App Store Google Play

Як із ними говорити?

19 Жовтня 18:00
Як із ними говорити?

Авдіївка. Вулиця виходить просто на поле, в бік Донецька. Розбиті будинки, якась подобизна ремонту. На узбіччі, там, де дорога звертає й тягнеться вздовж поля, знак «Обережно, міни». Тут закінчується місто, далі стає небезпечно. Ліворуч починається промзона, звідти час від часу чути вибухи. На вулиці натомість тихо й спокійно, дерева відкидають тінь, двоє школярів крутяться травою, збирають волоські горіхи, набивають ними кишені. Іноді з боку промки їдуть українські військові. Школярі на них особливої уваги не звертають, мовби тих і немає.

Мабуть, якби мене попросили описати сьогоднішню війну, я б саме це і згадав: пацанів із горіхами під розбитою дев’ятиповерхівкою, штабіста, що діловито вибирається велосипедом із зони враження, й щедре сонце Донбасу над мінним полем. Може скластися враження, що жодної лінії фронту немає. Але краще не перевіряти.

Портрет вчительки української мови Марини Марченко в Авдіївці на стіні багатоповерхівки, обстріляної артилерією

Портрет вчительки української мови Марини Марченко в Авдіївці на стіні багатоповерхівки, обстріляної артилерією

В наших постійних розмовах про війну все визначається та обмежується передусім суб’єктивністю й заангажованістю. Важко говорити спокійно про речі, що так чи інакше є частиною світу, яким ти живеш. Тому ці розмови зазвичай зводяться до загостреного погляду, до різких оцінок, до сумнівних узагальнень. Всім хочеться узагальнювати, всі час від часу стикаються із цією спокусою – видавати власний фрагментарний і суб’єктивний досвід за більш-менш реальну картинку того, що відбувається довкола.

Ми ж розуміємо, що немає нічого коштовнішого за наш приватний досвід, тож і прагнемо ділитися ним якомога частіше. Ось і в розмовах про війну постійно виникає це бажання говорити про власне й суб’єктивне, як про очевидне. Якщо це очевидно мені, хіба це не має бути очевидним усім іншим? А проте яка очевидність може бути в оцих ось школярах, які збирають волоські горіхи за пару кілометрів від зони обстрілу? Про що свідчить їхні спокій та врівноваженість? До яких відсотків їх занести? До відсотків тих, хто підтримує Україну? Чи до відсотків тих, хто ходив у 14-му на «референдум»? До відсотків тих, хто підтримує розведення військ, чи навпаки – до тих, хто готовий зупиняти наших військових, аби вони далі лишались на своїх позиціях?

Мама з дитиною біля будівлі в Маріуполі, зруйнованої внаслідок бойових дій

Мама з дитиною біля будівлі в Маріуполі, зруйнованої внаслідок бойових дій

Говорити про настрої місцевих (тим більше – говорити про щось, прикриваючись настроями місцевих) – справа загалом сумнівна, з якого боку не подивись. Оскільки, знову ж таки, відразу виникає спокуса кожен свій діалог із людьми на вулиці чи продавчинею в магазині видавати за певну соціологію, а почуту з вуст випадкового (чи, скоріше, не випадкового) зустрічного оцінку діяльності Кабміну – за голос народу. Що прикметніше – за великим рахунком, політики на своєму «високому» рівні займають приблизно саме таку позицію – говорять про місцевих, посилаючись на якісь доволі таки сумнівні дані, надають якусь соціологію, відверто плутаючи волевиявлення з демагогією, а демократію з популізмом. Межа тут справді іноді доволі умовна.

Здається, події останніх п’яти років мали б навчити, що голос народу – те, в автентичності чого точно слід сумніватися в першу чергу. Надто багато було за цей час прикладів маніпуляції саме ним – народним волевиявленням, вірніше тим, що під ним розуміли ті чи інші замовники. Все це доволі плакатно й підкреслено карикатурно (можливо навіть – закарикатурно) показано в фільмі Сергія Лозниці «Донбас». До того ж, це ситуація, що не передбачає особливих дискусій – висловлюючи сумнів стосовно об’єктивності та незаангажованості народного волевиявлення ти автоматично опиняєшся в слабкій позиції: мовляв, заперечуєш право громадян на власну точку зору, заперечуєш очевидне, виступаєш проти природного стану речей. Найскладніше заперечувати саме речі суперечливі. Тому ніхто особливо й не заперечує – кожен просто трактує голос народу на власну користь. Користі самому народу від подібних маніпуляцій небагато, ну але хто б насправді переймався наслідками, концентруючись на причинах.

Тому, певен, ближчим часом буде дуже багато апеляцій до думки «місцевого населення» в контексті розмов про «розведення сил». Що, знову ж таки, цілком очевидно й природно – говорити про війну, зважаючи на думку людей, що в зоні війни опинилися. Інша річ – добре було б не маніпулювати цією думкою, не використовувати її, зрештою, для вирішення власних політичних інтересів. Наскільки це можливо? Чесно кажучи, не знаю.

Цей будинок був зруйнований під час обстрілу з боку російських гібридних сил. Лисичанск, Луганська область, 15 грудня 2014 року

Цей будинок був зруйнований під час обстрілу з боку російських гібридних сил. Лисичанск, Луганська область, 15 грудня 2014 року

Крім того, в усіх наших «говоріннях про Донбас» є одна сумнівна річ – певна відокремленість, опосередкованість самого предмета розмови. «Що з ними робити, як їх реінтегрувати, як із ними взагалі говорити?» – мешканці Сходу в більшості цих розмов виступають такими собі чужими, з якими доводиться мати справу. В цьому випадку «думка місцевих» – просто додатковий аргумент (чи контраргумент) у наших розмовах про «них». Натомість добре було б під час цих розмов не забувати, що Донбас – така сама частина України, як, скажімо, і Галичина. Чи Закарпаття. З тими самими правами. Але і з тими самими обов’язками. Саме в такому тісному поєднанні – права саме з обов’язками, а обов’язки саме з правами. Й бажано без маніпуляцій.

Радіо свобода

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Загрузка...

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

‡агрузка...


Юрій Фоменко

Сільський автобус

Сільський автобус кінця 70-х.Дочекавшись обвітреного і запиленого, задимленого і замученого сільськими дорогами ЛАЗа, вмощувалися на твердих його кріслах, бажано біля вікна. Гойдало, гицало, раз-у-раз...
Максим Мірошниченко

Інтелектуальні пітекантропи

Сьогодні у Раді цілий шабаш інтелектуальних пітекантропів. Але мажоритарник Шахов, на мою скромну думку, - хедлайнер цієї туси. У його виступі проти ринку землі ми почули посилання на спартанського ца...
Осінь. Пожовклі листя лежать на землі, вологе повітря обгортає тебе настільки, що ти починаєш відчувати, як воно намагається пробратися до кісток. А тим часом через сіре небо пробивається сонце, щоб с...
Марія СОЛОМОНОВА

Гроші як токсичний елемент

Не завжди гроші – це лише гроші. Іноді вони перетворюють людину на токсичний елемент, який отруює великі території та чинить небезпеку державності країни........Ще зовсім недавно, у розпал перед...