App Store Google Play

Український виборець не змінюється ось уже два з половиною десятиліття

2 Квітня 10:00
Український виборець не змінюється ось уже два з половиною десятиліття

Запевняти, що перший тур виборів президента України став сенсаційним – означає не помічати тієї реальності, яка склалася в країні за декілька останніх місяців. Точніше, після того, як телеканал "1+1", що належить олігарху Ігорю Коломойському, в новорічну ніч передав замість звернення президента України Петра Порошенка виступ одного зі своїх найпопулярніших резидентів, шоумена Володимира Зеленського. А той, своєю чергою, заявив про свою готовність балотуватися на пост президента країни.

Вже за кілька тижнів, а то й днів, Зеленський піднявся на перший рядок у рейтингах претендентів на пост глави держави, та так і лишався на цьому першому місці до самого дня голосування.

Українці здивувалися цьому феномену (як, втім, і спостерігачі з інших країн, які вважають, що політика в цій країні здійснює крутий поворот) і просто не хочуть згадати, як виборці голосували раніше. Як на мене, головний феномен – це не Зеленський, а те, що український виборець не змінюється ось уже два з половиною десятиліття. Він традиційно голосує не за менеджера, не за політичного лідера, а за чарівника – і вже за рік-півтора, переконавшись, що ніякої чарівної палички у його кумира немає, розчаровується в цьому виборі і починає звинувачувати через нього, звісно, не себе, а свого обранця.

За 28 років новітньої політичної історії України тільки одному її президентові, Леоніду Кучмі, вдалося переобратися на другий термін, який минув, щоправда, за ситуацій з нескінченними скандалами і завершився Майданом 2004 року. Але зараз мало хто пам'ятає, що саме Кучма, також несподівано для багатьох виграв вибори 1994 року у Леоніда Кравчука, був першим українським "президентом великих надій". І в цього першого "президента надій" теж не було ні політичної партії, ні підтримки істеблішменту, а були хіба що російські телеканали і "молоді хлопці", за допомогою яких Кучма збирався керувати країною. Хоча коли він став президентом, виявилося, що еліта успішно інтегрувалася в нову вертикаль і "молоді хлопці" були їй не перешкодою, навпаки, стали її частиною. У тому, що головним публічним радником Володимира Зеленського виявився політтехнолог Дмитро Разумков, син першого помічника Кучми Олександра Разумкова, котрий передчасно помер, є якась очевидна спадкоємність.

Наступним українським президентом надій був кумир "помаранчевого Майдану" Віктор Ющенко. Незважаючи на те, що його правління було відзначено, мабуть, піком українського добробуту, а до обрання главою держави Ющенко був успішним главою Національного банку і прем'єр-міністром, балотуючись на другий термін, він не потрапив навіть до другого туру виборів. Зате тріумф чекав його вічного опонента Віктора Януковича, президента надій українського сходу, правління якого завершилося Майданом 2013-2014 років.

Петро Порошенко, якого до Майдану навіть не включали в президентські рейтинги, а після Майдану вважали найімовірнішим претендентом на посаду мера Києва, теж став президентом надій. Надій і сподівань на те, що буде відновлена легітимність президентської посади, що закінчиться війна, що вдасться повернути захоплені території. Українці саме тому голосували за поміркованого політика, дипломата і бізнесмена, адже той Порошенко, якого ми знаємо сьогодні, з'явився тільки після того, коли стала очевидною неможливість домовленостей з Москвою. І, до речі, у нового глави держави, вічного одинака, теж не було ні впливової політичної партії, ні навіть команди, все це з'явилося після, а не до його перемоги.

У цьому сенсі Володимир Зеленський – Кучма, Ющенко і Порошенко-2019, кандидат надій в чистому вигляді. Якщо у претендентів минулих років була політична біографія (втім, чесно кажучи, виборець мало про неї замислювався, прихильників Кучми не відлякувало, що він був прем'єром у Кравчука, прихильників Ющенка те, що він був прем'єром у Кучми, прихильників Януковича не відштовхували його відсидки, а прихильників Порошенка, що він був міністром у Януковича), то щодо Зеленського можна нічого не згадувати, бо згадувати нічого. Можна вигадувати все, що душа забажає. Можна сподіватися і вірити. Саме тому Зеленський всі ці місяці посідав перше місце, а досвідчені Петро Порошенко і Юлія Тимошенко боролися між собою за друге.

Що буде далі, передбачити не так уже й складно. Порошенку (або Юлії Тимошенко, якщо в другому турі виявиться все ж не чинний президент, а лідер "Батьківщини") вдасться вирвати у Зеленського перемогу в другому турі виборів тільки в разі максимальної консолідації націонал-демократичного електорату – і, звісно, за умови, що цей електорат повірить в непатріотичність Зеленського і вважатиме його обрання загрозою для майбутнього України. І що цього електорату достатньо для перемоги. І потім, після другого туру, той, хто програв, намагтиметься взяти реванш вже на парламентських виборах, тож боротьба лиш починається, її головні події ще попереду.

Уже вночі після першого туру виборів Зеленський, який ще недавно обіцяв стати перед Володимиром Путіним на коліна заради припинення конфлікту, повідомив, що зустрінеться з російським президентом тільки після повернення окупованих територій - і тільки для того, щоб вимагати компенсацію за окупацію Криму і Донбасу. Такої заяви від Зеленського не можна було очікувати ще 30 березня. Але 31 березня він, ймовірно, відчув, що може незабаром стати президентом України, України, а не якоїсь іншої країни.

І якщо в результаті свого несподіваного успіху Зеленський одного чудового дня опиниться в кабінеті, де зараз перебуває Порошенко, то може статися так, що вже за декілька тижнів він почне виразно зачитувати країні промови про війну, окупантів і свою церкву. І в цьому теж не буде нічого нового. Тому що Кравчук швидко опанував риторикою свого конкурента з "Руху" В'ячеслава Чорновола, Кучма написав книгу з "кравчуківською" назвою "Україна – не Росія", Ющенко намагався ладити з олігархами, як Кучма, а Порошенко став таким же символом націонал-демократії в політиці, як Ющенко.

І тільки Янукович, треба віддати йому належне, нікому не наслідував і ні з ким не ладнав. Й зрештою опинився в Ростові.

Радіо свобода

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Загрузка...

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

‡агрузка...


Максим Мірошниченко

Історія про те, як я вкрав

Коли мене серйозно питають чи крав я хоч щось у своєму житті, я не поспішаю відповідати, бо точно знаю, що крав у дитинстві. Зараз важко згадати що, але один випадок я пам'ятаю...Це було 19 років тому...
Важко осягнути наскільки ми втратили зв'язок зі своїм минулим. Не кажучи вже про те, скільки нам необхідно часу на відновлення своєї ж ідентичності та культури. Гортаючи сторінки "Моїх споминів п...
Ойойой! Вони образили Україну і весь народ!Вони не віддали честь Президенту(!!!)Ооо! Наші герої! Скрутили дулю клоуну!Я промовчу про честь. Бо тут окрім посміятися не виходить. Честь можна мати, або н...
Потенційна реабілітація Росії в очах євробюрократії висить над нами уже кілька років. В цьому немає нічого дивного, адже Росія має набагато більший вплив у Європі, ніж Україна. Цей вплив напрацьовував...