App Store Google Play

Кордони і українці

13 Травня 10:00
Кордони і українці

Я знову бачу цю небезпеку. Минуло п’ять років, а Україну знову захоплює гнила совковість, що була відступила. Цей страх інакшості, виокремлення чужих (чи то «понаєшавших» чи «виїхавших»), не розуміння прав і свобод, уперте копирсання у болоті звинувачень, підозр і заздрості. Ще п’ять років тому ми скандували Proud to be Ukrainian, Freedom is our religion. Сьогодні ж накидаємося на своїх і заперечуємо свободи.

Йдеться про посил, що після 21 квітня – коли підрахунки показали, що наступним главою держави українці обрали Зеленського – виліз у багатьох дискусіях (як публічних, так і приватних). Стосується він українців, що живуть за кордоном: виїхали, то не маєте права – критикувати, голосувати, визначати наше майбутнє. Це меседж, від якого тхне совковим душком часів Холодної війни: кожен, хто виїхав, є зрадником Батьківщини; здавай паспорт, капіталістичний запроданцю!

Хвилі несприйняття і нерозуміння закордонних українців «материковими» то піднімаються, то спадають. Зараз же у період активної гібридної війни такі випади особливо небезпечні. Бо вони не просто роз’їдають єдність і довіру, а відкидають колосальний ресурс, що Україна здобула з 2014 року: підтримку українців за кордоном – і тих, що лишилися громадянами України, і тих, що стали громадянами інших держав, але почуваються причетними і відповідальними. За останні п’ять років ці люди перерахували в Україну величезні суми грошей (на армію, сиріт, поранених, реабілітацію), зібрали тонни гуманітарної допомоги (на потреби переселенців, зокрема), організували благодійні фонди, влаштовували численні й чисельні акції і протести в країнах свого проживання, щоби – не дай Боже! – не дати забути місцевим, що таке Росія сьогодні, про її політичних в’язнів, про вкрадені території і скалічені долі мільйонів. Це та ж сама дипломатія, тільки не у високих кабінетах, а на громадянському рівні.

Так само як і у сфері культурної дипломатії: наші представники за кордоном у багатьох випадках опираються на місцеві діаспори в організації культурних заходів – бо там є зв’язки і знання.

Це колосальний людський ресурс, який сьогодні в Україні готові викинути на смітник. «Люди, які живуть за кордоном точно не мають право обирати майбутнє для людей, що живуть в Україні. Кожний робить свій вибір – вони зробили та поїхали, а ми лишились та обираємо самі, як нам жити», – пише мені незнайома коментаторка у фейсбук. «Ти не в Україні, а тільки з нею у серці», – закидає колишня подруга в Україні тій, яка живе за кордоном з українським паспортом. «Ти тут не живеш і не розумієш, що відбувається», – каже мати дочці.

Я не хочу писати розлого про те, що причини еміграції є різні. І що люди з України виїздили не лише протягом останніх п’яти років, за каденції Порошенка. І що еміграція – це перманентний процес на планеті Земля років щонайменше сто з хвостиком і заторкнула вона не лише українців. І що сьогодні свої домівки покидають жителі різних країн, навіть заможних і розвинених. Варто пам’ятати, що виїхати з країни сьогодні не означає припинити будь-яку комунікацію з домом: інтернет, скайп, часті поїздки в гості та й родина і друзі, які залишилися у рідному краї, не роблять емігрантів абсолютно відірваними від дому.

«У мене переважна більшість друзів – американці, французи, британці та іспанці. Я працюю у фінській компанії, де фінів 50%, а всі ніші – іноземці. Я ніколи не чув раніше, щоб десь, окрім України, експатів вважали «не справжніми» громадянами своїх країн. Free movement of people – це один з основних фундаментальних принципів ліберальної демократії взагалі та ЄС зокрема. А «поїхали, то там і залишайтеся» – це совок», – пише Сергій Мохов, дизайнер відеоігр.

Чому українці так легко викреслюють своїх і накладають на них неймовірний тягар провини?

Я живу за кордоном якраз останні п’ять років. Але тема діаспори й еміграції цікавила мене й раніше. Відтоді, як дізналася, як на початку 20-го століття прадіди їздили по канадах і америках (хтось повернувся, хтось залишився), і була свідком того, як наприкінці того ж століття родичі почали їздити на тяжкі заробітки в Європу та Америку. Відтоді я знаю, який біль несе в собі еміграція. Цей феномен у певний час досліджували наші культуртрегери (збірка історій «Мама по скайпу» або серія короткометражних фільмів «Україно, гудбай!»). Але того, звісно, було замало, і тема залишилася на маргінесі суспільних проблем.

Заробітчани (страшенно не люблю це слово, сподіваюся його з часом замінить «трудові мігранти») залишилися зі своїми проблемами сам на сам – матеріальними, психологічними, правовими. А ще – з цим нераціональним почуттям провини: залишили дім, батьків, дітей, країну. Больова точка, по якій сьогодні нещадно ударяють в Україні. Ні, я не хочу викликати почуття жалю! Йдеться про почуття справедливості. Право на вільне пересування у нашому цивілізованому світі – «Кожна людина має право покинути будь-яку країну, включаючи й свою власну, і повертатися у свою країну» – закарбоване в Загальній декларації прав людини (хоча, як на мене, достатньо й здорового глузду для розуміння таких речей). Право громадян України на вільний вибір майбутнього своєї держави – шляхом голосування на виборах – дає український закон.

І я ще можу зрозуміти, коли такі нападки на закордонних українців – «виїхали, то мовчіть» або «чого вони не вернулись, раз все було так кльово» – звучать з уст людей, збитих з пантелику інформаційним шумом і маніпуляціями. Але коли такі мессиджі ретранслюють, наприклад, журналісти (які, як ніхто мають розуміти небезпеку слова)... Ми дійсно втрачаємо здоровий глузд. І працюємо за подвійними стандартами: з одного боку – відстоюємо права ЛГБТ і переселенців, з іншого – заперечуємо права українських громадян за кордоном. Мені особисто неприйнятно заперечення прав усіх цих груп.

Зрозуміло, кому корисно роз’єднувати українців. Але незрозуміло, чому й навіщо на це ведуться наші співгромадяни. Мені здається, це дуже некомфортна роль – бути корисним ідіотом і знаряддям у руках маніпуляторів. Пишу це не для того, щоби когось образити. Просто погані речі треба називати поганими. І повторювати це доти, доки не відкарбується на підсвідомому рівні. Отже, ми всі – громадяни своєї держави, з однаковим правом критикувати і визначати її майбутнє. Крапка!

Радіо Свобода

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Загрузка...

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

‡агрузка...


Ось і минуло свято 14 жовтня – день священний для кожного українського націоналіста. При чому незалежно від його релігійних, історичних чи будь-яких інших поглядів. Це свято, особливо у такий не...
Між іншим, альтернативи Мінському процесу варто шукати. Молдова, Грузія, Україна. Це - держави, на території яких є російські окупаційні війська. Їх об'єднує бажання деокупації власних територій. ПМР,...
Уявила собі той жах, який би відчули дніпряни, якщо б кремлівські терористи впритул наблизилися до нашого міста Дніпро.Звісно, наші військові зайняли б оборону, стягнувши до східного кордону міста воє...
Влада зрозуміла, що провалила комунікацію із активною частиною суспільства. Врешті про це прямо заявили спікери. Вони, до речі, були підібрані продумано, - модерував зустріч голова ОДА (ну а як ще без...