App Store Google Play

Доля нащадків Козаків

28.03.2019 18:00
Доля нащадків Козаків

У 2007 році видавничо-творчий центр «Гамалія» випустив краєзнавчий збірник понад 80 біографічних нарисів «Михайло Рябцев ПІСНЯРІ НАДДНІПРЯНЩИНИ» подарованої читачам бібліотек університетів, Дніпра, Києва, Харкова, бібліотеці парламенту , спілці письменників, героям нарисів книги, ветеранам війни і праці клубу «Подвиг» та іншим. В нарисі «Доля нащадка»,сторінка.232 на жаль, без узгодження з автором, ненадрукований фрагмент тексту з інформацією про голодомор 1932-33 років. Цей факт автором установлений при здачі рукопису до Дніпропетровського державного архіву. Повністю текст нарису надається в авторській редакції з деякими корекціями та додатком замовчуваного тексту.

* * *

ДОЛЯ НАЩАДКА

«…Упевнено підтримує басову партію народного хорового колективу ветеранів війни і праці «Подвиг» палацу культури «Металург» Нижньодніпровського трубопрокатного заводу, нині ВАТ НТЗ «Інтерпайп», Василь Козак, нащадок славних запорожців. По сімейній традиції, на новорічні свята до Федора Козака в село Олександропіль з Болтишки, Преображенки та інших сіл Солонянського і Криничанського районів з’їзжалося біля 40 родичів на обійстя з трьох хат для 3-х сімей нащадків. Привозили і приносили до діда вечерю діти та сини Якова старшого та Якова молодшого, Давида, Феофана, Семена,Петра, Тараса, Федора. Щедрий вечір, колядування, поминання небіжчиків, примирення, очищення всіх від скверни і об’єднання злагодою та любов’ю тривало до пізнього вечора і поступово затихало. В господі старовинного козацького обійстя запановував мирний сон поважних гостей і господарів.

Опівночі, 14 січня 1928 року, з наступом Нового року, з печі у хаті Семена, сина Якова молодшого, пролунав писклявий голос народженого. Дружина Семена Яковича Єфросинія Яківна, із роду Григоренків запорожців народила 5-го хлопчика, в сім’ї якої підростали ще дві сестрички. Слабкий дитячий голос хлопчика радісною звісткою облетів по хатах та закутках обійстя. Сімейне свято Якова молодшого та Марії до сходу сонця набрало нової сили. Брати вітали господарів п’ятим онуком, а батьків новорожденного Семена та Єфросинію з сьомою дитиною. Всі одноголосно нарекли нарожденого Василем, ім’я якого понеслось по Олександрополю разом зі сходом сонця, гучно вітаючи новорожденного піснями...

* * *

Тоді вони не знали , що через п’ять років більшовики - комуністи зашельмують сім’ю запорожців – Козаків- куркулями, через їх відмову добровільно віддати в комбід свої здобутки. На підставі комуністичних постулатів у них заберуть у колгосп землю, коней, худобу, сільгоспреманент, оселі,хліб, овочі. В 1933 році помруть від голоду Яків молодший з дружиною Марією, дідусь та бабуся, Семен, їх син, батько Василя.

Невістка Єфросинія Яківна залишиться вдовою, з дітьми в експропрійованій хаті , збудованої у ХІХ столітті, толокою козацького роду Козаків для їх діда, Якова молодшого. Вона змушена подати заяву про вступ до колгоспу «Комуніст», щоб мати змогу мати дах над головою у хаті, яка перейшла у власність колгоспу.

Розбредуться по світу спаплюжені осиротілі старші діти, брати і сестри Василя. Двадцятитрирічна Уляна та вісімнадцятирічна Антоніна підуть у найми до самодостатніх міщан Дніпропетровська.

Двадцятирічного Федора, як сина куркуля, небезпечного «ворога народу», витурять з рідної України на спецпоселення аж до Сталінабаду.

