12 лютого 2015 р. після 16-годинного засідання "нормандської четвірки" у складі П.Порошенка, А.Меркель, Ф.Олланда й В.Путіна, у п.9 передбачено "відновлення повного контролю над державним кордоном з боку уряду України у всій зоні конфлікту, що має розпочатися в перший день після місцевих виборів і завершитися після всеосяжного політичного врегулювання…" 

І хоча проведення виборів в ОРДЛО без українського контролю над кордоном з РФ нелогічне й небезпечне своїми наслідками для України, проте, за визнанням джерела в оточенні президента, "спочатку кордони, потім вибори" — це всього лише "наше побажання", а не тверда домовленість у рамках "Норманді". Якої, до речі, як вважають на Банковій, навряд чи вдасться досягти. По-перше, тому, що "Мінськ" передбачає іншу послідовність подій. По-друге, тому, що, мабуть, у нової української команди не вистачає аргументів переконати партнерів, чому ця послідовність, зафіксована на папері командою попередньою, має бути іншою. І, по-третє, тому що за останні півтора місяця, як визнають джерела, відносини з Німеччиною і Францією відчутно погіршилися (вочевидь, зміст оприлюдненої бесіди В.Зеленського з Д.Трампом Берліну й Парижу все ж таки не сподобався), і, як можна очікувати, у наших західних партнерів на майбутній зустрічі "нормандської четвірки" не буде особливого настрою йти назустріч усім українським "побажанням", включно зі "спочатку кордони, потім вибори". 

Вибори. Коли ж, на думку жителів ДНР/ЛНР, планується проведення місцевих виборів у рамках Мінських угод? 41% респондентів (майже половина з тих, хто чув про Мінські домовленості) переконаний, що свято волевиявлення має відбутися "після надання Донбасу незалежності". Ще 20,7% вважають: "після надання Донбасу особливого статусу в складі України". "Після повного припинення вогню, незалежно від виведення іноземної техніки" бачать можливість проведення виборів 18,8% опитаних. 9,8% вважають, що досить і самого лише виведення іноземної техніки. Її наявність не бентежить 1,9% респондентів. Разом із тими, хто хотів би спочатку припинення вогню, готових іти на виборчі дільниці "під дулами автоматів" виявилося не менш як 20,7% (як ставляться до наявності іноземної техніки під час виборів ті, хто бачить їх після надання Донбасу незалежності, і чи допускають вони в принципі її присутність у "незалежному Донбасі", нам невідомо). 

17у

До речі, цікаво, що на запитання про те, який статус повинні мати в майбутньому території нинішніх ДНР/ЛНР, лише 16,2% респондентів висловили побажання бачити їх "незалежною країною". Але при цьому 41% опитаних вважає, що місцеві вибори, згідно з Мінськими угодами, плануються "після надання Донбасу незалежності", хоча в "Мінську" про "незалежність" ОРДЛО не йдеться взагалі. 

Питання, на яке на сьогодні немає точної відповіді ні в кого на планеті, — "Чи можна досягти миру за допомогою Мінських угод?" — поділило жителів ДНР/ЛНР майже порівну: 44,8% з них вважають, що можна, а 48,4% залишаються песимістами (нагадаємо, що 6,8% донеччан і луганчан по той бік лінії розмежування взагалі не чули про Мінські домовленості). 

Скептики, які не вірять в ефективність "Мінська", майже одностайні в думці, що ж заважає його виконанню: 41,7% усіх опитаних переконані, що Мінські угоди порушує Україна. Лише 1,5% респондентів покладають відповідальність за зрив "Мінська" на ДНР/ЛНР, іще 3,5% — на Росію. 

Горезвісна "формула Штайнмаєра", що була нав'язана Україні Москвою як одна з умов проведення саміту "нормандської четвірки" і викликала гострі політичні баталії та масові акції протесту по цей бік лінії розмежування, вселяє оптимізм і віру в досягнення миру в 43,3% жителів "потойбічного Донбасу". Не вірять у дієвість "чарівної формули" 33,4% опитаних, 21,4% — взагалі нічого про неї не чули. 

