App Store Google Play

Полум'яний борець за рідну мову

11.03.2019 18:00
Полум'яний борець за рідну мову

Патріотам імпонують такі українці, які, долаючи багаторівневі життєві загати, ігнорують погіршення свого стану в суспільстві і до кінця відстоюють свою точку зору визначення істини.

Незважаючи на різні обставини, апологети – праведники борються і утверджують моральний ідеал, справедливість, достовірні  знання у свідомості людей, відображають  реальну дійсність перевірену практикою, досвідом. До таких людей відноситься Василь Чапленко (Чапля) - полум’яний борець за рідну мову та його брати і побратими – апологети істини.     

«За рідну українську  мову боротися треба!» – закликає він, вихованець сільської Миколаївської і повітової міністерської школи м.Новомосковська, Павлоградської вчительської семінарії та Вищого Інституту Народної Освіти (ВІНО), на сьогодні це  Дніпропетровський Національний Університет імені Олеся Гончара.

Василь Кирилович Чапленко ( 18.03.1900 – 04.02.1990рр.)

Він народився 18 березня 1900 року, в селі Миколаївці Новомосковського повіту Катеринославської губернії в селянській сім’ї Вусті, з роду Кухарів, та Кирила Чаплі і названий Василем. З малих літ  був закоханий у милозвучні українські пісні. Любив слухати їх у виконанні тата та бабусі Палажки, а ще захоплювався малярством, це від тата, який малюючи,  тихесенько наспівував: «зоре моя вечірняя зійди над горою....» - вірші з Кобзаря Тараса Шевченка

Та лише в 14 років Василь Чапленко усвідомив своє національне походження, прочитавши Шевченкового ”Кобзаря”. Про це згодом згадував письменник, не раз повторюючи: «наче в голові розвиднилося».

Відчувши причетність до національної родини поета–патріота, він поклявся своє життя присвятити спілкуванню і розвитку рідної мови, боротьбі за достойне життя в аурі української культури.

Василь Чапля в 1916 році, закінчивши міністерську двокласну школу, мріяв продовжувати навчання в Новомосковській вчительській семінарії. На жаль, йому відмовлено в цьому через ваду зору. Проте, як справжній український джура, він не здається і вступає до Павлоградської вчительської семінарії, яка щойно почала діяти. В 19 років семінарист Василь Чапля бере активну участь в громадській діяльності, українською мовою пише вірші, оповідання, публікує їх у журналі семінарії. Палку любов до рідного слова, до української культури в перші роки більшовицької влади запримітили «пильні ура–патріоти». За доносом Василя Чаплю звинувачують в українському націоналізмі і в 1919 році його арештовує Павлоградська повітова надзвичайна комісія за підозрою у скоєнні антиреволюційних націоналістичних вчинків. Такими вчинками були його сорочка-вишиванка та незмінна рідна українська мова, якою з гордістю спілкувався Василь Чапля зі своїми опонентами. Та впевнившись у добродушній особистості щирого українця, не знайшовши криміналу, його звільняють.

Під час вакацій Василь Чапля  приїздив до Катеринослава до діда Юхима, двірника цигаркової фабрики на вулиці Провіантській, нині вулиця Пастера. За його рекомендацією він улаштовувався на тимчасову роботу на фабриці. Цей період свого життя Чапля описав у оповіданні «Страйк». А праця в бубличній пекарні надихнула його для створення оповідання «Хлоп’ячі дні», в якім він закарбував тривожні настрої в місті Катеринославі напередодні падіння Тимчасового уряду в Петрограді й загрози більшовицького перевороту.

Василь Чапля успішно закінчує навчання і, на посаді вчителя українознавства починає діяльність у вищій початковій школі села Юр’ївки Павлоградського повіту. Восени 1920р. він вступає навчатися до Катеринославського Вищого Інституту Народної Освіти (ВІНО) і одночасно вчителює у рідній Миколаївській школі, де починав свою освіту, потім – в Нижньодніпровській залізничній школі. Низку курсів з української філології  у ВІНО – мову, письменство, діалектологію – студентам викладав  Петро Олександрович, брат Сергія Олександровича Єфремова – першого академіка української Академії Наук.