П’ятнадцятирічний Іван від голоду втече до дядьків, у село Преображенку.

Малолітні - Панько, десяти років; шестирічний Кузьма та п’ятирічний Василько залишаться з мамою, в рідній (колгоспній) хаті.

Від хронічного недоїдання Панько тяжко захворіє і в сімнадцять років помре.

Навчання в сільській школі для Кузьми і Василя закінчиться в 1941 році , з приводу німецької окупації. Щоб якось прожити вони мусили працювати разом з мамою в общиннім господарстві «Комуніст…».

* * *

Після звільнення від фашистів Василько з 15 років почав працювати в колгоспі «Комуніст». А коли Василю Козаку виповнилося 16 років він зайняв посаду колгоспного листоноші замість попередника, мобілізованого на фронт.

Кожного дня, в жару і мороз, під дощем, чи в сніговій круговерті Василь Козак мусив їхати за 12 кілометрів у Новопокровське відділення поштового зв’язку, звідки привозив односельцям довгочеканні листи з фронтів від синів, батьків, братів, сестер; сумні повідомлення про вбитих в бою і місця поховання рідних, вісточки від поранених земляків з шпиталів та лікарень.

Після доставки пошти він виконував вказівки завідуючого колгоспного господарства. Під час посівної компанії Василь Козак запрягав пару гнідих у безтарку, загружав її посівним матеріалом і до пізньої ночі підвозив до посівних агрегатів; у жнива перевозив збіжжя з току, чи від комбайна, до комори.

Пізніше Василя Козака призначили конюхом шести кобиломаток, на яких він працював кожного дня, а іноді цілодобово по три години з парою. Такою роботою було доставка молочних сливок на Новопокровський молокозавод. З головним завданням - вирощування поголів’я коней Василь Козак справлявся успішно.

У вільний від роботи час у колгоспнім клубі Василь Козак у художній самодіяльності, виконував різні ролі у п’єсах «Наталка Полтавка, Івана Котляревського; «Назар Стодоля», Тараса Шевченка; «В степах України» Олександра Корнійчука та інших, співав у хоровому колективі та з успіхом виконував соло «Чорні брови», «Там де Ятрань круто в’ється» та інші українські пісні.

За сумлінну працю на рідній землі під час війни, сімнадцятирічний Василь Козак відзначений державною нагородою медаллю «За трудову доблесть в Великій Вітчизняній війні 1941-1945рр.».

У 1948 році Василя Козака мобілізували у лави трудової армії для відбудови міста Дніпропетровського. Для набуття професії він був командирований в школу фабрично-заводського навчання № 84, а після отримання професії плотника направлений на посаду за спеціальністю в будівельне управління тресту «Дніпрожитлобуд». З його участю відбудовувалися будинки на проспекті Дмитра Яворницького, Гагаріна, вулицях Академіка Вернадського, Гоголя, Січеславській набережній, Вокзальній площі та інших житлових масивах міста Дніпра...

Після трудового дня Василь Козак продовжував навчатися у вечірній школі робітничої молоді, де отримав середню освіту, а також на різних курсах підвищення фаху будівельника - плотника, придбання нових професій - муляра, тинкара, бетонувальника, монтажника.

Згодом Василя Козака, як висококваліфікованого робітника будівельника, в 1954 році, направляють в довгострокове відрядження на 1 рік для будівництва Палацу Дружби у місті Варшаві Польщі, в 1967 році на будівництво житла в місто Улан – Батор, столицю Монгольської Народної Республіки, в 1973 році на будівництво приміщення військового аташе в Адені, столиці Народно-Демократичної Республіки Ємен.