До речі, проведене ще до підписання "формули Штайнмаєра" опитування групи "Рейтинг" показало, що мирне врегулювання з її допомогою готові підтримати лише 18% українців по цей бік лінії розмежування; 23% — виступають проти такої ініціативи, а 60% респондентів вагалися з відповіддю, що цілком зрозуміло, зважаючи на складність і специфічність теми. Дивує, швидше, той факт, що стосовно "Штайнмаєра" не змогли дати відповідь лише 1,8% жителів ДНР/ЛНР: вочевидь, російське телебачення пояснює зрозуміліше за українське…

Виконання Мінських угод, "формула Штайнмаєра", "особливий статус Донбасу", український контроль над кордоном з РФ, місцеві вибори в ОРДЛО — усі ці болючі й надзвичайно складні питання мають обговорюватися на запланованій зустрічі "нормандської четвірки" на вищому рівні, що постійно відсувається. Чергова "попередня" дата, названа джерелом, близьким до Банкової, — це 24 або 26 листопада. Якщо "Норманді" в ці дати не відбудеться, то, за словами джерела, до кінця року лідери вже не зможуть зібратися, і тоді навряд чи можна сподіватися, що зустріч "четвірки" колись таки відбудеться. 

Як план "Б", за свідченням міністра закордонних справ В.Пристайка, у Києві розглядають можливість залучення миротворчої місії ООН. Хоча, як можна зрозуміти з численних висловлювань представників Банкової та Михайлівської, ця опція нинішній владній команді не до душі з цілої низки причин (але це тема окремої розмови). 

План "В" Банкової теж уже озвучувався — "будувати стіну і заморожувати конфлікт". Як свідчать результати вересневого опитування групи "Рейтинг", цей варіант вирішення "проблеми Донбасу" в Україні підтримує найбільш численна група респондентів — 34%. 

Наразі ж, як свідчать наші джерела, команда Зеленського має намір іще поборотися за план "А" — "перестати стріляти, розвести війська, провести вибори".

Місцеві вибори в ОРДЛО

Хоча українську Центральну виборчу комісію з безлічі причин жахає перспектива виборів на окупованих територіях Донбасу в недалекому майбутньому, і для їх проведення, зважаючи на все, ще необхідно буде прийняти спеціальний "одноразовий" закон про вибори в ОРДЛО, — нова українська влада, схоже, досі вірить у реалістичність накиданого нею плану й тримає курс на місцеві вибори. 

Яке ж до них ставлення в ДНР/ЛНР, і якими їх бачать тамтешні жителі? 

Переважна більшість респондентів (67,4%) упевнені в необхідності проведення місцевих виборів у ДНР/ЛНР, натомість не відчувають такої потреби менше третини (31,9%) опитаних. 

Чверть жителів (25%) "потойбічного Донбасу" вважають, що найбільш реально провести ці вибори у найближчі три роки. Ще чверть (25,7%) їхніх земляків бачать таку можливість у найближчі п'ять років. Майже стільки ж (26,6%) жителів окупованих територій вірять, що вибори можливі в найближчий рік. Оптимістів, упевнених, що вони зможуть прийти до виборчих скриньок упродовж найближчих шести місяців, — 16,2%. Ще 6,5% респондентів не визначилися з відповіддю. 

18у

Кількість жителів ОРДЛО, готових узяти участь у виборах, якщо вони відбудуться в найближчих шість місяців, практично дорівнює кількості тих, хто вважає за необхідне провести місцеві вибори в ДНР/ЛНР, — 65% ("однозначно, так" готові прийти на виборчі дільниці 30,9% респондентів, "швидше, так" — 34,1%). Не бажають волевиявлятися стільки ж людей, скільки не бачать необхідності в самих виборах, — 31,8% ("швидше, ні" участі у виборах відповіли 20% опитаних, "однозначно, ні" — 11,8%).

