App Store Google Play

Кордони і українці

13 Травня 10:00
Кордони і українці

Я знову бачу цю небезпеку. Минуло п’ять років, а Україну знову захоплює гнила совковість, що була відступила. Цей страх інакшості, виокремлення чужих (чи то «понаєшавших» чи «виїхавших»), не розуміння прав і свобод, уперте копирсання у болоті звинувачень, підозр і заздрості. Ще п’ять років тому ми скандували Proud to be Ukrainian, Freedom is our religion. Сьогодні ж накидаємося на своїх і заперечуємо свободи.

Йдеться про посил, що після 21 квітня – коли підрахунки показали, що наступним главою держави українці обрали Зеленського – виліз у багатьох дискусіях (як публічних, так і приватних). Стосується він українців, що живуть за кордоном: виїхали, то не маєте права – критикувати, голосувати, визначати наше майбутнє. Це меседж, від якого тхне совковим душком часів Холодної війни: кожен, хто виїхав, є зрадником Батьківщини; здавай паспорт, капіталістичний запроданцю!

Хвилі несприйняття і нерозуміння закордонних українців «материковими» то піднімаються, то спадають. Зараз же у період активної гібридної війни такі випади особливо небезпечні. Бо вони не просто роз’їдають єдність і довіру, а відкидають колосальний ресурс, що Україна здобула з 2014 року: підтримку українців за кордоном – і тих, що лишилися громадянами України, і тих, що стали громадянами інших держав, але почуваються причетними і відповідальними. За останні п’ять років ці люди перерахували в Україну величезні суми грошей (на армію, сиріт, поранених, реабілітацію), зібрали тонни гуманітарної допомоги (на потреби переселенців, зокрема), організували благодійні фонди, влаштовували численні й чисельні акції і протести в країнах свого проживання, щоби – не дай Боже! – не дати забути місцевим, що таке Росія сьогодні, про її політичних в’язнів, про вкрадені території і скалічені долі мільйонів. Це та ж сама дипломатія, тільки не у високих кабінетах, а на громадянському рівні.

Так само як і у сфері культурної дипломатії: наші представники за кордоном у багатьох випадках опираються на місцеві діаспори в організації культурних заходів – бо там є зв’язки і знання.

Це колосальний людський ресурс, який сьогодні в Україні готові викинути на смітник. «Люди, які живуть за кордоном точно не мають право обирати майбутнє для людей, що живуть в Україні. Кожний робить свій вибір – вони зробили та поїхали, а ми лишились та обираємо самі, як нам жити», – пише мені незнайома коментаторка у фейсбук. «Ти не в Україні, а тільки з нею у серці», – закидає колишня подруга в Україні тій, яка живе за кордоном з українським паспортом. «Ти тут не живеш і не розумієш, що відбувається», – каже мати дочці.

Я не хочу писати розлого про те, що причини еміграції є різні. І що люди з України виїздили не лише протягом останніх п’яти років, за каденції Порошенка. І що еміграція – це перманентний процес на планеті Земля років щонайменше сто з хвостиком і заторкнула вона не лише українців. І що сьогодні свої домівки покидають жителі різних країн, навіть заможних і розвинених. Варто пам’ятати, що виїхати з країни сьогодні не означає припинити будь-яку комунікацію з домом: інтернет, скайп, часті поїздки в гості та й родина і друзі, які залишилися у рідному краї, не роблять емігрантів абсолютно відірваними від дому.

«У мене переважна більшість друзів – американці, французи, британці та іспанці. Я працюю у фінській компанії, де фінів 50%, а всі ніші – іноземці. Я ніколи не чув раніше, щоб десь, окрім України, експатів вважали «не справжніми» громадянами своїх країн. Free movement of people – це один з основних фундаментальних принципів ліберальної демократії взагалі та ЄС зокрема. А «поїхали, то там і залишайтеся» – це совок», – пише Сергій Мохов, дизайнер відеоігр.

Чому українці так легко викреслюють своїх і накладають на них неймовірний тягар провини?

Я живу за кордоном якраз останні п’ять років. Але тема діаспори й еміграції цікавила мене й раніше. Відтоді, як дізналася, як на початку 20-го століття прадіди їздили по канадах і америках (хтось повернувся, хтось залишився), і була свідком того, як наприкінці того ж століття родичі почали їздити на тяжкі заробітки в Європу та Америку. Відтоді я знаю, який біль несе в собі еміграція. Цей феномен у певний час досліджували наші культуртрегери (збірка історій «Мама по скайпу» або серія короткометражних фільмів «Україно, гудбай!»). Але того, звісно, було замало, і тема залишилася на маргінесі суспільних проблем.

Заробітчани (страшенно не люблю це слово, сподіваюся його з часом замінить «трудові мігранти») залишилися зі своїми проблемами сам на сам – матеріальними, психологічними, правовими. А ще – з цим нераціональним почуттям провини: залишили дім, батьків, дітей, країну. Больова точка, по якій сьогодні нещадно ударяють в Україні. Ні, я не хочу викликати почуття жалю! Йдеться про почуття справедливості. Право на вільне пересування у нашому цивілізованому світі – «Кожна людина має право покинути будь-яку країну, включаючи й свою власну, і повертатися у свою країну» – закарбоване в Загальній декларації прав людини (хоча, як на мене, достатньо й здорового глузду для розуміння таких речей). Право громадян України на вільний вибір майбутнього своєї держави – шляхом голосування на виборах – дає український закон.

І я ще можу зрозуміти, коли такі нападки на закордонних українців – «виїхали, то мовчіть» або «чого вони не вернулись, раз все було так кльово» – звучать з уст людей, збитих з пантелику інформаційним шумом і маніпуляціями. Але коли такі мессиджі ретранслюють, наприклад, журналісти (які, як ніхто мають розуміти небезпеку слова)... Ми дійсно втрачаємо здоровий глузд. І працюємо за подвійними стандартами: з одного боку – відстоюємо права ЛГБТ і переселенців, з іншого – заперечуємо права українських громадян за кордоном. Мені особисто неприйнятно заперечення прав усіх цих груп.

Зрозуміло, кому корисно роз’єднувати українців. Але незрозуміло, чому й навіщо на це ведуться наші співгромадяни. Мені здається, це дуже некомфортна роль – бути корисним ідіотом і знаряддям у руках маніпуляторів. Пишу це не для того, щоби когось образити. Просто погані речі треба називати поганими. І повторювати це доти, доки не відкарбується на підсвідомому рівні. Отже, ми всі – громадяни своєї держави, з однаковим правом критикувати і визначати її майбутнє. Крапка!

Радіо Свобода

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Загрузка...

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

‡агрузка...


Важко осягнути наскільки ми втратили зв'язок зі своїм минулим. Не кажучи вже про те, скільки нам необхідно часу на відновлення своєї ж ідентичності та культури. Гортаючи сторінки "Моїх споминів п...
Ойойой! Вони образили Україну і весь народ!Вони не віддали честь Президенту(!!!)Ооо! Наші герої! Скрутили дулю клоуну!Я промовчу про честь. Бо тут окрім посміятися не виходить. Честь можна мати, або н...
Потенційна реабілітація Росії в очах євробюрократії висить над нами уже кілька років. В цьому немає нічого дивного, адже Росія має набагато більший вплив у Європі, ніж Україна. Цей вплив напрацьовував...
Марія СОЛОМОНОВА

Георгиевская лента

Георгиевская лента. Когда-то это был символ победы над фашисткой Германией. После 2014 года, когда эта лента стала символом оккупации Россией украинского Крыма и военного захвата востока Украины,...