Там, за кордоном, він співав свої українські пісні, які тепло сприймались українцями і господарями. До цього часу Василь Семенович пам’ятає успішний виступ на концертах присвячених Дню захисника Вітчизни у лютому та Жіночого Дня 8-го березня 1973 року, там в Ємені, де він проспівав соло пісень на вірші Дмитра Павличка, музику Олександра Білаша «Два кольори». Слухачі тепло сприймали ці шедеври української класики. Зі сльозами в очах вони бурними оплесками вимагали повторення. Після цього виступу єменці називали його Дмитром Гнатюком і при зустрічах прохали його виконати а капела українські пісні.

Опанувавши майстерністю майже усіх робітничих професій будівельника В.С.Козак останні 15 років очолював комплексну, загально-будівельну бригаду, яка неодноразово відзначалась найкращою у системі тресту «Дніпрожитлобуд», за що він неодноразово нагороджувався Почесними грамотами органів місцевого самоврядування, профспілковими знаками «Переможець соціалістичного змагання», «Ударник п’ятирічки».

Заслужено В.С.Козак відзначений державними нагородами медалями: «За трудову доблесть» 14.09.1966р., 05.04.1970р, «Ветеран труда» 31.10.1984р.

На 72-му році Василь Семенович Козак переніс інфаркт, визнаний інвалідом другої групи і змушений був припинити діяльність будівельника.

З 1948 року, В.С.Козак разом з вірною дружиною Надією Олександрівною, односельчанкою із роду Трайдуків, у злагоді і любові виростили і виховали донечок Людмилу і Ольгу, онуків Юрія, Наталію, Олександра і Юлію, які з гордістю і гідністю продовжують справу пращурів. Вони у всьому рівняються на Василя Семеновича, який, одужавши, знайшов собі посаду нічного охоронника дитячого садочка, щоб мати якийсь прибуток до жалюгідної пенсії та до сімейного бюджету.

Два рази на тиждень Василь Козак приходить на репетиції хорового колективу, щоб донести до людей українську пісню. Кожного разу він повторює: «Радий, що маю можливість співати у хорі для людей наших українських пісень і закликати українців хоч чим небудь захистити нашу Україну»

* * *

Сьогодні, Василь Семенович в хорі не співає, але пам’ятаю його.

В резюме, написане за проханням автора цих рядків, Василь Козак написав «…Зараз через інфаркт інвалід 2-ої групи. Маю сім’ю, квартиру, яку ледь утримую за рахунок шлунку. Одначе співаю в хорі «Подвиг » трубопрокатного заводу і в територіальнім центрі Індустріального району. Закликаю українців посильно кожного захищати нашу Україну!» - 28 вересня 2005 року писав Козак.

Указані рядки свідчать про живучість і незламність духу Василя Семеновича Козака, нащадки якого сьогодні захищають честь і гідність України у лавах АТО в Донецькій і Луганській областях на фронті з окупантами Російської Федерації.

Василь Козак, мимоволі, підтвердив живучість назви колгоспу «Комуніст» і при окупаційній німецько-фашистській владі общинного господарства, але «Комуніст».

Чому ?

На це відповідь ми отримали 09 квітня 2015 року в Законі України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нациського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки».

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Загрузка...

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

‡агрузка...


Всі ми у ці дні про щось мовчимо. Кожен про своє, але і усі про одне, спільне. Але треба не лише мовчати. Треба і нагадувати, згадувати, поширювати, тільки б усі довкола ніколи не забули. 21...
Особливості українізації в одному невеликому місті і його околицях. То є не філологія. То є психологія.) Група в соціальній мережі невеликого міста центральної України. Учасники місцеві російсько...
В 1816 році в Європі стався рік без літа. В червні-серпні в Нью-Йорку, Лондоні, Парижі, Берліні були морози, сніги, бурі та затяжні дощі. Кліматичну аномалію викликало виверження вулкану Тамбора в Інд...
У Дніпрі й на цілій Січеславщині розгортається велика драма маленької людини Коломойського.Щоби сформувати прозелену більшість і залишитися головою облради чи перескочити у крісло голови адміністрації...