У багатьох аспектах жителі окупованих територій уявляють тамтешні майбутні вибори інакше, ніж їх бачать у Києві. 

У принципі, після ознайомлення з рейтингом популярності українських політиків у "потойбічному Донбасі", вже навряд чи когось здивує, що переважна більшість жителів  ДНР/ЛНР (73,4%) не бажають допускати до участі в місцевих виборах українські політичні партії: 33,6% — "швидше, ні", 39,8% — "однозначно, ні". Більш демократично налаштовані лише 22,7% респондентів: однозначно, хочуть бачити у виборчих бюлетенях назви українських політсил усього 8,5% опитаних; "швидше, так" відповіли ще 14,2%. 

Зате в ДНР/ЛНР зовсім не заперечують, щоб на їхніх місцевих виборах кандидатами були громадяни інших країн. Зважаючи на результати опитування щодо зовнішньополітичних уподобань жителів ОРДЛО, неважко здогадатися, власників паспортів яких саме держав вони готові бачити у своїх органах влади…

20у

На запитання "Чи згодні ви з тим, що на місцевих виборах кандидатами повинні бути тільки громадяни України?", "однозначно, так" відповіли лише 11,6% респондентів. Ще 15,4% вагаються, але все ж вибрали графу "швидше, так". Однозначно не згодні обмежувати виборчий спектр кандидатів тільки власниками паспортів із тризубом 25,5% учасників опитування; ще 45,4% відповіли "швидше, ні", і, отже, 70,9% жителів ОРДЛО проти того, щоб на місцевих виборах кандидатами були тільки громадяни України, як це передбачено українським законодавством. 

19у

За лінією розмежування жителі Донбасу розділилися майже порівну в думці з приводу того, чи повинні мати право голосу на місцевих виборах ті, хто виїхав із Донбасу у 2014 р. і пізніше. Готові погодитися з таким правом своїх земляків 49,6% опитаних ("однозначно, так" відповіли 15,9%, "швидше, так" — 33,7%). Відмовляють у праві обирати вимушеним переселенцям 46,2% жителів  ДНР/ЛНР ("однозначно, ні" заявили 17,9% респондентів, "швидше, ні" — 28,3%). 

Помітна лояльність на окупованих територіях була виявлена в питаннях присутності на виборах українських ЗМІ й українських спостерігачів. Так, готові допустити українські медіа відстежувати процес волевиявлення в Донбасі 55,3% респондентів ("однозначно, так" — 19,4%, "швидше, так" — 33,7%). Не хочуть присутності українських журналістів 41,4% опитаних ("однозначно, ні" — 17,3%, "швидше, ні" — 24,1%). 

Схожі відповіді були отримані й щодо українських спостерігачів: 54,7% жителів ОРДЛО не заперечують проти їхньої присутності ("однозначно, так" — 18,9%, "швидше, так" — 35,8%). Не згодні з допуском спостерігачів-"укропів" 41,9% опитаних ("однозначно, ні" — 22,9%, "швидше, ні" — 19%). 

Значно більшу довіру в жителів "потойбічного Донбасу" викликають іноземні ЗМІ й спостерігачі: 73% респондентів допускають їхню присутність ("однозначно, так" — 31,6%, "швидше, так" — 41,4%). Заперечують проти приїзду іноземців менше чверті жителів ОРДЛО — 23,9% ("однозначно, ні" — 13%, "швидше, ні" — 10,9%). Ось тільки неясно, кому хліб-сіль: CNN чи ОРТ? 

