App Store Google Play

Довгий шлях боротьби

24 Серпня 14:00
Довгий шлях боротьби

Напередодні Дня незалежності можна почути, що справжня незалежність України почалася не в 1991 році, а в 2014-му. Теза про те, що незалежність дісталася українцям задарма, впала з неба теж вже стала чи не частиною загальноприйнятого світосприйняття. Для когось це дійсно саме так. Але ті, хто все життя боровся проти радянського панування, пройшов табори, був дисидентом, або принаймні знав про історію української національно-визвольної боротьби проголошення Акту про незалежність України — то ніякий не подарунок. Є і такі, для кого і сьогодні незалежність України залишається під питанням. Вони вважають, що не викоренений «русский мир», або «вашингтонський обком» — все це ознаки того, що незалежність України так і не настала. Паралельно в суспільному дискурсі постійно виникають балачки про третій шлях та особливий український «світлий путь». Чому так? Нібито в одній країні живемо, всі поруч. Але сучасна Україна у кожного своя. Її історія, культура, поразки та перемоги — у кожного різні.

Проблема, звісно, не в Україні. Проблема в нас. Поки одні вмирають за свободу, жертвують, падають і підіймаються, поки тут і зараз одні люди, знаючи ціну, не здаються, іншим все падає з неба. Але вони все одно невдоволені, хочуть ще, і байдуже з чиїх рук. Одні здобувають суб’єктність, а інші не припиняють шукати собі добрих царів та щедрих панів. Насправді, із незалежністю України все гаразд. Вона проголошена 28 років тому. А от вільних духом людей, здатних на побудову незалежної держави досі обмаль. Якщо розглядати ситуацію з цієї точки зору, то суперечка про дати не має сенсу. Адже вона ґрунтується на претензіях суспільства до якості держави, яка відродилася кілька десятиліть тому. А мала б зосереджуватися на недостатньому прагненні до державотворення в масах. Тобто на нас самих. Сумніви в незалежності України є вкрай небезпечним прийомом психологічного впливу, який розмиває соціальну ідентичність українців.

На початку 2000-х в Криму День незалежності називали «днем незаможності». Таким чином насаджувався асоціативний зв’язок, що свобода означає бідність, а московське панування веде до грошовитого життя. Ви думаєте, що проросійські мешканці сходу та півдня роками плювали на українські прапори через любов до Росії? Ні. Вони очікували «кінця епохи української бідності», про яку їм розповідали десятиліттями з екранів зросійщеного телебачення. Потім, в 2014 році, ця штучно сконструйована зневага до України була конвертована у обіцянки російських пенсій, зарплат та інших нафтових дарунків в обмін на відмову від державного суверенітету. На початку цього процесу денаціоналізації був маленький пропагандистський штамп, в якому поняття волі пов’язувалося з ковбасою та рівнем ВВП на душу населення. За допомогою цього знецінюється незалежність, як фундаментальна умова для розвитку. Люди просто не розуміють, що попри те, що вільні не завжди бувають ситими, раби ніколи не бувають заможними. У них просто не може бути такого шансу. Незалежність не може бути гарантією. Вона дає можливість.

Або інший маніпулятивне вкидання — про державність, яка нібито впала з неба. Повторення тези про випадковість 1991 року вимиває з колективної свідомості українців згадки про ціну, про покоління, що боролися за власну державність. Їх нібито нема і ніколи не було. Таким чином створюється уява, що особиста звитяга мільйонів пращурів до подій сьогоднішніх не має жодного відношення. Ба більше! Мовляв, боротьба взагалі не має сенсу. Саме через це нерозуміння причинно-наслідкових зв’язків виникають розмови, що державники сторічної давнини, вояки УПА, шестидесятники та й навіть Мазепа — всі вони програли. Мовляв, були б розумниками, сиділи б собі тихенько на бережку, колаборували, як всі інші, й чекали, поки воля сама впаде їм до рота. Такі промовки створюють хибні сценарії колективного виживання та дають добро на байдужість. За допомогою них формується життєва позиція «поза політикою», яка стає все більш поширеною серед українців. Але насправді, якщо добре поскребти свідків «падіння незалежності з неба», то всі вони будуть мало чим відрізнятися від імперців. Та ж зневага до боротьби, ті ж слова про меншовартість українського народу.

