App Store Google Play

Почути їхній голос

1 Квітня 18:00
Почути їхній голос

У своїй правозахисній діяльності я зіткнулася з проблемою безвісно зниклих осіб 2012 року, коли досліджувала матеріали роботи Зведеної мобільної групи російського Комітету проти катувань. 

Експерти цієї громадської організації працювали здебільшого в Чеченській республіці і в своїх звітах описували випадки насильницьких зникнень, постійно наголошуючи, що зникнення людини за участі агентів держави — це не просто трагедія для їхніх близьких і рідних, а й спосіб залякувати населення, що створює атмосферу страху й невизначеності для десятків тисяч людей на роки.

Російські методи використання насильницьких зникнень для дестабілізації ситуації та боротьби з опонентами дійшли й до України — 2014 року, під час Революції Гідності. Однак до мене перше усвідомлення того, що ми будемо мати справу із системною проблемою, а отже, постійно спілкуватися з родинами зниклих, прийшло в березні 2014-го. Валерій Ващук та Іван Бондарець — робітники родом з Рівного, учасники 40-ї сотні "Самооборони Майдану", 7 березня 2014 року прибули потягом з Києва до Сімферополя, де відразу були затримані так званою міліцією спільно з "кримською самообороною". Відтоді, як я отримала телефонний дзвінок від Ірини, знайомої Ващука і Бондарця, минуло п'ять років. Вона просила допомогти із пошуком хлопців у Криму, але нікому за весь цей час так і не вдалось отримати жодної звістки про долю Валерія та Івана. Вони — жертви насильницького зникнення.

Благодійний фонд "Восток-SOS", який я очолюю, працює з темою зниклих безвісти з весни 2014 року. Психологічні, фінансові, юридичні виклики, які спіткають родичів на шляху пошуку їхніх близьких, можуть тривати роками, і ці люди конче потребують сторонньої допомоги. 

Від початку конфлікту понад 1500 осіб зареєстровані Міжнародним Комітетом Червоного Хреста як зниклі безвісти. У 2018 році понад 690 розшукових справ, що були зареєстровані МКЧХ, залишалися відкритими. Інші цифри наводить у своєму звіті Громадська організація "Мирний берег", яка ретельно документує випадки взяття в полон, звільнення та загибелі цивільних осіб і комбатантів, а також обліковує зниклих безвісти. За наявною в їхній базі інформацією, станом на 2018 рік 1288 осіб вважаються зниклими безвісти. 

Хто ці люди, і чи знаємо ми їхні імена? За яких обставин вони зникли, і яких зусиль докладає держава для того, щоб їх знайти? Через п'ять років від початку збройної агресії Російської Федерації Україна досі не веде обліку зниклих безвісти у зв'язку зі збройним конфліктом та тимчасовою окупацією територій. Люди й сьогодні продовжують зникати як на територіях, де уряд України не здійснює своїх повноважень, так і поблизу лінії зіткнення. 

Для того щоб зрушити це питання з мертвої точки, після тиску громадськості, родичів зниклих, тривалого розгляду і дискусії, Верховна Рада України підтримала Закон "Про правовий статус осіб, зниклих безвісти". Він набув чинності 2 серпня 
018 року. У законі визначено низку заходів, які повинна здійснити держава: сформувати Комісію з питань осіб, зниклих безвісти за особливих обставин; запустити роботу Реєстру їх обліку; розробити порядок надання соціальної підтримки сім'ям, які перебували на утриманні зниклих безвісти, а також регламентувати роботу пошукових груп і криміналізувати насильницькі зникнення.

Норми закону відповідають очікуванням родичів зниклих безвісти, які сподіваються на допомогу з боку держави. 2018 року Міжнародний Комітет Червоного Хреста опублікував результати оцінки потреб сімей, родичі яких зникли безвісти у зв'язку з конфліктом на Сході України. Згідно із цими результатами, сім'ї від органів влади очікують активнішого пошуку їхніх рідних (49%), фінансової підтримки (33%), підтримки в юридичних питаннях (24%), а також допомоги у вирішенні адміністративних проблем (19%).

Коли соціальні працівники та психологи Благодійного фонду "Восток-SOS" спілкуються з клієнтами — родичами зниклих, то найчастіше пріоритетною для них є потреба знати про долю й місцезнаходження зниклого родича. За нашою оцінкою, більшість членів сімей зниклих безвісти потребують також матеріальної та психологічної підтримки, бо найстрашніше — це жити в ситуації невизначеності. 38-річна Олена вже четвертий рік чекає в окупованому Луганську на свого чоловіка, який зник 2015 року. Усе, що вона знає, це те, що її чоловік вийшов з роботи, про що повідомив їй телефоном дорогою додому. Вона не покидає окупованої території, бо вірить, що поки її чоловіка не знайдено вбитим чи мертвим, поки немає інформації про те, що він покинув територію країни, він усе ще може повернутися в їхню квартиру на 6 поверсі, і вона просто зобов'язана його дочекатися. 

Ухвалений Закон "Про правовий статус осіб, зниклих безвісти" повинен стати прогресивним кроком у питанні захисту прав постраждалих унаслідок конфлікту. Адже ним передбачено роботу пошукових груп, які з дозволу Комісії з питань осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, мають право встановлювати контакти з юридичними та фізичними особами на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях. Фактично це перший механізм, затверджений на законодавчому рівні, який для гуманітарних потреб дозволяє контактувати з окупованими територіями. Маємо пам'ятати, що ми шукаємо не лише мертвих (їхні тіла й останки), а й живих, які могли опинитися в полоні або іншому місці з обмеженою можливістю повідомити про своє місцезнаходження близьким.

