App Store Google Play

«Вони не були розстріляні як дичина» – боєць добробату, який зіграв самого себе у фільмі про Іловайськ

7 Вересня 18:00
«Вони не були розстріляні як дичина» – боєць добробату, який зіграв самого себе у фільмі про Іловайськ

Четвертого серпня в Дніпрі відбувся спецпоказ фільму «Іловайськ 2014. Батальйон «Донбас». В основі стрічки лежить реальна історія командира штурмової групи «Донбасу» Тараса Костанчука, який виступив продюсером кінострічки й зіграв у ній самого себе. Окрім нього, в стрічці знімалися близько 50 добровольців батальйону «Донбас», які вийшли живими з Іловайського «коридору». До фільму долучилися і професійні актори, які зіграли ролі конкретних бійців добробату, котрі загинули в «Іловайському котлі».

Для Івана Тимченка військова драма «Іловайськ 2014. Батальйон «Донбас» – це режисерський дебют у повнометражному кіно. Робота над стрічкою тривала майже три роки, каже режисер.

– Пане Тимченко, як розпочалася ваша участь у роботі над фільмом?

– Я зайшов на проект, коли сценарій був уже написаний. Сценарій створювали зі спогадів реальних бійців батальйону, зокрема одного з бійців Тараса Костанчука із позивним «Бішут». До створення сценарію долучився Михайло Бриних. Мені він вислав сценарій, аби дізнатись мою думку.

Тарас Костанчук був двигуном цього процесу, те,що він зазначений як продюсер, на мою думку не відображає всього, що він зробив для фільму. В якийсь момент він повірив, що через художній твір, через мистецтво можна зробити пам’ятник загиблим побратимам. Це розповідь самих бійців, те, як вони бачили ці події. Але це не тільки війна. У фільмі є мирні люди, мешканці Іловайська, є, звісно, ворог, багато сюжетних ліній.

– У стрічці тільки реальні бійці «Донбасу» чи є і певною мірою вигадані, збірні образи?

– Кожен із персонажів має прототип у житті. Єдине – не всі події, про які ми розповідаємо, відбувались у серпні чи вересні. Один із персонажів – російський офіцер. З його прототипом Тарас зіштовхнувся вже після іловайських подій, коли вони займались обміном полоненими. Це реальний командир сторони противника. Є художні елементи у фільмі, але це не фантастика.

– Робота над фільмом тривала майже три роки. На яких локаціях знімали?

– Були і декорації, були і локації. Ми знімали в усіх чотирьох напрямках – і схід, і північ, і південь, і захід. Черкаська, Кіровоградська, Донецька області. І, звісно, Київ, бо там сконцентровані і техніка, і люди. Робота тривала три роки. Знімальних днів було 60, знімальний період тривав півроку.

– Що було найскладніше в роботі над стрічкою?

– Найскладнішим було виокремити якісь моменти, бо про кожного з «донбасівців» можна зняти окремий фільм. Це багато цікавих, неймовірних історій, неможливо все розказати, тому ми сконцентрувалися на людях. Через конкретних людей намагались показати весь драматизм того, що відбувалось там 2014 року.

– Головний герой фільму – батальйон «Донбас». Чи не закидають вам зараз певну упередженість, те, що інші підрозділи залишились у тіні?

– Закидають. Але сподіваюсь, що наш фільм стане поштовхом і для інших батальйонів, інших підрозділів розказати свою історію, що цей фільм буде не один, а їх буде багато. Ми не хотіли применшити чиюсь участь, але це ж все-таки фільм художній і наша місія – щоб пам’ять про цих людей залишилась надовго. І, звісно, це подяка всім загиблим і шана живим.

– Для самих бійців це були важкі зйомки?

– На знімальному майданчику постійно перебували бійці: найменше – близько 20, найбільше – понад сотню. Тобто всі бойові сцени вони відтворили фактично самі.

Ці люди знову змушені були взяти до рук зброю і повторювати в дублях багато разів – бій за Іловайськ, «зелений коридор», бій за Попасну.

Були моменти, коли люди відходили в бік, бо знову бачити, як помирають побратими, – це важко. Були сцени, коли, наприклад, Тарас Костанчук підходив і казав: «Чи довго ще? Треба закінчувати. Хлопців «накриває». Я казав, що ми тільки почали, що ще як мінімум день, а потім сорок знімальних днів. хлопці – молодці, насправді вони цей фільм створили, а я їм допомагав.

