App Store Google Play

Вижити в Іловайську

13 Серпня 14:15
Вижити в Іловайську

Продюсерка фільму «Іловайськ 2014. Батальйон "Донбас"» Світлана Соловйова розповіла про створення незалежного кіно про Іловайський котел. Без державного фінансування, зате з допомогою учасників подій.

29 серпня у кінопрокат виходить військова драма «Іловайськ 2014. Батальйон "Донбас"». Це особливе кіно про битву українських вояків за місто Іловайськ і вихід з Іловайського котла вперше покажуть саме в той день, коли й відбулася фінальна частина Іловайської трагедії. В основі сюжету – правдива історія Тараса Костанчука, позивний "Бішут", якого було поранено і який разом із бійцем із позивним «Нікітос» переховувався в квартирі 90-річної жінки, яка не видала, а врятувала життя. Доброволець Тарас Костанчук зіграв у стрічці самого себе. 

Фільм, який дистриб’юторська компанія B&H включила в свій пакет українського кіно, став дебютом для кількох людей: це перший повнометражний фільм на великому екрані для сценариста Михайла Бриниха, для режисера Івана Тимченка і для продюсера Світлани Соловйової (Svetofor film), та студії Ронк Фільм.

Світлано, на якому етапі ви включилися в цей фільм?

Коли ми зустрілися з Михайлом Бриних і Тарасом Костанчуком, у них уже була написана одна з версій сценарію, яка потім дороблялася. 

Це для вашої компанії перший художній повнометражний фільм?

Художній повнометражний – так, але у нас в портфоліо є короткометражні художні стрічки, проекти сервісного виробництва для міжнародних замовників – таких як MTV, ВВС та ін. і для локальних українських продуктів. 

Це цікавий досвід насамперед, мабуть, найбільший і найкращий. Я не можу сказати, що це дуже-дуже важко, я вважаю, нам у багатьох моментах щастило. Перш за все, це було цікаво. 

Чому ви за це взялися? Це воєнна драма, чоловіче кіно, важка історія.

Ми заснували свою компанію 15 років тому, за цей час зробили багато, але досвіду повнометражного фільму в нас не було. Про повнометражне кіно думаємо давно, уже три роки працюємо з Михайлом Бриних над іншим сценарієм, але так сталося, що ми отримали можливість створити «Іловайськ 2014», і мене підкупило те, що це не просто розважальна історія для заробітку грошей, що фільм принесе користь суспільству. А також сподобалася команда – я дуже шаную Михайла, з ним завжди цікаво і приємно працювати, сподобався Тарас Костанчук - і як людина, і як професіонал. Якось йому віриш. 

Вам треба було організувати зброю, танки, полігони, щоб відтворити історію Іловайського котла. Здогадуюся, що було непросто.

Найважче було знайти військову техніку. На жаль, Міністерство оборони нам відмовило, а більшість фільмів воєнної тематики знімаються за підтримки Міністерства оборони, тоді і БТРи, і зброю, і холості набої можна отримати безкоштовно. У нашому фільмі все, що стосується зброї, – ти ж не можеш справжню зброю брати на знімальний майданчик, - треба було орендувати чи купувати. На жаль, це було найскладнішим. Сцени на полігоні ми знімали вже в листопаді - колеги дружнього батальйону дозволили познімати. 

Тобто це солідарність бійців іншого добробату?

Так, ми маємо дозняти сцену з дружнім батальйоном і домонтувати її, наразі ми ще цього не зробили через певні обставини, швидше за все, ці кадри ввійдуть у телевізійну версію: ми хочемо взяти ще 10 знімальних днів і зробити 4-серійний фільм спеціально для телевізійного показу. Михайло Бриних зараз пише нову частину сюжетної лінії.

Скільки всього було задіяно техніки? Ви щось палили по-справжньому?

Звісно. Коли ми за день нічого не спалили, день пройшов намарно. Всі сцени, що стосуються виходу з Іловайського котла, зняті реально, без будь-якого пост-продакшену. У нас було 55 знімальних днів, 10-15 днів ми знімали сцени боїв за Іловайськ і виходу з Іловайського котла, днів 20 – батальні сцени загалом. У нас було 3 відрядження, одне в Чернігівську область, там ми відзняли бій за Іловайськ – сцени пов’язані з залізницею. Потім знайшли закинуте містечко, схоже на Іловайськ, де реально знімали батальні сцени – з вибухами вікон, з підпалом школи. Звісно, потім все відновили. Наш локейшен-менеджер відправив групу, потім приїхав на місце, дивиться на художника і каже: Вадиме, що ти зробив? А вони на місці клумби вирили величезний шанець, вікна школи були забиті хрест-навхрест… А Вадим відповідає: Ну, розумієш, в мене вся родина була вчителями.