Опісля закінчення інституту В.Чапля призначається завідувачем Мануйлівської залізничної школи імені Бориса Грінченка. Через два роки, за порадою Петра Олександровича Єфремова, він вступає до аспірантури науково–дослідницької кафедри українознавства в Альма матер. Згодом аспірант Василь Чапля став членом спілки літераторів «Плуг», співредактором спілчанського журналу «Зоря».

Працюючи в школі і одночасно навчаючись в аспірантурі, він знаходить час і пише вірші, оповідання. В1927 році, за порадою вчителів-наставників, видає збірку новел «Малоучок». В ній містилось вісім оповідань, в яких висвітлювалось життя людей, які прийшли з села шукати роботи в місті. В цьому ж році в альманасі «Плуг» виходить повість В.Чаплі «Кругойдучі вітри».

Захищаючи рідну українську мову Василь Чапля піддав критиці теорію двох культур, сільської і міської, яка розпорошувала, принижувала,  українську націю. Автором шкідливої, надуманої ідейки був Дмитро Лебідь, секретар ЦК КП(б)У, який народився в Євецько-Миколаївці, сусідньому селі Новомосковського повіту.

Певно з цих причин, як і в1919 році, в найуспішніший момент  громадської діяльності Василя Чаплю вдруге, за доносом, заарештовують органи ДПУ.

Але відносячи себе до апологетів нації Василь Чапля навіть в тюрмі творив поетичні мініатюри. Одного разу до нього на побачення прийшла дружина з сином. Зворушений цією подією він написав вірша «Юркові».

Основна тема душі двадцятисемирічного автора – золота осінь, яку він поєднує з люблячою мамою, яка тішиться своїм чотирилітнім сином, йде ходою молодою за сином і говорить йому навздогін: «Підожди бо, почекай мене!»

Її очі сині сміються, дивлячись на сина, який вдався певно у тата.

Друга частина вірша присвячена благословенню сина на весняну путь для здолання ним всіх перешкод, щоб дійти до щастя, до мети.

На пропозицію автора цих рядків через 80 років з часу створення вірша поет-композитор Федір Руденко, викладач музики, заслужений працівник культури України, обробив поезію і написав пісню «Сину Юркові». Примірник  цього поетично-музичного доробку двох митців поетів і музиканта Ф.М. Руденко подарував автору цієї книги. Пісню подаровано також дітям загальноосвітніх шкіл, де свого часу працював і навчався  Василь Чапленко.

   Сину Юркові (Наказ із-за грат)

Вірші Василя Чапленка      Музика Федора Руденка

Золотого листу піруети  Ловиш ти в осінньому саду.

Напис «СПОРТ» у тебе на кашкеті, в оченятах : - «Я в життя іду! »»

Мама твоя тішиться тобою, а здогнати - ні, не дожене,

Хоч і йде ходою молодою. І гукає: «почекай мене… »»

  Приспів:

Сину Юро! Мій хороший, сину!     

Ти мого повернення діждеш.

Та коли в застінках я загину - батьковою стежкою підеш !

 

І сміються в неї очі сині, що дитину Бог подарував.

Вона мріє про малого сина, щоб він дужий та вродливий став.

Йди, мій сину любий! Не осіння, а весняна пада тобі путь.

І людину – Господа творіння – у житті повинен не забудь.

  Приспів:

Сину, Юро! Май в душі надію!

Ти життя щасливо проживеш

А як повернутись на зумію - батьковою стежкою підеш!

 

Не знайшовши доказів вчинення злочину, Василя Чаплю узурпатори-чекісти звільняють з тюрми, спаплюженого керівника педагогічного колективу школи, щирого вчителя патріота.

