App Store Google Play

Гра на мізерах. Зеленський і формула Штайнмайєра

4 Жовтня 14:15
Гра на мізерах. Зеленський і формула Штайнмайєра

Нескладно собі уявити, на які сцени надихнула б команду «Кварталу 95» звістка про те, що західна преса порівнює українського президента з Монікою Левінскі. Звісно, якби цим президентом не виявився сам батько-засновник «Кварталу» Володимир Зеленський. Чи як можна було б розіграти в стилі qui pro quo історію з формулою Штайнмайєра.

Однак ми нині перебуваємо в такому сезоні, що сміятися й плакати можна «без посередників». У команді чинного президента вже давно впевнені, що вони прекрасні у своїх імпровізаціях і преса їм у донесенні меседжів не потрібна. «Слуги народу», мовляв, уміють промовляти до свого народу напряму. Але… Коли зайшлося про підписаний у Мінську документ про імплементацію формули Штайнмайєра, ЗеКоманда повелася так, що їх і Алєксандр Масляков попросив би зійти зі сцени. Недоречні паузи акторам і політикам не пробачають. Короткий нервовий брифінг президента — це дуже млява відповідь на пропагандистську кампанію, яку розгорнули Росія та її сателіти довкола формули Штайнмайєра.

Блискавичні реакції, експромти, дотепи — усе це тепер нікому не потрібно. Важко собі уявити, які слова добиратимуть для президентського привітання до Дня захисника України 14 жовтня. Де та з ким узагалі відзначатиме свято Верховний головнокомандувач. Навряд чи ми побачимо його на ході ветеранів. Хіба що він і туди, як на вшанування жертв Бабиного Яру, фатально запізниться. У нас уже був президент зі специфічним уявленням про тайм-менеджмент — Віктор Ющенко. До кінця своєї каденції він дійшов із мікроскопічним рейтингом і реготом «Кварталу 95» та його шанувальників. І це ще не найгірший варіант для Володимира Зеленського. Своїми дипломатичними, а головне комунікаційними здібностями президент уже встиг розбудити в українському суспільстві такий собі прото-Майдан. Так, гасло «Ні капітуляції» у вуличних активістів з’явилося не вчора, так, забагато емоцій і чвар серед тих, кого можна вважати опозицією до чинного президента. Але й восени 2013 року все починалося доволі спонтанно і на революцію мало чим було схоже. І дедалі більше невдоволення навряд чи можна погасити милою усмішкою в Instagram та мантрою про те, що «все буде добре».

Володимирові Зеленському зараз було б вигідно взяти ще одну паузу, відмовчатися бодай до самої зустрічі в «нормандському форматі». Але в інформаційну добу це неможливо. Російська пропаганда «насипатиме» й далі про мир на умовах Кремля, лідери самопроголошених «республік» тролитимуть федералізацією. Та й українське суспільство «режиму тиші» не гарантує. Більш пасіонарні громадяни протестуватимуть на Майдані та Банковій, більш помірковані скуповуватимуть долари й клястимуть уряд за зростання цін у соцмережах. Навряд чи хтось напише такий сценарій для Володимира Зеленського, але він точно не був би найгіршим: український президент, звинувачуваний (наразі усно, громадянами) у здачі національних інтересів, здійснює позаплановий візит на фронт. Там він особисто переконується в тому, що ворог не дотримує перемир’я. Він просто не перестав стріляти. Отже, не виконується головна вимога мінських угод — припинення вогню, то про які наступні кроки, як-от вибори, розведення військ, може бути мова? Це не авантюризм, не гра в яструба, а банальна констатація факту, який заперечують у Москві й воліють не помічати на Заході. Констатація фактів, про які Володимир Зеленський казав минулого тижня з трибуни ООН. Логіка проста: про які поступки може йтися, коли не виконується головна вимога угод? Замість розмірковувань, а які ж це такі вибори мають відбутися в ОРДіЛО, треба переконатися в тому, що на Донбасі немає обстрілів, не гинуть військові та цивільні. Нехай ОБСЄ, якому в питанні мирного врегулювання відводиться така велика та почесна місія, скаже відкрито: чи дотримують бойовики перемир’я? Поставлене одне незручне запитання сьогодні може убезпечити від того, щоб завтра не довелося відповідати самому на десятки дуже неприємних запитань. 