Наша колона батальйону «Донбас» складалася як мінімум із 20 машин. Режисер зібрав саме такі машини, які були насправді в колоні - пожежна машина, стара «швидка», кілька тачанок, мікроавтобуси «Богдан», і саме так їх «зафактурили». Машини шукали бійці батальйону «Донбас», потім більшість машин ми спалили. 

Чия була ідея зробити перед початком зйомок підготовчий табір, в якому разом репетирували і тренувалися бійці і актори?

Режисера Івана Тимченка. У цьому фільмі багато ідей режисера, він цим фільмом живе вже рік, і багато вкладає в нього внутрішніх ресурсів. 

Що дав цей табір?

Спочатку актори були окремо, а бійці самі по собі. Розумієте, у нас була нестандартна ситуація - бійці батальйону «Донбас» на картині працювали у складі групи, брали участь у батальних сценах, а так вони побули всі разом у таборі, підтягуючи один одного: бійці вчили акторів правильно тримати зброю, правдоподібно триматися, достовірно рухатися, а актори вчили вояків акторським навичкам – як правильно розмовляти, як триматися в кадрі. Бо всі бійці, які були на майданчику, брали участь у зйомках, всі є в кадрі. 

Коли Іван Тимченко досліджував образи загиблих, він багато розмовляв з бійцями. У нього до речі є записи цих розмов. Він звіряв і хронологію подій, і правдивість усього, що відбувалося.

Скільки бійців взяло участь у фільмі?

В середньому постійно в кадрі було 20-30 людей, а були й такі епізоди, як у Макарові, де 150.

Ви дивитеся воєнні фільми як продюсер, як глядач? Говорячи мовою маркетингу, в чому унікальна пропозиція цього фільму?

Тому що ця історія розказана самими бійцями батальйону «Донбас». Я думаю, це найправдивіша інтерпретація з можливих. Якщо ви не байдужі до цих подій, до того, що відбувається в країні, я вважаю, ви маєте подивитися цей фільм. 

Якщо ти хочеш розібратися в цій історії, є документи, хроніка, журналістика, документальні фільми. Кіно має свою цінність як жанр мистецтва, свою специфіку. Що ви скажете про мистецьку цінність фільму?

Мені важко оперувати такими поняттями як «мистецька цінність», для мене це трохи абстрактна категорія. Коли я показувала цей фільм відомим кінокритикам, людям зі сфери кіно, вони оперували категоріями «кіно є чи кіна немає». Так ось, за їх оцінкою - кіно є. Тоді я зрозуміла, що це найвище схвалення з можливих. 

На цьому фільмі я власне зрозуміла, що таке кіно: насправді ти твориш віртуальну реальність, і від того, як вона побудована, залежить, чи ти занурюєшся в цю історію, забуваючи про все інше, переживаєш за героїв, співчуваєш їм, опиняєшся всередині історії, чи залишаєшся байдужим. Я можу порівнювати фільми тільки за цим критерієм, і мені здається в «Іловайську 2014» є дуже сильні моменти і лінії, за які переживаєш. На мій погляд, фільм залишає певний післясмак і простір для роздумів, щось схоже на відкритий фінал. Стрічка змушує тебе задуматися.

Фільм відповідає на запитання «хто винен в Іловайському котлі»?

Як хто винен? Російська сторона винна. Можливо, хтось винен із керівництва в тому, що вихід з Іловайська обернувся трагедією для наших бійців, але ми ніколи цього до кінця не дізнаємося, і ми не маємо права когось звинувачувати безпідставно. А те, що там були російські регулярні війська – ні для кого не секрет.

 

Якою ви бачите долю фільму? Де ви вже презентували «Іловайськ 2014»?

Ми хотіли б, щоб фільм побачило якнайбільше людей у всьому світі. Наразі триває пошук дистриб’юторів. Ми підписали угоди з корейським і японським дистриб’юторами, і закінчуємо переговори з Польщею і Великобританією. Дуже сильно вплинуть на долю фільму фестивальні відзнаки, ми подалися на декілька фестивалів – наразі чекаємо на відповідь. 

