App Store Google Play

Родичі зниклих безвісти на Донбасі вимагають пришвидшити створення реєстру бійців, чиє місцеперебування невідоме

12 Травня 10:00
Родичі зниклих безвісти на Донбасі вимагають пришвидшити створення реєстру бійців, чиє місцеперебування невідоме

Родичі безвісти зниклих під час бойових дій на Донбасі українських бійців вимагають створення єдиного реєстру тих, хто зник. До нього, вважають вони, треба внести не тільки дані СБУ, які вони вважають применшеними, а й дані неурядових організацій. Матері зниклих безвісти заявляють: ще минулого року в Україні ухвалили відповідний закон, але комісія, яка має створювати реєстр, жодного разу не збиралась. Експерти наголошують на необхідності психологічної та матеріальної підтримки родин про місце перебування яких нічого не відомо. Поки на державному рівні ця проблема не розв’язується, на Дніпропетровщині ініціювали надання статусу таким родинам на місцевому рівні й планують щомісячну грошову допомогу.

Мама зниклого безвісти у серпні 2014 року українського військового Ярослава Думчика Інна Думчик з Кривого Рогу досі чекає сина додому. Сліди 19-річного юнака, бійця 93-ї бригади, – офіційно – загубились десь в «зеленому коридорі» під Іловайськом.

На цвинтарі під Дніпром поховане тіло: за даними ДНК-експертизи, з ним у пані Інни є майже повне співпадіння. Однак жінка в смерть своєї дитини не вірить. Каже, є свідки, які бачили його в полоні бойовиків вже після «котла». Із полону від сина також був короткий дзвінок. Що сталось з її сином, жінка розслідує самотужки.

«Я знайшла свідка, хлопця з 39-ї бригади, який бачив мого сина в полоні до початку жовтня 2014. Потім, зі слів цього хлопця, мого Ярослава й ще кількох хлопців, вивезли в невідомому напрямку. Був короткий дзвінок від сина. Сказав тільки, що в полоні і їх готують на обмін. «Пробивши» дзвінок, дізналась, що він був зі Свердловки Луганської області, майже на кордоні з Росією. Думаю, що сина вивезли в Росію. Водночас наші органи кажуть, що він загиблий. Збіг ДНК. Але я не вірю. Слідча сказала мені, що нібито є речі Ярослава, – його плеєр, але вона мені покаже його, якщо я погоджусь з його загибеллю. Я не погодилась, і мені ці речі так і не показали. Хочу, щоб його знайшли. А поки ми – просто тіні наших дітей», – розповіла Радіо Свобода Інна Думчик.

За офіційними даними СБУ, зниклими безвісти на Донбасі вважаються понад 400 українських військових та цивільних. Ця цифра не співпадає з даними громадських організацій, які об’єднують родини зниклих безвісти. За їхньою інформацією, таких у кілька разів більше – більш ніж 1200. Сюди активісти рахують і тих бійців, які вважаються загиблими, але в цьому немає певності, бо вони поховані без візуального упізнання й родичі ставлять під сумнів результати ДНК-експертиз.

Рідні безвісти зниклих на Донбасі вимагають створення єдиного реєстру тих, чиє місце перебування невідоме. Родичі заявляють: ще минулого року український парламент ухвалив відповідний закон, але спеціальна комісія, яка має створити реєстр, ще жодного разу не збиралась.

Ядвіга Лозинська – голова громадської організації «Об’єднання рідних безвісти зниклих «Надія». Її син Андрій, солдат 93-ї бригади, також зник під Іловайськом 2014-го, та жінка не втрачає надії знайти його живим. Ядвіга Лозинська каже: родичі зниклих безвісти наполягають, щоб закон якнайшвидше запрацював і реєстр був створений.

«Створена комісія, яка буде розробляти положення і створювати реєстр зниклих безвісти. Список членів цієї комісії був оприлюднений 10 квітня цього року. Але, на жаль, ця комісія досі не змогла зібратись. А ми хочемо пришвидшити цей процес, хочемо, щоб про нашу проблему знали. На жаль, на 5-у році війни у нас немає повного списку всіх зниклих безвісти», – зауважує Ядвіга Лозинська.

Рідні зниклих безвісти наголошують: до реєстру треба внести не тільки дані СБУ, які вони вважають применшеними, а й дані громадських організацій, які займаються пошуком, та міжнародного Червоного Хреста. Якщо список буде неповним, буде скандал, зауважила представниця громадської організації «Надія» Вікторія Солодухіна.

«Нам заявляють, що за основу братиметься реєстр СБУ. Він нараховує трохи більше 200 людей. Зрівняйте: 200 – і 1200 осіб, за іншими даними. Будь ласка, скажіть, кому не пощастить? Кого ми не будемо шукати? Почне формуватися реєстр – почнеться «рубанина»: жодна з мам, які чекають синів, не дозволить, щоб її дитина не потрапила в цей список. Ми підключимо ЗМІ, діаспору, всіх, до кого дотягнемося», – сказала Вікторія Солодухіна.