В соціології існує теорія, згідно якої соціальна ідентичність розуміється як суб’єктивний відповідник належності людини до певної групи. Людина сама відносить себе до того, чи іншого прошарку, тієї чи іншої історії, сама пристає до системи цінностей та ідеалів. Соціальна ідентичність буває успадкованою, тобто засвоєною від прийдешніх поколінь; сконструйованою через власний вибір та власні досягнення; амбівалентною, яка хитається з лінією партії та в будь-який момент пристає до більшості; а також конфузійною — такою, в якій уживається кілька діаметрально протилежних систем цінностей, як то: любов до віршів Ліни Костенко і серіалу «Свати» одночасно. Успадкована і досягнута ідентичності є стійкими. Амбівалентна і конфузійна свідчать про невизначеність особи. Міфи навколо недоречності, безглуздості, незграбності незалежності, що дісталася українцям задарма розраховані на те, щоб не дати критичній кількості українських громадян сформувати стійкі форми ідентичності. Росія продовжує докладати зусиль, щоб декласоване та денаціоналізоване пострадянське болото ніколи не стало нацією.

Зверхнє ставлення до довгого шляху боротьби за українську незалежність породжує малоросійських чудовиськ. При кожній ліпшій нагоді вони готові поступити «мудро», тобто: відрікатися від героїв, промовчати, встромити ножа у спину та відкрити ворота ворогу.

Для людей, що не усвідомлюють ваги і значення незалежності України, сьогоднішній опір російській агресії теж здається набридливим подразником, або черговим безглуздим вчинком незрозумілих для них одинаків. І не важливо, чи прикрашають вони себе при цьому віночками, чи демонстративно носять будьонівку. Всі вони знищують українську ідею, яка міститься в понятті «незалежність». Всі пам’ятають промову Василя Стуса на прем’єрі фільму «Тіні забутих предків». Серед суцільного панування ворожого режиму він наважився публічно заявити про вбивство Алли Горської та про новий етап винищення української інтелігенції. Звісно, він знав, що за це його буде заарештовано, а можливо, навіть вбито. Але уявіть собі, що думали в той момент інтелігенти, які зібралися в кінотеатрі подивитися напівзаборонений фільм. «Ну, нащо він це робить? Навіщо? Ми теж проти всього цього, але ж мовчимо, не сіпаємося і не висовуємося. Через нього нас всіх зараз «заберуть куди годиться». Божевільний! Хіба не досить того, що всі ми тут? Так треба, щоб нас всіх тут ще й пересаджали?»

Україну плекали не ті, хто мовчав, а ті, хто демонстрував незламність українського духу. Хіба для таких як Василь Стус, незалежність дісталася задарма? В «падіння незалежності з неба» вірять лише ті, хто ніколи не боровся. Вони і зараз не борються. Чекають на «нове обличчя», порядну людину при владі, справедливого розподілення спільних ресурсів. І плутають громадянську позицію з голосуванням за чергову полову. Через це потенційні українські державники і досі не мають шансу прийти до влади в Україні. Їх не сприймає дезорієнтований народ, зашикують псевдоінтелігенти, цькують циніки та хами.+

Тим не менш, у мене є для вас і хороша новина. Людей, які відкидають пропагандистські міфи про українську незалежність стає все більше. Рух на приєднання до коріння та інтеграцію в самоідентичність саме українських цінностей стає все потужніший. А це означає, що незалежна Україна все ближче наближається до побудови української державності. Колись вона таки дочекається вільних та незалежних нас.

День

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Загрузка...

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

‡агрузка...


Відверто кажучи, давно втомився читати такі заголовки, як "Україні потрібен націоналізм!". "Націоналізм - саме те, що потрібно Україні". "Україні не вистачає націоналізму".Все це, звісно, прекрасно. І...
Під тиском багатотисячних протестів нам дійсно вдалося уникнути швидкої капітуляції, але загроза повзучої капітуляції, з далекосяжними для держави та нації наслідками, є цілком реальною.Зе суттєво ско...
Максим Мірошниченко

Рейтинг влади падає

Очевидно, що в найближчий час ми побачимо фрагментацію влади. Із занадто різних елементів вона складається. Ці різноманітні групи воюють одна із одною через оці телеграмні зливи та інсайди. Портнов лю...
Те, що два великих свята, Архістратига Михаїла і День гідності та свободи, Україна відзначає в один день, не випадковий збіг. Ці свята дещо схожі – і за смислом, і особистостями.Наші Герої, які...