App Store Google Play

Демографія. Недооцінена загроза

14 Серпня 10:30
Демографія. Недооцінена загроза

Демографічна ситуація в Україні була складною від часу здобуття незалежності. Переважання смертності над народжуваністю, масштабна трудова міграція, старіння населення стали вже звичними явищами. І нині це багаторічне тло заважає розгледіти потужний виклик самому існуванню України та збереженню її ідентичності. Він формується останні кілька років унаслідок різкого погіршення демографічних показників навіть порівняно із ситуацією попередніх десятиліть.

Насправді ж ідеться про загрозу, яка принаймні не поступається російській агресії чи економічним проблемам. На тлі руйнації традиційних сімейних зв’язків (стрімко зменшується кількість укладених шлюбів і, навпаки, більшає випадків розлучень) відбувається стрімкий обвал народжуваності. І хоч, на відміну від попередніх десятиліть, показники смертності залишаються на порівняно стабільному рівні та навіть падають, кількість новонароджених у 2019-му вже більш як удвічі поступається кількості померлих українців. Тільки за минулий рік чисельність населення країни внаслідок цього зменшилася майже на 252 тис. осіб. І ці втрати дедалі виразніше «компенсуються» імміграцією іншокультурного населення з віддалених країн. Однак на державному рівні немає адекватної реакції на демографічний виклик. Причому це стосується як попередньої влади, так і нової команди.

Як зникають українці

Якщо у 2014–2015 роках, попри активну фазу бойових дій на Сході та різкий спад рівня життя в умовах глибокої девальвації гривні й обвалу економіки, на підконтрольній території народжувалося понад 410 тис. дітей, то 2018-го вже 336 тис., а 2019-го можна очікувати лише близько 300 тис. (за перші п’ять місяців народилося менше ніж 127 тис.). Рівень народжуваності з 442 дітей на 10 тис. жінок обвалився до 369 дітей у 2018 році й далі падає. І це не є виявом довгострокової тенденції: впродовж 2008–2016-го відповідний показник коливався в діапазоні 424–459 дітей. Політика підтримки народжуваності, яка проводилася після Помаранчевої революції 2004 року, попри недоліки та обмеженість фінансовою складовою, усе ж таки забезпечила певний ефект.

Сьогодні ми спостерігаємо перші ознаки нової загрози. Однак особливість демографічних процесів у тому, що вони надзвичайно інерційні, а їхня корекція потребує складних і тривалих зусиль та неможлива за короткий відрізок часу. Якщо приділити увагу запобіганню демографічної катастрофи тепер, то результати можна очікувати тільки через покоління. Натомість у разі байдужості до цих процесів вони можуть стати малозворотними й призвести до катастрофічних наслідків уже за два-три десятиліття. Наприклад, якщо 1960-го в Україні було народжено 870 тис. осіб (тих, хто нині наближається до пенсійного віку), у 1980–1990 роках — по 650–750 тис. (більша частина теперішньої молоді), то у 2000-му (тих, хто нині досягнув повноліття) — лише 385 тис., а цьогоріч новонароджених, як уже зазначалося, буде не більше ніж 300 тис. У дітородний вік вступають народжені за часів демографічної ями другої половини 1990-х — початку 2000-х. Різниця між ними майже двократна.

Досить довго вищі темпи народжуваності зберігалися на Західній Україні. Втім, останнім часом і там спостерігається колосальний обвал народжуваності. Зокрема, якщо за перші п’ять місяців 2014 року на Волині (Волинська та Рівненська області) народилися 12,8 тис. дітей, то за той самий період у 2019-му — тільки 9,3 тис., на Галичині (Львівщина, Івано-Франківщина й Тернопільщина) відповідно 23,5 тис. та 17,1 тис., на Закарпатті — 7,1 та 5,2 тис., Буковині — 4,6 та 3,4 тис. У центральних регіонах динаміка не краща, а часто, навпаки, значно гірша. Так, на Вінниччині кількість народжень за той самий час зменшилася із 7,1 до 4,9 тис., на сусідній Хмельниччині — від 5,9 до 4,1 тис., Житомирщині — від 6,1 до 4,1 тис., Черкащині — від 4,95 до 3,2 тис. Єдиним регіоном, де кількість народжень за цей період майже не змінилася, є Київ (відповідно 13,8 та 13,4 тис.), проте й тут їх не стало більше.

Україна впродовж останніх десятиліть справді пережила потужну хвилю еміграції із соціальних причин. Ідеться як про пошук кращої долі з постійним місцем проживання за кордоном, так і про роботу там. Але демографічна криза в українських реаліях — це виклик, який неправильно й неможливо пояснювати виключно соціально-економічними факторами або виправдовувати тим, що аналогічні проблеми є й в економічно розвинених країнах Заходу. Адже у світі досить країн із вищою народжуваністю за значно нижчих рівнів доходів і життя.

