App Store Google Play

Захист постраждалих від домашнього насильства: як це працює у світі

5 Вересня 14:15
Захист постраждалих від домашнього насильства: як це працює у світі

 

Зараз в українській пресі починає з’являтися дуже багато матеріалів про домашнє насильство, проводяться кампанії з поширення обізнаності про проблему серед населення, але Україні продовжує бракувати системності у питанні захисту тих, хто зазнав насильства від найближчих. 

Для того, щоб побудувати ефективну правову та інституційну базу захисту постраждалих від домашнього насильства, важливо брати до уваги закордонний досвід. Далеко не всі країни мають єдину схему захисту та роботи з людьми, що зазнали насильства. 

Стамбульська конвенція: бути чи не бути?

Одним з найбільш відомих міжнародних договорів, покликаних захистити постраждалих від домашнього насильства, є Стамбульська конвенція. Її повна назва - Конвенція Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами. Створена у 2011 році, вона почала діяти у 2014 і є чинною та обов’язковою для 34 країн. Серед них немає України.

Україна конвенцію підписала, однак не ратифікувала. Для міжнародного права це принципово різні поняття, тому що саме після ратифікації (ухвалення Верховною Радою) міжнародний договір починає діяти для країни (про це нам говорить стаття 9 Конституції). Отже, наразі положення Стамбульської конвенції на Україну не поширюються і, по правді кажучи, навряд колись буде. 

Свого часу Стамбульська конвенція стала справжнім проривом для міжнародного права. По суті, вперше на найвищому рівні почали говорити про те, що раніше було “сімейною справою” та залишалося “за зачиненими дверима”. Конвенція містить поділ на фізичне та психологічне насильство, визнаючи їх форми, створює комплексну систему захисту, превенції і покарання. 

“Дискусія про необхідність ратифікації конвенції ведеться в Україні ще з моменту підписання нею договору в 2011 році. Однак, незважаючи на вжиття попередніх заходів стосовно наближення законодавства й адміністративної практики до вимог Конвенції, ознаменованих, серед іншого, прийняттям Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», внесенням відповідних змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України, договір ратифіковано не було - з мотивів, переважно не пов’язаних із суттю самого договору й механізмом протидії насильству стосовно жінок й домашньому насильству, що ним пропонується”, - розповідає Яна Бенедик, юристка-міжнародниця, кандидатка юридичних наук.

Інформатор

Експертка виокремлює два сценарії розвитку подій у відповідній сфері: Україна приєднується до Конвенції, що в подальшому вимагатиме від неї вжиття законодавчих та інших заходів, необхідних для дотримання зобов’язань, визначених договором, й надавання регулярних й позачергових звітів про це для розгляду Групи експертів з дій проти насильства (загалом на Групу покладається низка повноважень, визначених ст. 68 Конвенції, що дозволяє стверджувати про порівняну прогресивність механізму моніторингу виконання зобов’язань сторонами договору); або ж Україна не приєднується до Конвенції, однак намагається власними зусиллями налагоджувати механізми протидії насильству щодо жінок та домашньому насильству. 

“Звичайно, перший сценарій є єдиним бажаним варіантом, який логічно випливає й конотує визначеному зовнішньополітичному курсу розвитку нашої держави й повсюдно проголошуваній відданості України європейським цінностям (тут доречно було б згадати і Договір про Європейський Союз, у якому вказується на те, що Союз засновано на цінностях поваги до людської гідності і прав людини, і Угоду про асоціацію, якою передбачається, що повага до прав людини та основоположних свобод, є одними з її основних елементів). Крім того, Україна є учасницею й інших міжнародних договорів, які покладають на неї обов’язки, змістовно пов’язані з тими, що випливають з Конвенції. Це означає, що ратифікація загалом сприяла б підвищенню ефективності виконання нашою державою міжнародних зобов’язань у сфері захисту прав людини”, - наголошує експертка.

Загалом, Стамбульська конвенція не є єдиним шляхом для захисту жінок та чоловіків від насильства. Деякі країни вибудували свої системи протидії, елементи яких Україні було б корисно перейняти.
 

Велика Британія

Сполучене Королівство - це ще одна країна Ради Європи, яка не ратифікувала Стамбульську конвенцію, що споріднює її з Україною. 

Протягом останніх років кількість випадків домашнього насильства в Сполученому Королівстві зросла. Частково це пов’язано з біженцями, які часто залишаються незахищеними перед законом через мовні бар’єри, упередження і страхи. 

