App Store Google Play

Ідейні ідіоти – хто вони?

19 Липня 10:00
Ідейні ідіоти – хто вони?

Вже вкотре? Вже, здається, вчетверте я знаходжу різні моделі української дійсності в африканських репортажах Ришарда Капусцінського. Точніше, знаходжу я їх там набагато частіше, але вже вчетверте використовую котрусь із них для потреб власного тексту. Тільки цього разу мені йдеться не про типологічну подібність між Україною і такими чи сякими державами Африки, а про те, наскільки ми як суспільство виявилися дурнішими за групу змальованих Капусцінським «пересічних» африканських пасажирів автобуса Асмара-Массава.

А так, то мушу заявити, що Зеленський – мені не ворог. Бо Зеленський мені – у його ж квартальному стилі каламбурячи – це просто ссущій пустяк. Натомість усі ті, що віддали за нього свої голоси на минулих виборах, – вони мені вороги поголовно. Хоч і легко зауважити, що не всі вони – поголовно однакові, а часом навіть дуже одні від одних далекі. Далекі, але мети досягли спільної: усунули від влади ненависного їм усім Порошенка. Власне, бажання за всяку ціну його усунути – це і є та єдина риса, яка їх згуртувала.

Хто вони такі – ці ворожі мені «вони»? Ділити на категорії можна вздовж і впоперек, що вже й зробили автори численних – передусім соцмереживних – публікацій. Я цих основних категорій розгледів три.

По-перше, представники «русского міра» в Україні – незалежно від того, прихильність до яких ідеологій вони в нападі самоомани декларують. Обурюватися їхнім вибором і звертати до них гнівні тиради немає сенсу. Все по-чесному: на війні як на війні. «Русскій мір» для того зокрема й існує, щоб на світі не було України. Україна, якщо хоче вижити, мусить позбутися «русского міра» в собі. Хто переможе, той згодом і залишить нащадкам спогади про свою звитяжну боротьбу проти зла на боці добра.

По-друге, звичайні ідіоти. Природно, що давньогрецькі винахідники демократії першими усвідомили не лише очевидні плюси цього устрою, а й передбачувані його мінуси. Головний плюс полягав, зрозуміло, в запобіганні тиранії і будь-яким проявам «культу особи». Головний мінус – у тому, що колективні рішення розумово відсталих і емоційно нестабільних народних мас можуть виявитися для життя держави ще небезпечнішими, ніж неконтрольовані вибрики одноосібного тирана.

Відтак, оголосивши участь у керуванні державою не просто правом, а обов’язком кожного громадянина, давні греки водночас не допустили до цієї участі позбавлених елементарної освіти жінок і позбавлених почуття громадянської відповідальності рабів. Крім того, були ще люди, яких політика абсолютно не цікавила, тож вони добровільно оминали всі ті ареопаги з екклесіями десятою дорогою: ніде не засідали, ні за що не голосували і не обіймали ніяких посад. Якраз їх давні греки лагідно й називали ідіотами, що початково означало аполітичних, приватних осіб. Справедливим був цей принцип чи ні, але в підсумку виявилося, що епоха саме такої давньогрецької демократії і епоха найвищого розквіту давньогрецької культури – це одна й та сама епоха.

Відтоді світ – принаймні у своїй «цивілізованій» частині – дещо змінився: рабів відпустили на волю, жінки ж емансипувалися, просвітилися і закономірно вибороли собі (або продовжують виборювати) рівні з чоловіками права. Ще інакша метаморфоза трапилася з ідіотами: переродившись у звичайних недоумків і розплодившись у геометричній прогресії, вони однак – на відміну від своїх античних попередників – натовпами повалили на виборчі дільниці. Мало того, що нинішні ідіоти не мають зеленого поняття про розподіл повноважень між гілками влади, вони ще й не вловлюють жодної різниці між метафорою й автологією, між трагічним і комічним, між телесеріальним образом дійсності й самою дійсністю. Так і голосують: страждаючи у реальному світі, але порятунку шукаючи – у віртуальному. Як і представників «русского міра», критикувати ідіотів безглуздо. Ідіоти – їх ще іноді евфемістично називають «простими людьми» – віддавна становлять більшість в усіх країнах, тільки в деяких із них – політично найдосвідченіших – елітам іноді вдається непомітно скеровувати їхню енергію в загальнокорисне русло. У нас такі еліти ще не сформувалися та вже, судячи з усього, в найближчі десятиліття й не сформуються.

Нарешті, по-третє, ідіоти заголовкові, тобто не звичайні, а ідейні, причому на словах – проукраїнські. Строго кажучи, ідіотами вони зовсім не є, бо зазвичай це люди освічені, люди, які знаються на державних устроях і політичних системах та мають чітко артикульовані ідеологічні переконання. І незважаючи на це – чи радше внаслідок цього – в критичних ситуаціях вони часто поводяться цілком ідіотично, ставлячи свої хоч би й найпрогресивніші, але в цей конкретний момент другорядні теоретичні постулати вище за хоч би й найархаїчніші, але в цей конкретний момент необхідні для практичного виживання держави гасла.

