App Store Google Play

Чому переміг Зеленський: шість рівнів перемоги

23 Серпня 18:00
Чому переміг Зеленський: шість рівнів перемоги

Після президентських виборів з'явилося чимало пояснень прихильників як переможців, так і переможених. Усі вони мають спільну ваду: спрощення. Не розуміючи реальної складності соціальних процесів, ми не зможемо передбачити їхній подальший розвиток.

Парламентські вибори розглядаю у цій статті як "третій тур президентських". Адже очевидно, що на них "по інерції" переміг бренд Зеленського, а внесок окремих кандидатів приблизно дорівнював нулю. Тому більше уваги присвячую першій перемозі Зеленського, без якої не було би парламентського тріумфу.

Один із провідних західних дипломатів, що працює в Україні, обговорюючи це явище на конференції, використав влучну метафору угорського шестишарового листкового торту "Добош". Існує кілька рівнів пояснень. На жаль, часто аналітика задовольняється поверховими. Спробуємо зануритися і позначити всі рівні.

1. Комунікаційний рівень

Найбільш поверхове і найпростіше пояснення полягає в тому, що Зеленський якісно провів кампанію, а його супротивники неякісно. Як завжди, тут перемішані фактори важливі і неважливі. Наприклад, поширений міф, що на результат Зеленського сильно вплинуло використання соціальних мереж. Насправді переміг телевізор: Зеленський мав протягом останніх років стільки ефіру, скільки не могли і мріяти жодні українські політики. Він став своїм, рідним і водночас позитивним для мільйонів сімей, які ніколи не користувалися соцмережами. Не забуваймо, що 70% громадян отримує новини з телебачення, а воно належить олігархам. Як 2014 року склався олігархічний консенсус щодо підтримки Порошенка, так 2018-го щодо його повалення. Схоже, це одна з передостанніх перемог телебачення: його авдиторія вимирає, а решта ділять свою увагу між щоразу більшою кількістю телеканалів.

Важливим фактором став також підкреслено простий стиль комунікації Зеленського на противагу традиційній пишномовності Порошенка та інших політиків, звертання від "бешкетного підлітка" до "внутрішнього підлітка" виборця на противагу традиційному патерналістському підходу — від "мудрого сильного батька (чи матері)" до "внутрішньої дитини". Відверто кажучи, вся кампанія Порошенка будувалася на підходах 20-річної давнини.

Окремо підкреслю ставку на позитив у кампанії Зеленського, тим часом як супротивники реагували на його дії зазвичай негативно, а від негативу виборці вже страшенно втомилися.

Але комунікаційні прориви і провали, вочевидь, вплинули лише на масштаби розриву, а не на сам факт перемоги.

2. Політтехнологічний рівень

Команда Порошенка зосередилася на консервативному патріотичному електораті, кількість якого була дуже сильно переоцінена. Армія, мова, віра — з такими гаслами виграти вибори було неможливо, бо це порядок денний меншості. Більшість (точніше, меншості, які разом склали ситуативну "більшість") живе іншими порядками денними, часто локальними, а не загальнонаціональним.

Щоб об'єднати ці меншості, вдало використали "дзеркальну технологію" розпливчастих заяв та туманних обіцянок, уникнення конкретики, інтерв'ю та дебатів, внаслідок чого кожен прихильник Зеленського дивився "у дзеркало" і бачив там власні уподобання — ліві чи праві, реформаторські чи патерналістські, проєвропейські чи проросійські.

"Політика постмодерну" — так назвали дослідники явище перемоги нових яскравих медійних персонажів над традиційними партійними структурами. Втім, у нас і політичних партій практично немає, замість них одноразові проекти. Таким є і "Слуга Народу", де перемогу забезпечив президентський бренд. Результат "партії Шарія" треба зарахувати до цієї ж категорії.

Однак чи можна виграти вибори одними лише технологіями? Не можна, кажуть фахівці і відкривають глибший рівень.

3. Протестний рівень

Голосування у другому турі було протестним — переважна більшість проголосувала не за Зеленського, а проти Порошенка. Це пояснюють провалом реформ і корупцією оточення колишнього президента. Обидва пояснення мають зерно правди, але в цілому не витримують критики.

Достатньо зазначити, що до початку реформ їх підтримувало 15-20%, і така ж підтримка була через 5 років, коли одні реформи були успішно завершені, інші жахливо провалені, треті загальмовані, а четверті лише почалися. Успіхи та провали не змінили рівень підтримки.