У період з березня 2017 по березень 2018 року поліція здійснила 225 714 арештів, пов’язаних з домашнім насильством. Це дорівнюється 38 арештам на 100 випадків насильства. Кількість справ, що доходять до системи кримінальної юстиції, збільшується: згідно з Офісом Національної Статистики, поліцейські починають краще розбиратися у випадках домашнього насильтсва. Також, протягом останніх років постраждалі частіше повідомляють про небезпечні ситуації, ніж раніше. Однак більшість все одно мовчить.

 

 

Що говорить закон?

Визначення домашнього насильства, яке діє в Британії, є досить вичерпним: “Будь-який випадок або натяк на випадок контролю, примусу, погроз, насильства чи жорстокого поводження між особами віком від 16 років і старшими, які є або були інтимними партнерами або членами сім’ї незалежно від статі чи орієнтації. Це визначення охоплюється, але не обмежується, такими видами насильства: психологічним, фізичним, сексуальним, фінансовим, емоційним”. 

Частина про контроль та примус з’явилася у британському праві відносно нещодавно - у 2015 році. Ці поняття стосуються не стільки разових випадків, скільки характерної, повторюваної поведінки з боку кривдника.

Як діють поліція та суд?

Про випадок домашнього насильства можуть повідомляти як потерпілі, так і треті сторони, наприклад, соціальні працівники та свідки. Якщо випадок очевидно тяжкий, він одразу реєструється у кримінальній системі, обминаючи стадію запису інциденту “як є”, без кваліфікації.

У постраждалих є право домогтися, щоб кривдник не міг застосувати до них фізичну силу, - якщо перший інцидент був легким і не підпадав під дію кримінального права. Це певною мірою пов’язане з дією в Сполученому Королівстві системи пробації, яка спрямована на зменшення кількості ув’язнених та ресоціалізацію правопорушників. Так, за легкі правопорушення ви не потрапите до в’язниці, але повинні дотримуватися закону - інакше отримаєте вже кримінальному справу, з суворішим покаранням. 

Також у Британії існує так зване “right to ask” (право спитати), за яким ви можете звернутися до правоохоронних органів, щоб перевірити свого партнера: чи не здійснював він насильства у минулому?

deposiphotos

Як отримати допомогу?

Подзвонити до служби порятунку. Звернутися до поліцейського відділку. Повідомити соціальних працівників. Британська влада регулярно дбає про те, щоб ви знали, які дії партнера є насильством. Наприклад, на електронному порталі уряду є такий собі чек-ліст, за яким особа може перевірити, чи здійснюється щодо неї насильство. 

Також, британці заохочують людей бути уважними до своїх близьких і допомагати їм психологічно. 

Для тих, хто вважає, що сам може бути аб’юзером, діє гаряча лінія. Такий захід є надзвичайним, адже нерідко кривдники і самі потребують психологічної допомоги: багато з них були свідками або зазнали насильства в минулому, наприклад, у дитинстві.

Якщо ж постраждала особа не має британського громадянства або посвідки на постійне проживання, вона зможе отримати дозвіл на проживання як особа, що зазнала домашнього насильства. У випадку, якщо потерпілі фінансово залежні від кривдника, держава надає допомогу.

В Британії велику вагу мають благодійні організації, які співпрацюють з владою. Найбільшою з них, напевно, є Women’s aid, які опікуються правами жінок та дітей. Вони розробили “The Survivor’s Handbook”, портал, який містить відповіді на запитання та конкретні кроки для постраждалих, як шукати допомогу. Там проаналізовані найрізноманітніші випадки: і щодо біженців, і щодо ЛГБТ+ людей, і щодо представників національних меншинств. 

У проекту є також система центрів, що надають допомогу та прихисток потерпілим жінкам. У ці центри можуть прийти постраждалі, взявши з собою дітей. Здебільшого центри інклюзивно облаштовані, і жінки можуть перебувати там стільки, скільки вважають за потрібне. 

Швеція

Швеція вважається ледве не країною мрій у контексті дотримання прав людини. Однак і ця країна неідеальна, хоча і імплементувала Стамбульську конвенцію і робить дуже багато для рівності та захисту людей.

Багато хто читав (або бачив) “Дівчину з татуюванням дракона” шведського письменника Стіґа Ларсона. Тема домашнього насильства, як і насильства над жінками, там є однією з ключових. Незважаючи на високі показники ґендерної рівності, насильство існує навіть в Швеції.

Що говорить закон?

У 1965 році Швеція стала однією з перших країн, що визнала злочином зґвалтування у шлюбі. Швеція також визнає поняття зі Стамбульської конвенції. Так, у Швеції криміналізоване психологічне та фізичне насильство, як того вимагає конвенція. Насильство, за шведським правом, також буває фінансовим, матеріальним та сексуальним. У книжці “About Sweden” пояснюється, які дії відносяться до якої групи. 

