App Store Google Play

Нам потрібні свобода і милосердя

8 Вересня 10:00
Нам потрібні свобода і милосердя

«Слуги народу чи раби популізму?» – у перший день нової сесії Верховної Ради правозахисник Євген Захаров виступив із авторською колонкою, в котрій покритикував законодавчі ініціативи партії «Слуга народу» та Президента Володимира Зеленського.

Пан Захаров стурбований першими законопроєктами коаліції, а також риторикою чільних представників команди Зеленського: на його думку, низка новацій «Слуги народу», в тому числі й пропоновані зміни до Конституції, попросту вбивають український парламентаризм.

«У ТОМУ Ж І БІДА: ЦЕ СУСПІЛЬНИЙ ЗАПИТ»

– Пане Євгене, у своїй колонці ви риторично запитуєте у Зеленського і «Слуги народу»: «Нащо такий поспіх?» А як би відповіли на це питання самі: навіщо їм поспішати?

– Думаю, що хід їхніх думок приблизно такий: у дуже швидкому темпі пройшли президентську виборчу кампанію, потім дуже швидко подолали дистанцію від виборів президентських до парламентських – тепер треба продовжувати у такому ж темпі й далі. Поки є велика підтримка і поки ніхто не оговтався, треба швидко-швидко реалізовувати всі ті ідеї, які задумали.

– Чому ж вони поспішають? Вибори вже залишилися позаду, про рейтинги можна не думати…

– Вони вбачають у цьому сенс з раціональної точки зору. Той, хто керує цією політикою, вважає: якщо почати обговорювати та узгоджувати всі ідеї і наміри, то це заважатиме рухатися швидко. Все це буде відкладатися, і зміни не відбуватимуться в тому темпі, як їм хочеться. Їхня ідея – не дати можливості сповільнити процес тим, хто виступає проти. Нова влада не припускає, що може помилятися. Вона абсолютно впевнена у своїй правоті, тому й діє так, як ми бачимо, – настільки швидко, наскільки це можливо.

– Якою мірою ця поведінка залежить від результатів виборів, від того грандіозного мандата довіри, який видало суспільство?

– Безперечно, залежить. Якби вони не мали більшості, то були би змушені домовлятися. Зараз у «Слуги народу» такої потреби немає – вони самі можуть проголосувати за будь-що; що напишуть, те і проголосують. Влада поспішає, бо боїться втратити підтримку. Зауважте: коли вони бачать, що їхні пропозиції сприймають вкрай погано, то відступають. Так було з законопроектом №1083 – його відкликали, побачивши, що «дізлайків» більше, ніж «лайків» (проект закону «Про електронні комунікації», згідно з оцінкою фахівців та правозахисників, запроваджував жорсткий контроль за мобільними пристроями, – Z).

– Яким чином влада трактує свій результат на виборах? Чи є спокуса вважати: «Народ – це ми»?

– Саме так вони і вважають. Але в них дійсно дуже велика підтримка. Такого раніше ні в кого не було.

Я хотів би підкреслити: не ставлю під сумнів їхні позитивні інтенції. Вони справді вірять у те, що роблять. Але вони помиляються у тій своїй надмірній впевненості, вважаючи, що праві у всьому. Вони надто самовпевнені. Такі, знаєте, я би сказав, самозакохані.

– Чому хороші наміри мусять озиратися на процедуру? Чому недостатньо самих хороших намірів?

– Цій команді притаманний такий стиль… Я би назвав його технократичним. Вони позбавлені відчуття, як ці механізми мають працювати. Їм не вистачає для цього гуманітарних засад. На їхню думку, всі ці процедури є непотрібними.

Це дуже великі прагматики. Які при цьому свято вірять у те, що все роблять на краще. Але я маю побоювання, що «краще» не буде. Вони можуть проґавити суттєві речі, і це вдарить по них самих.

Мій прогноз є таким: я не вірю в те, що та політика, яку зараз втілюють Президент, парламент, уряд, буде цілком успішною. Виходжу з тих міркувань, що політичними засобами обманути реальність неможливо. Так не буває. Не вдасться. А якщо і вдасться, то не на тривалий час.

Ті помилки, яких вони припускаються – засадничі помилки, зумовлені їхнім світоглядом – дуже швидко почнуть працювати проти них. А люди у нас волелюбні. Вони дуже гостро відчувають несправедливість. Як тільки люди відчують несправедливість, то їхні 74% (результат Володимира Зеленського у другому турі президентських виборів, – Z) почнуть танути на очах. Влада може опинитися в ситуації, коли матиме більшість, але вже не матиме підтримки. Доведеться думати, що робити далі. Тоді вони почнуть змінювати тих, кого призначили. Змінять уряд, прем’єра – почнуть шукати щось, що дозволить їм вилізти із невдач, у яких вони неодмінно опиняться.

