App Store Google Play

Пролетарська свідомість середнього класу

23 Жовтня 18:00
Пролетарська свідомість середнього класу

Теза про те, що для розвитку України потрібні не лише інвестиції, а й розвинена ринкова економіка (а зовсім не олігархічний «капіталізм для своїх»), уже давно стала трюїзмом. Не менш очевидне й те, що ринок, принаймні такий, який забезпечує загальнонаціональне зростання, не постає сам собою, це плід кропіткої та довготривалої реформаторської роботи. У теорії виконавцем такої роботи має бути уряд, а замовником — суспільство, насамперед середній клас, оскільки ринкова модель економіки найкраще відповідає його інтересам. На певному рівні спрощення такі уявлення перетворюються на соціальне месіанство, у якому середній клас посідає місце, яке марксизм відводив пролетаріатові. Якщо пролетаріат мав привести людство в комунізм, то середній клас нібито має привести нас до капіталізму. Ця проста й приваблива схема не позбавлена логіки, але на практиці вона працює не завжди. За своєю класовою структурою Україна справді поступово наближається до західних країн, однак запит на ринкові реформи лишається слабким, а ставлення до капіталізму переважно негативним.

Швидкі зрушення в класовій структурі українського суспільства почалися після розпаду СРСР. Уявлення про динаміку та актуальний стан дають дослідження, проведені із застосуванням EGP-класифікації (див. «Зміни класової структури»). Як видно, в Україні вже сьогодні є чималий прошарок людей, які зацікавлені в ринковій економіці просто через своє соціально-професійне становище. Мова про власників, роботодавців, висококваліфікованих фахівців, словом, про тих, кого можна зарахувати до вищих та нижчих прошарків середнього класу. Цілком очевидно, що саме від них має йти запит на проведення ринкових реформ, на зміцнення інститутів, необхідних для його функціонування. Але ця очевидність оманлива. За висновками дослідника-соціолога Олени Симончук, і український середній клас, і робітництво загалом усвідомлюють свої класові позиції й відповідним чином ідентифікують себе — це виражено навіть більше, ніж у розвинених капіталістичних суспільствах («Соціальні класи в сучасних суспільствах: евристичний потенціал класового аналізу», Київ, 2018). Однак середньому класу властива «хибна свідомість»: усвідомлюючи свою класову окремішність, його представники поділяють установки робітництва. 

Такі невтішні висновки підтверджує досвід застосування методології вивчення класової свідомості, розробленої американським соціологом Еріком Оліном Райтом. В її основі лежить шкала, що відображає ступінь згоди чи незгоди респондентів із набором антикапіталістичних постулатів. Великі компанії мають забагато влади; власники компаній отримують вигоду за рахунок працівників та споживачів; багато людей мають менший дохід, ніж заслуговують, працівники могли б ефективно працювати і без начальників — згода чи незгода з цими твердженнями, на думку Райта, свідчить про стан класової свідомості. В Україні згадану методологію апробували у 2007-му, отримавши досить сумні результати (див. «Антикапіталістичні установки»). Виражені антикапіталістичні установки властиві всім прошаркам населення. Приміром, у дрібних роботодавців вони приблизно такі самі, як у некваліфікованих робітників. Наявні відмінності в показниках дослідники інтерпретують як незначущі. Не дивно, що у 2009-му українці одностайно — на рівні 90% — підтримували політику перерозподілу благ, погоджуючись із твердженням, що уряд зобов’язаний зменшувати розрив у доходах бідних і багатих (ISSP, 2019). 

Цікаво, що поряд із цим ідеологічні орієнтації лівого спектра в Україні маргіналізуються. Якщо в 1990-х кількість тих, декларував прихильність до течій лівого спектра, коливалася в межах 16–23%, то у 2010-х їхня частка зменшилася до 10%. Натомість частка тих, хто асоціює себе з правими течіями, зросла з 12–15% до 25%, а центристів побільшало з 8–11% до 20% (Інститут соціології НАНУ, 1992–2013). Певна кореляція між класовою належністю та ідеологічною орієнтацію існує (див. «Ідеологічні орієнтири»). Принаймні можна простежити тенденцію, що правих зазвичай більше в прошарках, які можна зарахувати до середнього класу, ніж серед робітництва. На перший погляд, усе це нібито свідчить про зростання соціальної опори ринкових реформ, але таке враження оманливе, оскільки в українських політичних реаліях «правизна» в національно-гуманітарних питаннях легко сполучається з «лівизною» в питаннях економічних. Така гібридна політика (а отже, гібридна свідомість) стала можливою не в останню чергу завдяки популістським партіям, які більш чи менш успішно грали і на полі лівих, і на полі правих.