У Швеції всі форми домашнього насильства караються суворо, а якщо йдеться про дітей - то ще суворіше. Цікаво, що у Швеції існує традиція не завішувати вікна - це робиться для того, щоб факт насильства було важче приховати. Заборона походить від випадку, коли чоловік вбив свою дружину за завішеними вікнами. В якості реакції міська влада тоді постановила не обмежувати доступ сусідів до того, що відбувається в будинку, що для нас є певною дикістю.

Злочином також будуть випадки погроз, принижень під час емоційних сварок і підвищення голосу на дітей.

Як діють поліція та суд?

У Швеції велика увага приділяється швидкому реагуванню поліції. Для цього провадяться навчання та спеціальні тренінги, адже дослідження показують, що швидке реагування на акти домашнього насильства є дуже важливими не лише для допомогти постраждалим, але й для притягнення кривдника до відповідальності.

Поширеною є заборона аб’юзеру наближатися до партнера, будинку та дітей. Найчастіше таку заборону можна отримати з допомогою поліції, а визначають її долю прокурори. Посадові інструкції для них передбачають, що прийняття рішення з таких питань має бути швидким - протягом тижня. 

Закон, що передбачає заборону наближатися до постраждалих, з’явився у Швеції у 1988 році. Вже тоді, задовго до Стамбульської конвенції, шведські законотворці піклувалися про потерпілих від сталкінґу - нав’язливого переслідування. Спочатку закон поширювався лише на жінок, але зараз він не має прив’язки до ґендеру і надає право усім постраждалим клопотатися про те, щоб кривдник тримався подалі. 

Як отримати допомогу?

У Швеції діють декілька гарячих ліній для допомоги людям, що зазнали домашнього насильства. Наприклад, серед них Kvinnofridslinjen - вона безкоштовна, цілодобова та анонімна. Також діє лінія Terrafem - вона “знає” 50 мов, тому доступна туристкам, мігранткам, біженкам. 

Багато муніципалітетів у Швеції мають свої спеціальні служби для допомоги особам, що зазнали домашнього насильства. Існують також спеціальні програми, як і у Великій Британії, які допомагають чоловікам перестати використовувати насильство. 

Часто можна спостерігати розділення допомоги: окремі спеціалісти допомагають жінкам, окремі - чоловікам. Це сприяє більш ефективному наданню допомоги, адже психологи враховують психологічні та соціальні фактори, що є дуже важливим у реабілітації потерпілих. 

На муніципалітети покладається обов’язок підтримувати та захищати постраждалих від домашнього насильства, наприклад, створювати притулки, в яких потерпілі можуть перебувати у безпеці. Проте більшість притулків все одно існують завдяки благодійному сектору та волонтерам, хоча і користуються підтримкою держави. 

Найбільшою шведською благодійною організацією, що займається допомогою тим, хто пережив насильство, є Unizon. Вона об’єднує понад 140 притулків, центрів допомоги та розвитку й інших установ, що працюють над зменшенням рівня насильства в країні та ґендерною рівністю.

Монумент жінкам, що загинули від домашнього насильства, Оттава

By I, Padraic Ryan, CC BY-SA 3.0

США

Сполучені Штати Америки існують в окремій системі захисту прав людини відносно європейських країн. Пов’язані значно меншою кількістю міжнародних зобов’язань у сфері прав людини (наприклад, США не ратифікували Конвенцію про ліквідацію усіх форм дискримінації щодо жінок), їм доводиться самостійно вирішувати проблему насильства та ґендерної рівності. 


 

Що говорить закон?

У питанні домашнього насильства в Сполучених Штатах додає рівнів складності те, що кожен штат має своє законодавство, зокрема, кримінальний кодекс. Відповідно, опис та покарання варіюються від штату до штату. Однак, у федеральному законодавстві США міститься визначення домашнього насильства. Воно включає в себе злочини та проступки (в Америці це різні типи правопорушень), що вчинені нинішнім чи колишнім партнером, особою, з якою у постраждалої є спільні діти, співмешканцем. 

Як діють поліція та суд?

Відома інтернет-історія про дівчину, що замовляла піцу в 911, бере свій початок з соціальної реклами. Однак наскільки реальна подібна ситуація в повсякденному житті?

“Коли щодня відповідаєш на екстрені дзвінки, - розповідає Регіна Філіпс, оператор 911, - ти починаєш неймовірно сильно покладатися на внутрішні відчуття. Я можу сказати, якого типу буде дзвінок, коли чую голос телефонуючого”.