Спершу трохи побоювались: як поєднаються кіногрупа і військова група, але потім зрозуміли, що це дає неймовірний позитивний результат, бо для акторів, для всіх людей на знімальному майданчику рівень відповідальності піднявся до найвищої позначки. Одна справа – знімати кіно про якихось абстрактних героїв, інша – про людей, які стоять поруч й тобі допомагають. Я зараз уже так жартую: особливо допомагала зброя в їхніх руках…

Ми не ставили за мету зняти документальний фільм, розповісти події в хронологічній послідовності, ми виривали з контексту те, що вважали найважливішим, найефектніше, ті речі, через які ми можемо комунікувати з широким глядачем – із молодим, і з дорослим, і з військовим, і з цивільним.

– Наскільки важливим було показати місцеве населення?

– У нас немає однозначних персонажів, розділення на «біле»і «чорне». Ми намагались показати різних людей. І в батальйоні теж є слабкі люди, є сильні люди. Так само і місцеве населення: є люди, які більше вірять телевізору, а є люди, які вірять серцю. І ворог у нас також неоднозначний.

– Фільм заявлений як воєнна драма, чи є в ньому місце іронії, гумору? Чи мали вони місце на знімальному майданчику?

– І в кіно, і на знімальному майданчику без гумору неможливо. Більше того, було багато жартів у сценарії. У фільмі ми трішки їх підрізали,бо настрій тривожності був нам важливіший. Але є моменти, коли глядач сміється. Ми намагались балансувати.

І під час зйомок були курйозні моменти. Під час зйомок «зеленого коридору» ми паралельно намагались готувати кілька локацій, це величезна територія – поля. Одна з них – це перевернутий, розстріляний автобус, з якого мали вилазити бійці. Поки ми знімали інші кадри, він залишився без нагляду. Коли ми прийшли знімати, з нього вже вкрали двигун. Двигун не шкода, але посеред автобуса була величезна дірка і довелось її нашвидкуруч приховувати.

– А де знімали ці кадри, де імітували Іловайський «коридор»?

– Це кілька місць. Частину знімали під Києвом, частину – в Бердянську, на полігоні.

– Костюми спеціально створювали чи бійці взяли свої?

– Костюми створювали, але був такий зворушливий момент – багато бійців через всі бої, через полон пронесли справжні шеврони «Донбасу». Це було дуже непросто, бо дехто з хлопців пробув у полоні по сто днів. Цих моментів немає у нашому фільмі, це окрема тема, яку не можна показати за 10 хвилин. Та, власне, так само, як й Іловайський коридор. Це був великий бій, там було багато героїчних випадків. Я думаю, що ми зробимо телеверсію – чотири серії, де більш докладно це розкриємо.

– А які перспективи у цього фільму?

– Зараз ми завершуємо турне сходом України. На зустрічах з нами – повні зали. Люди дуже тепло приймають, дякують, виходять на сцену бійці, ми спілкуємось. Ми розуміємо, що ми зробили стрічку недаремно. Люди кажуть, що про війну краще в кіно дивитись, а не в реальному житті. Кіно зараз у прокаті. Плануємо також закордонний прокат.

– Яким був кошторис?

– Самі бійці збирали гроші на цей фільм, більша частина коштів – це кошти Тараса Костанчука. Платники податків не витратили жодної копійки. Бюджет – близько 33 мільйонів гривень. Поки йдемо шляхом класичного кіно: кінотеатри, прокат, телеверсія. Можливо, колись фільм з’явиться і в інтернеті. Але, треба сказати, що тільки над звуком ми працювали чотири місяці. Так само і над зображенням. Всю повноту звуку почуєш тільки в кінотеатрі, вдома на кухні ти його не почуєш. Фільм створювався для великого екрану.

– Це був важливий досвід для вас?

– Я ще раз переконався, що українці – дуже крута нація. Маємо навчитися цінувати своїх героїв, бо інакше нам доведеться вшановувати чужих.

Радіо Свобода

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Загрузка...

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

‡агрузка...


Те, що два великих свята, Архістратига Михаїла і День гідності та свободи, Україна відзначає в один день, не випадковий збіг. Ці свята дещо схожі – і за смислом, і особистостями.Наші Герої, які...
Максим Мірошниченко

Про деолігархізацію

Як свідчать розмови суркова із бородаєм про ріната, заяви коломойського та й результати останніх, передостанніх...та в принципі будь-яких виборів, реальна модернізація України можлива лише після усуне...
Юрій Фоменко

Сільський автобус

Сільський автобус кінця 70-х.Дочекавшись обвітреного і запиленого, задимленого і замученого сільськими дорогами ЛАЗа, вмощувалися на твердих його кріслах, бажано біля вікна. Гойдало, гицало, раз-у-раз...
Максим Мірошниченко

Інтелектуальні пітекантропи

Сьогодні у Раді цілий шабаш інтелектуальних пітекантропів. Але мажоритарник Шахов, на мою скромну думку, - хедлайнер цієї туси. У його виступі проти ринку землі ми почули посилання на спартанського ца...