App Store Google Play

Все з нуля. Чому українці можуть програти війну

21.05.2019 18:00
Все з нуля. Чому українці можуть програти війну

Нинішня війна йде не тільки за ідентичність, історію та мову. Це, зокрема, битва за перехід до інших правил гри

У 1991 році професор Єрусалимського університету Мартін Ван Кревельд написав книгу «Трансформація війни».

Він писав про те, як змінюються цілі і методи війни. Про те, чому сильній армії невигідно воювати зі слабкою. Про те, яке майбутнє чекає традиційні армії — і хто саме стане їм протистояти у XXI столітті.

А ще він писав про те, що війни діляться на ті, що йдуть заради виживання, і ті, що ведуть як інструмент політики.

Ван Кревельд говорив про те, що будь-яка держава, яка вимушена зважати на громадську думку і витрати, завжди виявляється вразливою в зіткненні з супротивником, переконаним, що він воює в ім'я збереження самого себе. що «війська, які не вірять у правоту своєї справи, врешті-решт, відмовляться воювати». що «політика організованої спільноти далеко не завжди збігається з цілями складових його індивідів» — навіть часом у тих випадках, коли йдеться про війну за виживання, — пише Павло Казарін для Крим.Реалії.

І всі ці речі безпосередньо стосуються війни на Донбасі. Тому що питання впирається в те, як цю війну бачать по обидва боки кордону.

Для Росії цієї війни не існує. Обиватель про неї вважає за краще не знати, залишаючись у переконанні, що на Донбасі воюють «Київ» і «ЛДНР». Про загиблих російських солдатів і найманців не пишуть ЗМІ, їхні сім'ї не дають інтерв'ю, а вся участь Москви в цих подіях сприймається через призму «гуманітарних конвоїв». Кремль не зазнає ніяких іміджевих втрат усередині країни, тому що в уявленні російського обивателя не є стороною конфлікту. А тому Москві немає жодної потреби зважати на громадську думку.

Водночас для російського керівництва ця війна ведеться «на виживання». Цілком імовірно, що для Володимира Путіна і його найближчого оточення мова йде про відродження імперії, збереженні її історичного ареалу та боротьбу зі сценарієм розпаду. Кремль неодноразово давав зрозуміти, що сприймає все, що відбувається, як спробу переграти поразку в «холодній війні». І для нього будь-яка спроба втечі колишніх колоній в Європу — це «удар по імперії» і «вторгнення на споконвічні території».

Для України все з точністю до навпаки. Український обиватель ставить тему війни в список головних проблем, які стоять перед країною. Але водночас рік тому провину на Росію за вторгнення покладали лише 52% опитаних. Ще 15% вважали, що в усьому винен Київ, а третина не визначилася з відповіддю.

Цього року троє з чотирьох опитаних впевнені, що заради миру на Донбасі потрібно йти на прямі переговори з агресором. Кожен другий готовий надати окупованим територіям автономію в складі країни. 40% респондентів добре ставляться до країни, яка окупувала кілька українських регіонів.

Такі цифри очікуєш побачити в тих країнах, чиї солдати воюють у складі експедиційних корпусів за межами національних кордонів. Але ми бачимо цю соціологію саме в Україні — країні, яка стала жертвою чужої агресії. До того ж мир на Донбасі зовсім не закриває питання територіальної цілісності України, тому що про долю анексованого Криму Росія і зовсім відмовляється вести переговори.

Якщо для Росії ця війна є «битвою за виживання» (у тому вигляді, в якому мислить його керівництво країни), то для України це протистояння все більше вповзає в категорію «війни з калькулятором». Коли війну сприймають як джерело труднощів і поневірянь. А її закінчення — як настання миру і благоденства.

Мені можуть заперечити. Сказати, що програш у війні не загрожує фізичним винищенням громадян країни. Що компроміси неминучі, а військові бюджети — непомірний тягар для країни. Але в цій логіці є один ґандж.

Так, Україна і справді відрізняється від Ізраїлю. Так, стосовно нашої країни фраза Голди Меїр має бути переінакшена: «Ми хочемо бачити себе українцями, вони хочуть бачити нас малоросами». На відміну від оригіналу, в цьому твердженні вже є маса простору для компромісу. І багато хто в Україні, напевно, готові пожертвувати ідентичністю заради персонального благополуччя — особливо, якщо питання ідентичності для них не є базовою цінністю. Але в тому й річ, що ця війна — вона не тільки за ідентичність.

Будьмо щирими.

Нинішня війна йде не тільки за ідентичність, історію та мову. Це, зокрема, битва за перехід до інших правил гри. Ринок і конкуренція. Системи стримувань і противаг. Держава для громадян, а не навпаки. Це битва ще й за те, де проходить межа між цивілізованим світом і Росією — по українсько-польському кордону або по українсько-російському.

Капітуляція перед Росією не буде означати розмін ідентичності на процвітання. Програш означатиме лише знищення шансу на становлення ефективної економіки. Тому що російські протекторати не живуть багатше за метрополії. А сучасна РФ залишається країною, вся внутрішня дискусія якої зводиться до питання «на кого економити передусім».

Перемога Росії означатиме лише те, що українське майбутнє виявиться перекресленим. Будь-які вікна соціально-економічних реформ закриються. Будь-яка спроба зробити державу для громадянина — зазнає поразки. У РФ немає грошей, щоб будувати з підкорених країн вітрини — а тому альтернативи руху на захід просто немає.

Але якщо Кремль, який веде цю війну «заради виживання», продасть її Україні як «війну з калькулятором у руках», то новому поколінню українців просто доведеться починати все з нуля. Тому що наше покоління цю війну програє.

Новое время

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Загрузка...

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

‡агрузка...


Андрій ДЕНИСЕНКО

Розрита могила

У Новоолександрівці під Дніпром - нова ілюстрація до відомого Шевченкового віршу. Під виглядом і прикриттям археологічного дослідження по варварськи знищено 5-тисячолітній курган. Усі розкоп...
Всі ми у ці дні про щось мовчимо. Кожен про своє, але і усі про одне, спільне. Але треба не лише мовчати. Треба і нагадувати, згадувати, поширювати, тільки б усі довкола ніколи не забули. 21...
Особливості українізації в одному невеликому місті і його околицях. То є не філологія. То є психологія.) Група в соціальній мережі невеликого міста центральної України. Учасники місцеві російсько...
В 1816 році в Європі стався рік без літа. В червні-серпні в Нью-Йорку, Лондоні, Парижі, Берліні були морози, сніги, бурі та затяжні дощі. Кліматичну аномалію викликало виверження вулкану Тамбора в Інд...