Не в останню чергу саме завдяки популістам українці в багатьох питаннях демонструють установки, що суперечать не лише засадам капіталізму, а й здоровому глузду. Так, державне регулювання цін на ліки та харчі підтримує 90% українців; 87% вважають, що держава має гарантувати всім працевлаштування; 81% — що держава має зобов’язати роботодавців збільшити зарплату до $1000; 80% упевнені, що максимальна зарплата повинна перевищувати мінімальну не більш як уп’ятеро (Центр економічної стратегії, Kantar TNS, 2019). На тлі цього масове неприйняття запровадження ринку землі вже не видається аномалією. Нагадаємо, лише 50,4% українців вважають , що власники землі повинні мати право продавати її. Показово, що навіть серед самих власників таку думку поділяє близько 56%. При цьому 33,2% упевнені, що земля в принципі не може бути об’єктом купівлі-продажу («Демокра­тичні ініціативи», 2019). Втім, якщо сформулювати питання інакше («Як ви ставитеся до запровадження продажу земель сільськогосподарського призначення?»), частка противників ринку землі зростає до 73%, причому серед власників земель таких теж 70–73% («Рейтинг», 2019).

Пояснити такі суперечності непросто. Вочевидь, дається взнаки історична спадщина. Капіталізм доводиться будувати, не маючи не тільки необхідних інститутів, а й відповідної колективної пам’яті, живого історичного досвіду та національних культурних взірців. Ті, хто становив соціальну базу капіталізму в дорадянські часи, починаючи від робітничої еліти та заможного селянства й закінчуючи великою буржуазією, були фізично та економічно винищені комуністами. Тяглість була перервана, і щонайменше три покоління українців випали з нормального ходу речей. Елементарні економічні знання, базові уявлення про власність і працю, про багатство та бідність — усе це було знищене, підмінене або деформоване відповідно до соціалістичної догматики. Сприйняття капіталізму ускладнила й тяжка економічна криза 1990-х. Її заступила епоха «капіталізму для своїх». Олігархи, які користалися перевагами і капіталізму, і штучно затягнутого перехідного періоду, відкуповувалися від суспільства збереженням рудиментів соціалізму: умовно безплатною медициною, умовно безплатною освітою, неефективною, зате масовою соціалкою. Виразником такого консенсусу стали популістські сили, які в питаннях економіки зайняли нішу лівих. Усе це не лише загальмувало інституційне оформлення ринкової економіки, а й спричинило деморалізацію суспільства, формування комплексу економічних страхів та сподівань, якими живляться антикапіталістичні настрої.

Тому два головні історичні завдання, що стоять перед Україною, — деколонізація (тобто досягнення остаточного політичного та культурного суверенітету) та розбудова ефективної (а отже, ринкової) національної економіки, — доведеться виконувати в різних режимах. У питаннях оборони та націєбудівництва будь-яка правляча команда може покладатися на національну більшість, а також на активну й дуже консолідовану державницьку меншість. Причому ця меншість готова обстоювати національні інтереси і без підтримки влади та навіть усупереч їй. А от у справі побудови капіталізму такого союзника у влади поки що немає. Тому всі ринкові реформи доведеться проводити в режимі «революції згори», не знаходячи надійної точки опертя в суспільстві. Звичайно, прокапіталістична меншість у суспільстві існує. Однак поки що жоден український клас не продемонстрував здатності впливати на прийняття рішень в економічній сфері. Податковий Майдан 2010 року був і поки що залишається прецедентом, до того ж не дуже успішним.  

Тиждень

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Загрузка...

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

‡агрузка...


Максим Мірошниченко

Інтелектуальні пітекантропи

Сьогодні у Раді цілий шабаш інтелектуальних пітекантропів. Але мажоритарник Шахов, на мою скромну думку, - хедлайнер цієї туси. У його виступі проти ринку землі ми почули посилання на спартанського ца...
Осінь. Пожовклі листя лежать на землі, вологе повітря обгортає тебе настільки, що ти починаєш відчувати, як воно намагається пробратися до кісток. А тим часом через сіре небо пробивається сонце, щоб с...
Марія СОЛОМОНОВА

Гроші як токсичний елемент

Не завжди гроші – це лише гроші. Іноді вони перетворюють людину на токсичний елемент, який отруює великі території та чинить небезпеку державності країни........Ще зовсім недавно, у розпал перед...
Після української заяви про розпуск лднр, м'яч недовго був на половині поля росіян. путін висунув і свою вимогу - імплементація "формули Штайнмаєра" в українське законодавство. Причому ці вимоги путін...