Водночас в урбанізованіших країнах Європи та США показники народжуваності також помітно вищі, ніж в Україні. Як, утім, і в інших наших сусідів. Наприклад, тоді як сумарний коефіцієнт народжуваності в Україні опустився до 1,3, у сусідніх Польщі та Білорусі він становив 1,47 у 2018 році, у США — 1,73, у Великій Британії — 1,74. У Польщі, населення якої дорівнює населенню України (без окупованих територій), 2018-го народилося 388,2 тис. дітей порівняно із 369,3 тис. у 2015-му. Навіть у Румунії, яка теж має серйозні демографічні проблеми, торік народилося 189 тис. дітей, попри удвічі меншу кількість мешканців на сьогодні. У Білорусі — 94 тис., хоча чисельність її населення у чотири рази менша, ніж в Україні. Нині щороку в нас народжується куди менше дітей, ніж в американському штаті Техас (382 тис. 2017-го), і приблизно стільки само, як в Австралії (309 тис.). Але Техас та Австралія мають у півтора раза менше жителів.

Прийдуть інші

За нинішніх демографічних тенденцій звичайна зміна поколінь призведе до того, що в Україні залишиться не більше як 20 млн мешканців. Принаймні нащадків тих, хто мешкає тут тепер. Однак така велика й зручна для проживання територія в Європі не може мати таку низьку щільність населення. Тому зменшення чисельності українців призведе до заселення країни іншокультурними іммігрантами, що створить виклик державності та ідентичності принаймні не менший, ніж поглинання Росією чи перетворення на її культурного й політичного сателіта.

Притік до України іноземців переважно з азійських та африканських країн досі динамічно зростає. В умовах демографічного вибуху та обмеженості природних і насамперед продовольчих ресурсів у себе на Батьківщині вони дедалі активніше шукають місця для результативнішого докладання власної праці. Загалом же на початок 2019 року лише на офіційному обліку іммігрантів у Державній міграційній службі перебувало понад 276 тис. осіб. Крім того, протягом 2018-го було виявлено 11,2 тис. нелегальних мігрантів.

За офіційними даними Держстату, із 309 тис. тих, хто прибув до України у 2010–2017 роках, 180,8 тис., або 59%, становили вихідці саме з країн Азії та Африки. Причому 2017-го їхня частка перевищила 66%, хоча ще 2011-го становила менше ніж 37%. Останніми роками різко зріс відсоток іммігрантів із країн Африки: із 10,5% усіх прибулих у 2015-му до 16,2% (4,6 тис. із 28,4 тис.) у 2017-му (дані за 2018-й у розрізі країн походження наразі не оприлюднені). Хоча ще у 2010–2011 роках їх було менше ніж 1% серед усіх іммігрантів. Левова частка іноземців, що оселилися в Україні, — це молоді чоловіки та жінки. Наприклад, у 2017-му, згідно з даними Держстату, іммігранти віком 15–34 роки становили 65,4%.

Чимало їх уже в Україні народжувало дітей, які, своєю чергою, на законних підставах отримували її громадянство. Адже, за чинним законодавством нашої країни, є розлогий перелік дітей іноземців та осіб без громадянства, які мають право на його отримання. Дані Державної міграційної служби свідчать, що у 2014-му за народженням набули громадянство 4,7 тис. осіб, у 2015-му — 6,6 тис., у 2016-му — 10,6 тис., у 2017-му — 16,6 тис., а у 2018-му — вже 19,1 тис. Як бачимо, тільки за чотири роки відбулося зростання в понад чотири рази. А чисельність осіб, які набули громадянство України за народженням протягом першої половини 2019-го (більш як 8 тис. осіб), значно перевищує аналогічний показник за весь 2014 чи 2015 роки.

Загальна ж кількість осіб, які набули громадянство за правом народження, тільки за останні п’ять років становить 47,6 тис. (разом із першим півріччям 2019-го — майже 56 тис.). Зберігається також ймовірність того, що ми наслідуватимемо модель, за якою вже тривалий час розвиваються країни — члени ЄС. Навіть офіційних дозволів на проживання у зв’язку з працевлаштуванням 2016 року було видано 2,8 тис., 2017-го — 4,7 тис., а 2018-го — вже 5 тис. Водночас хвиля мігрантів із відмінною культурою спрямовуватиметься переважно до нині тотально чи переважно русифікованих мегаполісів. Відповідно другою мовою чи мовою міжетнічного спілкування для таких переселенців ставатиме явно не українська, а, найімовірніше, російська. До того ж нові переселенці в умовах браку ефективної інтеграційної політики русифікуватимуться та поповнюватимуть лави індиферентної, а то й скептичної щодо Української держави та її інтересів постколоніальної маси населення із сильною ностальгією за радянським минулим. Це поставить наші мегаполіси перед вибором між створенням гетто неасимільованих іноземців або їхньою асиміляцією з російськомовною масою, позбавленою ідентичності, що виконуватиме роль передбанника, перевалочного пункту на шляху з країн походження до багатшого ЄС.

