App Store Google Play

Освічений авторитаризм

1 Вересня 14:00
Освічений авторитаризм

Країни, яким вдалося успішно пройти модернізацію (а їх буквально 30 з гаком), як правило, йшли одним із двох шляхів. Перший — це повільний розвиток суспільства, коли поступове поширення нових цінностей призводить до появи нових соціальних практик і рольових моделей, за якими приходять нові інституції, і все це століттями повільно переливається із філософії, культури, економіки в політику. У нас немає в запасі цих століть. Можливо, прийнятний інший шлях — шлях освіченого авторитаризму, коли держава швидко і жорстко змінює правила гри?

Це спрацювало для Японії, Південної Кореї та Сінгапуру. Це спрацювало для Чилі та Туреччини. Цим же шляхом йде Китай. Може, і нам підійде?

Тим паче, що відкривається унікальна можливість: громадяни вручили новому президенту практично необмежену владу, надавши йому повний контроль над парламентом — а значить, і над урядом і системою правосуддя. Можна швидко змінити всі правила гри.

Однак давайте подивимося уважніше на тих, кому вдалася авторитарна модернізація. У всіх цих країнах було дві важливі умови: з одного боку, традиція сильної держави і слухняного населення; з іншого — наявність потужної престижної касти, націленої на служіння суспільству, на яку міг спертися авторитарний правитель. В одних випадках такою кастою була армія, в інших — тисячолітня конфуціанська бюрократія.

На кожного Лі Куан Ю припадають десятки Робертів Мугабе

Обидві умови у нашому випадку не виконуються. В Україні немає традиції сильної влади, немає слухняного населення, немає касти справжніх слуг народу, які протягом багатьох поколінь довели своїм життям відданість країні та єдність цінностей.

Без слухняного населення не вдасться провести жорсткі заходи. Без опорної соціальної групи чудові ідеї роз'їсть корупція, саботаж і низька дисципліна.

Але це ще не все. Третя проблема полягає в тому, що авторитарний модернізатор, який зламав чимало законів і кинув за ґрати політичних супротивників, закінчить на лаві підсудних, як Піночет, або ж у вигнанні, якщо тільки його не встигнуть убити соратники, як Пак Чон Хі.

Четверта проблема: модернізація передбачає верховенство права, тобто закон вищий за всіх, зокрема правителя. Хочеш керувати судами — розпрощайся із верховенством права, а значить, і з інвестиціями, без яких модернізація неможлива.

П’ята проблема: авторитарна модернізація буває успішною у фазі індустріалізації, а ми її пройшли десятки років тому. Зараз така технологічна фаза, основний капітал якої — вільні люди, які ненавидять авторитаризм.

І ще одне: населення, незадоволене реформами, знайде спосіб відкотити їх назад. Реформи спочатку ламають усталений статус-кво, виводять людей із зони комфорту, а чиїсь інтереси безпосередньо опиняються під загрозою. Для успіху реформ потрібно або жорстко стулити всім роти, або домогтися у більшості розуміння і готовності терпіти, доки позитивні зміни не дійдуть до кожної сім'ї (а цей термін довший за президентську каденцію).

До підручників додають успішні історії авторитарної модернізації, а неуспішні всі намагаються забути. Це нагадує упередження виживання: кажуть, дельфіни підштовхують потопаючих до берега, але ми не зможемо перевірити цю гіпотезу, опитавши тих, кого підштовхували у протилежний бік. На жаль, на кожного Лі Куан Ю припадає кілька десятків Робертів Мугабе або Мобуту Сесе Секо, але хто хоче про них згадувати?

Що ж робити?

Скористатися шансом авторитарної модернізації можна, якщо об'єднати його сильні сторони з перевагами першого шляху. Але для цього потрібно робити речі, абсолютно протилежні практиці авторитаризму. Потрібно використовувати для підтримки реформ силу громадянського суспільства і незалежних медіа (а там чимало людей, які критично налаштовані до влади). Спертися на незалежних професіоналів із репутацією і досвідом (а їм доведеться дати свободу дій і довіряти). Вести діалог, а не монолог із зацікавленими сторонами. Створювати незалежні державні інституції, куди не можна просто зателефонувати з розпорядженнями. Розвивати громадянську освіту, що стимулює критичне мислення, а значить, зменшує сліпу довіру виборців. Пояснювати, що швидких результатів не буде (а від цього падає рейтинг). Потрібно починати з верховенства права (а для цього забути про переслідування неугодних). Підсумовуючи сказане, потрібно віддавати частину влади, яку щойно насилу сконцентрували

Новое время

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Загрузка...

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

‡агрузка...


Так вже склалось в українській національній традиції, що практично у кожній родині є певного роду звичай час від часу навідувати померлих родичів, аби утримувати їх могили у належному стані. Це є вияв...
Що таке історія без філософії? Просто набір суперечок академічних істориків. І ті суперечки вже завели в такі тупіки суспільство … що виходити з них потрібно десятиліттями. А з деяких тупіків і...
Максим Мірошниченко

Україна, формула Штайнмайера...

В юності, коли читав як розчленували Першу Чехословацьку республіку, ніяк не міг второпати, як п'ята армія у Європі з доволі нормальним озброєнням та укріпрайонами у гірських, важкодоступних Судетах м...
Почитав тут молодих революціонерів. З кількома навіть поспілкувався особисто по телефону. Суцільний занепад духу. «Всьо пропало! Та що би я та ще раз, та воювать пішов?! Та ні в жисть! В революц...