App Store Google Play

«Нова» Україна ... Знову?

19 Червня 10:00
«Нова» Україна ... Знову?

Нищівна перемога Володимира Зеленського на недавніх президентських перегонах над чинним президентом Петром Порошенком породила всілякі спекуляції, в тому числі і на Заході.  Найбільш інтригуючим є аргумент про те, що, оскільки Зеленського підтримали у всіх крім однієї областях, то ми є свідками появи довгоочікуваної "нової" України, яка більше не розділена частково збіжними реґіональними, етнічними і мовними лініями розлому.

Поняття "нової " України, звичайно, не нове.  Після того, як Помаранчева революція привела до влади Віктора Ющенка, він оголошував про початок "нової української нації і держави" практично в кожному пункті ураганного турне по Європі і Північній Америці.  Порошенко зробив те саме після Євромайдану, запевнивши українців у "народженні нової країни". І Ющенко, і Порошенко виявилися президентами на один термін, бо виборці швидко скисли від революцій, які не змогли нічого революціонізувати.

У своїй останній ітерації узасаднення "нової" України ґрунтується не на масовому народному повстанні, як в 2004 і 2013 роках, а на справді великих географічних масштабах електорального успіху Зеленського, нібито демонструючи, що розкол між "проросійськими" східними і південними реґіонами країни і "проєвропейським" заходом нарешті подолано.

Цей розкол, в тій чи іншій мірі, завжди відбивався в поляризованій електоральній поведінці і проявлявся практично після кожних президентських виборів.  Цього разу результати були кардинально іншими, що наслідком мало  відродження тропу "нової" України, і призвело деяких визначних (і не дуже) коментаторів до висновку, що ідея "двох Україн" тепер пішла в минуле.

Питання тут гостро екзистенційне.  Тривале збереження "політики ідентичності", де конфліктні цінності в значній мірі корелюють з реґіоном, етнічною приналежністю і мовою поставило ймовірно найсерйозніший виклик двом  –  внутрішньому і зовнішньому –найважливішим аспектам незавершеної справи України з часу падіння Радянського Союзу, тобто справи завершення процесу побудови повноцінної політичної нації і "нормалізації" відносин з Росією, чия підтримка сепаратистських "республік" на Донбасі в який раз підкреслює той факт, що Москва так і не змирилася з розлученням Києва зі своїм північним сусідом.

Кавалерійське припущення, що недавнє президентське голосування продемонструвало, що вранці після виборів українці прокинулися в "новій" Україні – де реґіональні диспропорції щодо таких питань, як вступ у Європейський союз і НАТО на противагу очолюваному Росією Євразійському економічному союзі і уявній спільноті "русского мира"; щодо відносин з Росією; щодо майбутнього сепаратистських "республік" на сході; щодо ролі російської мови в публічній сфері України; і – останнє в списку, але не за важливістю – щодо самої привабливості незалежної Української держави раптом випарувалася – є мало правдоподібне.

Що цікаво, уявна поява "нової" України, виглядає, стала несподіванкою для самих українців.  В соціологічному опитуванні, проведеному групою "Рейтинг" менш, як за тиждень до фінального голосування, на питання про те, чи сприяють вибори об'єднанню країни, чи посилюють розкол, більша частина – причому більша у всіх реґіонах – респондентів (34% в загальноукраїнському вимірі) заявила, що вибори жодним чином на це не впливають; 28% вважало, що вибори сприяють об'єднанню, і 24%  – що посилюють розкол, а решта (14%) не визначилися.

Більше того, навіть поверховий погляд на підсумкове голосування покаже щось дрібніше, ніж той Gleichschaltung, який пропонують прихильники "нової" уніфікованої замість "старої" розділеної України.  Порошенко не зміг отримати більше 15% в жодній з  восьми східно-південних областей. І навпаки, у семи західних областях – в тому числі Закарпатті та Чернівцях, які випали з тенденції і голосували як схід і південь – він в середньому набрав 37% голосів, що більш, ніж у три рази перевищувало його 11% на сході і півдні.  А в галицьких областях – в серцевині – Порошенко набрав 51% голосів. Зеленський, між тим, досяг великого успіху на сході і півдні (87% і 85% відповідно), але був менш вражаючим на Заході (60%).

Що ще важливіше: тепер у нас є результати першого всебічного поствиборчого національного опитування в Україні, який завершив на початку травня "Рейтинг" спільно з двома іншими соціологічними агенціями, яке показує, що звичні реґіональні відмінності нікуди не поділися. 

Відповідаючи на питання про вибір між ЄС та економічними зв'язками з Росією та іншими (за винятком країн Балтії) колишніми радянськими республіками, 82% на Заході вибрали Європу; на сході перевагу ЄС віддали тільки 37%, на підконтрольному урядові Донбасі – 30%, на півдні – 25%.

Щодо НАТО: на заході перевагу Атлантичному альянсу віддали 76%, в той час як на сході відповідний показник склав 32% при 23% на півдні і 21% на Донбасі.

Тільки 14% західних українців позитивно ставляться до Росії; на півдні ж України  –74%, на Донбасі – 67%, на сході – 60%.  А де і наскільки українці люблять Путіна?  На заході України до російського президента позитивно ставляться тільки 2%.  Але на Донбасі – 30%, на півдні – 28%, на сході –24%.  Це після того, як Київ офіційно оголосив Росію "державою-агресором" і "окупантом" і коли українські політв'язні, в тому числі керченські моряки, сидять у російських в'язницях.

Зрозуміло, що розділова лінія між "двома Українами" вже не та, що на початку 1990-х років, коли Микола Рябчук привернув нашу увагу до цього питання. Час не стоїть на місці і всі реґіони продовжують еволюціонувати, особливо після російської агресії.  Ті, хто вважає, що Харківська, Дніпропетровська та Запорізька області віддаляються від Донбасу, цілковито праві, хоча Харків, звичайно, не Львів і, виглядає, ним ще довго не буде.  Центральна Україна займає амбівалентне і проміжне положення між "двома Українами" – поняття, яке, у будь-якому випадку, завжди образно передавало реальність існування двох радикально різних візій України та її майбутнього.  Тим, хто наполягав на тому, що якщо є дві України, то може бути і 22 або 222, мусять стати більш серйознішими.

Дискусія про те, чому президентські вибори в Україні в 2019 році були настільки відмінними від минулого досвіду, буде, мабуть, продовжуватися.  Однак, незаперечно справедливим є зауваження, зроблене нещодавно одним з провідних українських інтелектуалів і колишнім радянським політв'язнем Мирославом Мариновичем: українці хочуть, щоб всі змінилися – крім них самих.

Збруч

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Загрузка...

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

‡агрузка...


Ось і минуло свято 14 жовтня – день священний для кожного українського націоналіста. При чому незалежно від його релігійних, історичних чи будь-яких інших поглядів. Це свято, особливо у такий не...
Між іншим, альтернативи Мінському процесу варто шукати. Молдова, Грузія, Україна. Це - держави, на території яких є російські окупаційні війська. Їх об'єднує бажання деокупації власних територій. ПМР,...
Уявила собі той жах, який би відчули дніпряни, якщо б кремлівські терористи впритул наблизилися до нашого міста Дніпро.Звісно, наші військові зайняли б оборону, стягнувши до східного кордону міста воє...
Влада зрозуміла, що провалила комунікацію із активною частиною суспільства. Врешті про це прямо заявили спікери. Вони, до речі, були підібрані продумано, - модерував зустріч голова ОДА (ну а як ще без...