І, судячи з результатів опитування, друге місце в антирейтингу довіри в  ДНР/ЛНР після українських політичних партій посідає Центральна виборча комісія України: лише 38,4% жителів ОРДЛО згодні з її участю у виборах у Донбасі ("однозначно, так" сказали 11,1% опитаних, "швидше, так" — 27,3%). При цьому 57,8% респондентів — проти її присутності на місцевих виборах ("однозначно, ні" ЦВК сказали 32,6% опитаних, "швидше, ні" — 25,2%). "Неважливо, як голосують, важливо, хто рахує", — знаменита фраза класика з незначними корективами, виявляється, добре відома і в ОРДЛО… 

Яким бачать статус Донбасу 

Якщо хтось, як президент Зеленський, думає, що жителі окупованих територій Донбасу з нетерпінням чекають, що "невдовзі українці, наша влада тут з'явиться, незабаром наші хлопці по нас повернуться", то це далеко не так. Дуже далеко. 

Лише 5,1% опитаних по той бік лінії розмежування хочуть "бути частиною України як колись". Ще 13,4% бачать нині підконтрольні ЛНР/ДНР території "частиною України, але з особливим статусом". Разом — 18,5%, тобто менше ніж одна п'ята частина жителів ОРДЛО бачить майбутнє своєї малої батьківщини в Україні. Незалежності прагнуть теж не надто багато респондентів — 16,2%. 

А ось 50,9 % вважають, що нинішні території ЛНР/ДНР мають стати частиною Росії, ще 13,4% — "частиною Росії, але з особливим статусом". Отже, переважна більшість жителів ЛНР/ДНР — 64,3% — бачить цю частину Донбасу в складі Росії. 

12у

Примітно, що лише 0,8% респондентів відмовилися відповісти або вагалися з відповіддю на запитання щодо статусу територій, які перебувають зараз під контролем ЛНР/ДНР, тобто жителі окупованих територій цілком визначилися зі своєю думкою про майбутнє цих районів Донбасу. Втім, як і всього регіону загалом. Відповіді на запитання "На вашу думку, який статус повинен мати весь Донбас (тобто вся Донецька й Луганська області)?" мало чим відрізняються від відповідей щодо статусу ЛНР/ДНР (різниця — у межах статистичної похибки). У складі України весь Донбас бачать 19,2% жителів ЛНР/ДНР ("як колись" — 8,4%, "з особливим статусом" — 10,8%). За незалежність Донбасу виступають 14,4% респондентів. І 62,9% опитаних бажають, щоб "батьківщина шахтарів і сталеварів" стала частиною Росії (13,3% — "з особливим статусом", 49,6% — без жодних умов і преференцій).

 Для порівняння й усвідомлення повного дисонансу між настроями наших співгромадян у "великій" Україні й сподіваннями жителів ОРДЛО наведемо кілька цифр. Дані опитування, проведеного в жовтні по всій країні, окрім непідконтрольних Києву територій, Центром Разумкова, що оприлюднені цього тижня, показали: переважна більшість жителів України — 79,7% — виступає за збереження районів, нині іменованих ЛНР/ДНР, у складі України — у тому чи іншому статусі. Зокрема, 56% хочуть, щоб ці території повернулися до складу Донецької та Луганської областей України на тих самих умовах, що були раніше; 13,5% бачать їх під контролем України, але з отриманням більшої незалежності від Києва; 10,2% згодні, щоб ці території утворили автономію в складі України. Лише 6,2% українців згодні, щоб ЛНР/ДНР відокремилися від України (3,3% бачать їх незалежними державами, 2,9% — у складі РФ). 

Однак у вигляді плати за мир готові розпрощатися з ОРДЛО майже вдвічі більше українців — 11,6% (опитування, проведене наприкінці вересня групою "Рейтинг", дає трохи більший показник — 14%). "Мы выбираем, нас выбирают, как это часто не совпадает"…

Замість висновків

І, нарешті, остання діаграма й остання таблиця. За першою — втома від горя, страху, невизначеності, безперспективності.

 

34у

За другою — ненависть, жовч, лють… 90% вибирають між миром і перемогою — мир. 8% — перемогу над (відповіді у відкритому запитанні вписували самі респонденти) "українськими фашистами".