У Сполучених Штатах велика увага приділяється тому, щоб змалечку вчити правильно звертатися до правоохоронців та рятувальників. Повідомляти про правопорушення, особливо стосовно дітей, - це елемент культури. Однак навчають не лише громадян, а й операторів.

“Ми навчені слухати голос, “читати” його напругу, щирість, нервозність, страх. Ми прислухаємося до обстановки: чи чути там дітей, плач, крики. Навіть якщо ви зателефонуєте і потім почнете давати задніх, але я почую, що на вас хтось кричить чи погрожує вам, я надішлю допомогу, що б ви не казали у слухавку”, - стверджує Регіна.

Кожен штат має свій набір стандартних оперативних процедур, коли справа стосується домашнього насильства. Як правило, якщо у потерпілих є видимі та недавні сліди фізичного насильства, підозрюваного затримують та звинувачують. Однак, це не є жорстким правилом.

By Elvert Barnes from Hyattsville MD, USA - 06.Brookland.12thStreet.NE.WDC.6April2011, CC BY-SA 2.0

Як отримати допомогу?

Велика відповідальність покладена, звісно, на екстрені служби. Проте звернутися до них можна лише в моменти безпосередньої небезпеки, в інших випадках доведеться звертатися за “не екстреною допомогою”.

Якщо ви телефонуєте на 911, спробуйте встигнути сказати адресу, а далі можете нічого не говорити оператору, однак залишатися на лінії, щоб у службі зрозуміли, що вам дійсно потрібна допомога. 

Деякі штати мають систему Smart911 - вона прив’язує мобільний номер до адреси, яку ви вказуєте як домашню, а також, якщо на смартфоні увімкнений GPS, зможе надіслати до екстрених служб вашу адресу в режимі реального часу. Саме встановлення адреси часто коштує дорогоцінних хвилин.

В США існують гарячі лінії, які надають психологічну та правову допомогу з урахуванням специфіки регіону. На лінію можна звернутися однією зі 170 мов, якою говорять спеціалісти. Окремо функціонує гаряча лінія для підлітків.

Окремої уваги заслуговує Дулутська модель - програма, що розроблена задля зменшення домашнього насильства. Вона отримала свою назву від міста у Міннесоті, де була розроблена. Створена у 1981 році, програма базується на теорії, що аб’юзер здійснює насильство для того, щоб продемонструвати силу та контроль над потерпілою особо. Згідно з цією теорією, жінки та діти є вразливими до насильства через соціальні та економічні чинники. Основною філософською ідеєю моделі є те, що кривдники б’ють, принижують, обмежують своїх близьких здебільшого не через психічні патології чи характер, а через соціальні фактори. Програма мала на меті “перевчити” аб’юзерів.

Відгуки щодо Дулутської моделі дуже контраверсійні. Одні дослідники стверджують, що кількість рецидивів після неї є дуже малою, інші - що вона неефективна, адже ігнорує психологічні особливості, травматичний досвід та інші індивідуальні чинники.

 

Знання - сила

Захист від домашнього насильства - це комплексна система, в якій задіяний як державний, так і недержавний сектор. Одного закону, навіть найкращого, замало для вирішення проблеми. Необхідна ефективна співпраця влади і благодійників, причому активно включатися у проблеми постраждалих мають саме на місцевому рівні. 

Вже зараз в Україні діє система регіональних центрів допомоги постраждалим, наприклад, “Розірви коло”. На їх порталі можна знайти контакти центрів, поради щодо виявлення насильства, а також план дій, якщо ви зазнали насильства у сім’ї.

Велика сила - у знаннях та освіті. Інформаційні кампанії, тренінги, уроки в школах - нам необхідно збудувати загальнонаціональну систему протидії насильству, яка не обмежиться правовою базою, а сягатиме корінням культурологічних чинників, вкорінюючи думку, що насильство не можна виправдати нічим. 


 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Загрузка...

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

‡агрузка...


Після української заяви про розпуск лднр, м'яч недовго був на половині поля росіян. путін висунув і свою вимогу - імплементація "формули Штайнмаєра" в українське законодавство. Причому ці вимоги путін...
Ось і минуло свято 14 жовтня – день священний для кожного українського націоналіста. При чому незалежно від його релігійних, історичних чи будь-яких інших поглядів. Це свято, особливо у такий не...
Між іншим, альтернативи Мінському процесу варто шукати. Молдова, Грузія, Україна. Це - держави, на території яких є російські окупаційні війська. Їх об'єднує бажання деокупації власних територій. ПМР,...
Уявила собі той жах, який би відчули дніпряни, якщо б кремлівські терористи впритул наблизилися до нашого міста Дніпро.Звісно, наші військові зайняли б оборону, стягнувши до східного кордону міста воє...