App Store Google Play

Мир на умовах капітуляції

6 Жовтня 18:00
Мир на умовах капітуляції

Як бачать пришвидшене «закінчення війни» активісти та волонтери прифронтових населених пунктів.

Жителі Донеччини та Луганщини, більшість яких на собі відчула наслідки окупації та різних варіантів перемир’я, у дивовижне закінчення війни не вірять. П’ять років війни навчили готуватися до найгіршого. І якщо у 2014-му майже всі намагалися переконати себе та інших щодо війни з Росією, що «такого не може бути», то нині саме так характеризують можливість несподіваної доброї волі з боку країни-агресора. 

На запитання, як вони ставляться до процесу відведення військ, негативно відповіли 26 із 27 опитаних активістів і волонтерів (опитування було розміщене у вільному доступі в різних групах у соціальних мережах). І тільки одна особа, представник реєстрового козацтва з Краматорська Сергій Михальков, вважає це радше позитивним моментом процесу врегулювання домовленостей, бо, на його думку, він не несе жодних ризиків для України й може гарантувати мир. 
Інші ж доволі гаряче пояснюють своє ставлення. «Загроза з боку Кремля нікуди не поділася, і йти на такі поступки без гарантій є великою помилкою, що призведе до втрати нових територій», — упевнена волонтерка Катерина Мирошниченко з Бахмута. «Це воєнний злочин!» — вважає Олексій Демко з Краматорська, колишній полонений бойовиків, які 2014 року схопили його в Макіївці. Ґрунтовніше пояснює ризики, які вона бачить, переселенка з Горлівки Ганна Красюк: «Вибір вдалої позиції, укріплення й облаштування — штука складна, довготривала й геть не дешева.

Тобто перший та обов’язковий ризик — наші військові залишаться взимку мерзнути, рити землю, тягати колоди, мішки. Другий — залишені нашими військовими укріплені й облаштовані вдало розташовані позиції можуть зайняти вороги (і, боюся, так і станеться). А з них дуже зручно буде вести вогонь по наших нових позиціях. І якщо бліндажі наші військові можуть встигнути зробити для особистого захисту, то неприкопану техніку в голому степу ворог знищить миттєво. Тобто я передчуваю великі втрати з нашого боку після відведення. Не знаю, чи варто окремим ризиком називати повну недовіру до будь-яких домовленостей із ворогом. Найімовірніше, жодні поступки з нашого боку не наблизять мир». 

Більшість опитуваних вказують також на можливі стратегічні воєнні втрати, а ще наполягають на високому ризику для місцевого населення. Зокрема, для тих, хто відверто демонстрував своє патріотичне ставлення, допомагав військовим, займався волонтерством, брав участь у різноманітних акціях та заходах. Жителі найближчих до лінії фронту населених пунктів бояться, що доведеться поповнити ряди переселенців, хтось навіть каже про пряму загрозу життю, використовуючи формулювання «розстріли», «катування», «терор місцевих мешканців», «репресії», «смерть людей», «анархія в демілітаризованій зоні». «Я відчуваю серйозні ризики для мого здоров’я, життя та добробуту, схожі були восени 2014 року», — зізнається краматорський журналіст Богдан Новак.

При цьому майже одностайна більшість впевнена, що план, який ще нікому до кінця не зрозумілий і який називають формулою Штайнмайєра, до справжнього миру на умовах України не приведе. «Ця формула зводить нанівець усе, за що воювали. Це радше схоже на поступки Росії, яка ніби хоче вже офіційно здихатися тих «ДНР-ЛНР», але одночасно не втратити контролю над тими територіями», — міркує Наталя Зубар, спортсменка з інвалідністю з Донеччини. Вважає обговорення цієї формули взагалі некоректним Микита Єрьомін із Краматорська, бо кожна зі сторін вільна в її інтерпретації. «Мир — поняття відносне. Зараз ось теж «мир», — додає волонтер із Часового Яру Євген Ткачов. «Допоможе. Але це буде мир на умовах капітуляції», — підсумовує переселенець Андрій Бузін, який перебуває в «чорних списках» на окупованій території.

Категорично проти будь-якої амністії для бойовиків та колаборантів у процесі примирення виступають шість опитуваних. Усі інші називають певні умови, які для них важливі в цьому питанні. Більшість каже про неможливість амністування тих, хто скоїв тяжкі злочини, зокрема зі зброєю в руках. «Амністовані повинні бути ті, у кого немає на руках крові. Умови звичайні. Так, ти злочинець, але тебе пробачають. Хоча ти й маєш після цього обмеження в деяких правах (не можеш обіймати певні посади та інше)», — так формулює Андрій Бузін. 