Час діяти

Демографічний виклик важливіший навіть за питання економічного розвитку, захисту від військової зовнішньої агресії чи розвитку правової і політичної системи. Адже без вироблення ефективної відповіді на нього та переходу до нової демографічної політики ризикуємо витратити найближчі десятиліття на будування дому для інших, перетворивши українців на витратний матеріал.

Помилковим є фокусування уваги на зменшенні демографічних втрат через продовження тривалості життя чи зниженням рівня смертності. Так, ці завдання надзвичайно актуальні в умовах стрімкої деградації української системи охорони й особливо профілактики здоров’я протягом останніх десятиліть. Однак вони не здатні самі собою запобігти основному виклику демографічної кризи останніх десятиліть — загрозі розмивання і знищення української ідентичності в умовах чергового великого переселення народів, що набирає обертів у світі.

В основі обвалу народжуваності лежить наростаюча руйнація сімейних цінностей та демотивація дедалі більшої кількості молодих українців від створення сім’ї, народження та виховання дітей як одного з найважливіших пріоритетів. У результаті якщо 2015 року в Україні було укладено майже 300 тис. шлюбів і зареєстровано 129,4 тис. розлучень, то 2018-го відповідно 228,4 тис. та 153,0 тис. Коефіцієнт шлюбності (кількість шлюбів на 1 тис. мешканців) знизився від 7,8 до 6, а розлучуваності зріс із 3,3 до 3,9. На кожні три шлюби в Україні вже тепер припадає два розлучення, і помітна тенденція до зрівняння цих показників. Кількість шлюбів майже зрівнялася з кількістю розлучень на Чернігівщині (коефіцієнти відповідно 5 та 4,7), Сумщині (4,7 та 4,4), Кіровоградщині (4,7 та 4,2), Черкащині (5,1 та 4,5) й Полтавщині (5,5 та 4,8). Причому останнім часом різко впала кількість шлюбів та побільшало розлучень і в Західній Україні. Наприклад, на Івано-Франківщині коефіцієнт шлюбності у 2018-му знизився до 5,6 (загалом по Україні — 6) порівняно з 6,9 ще 2015 року, а коефіцієнт розлучуваності зріс за той самий період від 3 до 3,4. На Тернопільщині коефіцієнт шлюбності впав із 6,5 до 5,3 при зростанні коефіцієнта розлучуваності з 2,8 до 3,4.

Потрібна демографічна політика на засадах підтримання традиційних сімейних цінностей, народжуваності та активної боротьби з психологічними, ідеологічними, соціально-економічними та іншими факторами, які підривають і руйнують мотивації до створення та збереження сім’ї, народження і виховання дітей. Ідеться насамперед про моделі поведінки, які свідомо нав’язуються в інформаційно-ідеологічній площині, заохочуються у сфері соціально-економічних відносин. Так само важлива й ефективна житлова політика. Адже, за даними соціологічних досліджень, саме житлова проблема є одним з основних факторів, що стримує укладення шлюбів та спричиняє розлучення серед молоді. Тільки 33% молодих сімей мешкають в окремих власних квартирах, а близько 31% їх узагалі не мають окремого житла.

Тиждень

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Загрузка...

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

‡агрузка...


Рефлексії навколо "втрачених" Криму та Донбасу - це звичайні "фантомні" болі. Усім цим обмінам думок про людей чи територію ("як повернути", "коли", "на яких умовах", "ми не повернемо, бо") скоро випо...
Помилка московітських протестувальників - це упор на «мирний протест». Вони, скоріш за все, помилково сприймають наш Майдан, як мирний виступ.Так! У нас багато тринділи про те, що тільки м...
Юрій Фоменко

Промоушен

Один пан з нашого міста забрав літніх батьків ближче до себе. Була придбана і приведена до ладу дачна ділянка в садовім товаристві, де постійно проживало багато ровесників батьків. Реконструйований бу...
Ярема ГАЛАЙДА

Про емпатію

Зустрів товариша випадково на вулиці. Постарів. Добряче постарів. Геть сивий, обличчя у зморшках, але все такий же жилавий, по молодечому стрункий, вкритий мало не чорною, степовою засмагою. Старий, с...