Пересічний виборець у будь-якій країні не надто уважний до нюансів зовнішньої політики. Мало хто згадає, як Емманюель Макрон спочатку виганяв зі своїх прес-конференцій російських пропагандистів, а тепер заходився нахвалювати російський гуманізм. У сухому залишку французький президент прагне отримати лаври миротворця, який вирішив «українське питання». Зрозуміло, розділить він ці лаври з Анґелою Меркель. Дональд Трамп не пошкодує компліментів і вкотре скаже «добре, що без мене впоралися». Про справжню ціну миру спитають лише з Володимира Зеленського. І не лише ті небайдужі, хто виходить сьогодні на вулиці, не лише громадянське суспільство, підступні журналісти та блогери, а й пересічний виборець із тих самих 73%. Бо зачепить і його: будь-яка необдумана, зроблена під російську (пряму чи опосередковану) диктовку реінтеграція вдарить і по кишені, і по безпеці на вулицях. Навряд чи хтось додумається звинувачувати в тому Путіна, Макрона чи Меркель. Удар прийматиме ЗеКоманда, і списати на попередників уже не вийде.   

Час складати на атестат зрілості настає й для правлячої партії. Саме від голосів «Слуги народу» залежить подальша доля закону про особливий статус Донбасу. Хай там хто його писатиме, голос «за» — це персональна відповідальність кожного депутата. Звісно, відомі приклади, коли «пронесло» тих, хто підтримав мовний закон Ківалова — Колесніченка у 2012-му, і тих, хто голосував за диктаторські закони в січні 2014-го, але втретє може не поталанити. Серйозні виклики постають і перед опозицією: час демонструвати свою спроможність. Якщо справа далі заяв, мовляв, «не допустимо» не піде, цінність цих парламентських партій помітно здевальвує. 

В українських реаліях завжди важили не так закони та домовленості, як якість їх виконання. Приводів для того, щоб формула Штайнмайєра залишалася елементом політологічного сленгу, а не дорожньою картою для подальших дій, цілком достатньо. І перший із них — відсутність припинення вогню та застосування ворогом заборонених Мінськом озброєнь. Зустрічі в «нормандському форматі» трапляються вкрай рідко, і якщо найближча має відбутися вже скоро, то про можливість іще однієї сьогодні годі й казати. Отже, в України є всі підстави не квапитися з імплементацією домовленостей, а відповідальність за зволікання покласти на Росію та її проксі на окупованому Донбасі. І це не цинізм, а політика в інтересах країни. Піар-прикриття можна завжди забезпечити, головне не здавати позицій. 

Тиждень

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Загрузка...

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

‡агрузка...


Максим Мірошниченко

Інтелектуальні пітекантропи

Сьогодні у Раді цілий шабаш інтелектуальних пітекантропів. Але мажоритарник Шахов, на мою скромну думку, - хедлайнер цієї туси. У його виступі проти ринку землі ми почули посилання на спартанського ца...
Осінь. Пожовклі листя лежать на землі, вологе повітря обгортає тебе настільки, що ти починаєш відчувати, як воно намагається пробратися до кісток. А тим часом через сіре небо пробивається сонце, щоб с...
Марія СОЛОМОНОВА

Гроші як токсичний елемент

Не завжди гроші – це лише гроші. Іноді вони перетворюють людину на токсичний елемент, який отруює великі території та чинить небезпеку державності країни........Ще зовсім недавно, у розпал перед...
Після української заяви про розпуск лднр, м'яч недовго був на половині поля росіян. путін висунув і свою вимогу - імплементація "формули Штайнмаєра" в українське законодавство. Причому ці вимоги путін...