App Store Google Play

Ілюзія утопії

26 Червня 14:00
 Ілюзія утопії

Більшість країн на сході цієї історичної, вельми умовної зони відмовилися від тоталітарних практик, знехтували загрозою зовнішнього придушення всіляких «ухилянь» від примарного комуністичного ідеалу й стали розбудовувати перервану демократію та ринкову економіку. За мізерний у загальному масштабі проміжок часу вони досягнули вражаючих успіхів, відновили верховенство закону, справедливість, добробут, до структур ЄС і почали в чомусь визначати курс європейського поступу. Так уже пишуть у підручниках для тих, хто не бачив на власні очі реального соціалізму. Це чистісінька правда й водночас якщо не казкова брехня, то жахливе спрощення.

Черговий, хоча й не зовсім круглий ювілей оксамитових революцій важливий тим, що дає підстави ставити фундаментальні запитання. Не лише про диктатуру та демократію, не лише про план та ринок і навіть не лише про свободу та неволю, а й про людську природу загалом, межі її вдосконалення, про подальші шляхи людства, яке вичерпало раціональні підстави для так званого прогресу, а нових переконливих орієнтирів не намацало. Адже саме визначення «оксамитові» передбачало, що старий, антигуманний лад здав свої позиції без спротиву, а стихійні маси протестувальників прибрали його залишки без насильства. І це відкрило цілому людству перспективи «кінця історії» — буття без конфліктів, суперечностей і силових зіткнень. Насправді було не зовсім так. Були і постраждалі, і спротив, і кваплива помста. Згадати для прикладу показову страту румунського диктатора Чаушеску з дружиною в солдатському клозеті.

І, головне, якщо не рахувати багатолюдних справді мирних демонстрацій, не було ніякої революції в нашому традиційному, можливо, хибному розумінні: з пострілом «Аврори» або взяттям Бастилії, зі штурмом Зимового або гільйотиною, з подальшим кривавим ВЧК або конвентом… Натомість владу в уже колишніх державах соціалістичного табору перехопила наявна трохи перефарбована комуністична номенклатура, а вже потім залишки здорових сил суспільства подекуди на чолі з інтелектуалами-дисидентами, а подекуди й без них, але за підтримки західних демократій почали поступово вибудовувати інститути держави та громадянського суспільства.

На початках здавалося, що населення «країн народної демократії» (офіційне радянське визначення сателітів СРСР) готове перекреслити роки поневолення й принижень, перегорнути сторінку й надолужувати упущене. Загальну картину можна уявити за нашим досвідом 1990-х, але, звісно, скрізь були свої подробиці. У Польщі, наприклад, вдалося негайно запустити економічну реформу, провести люстрацію, змінити суди, започаткувати самоврядування. Східна Німеччина просто приєдналася до ФРН і дисципліновано відтворила наявну там суспільно-політичну структуру без імпровізацій. А от решту країн майже без винятку чекали роки дикого капіталізму, розкрадання та корупції. Зрештою всіх колишніх московських сателітів прийняли до Євросоюзу, забезпечивши їм світле майбутнє. Сюрпризи почалися, коли перехідний період, здавалося, остаточно минув.

З’ясувалося, що Східна Європа суттєво відрізняється від Західної. Не економічним і не інституційним рівнем, а ціннісною орієнтацією населення. У квітучій ФРН відмінність у голосуванні за політичні партії різного спрямування пролягає точнісінько по забутому кордону між НДР і рештою земель. І на Сході більшість набирають ні, не соціалісти, а ультраправа «Альтернатива для Німеччини». У парламенті Угорщини 12% місць посідає не менш одіозна партія «Йоббік», але й угорський політичний мейнстрим сповідує не надто відмінні ідеали. Правлячий польський «ПіС» — політична сила, яка відзначилася своєю українофобією й апеляцією до величного минулого. Практично всі ці партії проти імміграції в дусі «нас це не стосується». Не всі, але більшість підтримувані Кремлем. Трохи не та Європа…

Напевно, секрет розчарування в первісному зачаруванні. Міф європейської «Оксамитової революції» — це проекція мрії про безконфліктний світ, ілюзії, що всі люди добрі, треба лишень їм дозволити. І що демократія та ринок автоматично забезпечують ідеальний стан душі. «Суспільне буття визначає суспільну свідомість». Карл Маркс. Жадали гармонії — отримали мафію й ненависть, жадобу й пиху. А небезпечно це тому, що суспільний організм, ослаблений роками морального гниття, швидше проявляє нову небезпеку, яка постає перед «першим світом» загалом: відсутність імунітету проти розбещення. Жодної гарантії проти нового тоталітаризму. Або (як мінімум) проміжного реваншу не існує. Хіба що більша чи менша ймовірність. Доведено Європою. 

Тиждень

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Загрузка...

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

‡агрузка...


Ярема ГАЛАЙДА

Правосеки, з ювілеєм!

Ну що, правосеки!  Зі святом вас)))Цього дня у 2014 був заснований Добровольчий Український Корпус Правого Сектора, якщо хтось щось забув. Майже рік відносив цей шеврон і я. На початку «пол...
Костянтин Когтянц

Замах на серце країни

До загрози Разумкова перенести столицю України в Умань слід поставитися більш ніж серйозно. Тим більше, що цій ідеї біля 20 років.Коли Кучма вперше зіткнувся з масовими протестами, він озвучив «...
Слідом за численними віртуальними партіями та мажоритарниками-блогерами у рекламі Фейсбуку раптово (ні) з’явилася якась дивна «Партія ̶Ш̶а̶р̶і̶к̶о̶в̶а̶Шарія». Спочатку я не повірив,...
Отже, як на мене, досить вже у розпачі заламувати руки і шукати винних у тому, що ПАРЄ так очікувано проголосувала за повернення Московії до участі в засіданнях.Поразка нашої дипломатії цілком законом...