Однак попри ухвалений закон і понад сім місяців, які минули з моменту його оприлюднення, Кабмін так і не спромігся зібрати Комісію з питань осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, і затвердити її положення. Комісія повинна складатися з представників органів державної влади, серед яких Нацполіція, СБУ, Генпрокуратура, Міноборони, МінТОТ, ДСНС, і представників від Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, парламентського комітету з прав людини, Міжнародного Комітету Червоного Хреста, національних та міжнародних організацій. 

Власне, відсутність цієї комісії призводить до того, що закон не працює, а родичі зниклих не одержують гарантованої державою підтримки. Кабмін до сьогодні не затвердив порядку ведення Реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин. Через це Мін'юст не може розпочати розробку самого реєстру. Мінсоцполітики через відсутність інформації з реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, відмовляє сім'ям, що перебувають на утриманні зниклого, у наданні соціальної підтримки, гарантованої законом. Комісія також повинна здійснювати координацію діяльності об'єднань громадян, міжнародних гуманітарних організацій, пошукових груп та осіб, залучених до розшуку осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, ідентифікації їхніх останків, однак і цього наразі не відбувається. І хоча кінцевий термін для запуску комісії Кабміном минув іще в листопаді 2018 року, станом на березень 2019-го можна констатувати, що Закон "Про правовий статус осіб, зниклих безвісти" так і не запрацював, залишившись захистом "на папері". 

Як повідомляли ЗМІ, перша заступниця голови Верховної Ради України і авторка закону Ірина Геращенко в лютому 2019 року спрямувала запит щодо створення Комісії з питань зниклих безвісти до Кабміну, однак інформації про реакцію уряду на цей запит наразі немає. 

13 березня 2019 року комітет Верховної Ради з прав людини, національних меншин та міжнаціональних відносин на своєму засіданні заслуховував звіт від представників центральних органів виконавчої влади про реалізацію Закону "Про правовий статус осіб, зниклих безвісти". Але жоден представник уряду на засідання не прийшов, і пояснень своєї відсутності парламентарям не надав. Комітет мусив публічно звернутися до прем'єр-міністра України Володимира Гройсмана з пропозицією провести службове розслідування щодо несвоєчасної підготовки та неухвалення нормативно-правових актів на виконання закону та невідкладно розглянути й ухвалити такі нормативні акти на засіданні уряду. 

Мати Юрія Ковальова, який проходив службу у 80-й аеромобільній бригаді (7-й роті, 3-го взводу), до сьогодні не знає про долю свого сина. Юрій зник, виконуючи бойове завдання в Донецькому аеропорту — зоні проведення антитерористичної операції. Досудове розслідування за фактом безвісного зникнення розпочалося 16 лютого 2015 року, однак до сьогодні матері не відомо про її статус у кримінальному провадженні, не отримано пам'ятки потерпілої. Крім письмового повідомлення про проведення молекулярно-біологічної експертизи, про будь-які інші слідчі дії також не відомо. Щоправда, одного разу, 
2017 року, з'явилася надія: до неї зателефонувала невідома особа і за винагороду запропонувала надати інформацію про її сина. Однак після переказу на рахунок обумовленої суми обіцяної інформації жінка не отримала. Про шахраїв мати Юрія Ковальова повідомила слідчого, однак той не здійснив жодних дій. Обласний прокурор також проігнорував скаргу матері. Розслідування триває вже понад чотири роки. 

На сьогодні ми не знаємо точної кількості осіб, зниклих безвісти, але точно знаємо, що не менше ніж 1288 сімей чекають хоч якоїсь звістки про близьких. Вони хочуть знати правду, хоч би якою жорстокою і страшною вона була. Нам знадобляться десятки років для того, щоб встановити справедливість, але ми маємо продовжувати шукати, як і досі шукають загиблих в часи Другої світової війни. І держава повинна в цьому допомогти, розділивши відповідальність за життя і біль своїх громадян, постраждалих унаслідок збройної агресії Російської Федерації. 

ZN,UA

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Загрузка...

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

‡агрузка...


Ярема ГАЛАЙДА

Більше агресії!

Давно кажу: Біда українців - це, нав‘язана їм ззовні, оборонницька психологія. Ми типу такі миролюбні, такі добрі і тихі, що аж за край. І на чуже не зазіхаємо, і всіх ми поважаємо, і до всіх до...
Регулярно чую від мешканців нашого міста, що тут немає роботи. При цьому, від керівництва міської ради (та їхніх партнерів) постійно лунають скарги на те, що в місті нікому працювати — кляті лях...
Не можу спокійно заснути. З голови не йде розмова з таксистом...Йому безперестанно телефонує жіночка, яка волає в слухавку. Він пояснює: "Я с клиентом"... На третій дзвінок відповідь: "Дура, я зарабат...
Ярема ГАЛАЙДА

Легенда про павучка

Її пов‘язують з Робертом І Брюсом, королем Шотландії 1306 - 1329.І вона має два варіанти. Хоча суть в неї одна.Згідно з одним з варіантів, після ніщивної поразки при Дарлі у 1306 році Брюс відст...