Звичайно, я хотів би помилитися. Мені дуже хочеться, щоб у країні все було добре. Але я певен, що такими методами неможливо досягнути чогось доброго.

– Які помилки ви маєте на увазі? Процедурні чи змістовні?

– І процедурні, і змістовні. Не можна плювати на процедуру так, як вони роблять це зараз. Не можна так ображати меншість. Вони вважають, що можна її не помічати, можна вдавати, що цієї меншості навіть немає... Але, знаєте, є такий закон: якщо починаєш так робити – цими плодами потім скористаються інші, наступні.

Далі. Не можна давати такі нечувано великі повноваження правоохоронним органам. Зараз це Національне антикорупційне бюро і Державне бюро розслідувань. Але в нас ніколи не зупиняються на якомусь одному: якщо один орган отримує великі повноваження, то й інші хочуть – і отримують. Можна й не помітити, як вся влада опиниться в руках у правоохоронців. А з такими законами, як №1083, це буде взагалі подарунок…

Згідно з їхнім уявленням, все, що зараз робиться, – робиться задля того, щоби спростити отримання позитивного результату. Позитивний результат для них – це покарання тих, хто, на їхню думку, корупціонер, порушник, хто такий-сякий і виступає проти людей. Вони не хочуть розуміти складнощі. Та й не здатні їх зрозуміти, на превеликий жаль. А складні проблеми не можна розв’язати простими методами.

– Але, з іншого боку, існує суспільний запит.

– В тому ж і біда. Але ні до чого доброго це не призведе. А до чого призведе? Незалежні люди просто почнуть виїжджати звідси.

– Як ви ставитеся до скасування депутатської недоторканності?

– Я вважаю, що недоторканність слід було обмежити, але не скасовувати зовсім. Нам потрібна функціональна депутатська недоторканність для людей, які виконують свою роботу в парламенті. Бо відсутність імунітету робить депутатів дуже вразливими – існує можливість тиснути на них, влаштовувати проти них всілякі провокації. У нас ще не така сильна, усталена демократія і не така моральна влада, щоб можна було скасовувати недоторканність.

– Скасувати недоторканність, скоротити депутатський корпус… Складається враження, що це просто втілення народної мрії про помсту остогидлому депутатові. Але що далі? Невже причина недоліків українського парламентаризму саме в цьому?

– Я вважаю, що існує загроза наступу на парламентаризм. Те, що вони пропонують у своїх законопроєктах, – це, фактично, зведення ролі депутата до звичайного кнопкодава. Наприклад, пропонується положення, що депутати не зможуть вносити законопроєкти одноосібно – лише у складі групи (законодавча ініціатива від «Слуги народу» передбачає, що проєкт закону може вносити лише колектив авторів, не менший, ніж найменша фракція Верховної Ради, – Z).

Фракція «Слуга народу» разом із Президентом хочуть поставити депутата в жорсткі рамки, за які не можна вийти. Я вважаю, що це вбивство парламентаризму. Для реального парламентаризму необхідна політична свобода депутатів, щоб вони могли говорити те, що хочуть, голосувати так, як хочуть, вносити ті законодавчі пропозиції, які хочуть, і були захищені процедурою, і щоб їм ніщо не заважало. Має бути нормальний законодавчий процес, а не такий, коли все вже вирішено. Бо ще трошки – і буде імперативний мандат. Усе повторюється: що би не будували, а виходить КПРС.

– Ця модель притаманна урядові?

– Зараз Зеленський робить і уряд ручним. Фактично, уряд підпорядкований йому повністю. Саме тому він і обрав Гончарука – Гончарук заявив, що буде виконувати всі вказівки Президента.

Зеленський «явочним порядком» втілює американську модель влади, при якій Президент очолює виконавчу гілку влади. Я, до речі, не виключаю, що саме за цим підходом, можливо, і є майбутнє. Переписати Конституцію під президентсько-парламентську республіку, в якій Президент очолює виконавчу владу, а поруч діє двопалатний парламент, у якому нижня палата обирається за пропорційною системою, а верхня є представництвом регіонів; добре виписати систему стримувань і противаг, коли Президент не може без верхньої палати здійснити жодного кадрового призначення, а нижня палата приймає бюджет – можливо, така Конституція більшою мірою відповідала би тій реальності, яка існує сьогодні, й уявленням українців про систему влади.