Та Василь Чапля не здається і продовжує свою науково-педагогічну діяльність навчаючись в аспірантурі, працюючи вчителем української мови і літератури в 33-й десятирічній школі м. Дніпропетровська. Не припиняє і творчу діяльність письменника член літературного товариства «ПЛУГ».

У 1929році журнал «Червоний шлях» друкує його другу повість «Братов’я».

Третій раз арештовується Василь Чапля 9 серпня 1929р. за належність до кримінальної справи «Спілки визволення України», про яку він дізнався від слідчого. Приводом для арешту був також донос з мотивів спілкування Василя Чаплі з Петром Олександровичем Єфремовим, якого арештували разом з братом Сергієм і розстріляли. В часи Незалежності України брати Єфремови посмертно реабілітовані, за відсутністю ознаки злочину.

Для Василя Чаплі це був уже третій арешт, він мав деякий досвід поведінки в цих ситуаціях, певно це і врятувало його від судової розправи.

За відсутністю доказів у скоєнні злочину, в березні 1930 р. Василь Чапля був звільнений і влаштувався викладачем української та російської мов на робітничий факультет Дніпропетровського металургійного інституту, який знаходився в колишній приватній гімназії Фовніцького, сьогодні це ЗОШ№58 (вул.Василя Чапленка №1) м. Дніпра.

Незважаючи на тортури, перенесені в тюрмі, Василь Чапля, молодий і енергійний кандидат філологічних наук, толерантно і вперто продовжував втілювати в життя українську національну ідею.

«Він зініціював відзначення 117-ї річниці від народження і 70- річчя перепоховання Тараса Шевченка на Канівській горі. Він дав нам твори українських письменників, з допомогою яких студенти підготували доповіді і організували урочисті зібрання, присвячені генію української нації, на  яких  читались вірші і співались пісні, написані на вірші Тараса Шевченка, Михайла Петренка, Степана Руданського та інших українських поетів. Мною для підготовки доповіді використовувалися твори Василя Кириловича і література історичного музею, де я працював секретарем після занять на робітфаці», - згадував Іван Максимович Шаповал, 95-річний член Національної спілки письменників України, учень Василя Чапленка в 2000 ювілейному році Василя Чапленка на честь 100-ї річниці від його народження.

«Про це доручення розповів Д.І.Яворницькому. «Оце так Чапля!, – з радістю вигукнув академік, - Оце молодець!» Дмитро Іванович дозволяв мені із фондів музею використовувати  журнали «Дзвін» та «Українська хата». Та не всім була до вподоби впертість Василя Чаплі, який скрізь і з усіма розмовляв виключно українською мовою, демонстративно носив сорочку-вишиванку. Запримітили це «ура-патріоти» із лав комуністів. Влітку 1931 року якийсь Квачов у «Зорі», газеті Дніпропетровського обкому партії комуністів та облради, опублікував у статтю «Єфремівщина під машкарою марксизму». Пасквільний трактат на початку навчального року  обговорили на загальних зборах колективу студентів і викладачів робітфаку», - розповідає Іван Шаповал.

Доцента Василя Чаплю звинуватили в буржуазному націоналізмі і троцкізмі та примушували розкаятися в цьому. Проте Василь Кирилович не визнавав контрреволюційним вчинком вшанування пам’яті Тараса Шевченка, повагу до рідної мови, традицій української культури.

Він ніколи ні до якої політичної сили не прихилявся і не визнав себе троцькістом. Це свідчило, що Василь Чапля не розкаювався тому було прийняте рішення порушити клопотання перед адміністрацією про звільнення за невідповідністю вимог до займаної посади.

Василь Чапля змушений був шукати роботу в Донбасі. Він викладав українську, російську та німецьку мову в школах та в геолого-розвідувальнім технікумі станції Вітка.