 

Описані Ришардом Капусцінським у «Гебані» пасажири африканського автобуса, певно, були менш обізнаними в ідеологічних доктринах, зате мали виразно сильніший інстинкт самозбереження. Отже: «наш автобус, колір якого вже неможливо визначити, бо його корпус багаторазово клепаний і дірявий від іржі, рушає стрімголов терасами урвистих схилів… На трасі в сто кілометрів – кілька сотень віражів, насправді вся траса – це суцільні віражі, при цьому вузька дорога, покрита сипким гравієм і ріденьким шутром, весь час – без будь-яких бар’єрів чи відбійників – біжить над прірвами. На багатьох поворотах, якщо хтось не має страху висоти і може подивитися вниз, видно, що глибоко на дні урвища лежать розбиті автобуси, вантажівки, бронетранспортери і скелети всілякої худоби». Та попри все автобус, яким подорожував Капусцінський, щасливо доїхав до місця призначення. Сталося це завдяки тому, що на кожному повороті пасажири – і ті, що сиділи ліворуч, і ті, що сиділи праворуч, – не відстоювали свою лівизну чи правизну, а на знак водія солідарно переміщалися у протилежний від безодні бік.

Звісно, демонструвати ідіотичну поведінку вміють в Україні як ліві, так і праві. Проте на останніх президентських виборах передували у цьому змаганні все-таки ліваки (еге ж, не всі, але вистачило): наприклад, з ентузіазмом беручи на кпини висунуте Порошенком гасло: «Армія, мова, віра». Що ніби й логічно: якщо ти, скажімо, позиціонуєш себе як ліво-ліберала, то твоє ідеологічне сумління має наказувати тобі не вестися на право-консервативні гасла. Але бездоганною ця логіка є тільки тоді, коли ти плавно мчиш рівнесеньким автобаном у комфортабельному «коучі» і можеш нічим особливо не перейматися, крім чистоти свого світогляду. Себто коли маєш щастя жити у котрійсь із мирних і високорозвинених країн Заходу, яка всі твої і свої справжні проблеми вирішила ще до твого народження. Коли ж ти в часи війни долаєш у роздовбаній колимазі карколомні повороти, кожен із яких може виявитися останнім, то, мабуть, ліпше на мить забути, лівий ти чи правий: щоб не доводилося потім надовго забувати про існування власної держави.

Чому Петро Порошенко будував свою виборчу кампанію на право-консервативних цінностях? Гадаю, не тому, що вважав їх найважливішими на віки вічні, а тому, що вважав їх актуальними на сьогодні. Бо знав з історії минулих воєн: саме вони дозволяють максимально ефективно мобілізувати народ на опір зовнішньому агресору. Не врахував лише, що це не спрацьовує з народом, для якого армія, мова й віра агресора все ніяк не стануть чужими.

Хай погано – з патетичними вигуками і смородом у занехаяному салоні – але Порошенко віз Україну в рятівному напрямку: геть від Москви. Ідейні ідіоти допомогли двом іншим категоріям виборців замінити його на півдорозі голограмою без водійських прав, відморожене оточення якої негайно почало шарпати кермом у різні боки. У кращому разі наш державний автобус тепер повернеться туди, звідки виїхав п’ять років тому. У гіршому – доповнить побачену Капусцінським на дні урвища картину. Хто з якихось причин уціліє, той серед понівеченого залізяччя і розкиданих кісток зможе досхочу надискутуватися про переваги лівої ідеології над правою або навпаки.

Збруч

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Загрузка...

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

‡агрузка...


Максим Мірошниченко

Інтелектуальні пітекантропи

Сьогодні у Раді цілий шабаш інтелектуальних пітекантропів. Але мажоритарник Шахов, на мою скромну думку, - хедлайнер цієї туси. У його виступі проти ринку землі ми почули посилання на спартанського ца...
Осінь. Пожовклі листя лежать на землі, вологе повітря обгортає тебе настільки, що ти починаєш відчувати, як воно намагається пробратися до кісток. А тим часом через сіре небо пробивається сонце, щоб с...
Марія СОЛОМОНОВА

Гроші як токсичний елемент

Не завжди гроші – це лише гроші. Іноді вони перетворюють людину на токсичний елемент, який отруює великі території та чинить небезпеку державності країни........Ще зовсім недавно, у розпал перед...
Після української заяви про розпуск лднр, м'яч недовго був на половині поля росіян. путін висунув і свою вимогу - імплементація "формули Штайнмаєра" в українське законодавство. Причому ці вимоги путін...