Так само не можна все списувати на корупцію. Не будемо тут обговорювати, наскільки змінився її рівень за 5 років. Достатньо зазначити, що значна частина тих, хто в другому турі голосував проти Порошенка, в першому віддали свій голос за політиків, принаймні не менше (а часто значно більше) корумпованих.

Однак мусимо визнати, що бажання пришвидшити реформи і подолати корупцію були вирішальними для частини громадян.

4. Анти-істеблішментський рівень ("нові обличчя")

Значна частина громадян була готова голосувати за будь-які нові обличчя, аби не за старих політиків. Соціологи побачили це явище задовго до виборів: навіть найпопулярніші старі політики торік мали підтримку на рівні 10% та величезні антирейтинги. А з особливою силою вимога "нових облич" проявилася на парламентських виборах по мажоритарних округах, де громадяни віддали голоси невідомим нашвидкуруч призначеним людям, які з легкістю перемогли як старих місцевих "баронів" (що здавалося, приросли до парламентських крісел), так і відомих позитивних кандидатів. (Так само вимога "нових облич" привела до парламенту партію "Голос", результат якої в умовах цейтноту вважався би вражаючим, якщо не порівнювати його з результатом "Слуги Народу".)

Цей тренд не є унікальним для України, ми бачимо подібні вимоги "нових облич" і голосування за них у багатьох розвинених країнах. Люди вважають (і часто справедливо), що старі політичні еліти відірвалися від них і живуть своїм відокремленим життям. "They don't really care about us," — співав Майкл Джексон, і слідом за ним десятки мільйонів людей в усьому світі. Однак у кожній країні жага змін проявляється по-своєму, виходячи з місцевих умов, тож некоректно порівнювати Зеленського з Трампом чи новими європейськими правими.

Вимоги справедливості та подолання бідності, що є ключовими для значної частини електорату, водночас є найскладнішими і найдовшими для розв'язання. Навіть найсміливіша судова реформа не могла би дати результати за 5 років. Навіть найстрімкіша економічна лібералізація за такий час не могла збільшити продуктивність праці настільки, щоб суттєво змінився рівень оплати праці. А про швидкі невеликі перемоги, що могли би створити кредит довіри, ніхто з політичної верхівки 2014-2018 й не думав.

Українська особливість полягала в тому, що "старі обличчя" нещодавно відкрили свої майнові декларації, і до прагнення "нових облич" додалася нестримна ненависть — значною мірою обґрунтована, але водночас сліпа до джерел походження майна (чиновників-хабарників та колишніх бізнесменів люмпени-шарикови зараховують в одну категорію "бариги").

Цьому сприяла, будемо відверті, і медійна кампанія, що оголошувала Україну однією з найбільш корумпованих країн світу. Не виправдовуючи наших корупціонерів та особливо "любих друзів" президента Порошенка, зазначу лише, що мій особистий чималий досвід спілкування з міжнародним бізнесом, особливо тим, що веде справи в Індії, Африці, Латинській Америці та Південно-Східній Азії, повністю спростовує тезу надзвичайної української корумпованості. А реформи 2015-2018 суттєво знизили рівень корупції, у тому числі автоматичне відшкодування ПДВ, ProZorro, дерегуляція, старт медичної реформи тощо.

5. Російський слід

На сьогодні втручання російських спецслужб у вибори та референдуми є встановленим фактом у США та кількох країнах Євросоюзу. Тим часом українське суспільство не готове визнати цей факт, вдаючи, що Україна для Росії — далека і нецікава країна.

Втручання російських спецслужб у вибори та референдуми - встановлений факт у США та кількох країнах Євросоюзу. А ми вдаємо, що Україна для Росії — далека і нецікава країна

Російські спецслужби і медіа систематично проводили інформаційні спецоперації проти українського керівництва, сподіваючись, що наступне буде поступливішим щодо війни, Донбасу, Криму, Газпрому тощо. Питання, чи президент Зеленський справдить їхні сподівання, виходить за межі цієї статті. Однак російські дії, безумовно, справили вплив на підсумки виборів принаймні не менший (а думаю, що значно більший), ніж вплив на вибори та референдуми в тих країнах, де це стало об'єктом розслідувань спецслужб. Ірраціональність ненависті до Порошенка значної частини виборців (які навіть пояснити нічого не можуть) чітко вказує на результат маніпуляції.