31у

Пряму відповідь на запитання: "Як бути з Донбасом?" —великодушно обняти чи прагматично відрізати — давати українській владі. 

Як обняти, коли  переважна більшість жителів окупованих територій вважають, що Крим — російський, Росія — не агресор, а в Україні — внутрішній конфлікт? Як прийняти, коли, знову ж таки, переважна більшість по той бік бачить себе частиною Росії? Країни, з якої Україна де-факто вже шостий рік перебуває у стані війни? Де взяти сили на усвідомлення  відмови тих, хто проживає в ДНР/ЛНР, розділити відповідальність за  події?

Але  як відрізати? Коли  майже половина цих-таки   людей  ніколи не замислювалися над тим, щоб поміняти український паспорт на російський? Коли кожна четверта людина з тих, хто  перебуває  в окупації, відверто визнає, що тепло ставиться до України? А ще вдвічі більше людей завмирають у розгубленому мовчанні, чуючи запитання: від якої країни залежить якість вашого життя в найближчі п'ять років? Як відрізати, коли  за п'ять років сама Україна провалила абсолютно всі програми допомоги переселенцям, по суті, відмовивши їм у реальній підтримці? Коли в нас у самих із рефлексією й усвідомленням подій  не все гладко?

Основна проблема в тому, що відповісти чесно й прямо на всі ці глобальні запитання, а потім прийняти рішення, забезпечивши його необхідними ресурсами — економічними, соціальними, правовими, психологічними, — у змозі тільки сильна, стабільна, економічно розвинена держава. Країна, в якій  є суспільний консенсус із приводу ключових рішень. 

Але  хіба це чимось схоже на нашу нинішню Україну? Країну, що шматує себе зсередини? Корумповану, слабку й некомпетентно керовану? Посмуговану позиційними окопами? Країну, яка апріорі не перетравить фронт не збоку, а всередині себе? Просто фізично не потягне ще одну мегаскладну багатомільйонну людську історію, де треба тонко комунікувати, точно будувати й жорстко приймати рішення. У результаті, впадемо всі — і ми, і вони. На те й розрахунок Росії.  

Сподіваємося, нині в  нас достатньо  сил і ресурсів на те, щоб усвідомити всю глибину й ризики виклику, який  стоїть перед нами. У нас мають бути розум і витримка, щоб не вдаватися  в крайнощі, не рубати з плеча, нікому не підігравати, не йти на повідку в жодної  із зовнішніх сторін, а думати виключно  про себе, про Україну, захищати свої інтереси, планувати своє майбутнє самостійно. Відбудовуючи себе і перспективу можливого повернення. Як відбудовували себе Західна Німеччина, Південна Корея et cetera.  

Кожна сторона має припинити вогонь, припекти судини, що кривавлять  від розриву, розібратися в собі, пройти свій шлях. На це підуть роки. Може — десятиліття. А поки що в нас мусять  знайтися сили й голови поставити в цій історії три крапки… Бетонні. 

dt.ua

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Загрузка...

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

‡агрузка...


Відверто кажучи, давно втомився читати такі заголовки, як "Україні потрібен націоналізм!". "Націоналізм - саме те, що потрібно Україні". "Україні не вистачає націоналізму".Все це, звісно, прекрасно. І...
Під тиском багатотисячних протестів нам дійсно вдалося уникнути швидкої капітуляції, але загроза повзучої капітуляції, з далекосяжними для держави та нації наслідками, є цілком реальною.Зе суттєво ско...
Максим Мірошниченко

Рейтинг влади падає

Очевидно, що в найближчий час ми побачимо фрагментацію влади. Із занадто різних елементів вона складається. Ці різноманітні групи воюють одна із одною через оці телеграмні зливи та інсайди. Портнов лю...
Те, що два великих свята, Архістратига Михаїла і День гідності та свободи, Україна відзначає в один день, не випадковий збіг. Ці свята дещо схожі – і за смислом, і особистостями.Наші Герої, які...