Бо українці, згідно з результатами всіх соціологічних опитувань, схильні підтримувати саме президентсько-парламентську республіку. Українцям важливо мати «першу особу». І якою би не була система влади, як би не складалося, у нас майже завжди виявляється сильним Президент. Так було за Кучми, так було за Януковича, так було за Порошенка. Так є і зараз за Зеленського, який, безперечно, приміряє роль сильного Президента. Він буде диктувати свою волю – це видно зараз, це можна було помітити і раніше.

Я, до речі, не вбачаю нічого поганого в тому, що ми запозичуємо американську модель. Але все це треба робити не так. Для цього потрібні зовсім інші підходи. А в нас досі нема розуміння, що «як?» не менш важливо, ніж «що?» Нема такого розуміння, на превеликий жаль.

– Можливо, тяжіння суспільної думки до президентсько-парламентської республіки – це просто бажання «сильної руки»? Може, людям просто хочеться авторитарної влади, яка «наведе порядок»?

– Люди різні. Є, звичайно, люди, які хочуть «сильної руки». Але я все ж таки вважаю, що українці – дуже волелюбні люди.

Українці завжди голосують проти влади. Кого б не обрали, на наступних виборах голосують проти. Винятком був тільки Кучма, якому вдалося перемогти в 1999 році, бо опонентом був комуніст.

Ця нелюбов до влади, небажання їй довіряти – це в українців у крові. Звичайно, це має не тільки добрі сторони, а й погані. Але це і запобіжник від авторитаризму. Люди дуже гостро реагують на несправедливість. Обидва Майдани відбулися саме внаслідок небажання миритися з несправедливістю.

Щодо сьогоднішньої ситуації, то я не думаю, що це бажання авторитаризму. Просто попередня влада людям дуже набридла. Причому всі – і керманичі Майдану з їхніми політичними силами, і колишні «регіонали», «Опоблок» – всі набридли. Люди зневірилися в політиках, тому обрали тих, хто, як їм здалося, є кращим.

Люди втомилися від помилок, які були раніше. А насправді втомилися від важкого життя. Накопичилася критична маса незадоволених – вони поклали відповідальність за це на стару владу і просто прогнали її. Але якщо Зеленський буде помилятися, то і він дуже швидко отримає таку ж реакцію.

– Суспільство покладає відповідальність за проблеми держави на стару владу. А коли почне вимагати відповіді від нової влади?

– Я думаю, що доволі швидко. Коли проявляться помилки. Коли люди відчують несправедливість.

– Що ви маєте на увазі, кажучи про несправедливість? Сферу правосуддя? Чи несправедливість із розподілом доходів?

– Насамперед маю на увазі систему правосуддя і правоохоронних органів. Бо зараз, розумієте, оцей популізм… До речі, знаєте, чим відрізняється наш популізм від західного популізму? Той популізм базується на нелюбові до мігрантів. А наш популізм базується на нелюбові до багатих людей і бажанні їх посадити.

У нас же ж насправді все суспільство наскрізь просякнуте корупцією. І неможливо за рахунок кримінального переслідування окремих корупціонерів цю ситуацію змінити. А маса вимагає саме цього – і Зеленський, схоже, йде на поводу. А коли маховик репресій працює, він потребує все нових і нових жертв.

Ці показові посадки, які вони запланували і про які весь час кажуть, – це поганий сигнал. Вкрай поганий. Я не думаю, що це приведе до добра. І, до речі, навіть не думаю, що це буде сприйматися. Як тільки дійде до якихось посадок, ситуація буде іншою, сформується вже інше ставлення.

Є також великим питанням, чи стане людям жити краще, чи вплинуть успішні макроекономічні зміни на рівень життя тих, кому важко. Бо ці успіхи насправді погано узгоджуються з ідеями цивільної спецконфіскації, посадок та іншими репресивними заходами, що плануються. Нам би навпаки побільше милосердя, побільше здорового глузду, побільше свободи…

Збруч

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Загрузка...

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

‡агрузка...


Так вже склалось в українській національній традиції, що практично у кожній родині є певного роду звичай час від часу навідувати померлих родичів, аби утримувати їх могили у належному стані. Це є вияв...
Що таке історія без філософії? Просто набір суперечок академічних істориків. І ті суперечки вже завели в такі тупіки суспільство … що виходити з них потрібно десятиліттями. А з деяких тупіків і...
Максим Мірошниченко

Україна, формула Штайнмайера...

В юності, коли читав як розчленували Першу Чехословацьку республіку, ніяк не міг второпати, як п'ята армія у Європі з доволі нормальним озброєнням та укріпрайонами у гірських, важкодоступних Судетах м...
Почитав тут молодих революціонерів. З кількома навіть поспілкувався особисто по телефону. Суцільний занепад духу. «Всьо пропало! Та що би я та ще раз, та воювать пішов?! Та ні в жисть! В революц...