Включити до реєстру і людей «з того боку»?

Матері зниклих безвісти українських бійців не приховують: аби знайти своїх синів, налагодили контакт з об’єднанням матерів по той бік лінії розмежування. Зниклі цивільні та військові з того боку також мають бути включені до реєстру, вважає Вікторія Солодухіна.

«По той бік проблема в тому, що немає громадянського суспільства, і будь-яке громадське об’єднання створюється тільки за вказівки «згори». 2 серпня минулого року в них було створене об’єднання родин зниклих. Ми з ним почали спілкуватись десь з Нового року, принаймні контактувати. Хтось має виступити посередником, щоб у реєстр потрапили не тільки наші хлопці, але й люди з того боку. Там багато зниклих мирних жителів, а це ж громадяни України», – сказала Вікторія Солодухіна.

Матеріальна допомога – 1700 гривень на місяць. Але тільки в одному місті

Наразі експерти наголошують на необхідності психологічної та матеріальної підтримки родин зниклих безвісти. Поки на загальнодержавному рівні ця проблема не вирішена.

Кривий Ріг – єдине місто в Україні, де з ініціативи місцевої влади таким родинам виплачують допомогу, констатує Алла Макух, яка очолює громадську організацію родичів полонених та зниклих безвісти «Берегиня».

«Наразі кожному члену родини полоненого чи зниклого безвісти в Кривому Розі виплачується матеріальна допомога в розмірі 1700 гривень щомісяця. Якщо ми не можемо зараз шукати наших хлопців на тому боці, а це неможливо до введення миротворчої місії, ми хоча б маємо потурбуватись про їхніх рідних», – сказала Алла Макух.

Обласна влада Дніпропетровщині зараз розглядає питання щодо надання статусу родинам зниклих безвісти на місцевому рівні, як це є зі статусом добровольців. Такі родини, а їх у регіоні більше 20, хочуть взяти на облік і виплачувати їм щомісячну допомогу з обласного бюджету, зазначає начальниця управління з питань учасників АТО Дніпропетровської облдержадміністрації Наталія Шуліка.

«Ми не будемо чекати, доки запрацює закон, а в рамках області будемо присвоювати статус «член сім’ї зниклого безвісти» і надавати допомогу. Ми думаємо, що це будуть щомісячні виплати. Такі, які мають родини загиблих», – сказала Наталія Шуліка.

У запровадженні законодавства щодо осіб, зниклих безвісти, Україна має врахувати міжнародний досвід – як позитивний, так і негативний. У багатьох країнах світу, що пережили збройний конфлікт, не було вузькопрофільних органів, які б займались пошуками та ідентифікацією зниклих громадян. Відтак процес затягнувся на роки й навіть десятиліття, каже керівниця управління з питань учасників АТО Дніпропетровської облдержадміністрації Наталія Шуліка.

«Військовий конфлікт Кіпру й Туреччини – ідентифікація розпочалась майже через півстоліття після завершення конфлікту. Була створена неурядова організація за участі сторін і міжнародних інституцій. Тільки після цього розпочалась робота. Ми не маємо затягувати це на 50 років», – вважає Наталія Шуліка.

Проблема зі зниклими безвісти українцями на Донбасі – у полі зору міжнародних інституцій. Зокрема, представниця спеціальної моніторингової місії ОБСЄ Дарлін Джексон не раз зустрічалась з матерями українських вояків, чиє місцезнаходження невідоме.

«Ми будемо спостерігати за засіданнями, де розглядається закон щодо осіб, зниклих безвісти, і, звичайно ж, ми будемо складати відповідні звіти», – сказала Дарлін Джексон.

За даними СБУ, зниклими безвісти у 2014–2018 роках у зоні збройного конфлікту на сході України вважаються більш як 400 осіб. Серед них – військовослужбовці, правоохоронці, бійці добровольчих батальйонів та цивільні особи.

Радіо Свобода

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Загрузка...

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

‡агрузка...


Нема жодної відомої людини в нашій країні, яку українці не облили б брудом. Навіть дісталось Тарасу Григоровичу і Григорій Савичу.Шевченко – дівчат кохав. Сковорода – вино і сир любив, їзд...
Ярема ГАЛАЙДА

Більше агресії!

Давно кажу: Біда українців - це, нав‘язана їм ззовні, оборонницька психологія. Ми типу такі миролюбні, такі добрі і тихі, що аж за край. І на чуже не зазіхаємо, і всіх ми поважаємо, і до всіх до...
Регулярно чую від мешканців нашого міста, що тут немає роботи. При цьому, від керівництва міської ради (та їхніх партнерів) постійно лунають скарги на те, що в місті нікому працювати — кляті лях...
Не можу спокійно заснути. З голови не йде розмова з таксистом...Йому безперестанно телефонує жіночка, яка волає в слухавку. Він пояснює: "Я с клиентом"... На третій дзвінок відповідь: "Дура, я зарабат...