App Store Google Play

Епоха хаосу

26 Травня 14:00
Епоха хаосу

Мені стукне 40, коли закінчиться президентський термін Володимира Зеленського. І я гадки не маю, яким буде мій наступний ювілей.

У 2014-му мій горизонт планування рідко перевищував один тиждень. Події змінювали одна одну як у калейдоскопі. Новини бажано було читати щодня — вони ламали будь-які прогнози і будь-які стратегії. Це була епоха чорних лебедів, що прилітають із завидною регулярністю. І тепер у мене стійке відчуття дежавю.

Річ не в ситуації на фронті. Я не збираюся прогнозувати ескалації та наступи — як, втім, і скидати їх із рахунків. Мова про загальну ситуацію невизначеності, що виникла в країні після другого туру. І цей простір невизначеності з кожним днем лише збільшується в обсягах.

Наприкінці квітня країна отримала нового президента, про якого нічого не знає. В кінці липня ми отримаємо парламент із такими ж характеристиками. Соціологи пишуть про те, що партія Зеленського може набрати до 40% голосів. Але цифри в такій ситуації не вносять зовсім ніякої ясності. Радше навпаки.

Хто знає, з якою програмою йде на вибори Слуга народу? Що думає президент щодо газової тяжби Нафтогазу з Газпромом? Яка у нього позиція щодо незалежності Нацбанку? Яким він бачить можливий компроміс із Будапештом? Як він збирається вибудовувати відносини зі США? Особливо в їх передвиборчий рік, коли тема українського сліду раптово починає фігурувати в порядку денному обох американських партій? Що ми взагалі знаємо про президента, крім змісту декларації та сценічного минулого?

Питання можна перераховувати довго, але все це не має ніякого сенсу. Тому що відповідей на них немає не тільки у нас. Найімовірніше, їх немає й у самого президента. Не претендую на статус експерта з міжнародної політики — і це, ймовірно, ріднить нас із Володимиром Зеленським. Але різниця в тому, що я журналіст, завдання якого — ставити запитання. А Зеленський відтепер президент. Завдання якого — пропонувати відповіді.

Втім, відсутність відповідей не стримує оптимізму українського виборця. Який, за даними соціологів, чекає покращень вже в найближчі місяці. І готовий заради своєї мрії і далі інвестувати в локомотив, пофарбований у корпоративні кольори нової команди. Чи не цікавлячись водночас тим, хто саме сидить у вагонах.

Протягом останніх п’яти років ми звикали до думки, що порядок денний нашого майбутнього складається із двох сценаріїв. Один з яких — це Європа, дрейф від імперії, інтеграція в НАТО. Купівля франшизи європейської моделі, яка дає надію на інші правила гри.

З іншого боку барикад був порядок денний реваншу. УРСР, Малоросія і примирення із Москвою. Повернення у пострадянську комунальну квартиру і перероблення несучих стін назад у міжкімнатні.

Ми звикли до того, що ці два порядки денні змагалися один з одним на кожних виборах. Голосування у другому турі завжди нагадувало референдум про ідентичність. Будь-яка кампанія перетворювалася на доленосний пошук відповіді на запитання: хто ми, і де наше місце? Але тепер здається, що цей порядок денний доповнить нове протистояння. 

Можливо, нова лінія розлому пролягатиме між порядками денними хаосу і порядку. У кожного з них будуть свої прибічники і противники, інвестори й опоненти.

У хаос інвестуватимуть ті, хто хоче демонтувати систему заради створення кращої альтернативи. І ті, хто займатиметься тим самим заради демонтажу держави як такої. Ті, хто хоче перезавантаження інститутів, і ті, хто хоче їх руйнування. Зрештою в неї будуть інвестувати ті, хто впевнений, що гірше вже не буде, і ті, хто в цьому «гірше» зацікавлений.

І точно така ж різнорідна коаліція може опинитися у програмі порядку. Одні будуть хотіти стійкості для держави, інші — для власного майбутнього. Одні захочуть інститутів і процедур, а інші — персонального політичного довголіття. І якщо вимірювати те, що відбувається, змаганням цих двох порядків денних, то поки що перемагає хаос.

А це означає, що на найближчі роки ми можемо зануритися у зону турбулентності. Невизначеності, яка буде складатися із дилетантизму і саботажу. Зі свідомої підлості і неусвідомленої дурості. Результатом чого буде нестабільність, яка дуже скоро втомить мінливого українського виборця. І створить у нього протилежний запит. Наприклад, на сильну руку.

І ймовірно, що саме цей запит визначатиме порядок денний мого сорокаліття.

Втім, до нього спершу потрібно дожити.

НВ

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Загрузка...

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

‡агрузка...


Після української заяви про розпуск лднр, м'яч недовго був на половині поля росіян. путін висунув і свою вимогу - імплементація "формули Штайнмаєра" в українське законодавство. Причому ці вимоги путін...
Ось і минуло свято 14 жовтня – день священний для кожного українського націоналіста. При чому незалежно від його релігійних, історичних чи будь-яких інших поглядів. Це свято, особливо у такий не...
Між іншим, альтернативи Мінському процесу варто шукати. Молдова, Грузія, Україна. Це - держави, на території яких є російські окупаційні війська. Їх об'єднує бажання деокупації власних територій. ПМР,...
Уявила собі той жах, який би відчули дніпряни, якщо б кремлівські терористи впритул наблизилися до нашого міста Дніпро.Звісно, наші військові зайняли б оборону, стягнувши до східного кордону міста воє...