Дехто з дописувачів заглиблюється в тему. «Амністувати можна тих, хто працював на держслужбі, та людей, що стали заручниками ситуації», — вважає мешканка Донеччини Олена Григор’єва. «Місцевому населенню за умови співпраці зі слідством та надання йому доказів російської агресії тощо», — пропонує варіант Дмитро Власенко з Краматорська. Знову Богдан Новак із Краматорська детальніше висловлюється щодо свого бачення цієї проблеми: «Амністія персоналу квазіурядових організацій: викладачів, персоналу з обслуговування, проте не чиновників, які були на вищих шаблях. Амністія має відбуватися на умовах того, що амністовані не брали участі у веденні бойових дій, не входили до складу збройних формувань. Проте вона має торкатися і тих працівників комунальних та державних служб, які були резервістами, яких залучали до так званих навчань на окупованих територіях, проте які не входили до збройних формувань».
Максимального єднання дописувачі досягли в питанні проведення виборів на території, яка нині під окупацією.

100% опитаних вважають, що їхнє проведення можливе виключно після повного виведення російських військ та відновлення контролю над кордоном у довоєнних межах. Із цим, до речі, згоден і той єдиний респондент, який вважає відведення військ позитивним моментом. Різняться думки тільки щодо строків проведення (від кількох місяців до десяти років після деокупації) та деяких умов. «Після звільнення потрібен перехідний період на кілька років. І тільки після цього можливі вибори», — упевнений Андрій Бондаренко з Краматорська. Про ще одну проблему, про яку, ймовірно, навіть не здогадуються мешканці інших регіонів, каже його земляк Олександр Гущин: «Вибори можливі після повернення контролю над окупованими територіями, зачищення їх від росіян та їхніх сімей, які вони встигли там створити, і повернення туди українських громадян, яким довелося виїхати». Бахмутянин Геннадій Устинов теж вважає, що вибори повинні відбуватися не для всіх: «Після повного встановлення контролю над кордоном та ухвалення закону про позбавлення громадянства колаборантів».

Надання якогось особливого статусу Донеччині та Луганщині трактують як зраду, наприклад, Євген Ільченко з Рубіжного, Володимир Єлець із Торецька та ще 18 дописувачів. Один називає це прийнятним компромісом, ще троє впевнені, мовляв, схоже на те, але «зі зрадницьким душком» або що це «вкрай поганий компроміс», номінальна демонстрація виключно для задоволення зовнішніх домовленостей. Інші висловлюються кардинальніше: «троянський кінь», «технологія зради», «своєрідний карантин», «дурість». А Лоліта Бондар із прифронтової Мар’їнки пояснює своє ставлення: «Не хочу, щоб Донбас знову вважав себе особливим! Хочу, щоб Донбас вважав себе Україною!».
Досить радикальне ставлення активної спільноти прифронтових регіонів до всіляких «формул» може здатися наївним: віра в беззаперечну перемогу України, вимоги продовження боротьби, заперечення стратегічних поступок. Але прямолінійність і безкомпромісність, яку так люблять дебатувати у віртуальному просторі фразами про «хто не хоче миру, той людожер та ворог!», у цьому випадку просто так не перекреслиш. Бо йдеться не про «диванних воїнів», які про війну мають уявлення виключно теоретичне, а про тих, хто щодня живе в її реаліях.

Звісно, не про всіх дописувачів у автора є детальна інформація. Але те, що відомо: щонайменше троє з тих, хто відповідав на питання, пережили досвід полону, п’ятеро пішли добровольцями або мають членів родини, що воювали, десять мусили покинути свої домівки, зокрема через ризик фізичної розправи або виконання погроз. В одній родині під час окупації зберігали державну символіку, яку скинули з виконкому, в іншій — лікували травму, яку дістали на проукраїнському мітингу. Троє з тих, хто вказав своє місце перебування, живе безпосередньо на лінії фронту, 13 — у межах Луганщини та Донеччини. Усі так чи інакше протягом цих років волонтерили, бо для людей із чіткою позицією «за Україну» в прифронтових населених пунктах, заповнених військовими та переселенцями, навіть не народжувалося питання, чи треба допомагати армії. 

Тиждень

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Загрузка...

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

‡агрузка...


Ось і минуло свято 14 жовтня – день священний для кожного українського націоналіста. При чому незалежно від його релігійних, історичних чи будь-яких інших поглядів. Це свято, особливо у такий не...
Між іншим, альтернативи Мінському процесу варто шукати. Молдова, Грузія, Україна. Це - держави, на території яких є російські окупаційні війська. Їх об'єднує бажання деокупації власних територій. ПМР,...
Уявила собі той жах, який би відчули дніпряни, якщо б кремлівські терористи впритул наблизилися до нашого міста Дніпро.Звісно, наші військові зайняли б оборону, стягнувши до східного кордону міста воє...
Влада зрозуміла, що провалила комунікацію із активною частиною суспільства. Врешті про це прямо заявили спікери. Вони, до речі, були підібрані продумано, - модерував зустріч голова ОДА (ну а як ще без...