Російський вплив — це важливий фактор, тим більше в поєднанні з кількома попередніми. Але він не пояснює одну важливу річ. Нам треба зрозуміти, чому всі ті, хто у першому турі голосував за інших кандидатів, більше схожих на Порошенка, ніж на Зеленського, у другому проголосували за Зеленського, а не за Порошенка. Виборці, які у першому турі голосували за старі обличчя зі слабкими кампаніями та корупційними шлейфами, очевидно, не підпадають під категорії протестного електорату.

6. Ціннісний рівень

Аналіз був би неповний, якби ми не торкнулися найглибшого рівня. Не можна скидати з рахунку, що зміни, які відбулися в країні після Революції Гідності, вкрай неприйнятні для значної кількості громадян. І йдеться не лише про тих, хто мріяв про союз із Росією та навіть відновлення СРСР.

По-перше, проблема війни. Війна є головною частиною українського порядку денного навіть для тих, хто намагається її не бачити і про неї не думати. Для значної частини виборців Зеленський асоціюється зі швидким завершенням війни (схоже, він і сам спочатку думав, що заміна президента-"яструба" призведе до швидкого замирення). Люди хочуть стабільності та миру. Заради цього громадяни проголосували у 1991 за незалежну Україну, бо Радянський Союз перестав асоціюватися зі стабільністю. Заради цього громадяни дали Порошенкові перемогу в першому турі 2014 року. Заради цього 2019-го віддали перемогу Зеленському.

По-друге, є величезна кількість людей, на інтереси яких зміни в країні безпосередньо наступили. Контрабандисти втратили відчуття стабільності. Медичні працівники - усталене життя, яке зрушив початок медичної реформи. Дрібні чиновники втратили відчуття захищеності. Таких категорій чимало, і вони включають мільйони людей. Будь-які зміни загрожують створити ефект віддачі, що добре видно на прикладі Грузії.

По-третє, це тарифи. Для значної частини суспільства саме це стало точкою неповернення у ставленні до політичної верхівки 2014-2018 років, а від Зеленського вони очікують відновлення низьких тарифів (за даними соціологів, це очікування з рейтингом 39% знаходиться на першому місці серед інших).

Четверте: реформи, хай навіть повільні й половинчасті, вивели пересічного українця із зони комфорту. Сторіччями травмоване суспільство сприймало будь-яку владу як окупаційну, і кожна бабуся вчила онуків: не висовуйтеся. Соціалістичний принцип цьому сприяв, а тепер стало все інакше: на субсидію треба подавати заяву, контракт із лікарем треба укладати і так далі. Це неприйнятно для мільйонів, хоча чимало з них цього навіть не усвідомлюють. Вони звикли бути невидимками і хочуть такими залишатися. Не забуваймо, що цінності виживання є актуальнішими за цінності самовираження і розвитку для 80% українців.

Нарешті, п'яте: хоча на цих виборах питання ідентичності начебто відійшло на другий план (вперше у незалежній Україні кандидат отримав більшість у всіх регіонах), воно насправді нікуди не поділося. Нам здається, що вибір між Україною і Малоросією — це новий вибір, нав'язаний російською пропагандою. Насправді цей вибір є ровесником поняття "Україна". Володимир Зеленський уособлював малоросійський варіант, і він є не маргінальним (як комусь хотілося би вірити), а надзвичайно привабливим для величезної кількості українських громадян — але водночас публічних дискусій на цю тему забракло, це вважається майже табу серед інтелектуалів.

Отже, величезна кількість людей прийшла на вибори з відчуттям обрáзи і бажанням помсти, хоча викликані ці почуття були різними причинами. Людьми керують біль, страх і мрія, і ці фактори треба враховувати політикам.

Site

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Загрузка...

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

‡агрузка...


Юрій Фоменко

Щеплення кавунам

Вересень 76-го. Пійманий на колгоспному баштані старшокласник, домовився з моїм товаришем, що той помститься сторожеві. Помста була організована без затримки!На ранок ми з ветеринарними шприцами зроби...
Так вже склалось в українській національній традиції, що практично у кожній родині є певного роду звичай час від часу навідувати померлих родичів, аби утримувати їх могили у належному стані. Це є вияв...
Що таке історія без філософії? Просто набір суперечок академічних істориків. І ті суперечки вже завели в такі тупіки суспільство … що виходити з них потрібно десятиліттями. А з деяких тупіків і...
Максим Мірошниченко

Україна, формула Штайнмайера...

В юності, коли читав як розчленували Першу Чехословацьку республіку, ніяк не міг второпати, як п'ята армія у Європі з доволі нормальним озброєнням та укріпрайонами у гірських, важкодоступних Судетах м...