Зараз усі кінематографісти кажуть, що стало легше, коли держава виділяє гроші на кіно. Ви знімали без державної підтримки, ви знайшли самостійно достатньо коштів? Чи хотіли ви цю державну підтримку?

Державну підтримку ми не отримали і не намагалися, тому що у 2018 році, коли ми вирішили робити фільм, не відбувався пітчинг Держкіно.

На патріотичне кіно держава виділяє гроші

Був один патріотичний пітчинг, більше його не буде, ми на нього не подавалися: ми почали працювати у квітні, а в травні вже проходив цей пітчинг, чесно, і ми не встигли підготувати матеріали. Якщо ще залишаться такі пітчинги після зміни політичної еліти, можна буде спробувати податися на промоцію, постпродакшен і т.д.

Бюджет вашого фільму…

30 мільйонів гривень. Він ще неостаточний, але, думаю, в фіналі ми вийдемо на 1 млн 100 тисяч євро. Це виробничий бюджет, включаючи постпродакшен. 

Ви сказали, що 98% фільму це реальні справжні зйомки, без анімації, спецефектів, комп’ютерного марафету. Що включає 2% постпродакшену?

Десь посилити вибухи, додати титри на початку і в кінці фільму, комп’ютерна графіка, ретуш. 

Які висновки ви зробили для своїх наступних художніх повнометражних фільмів?

З останнього можу сказати, що треба на першій зустрічі з дистриб’юторами дізнаватися їхні очікування, тому що коли дистриб’ютор не вірить у твій фільм, з ним у жодному випадку не треба співпрацювати. Це не питання віри в правдивість історії, це комерційна віра в продукт: заробить він на цьому продукті чи ні. Ми вважаємо, що нам пощастило з дистриб’ютором в Україні. Можливо ще, на майбутнє – не починати без фінальної версії сценарію, бо в нас були доробки у процесі, а це впливає на час. Все, що стосується бойових сцен, треба мати в запасі 30-50% запланованої вартості. Бо відбувається багато непрогнозованих речей. 

Це все дуже корисний досвід, і я вдячна, що він у мене є.

Як ви думаєте, яка буде реакція публіки?

Я вірю в те, що це якісне патріотичне кіно. Ми проводили фокус-групу, на якій були дуже різні люди – з Донецька, з Центральної України. На одному з показів був Дмитро Павличко, який прийшов з онуком, і сказав, що режисер цього фільму - геній. По всіх фокус-групах дуже позитивні відгуки. Я впевнена, що реакція людей буде позитивна, глядачам буде цікаво.

Там, крім воєнної історії, є цивільна історія. Ви думали, як дивитимуться це кіно українці на окупованих територіях?

Ви знаєте, вони там показані абсолютно нормально, ніяк не спаплюжені, у фільмі немає нічого гротескного чи пропагандистського. Є один негативний персонаж, але такі люди на Донбасі теж є, - це правда, навіщо її приховувати? Але більшість людей нормальні, які залишилися там від безвиході, їм не було куди поїхати. У будь-якому разі, це не нейтральний фільм для всіх боків, він проукраїнський. Він про долю людей, які брали в руки зброю і йшли захищати Україну - як вони опинилися в оточенні, чому вони там опинилися. І назвати «Іловайськ 2014» продуктом для всіх я не можу. Напевне, на окупованих територіях його зможуть подивитися після звільнення

LB

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Загрузка...

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

‡агрузка...


Рефлексії навколо "втрачених" Криму та Донбасу - це звичайні "фантомні" болі. Усім цим обмінам думок про людей чи територію ("як повернути", "коли", "на яких умовах", "ми не повернемо, бо") скоро випо...
Помилка московітських протестувальників - це упор на «мирний протест». Вони, скоріш за все, помилково сприймають наш Майдан, як мирний виступ.Так! У нас багато тринділи про те, що тільки м...
Юрій Фоменко

Промоушен

Один пан з нашого міста забрав літніх батьків ближче до себе. Була придбана і приведена до ладу дачна ділянка в садовім товаристві, де постійно проживало багато ровесників батьків. Реконструйований бу...
Ярема ГАЛАЙДА

Про емпатію

Зустрів товариша випадково на вулиці. Постарів. Добряче постарів. Геть сивий, обличчя у зморшках, але все такий же жилавий, по молодечому стрункий, вкритий мало не чорною, степовою засмагою. Старий, с...