Згодом, восени 1932 року Василя Чаплю, молодого й енергійного кандидата філологічних наук, доцента, за конкурсом обрали завідувачем кафедри мовознавства Луганського педагогічного інституту, що складалася з двох людей, де він викладав курс загального мовознавства, історію України, російську мову.

Невдовзі розпочалась чистка кадрів. Василя Чаплю запросив в ДПУ слідчий єврей, для з’ясування його національної лояльності  після звільнення із Дніпропетровської тюрми. Йому було запропонував співробітничати з органами ДПУ у викритті ворогів народу в інституті, в якості таємного інформатора. Це обурило Василя Чаплю, але він делікатно відмовився. Та чекіст не відступив. Певно за його замовленням в інститутській багатотиражній газеті з’являється стаття «Петлюрівське охвістя» його приятеля О.Пуринця, керівника кафедри української літератури, що стала приводом для звільнення Василя Чаплі з посади завідувача кафедри, з негативною характеристикою, а це означало його дискваліфікацію.

Не захистили честь і гідність Василя Чаплі і в Міністерстві Освіти УРСР. Йому був закритий шлях до використання права на працю відповідно до кваліфікації філолога. Фактично спрацювала та ж сама модель переслідування, яка була організована у тодішньому Дніпропетровську.

Відчувши безвихідь від переслідувань ДПУ, Василь Чапля був змушений захищатися самотужки. Виготовив штамп і печатку Луганського педінституту, надрукував собі характеристику і подався до Туркменістану.

Ректором Ашгабатського національного університету був Євген Корчак, однокурсник Василя Чаплі в Павлоградській вчительській семінарії, який займав посаду Заступника Наркома Освіти УРСР Миколи Скрипника.

Певно після смерті Миколи Скрипника і направили його до далекого Туркменістану  з метою зміцнення освітянської справи братської республіки.

Щирий українець, з радістю зустрів побратима і порекомендував йому вакантну посаду завідувача кафедри російської мови і літератури.

Маючи досвід роботи, набутий в Луганську на аналогічній посаді, Василь Чапля навкруг себе створив творчий колектив викладачів і студентів. Він вдало використовував у лекціях свої дослідження сонета. Популяризував творчу діяльність поета-професора Миколи Зерова та інших модерних поетів. За короткий строк підняв зацікавленість студентів у вивченні літератури та інших російськомовних предметів, їх асиміляцію в життя туркменів, привабив до наукових студентських досліджень мови і культури аборигенів, створивши і очоливши науковий студентський гурток, чим підвищив імідж університету в столиці Туркменістану. Його невдовзі достойно оцінили.

В 1934 році, за клопотанням національного університету Туркменської РСР, Вища Академічна Комісія Міністерства вищої Освіти СРСР у м. Москві затвердила Василя Кириловича Чаплю в званні професора. Партійний осередок університету також намагався здобути від цього зиск, привабивши в свої лави позапартійного професора. Його запросили на переговори щодо підготовки до вступу в комуно-більшовицькі лави. Василь Чапля делікатно відволікав вирішення цього питання. Невдовзі з близького оточення Василя Чаплі органами НКВС було арештовано одного із співробітників вузу. Була вивчена і його особова справа. Тому він, маючи досвід переслідування, під час канікул прийняв рішення звільнитись з університету за власним бажаним, посилаючись на стан здоров’я, для якого не підходив клімат Туркменії.

Висвітлюючи стан української мови двадцятих років ХХ століття В.Чапленко підкреслював  велику роль  «Просвіти».

Він згадував: «Приїхав був ліквідувати «Просвіту», як  «цитадель» українського націоналізму»  «боротбіст» Мелешко. Я був тоді завідуючим Мануйлівської школи імені Бориса Грінченка, і він спочатку заїхав до мене, намовляючи допомогти йому. Але я тоді  був не дуже наляканий і ухилився від цієї ролі. А коли скликали збори  «Просвіти», то вони рішуче висловились проти ліквідації їх організації. Так той Мелешко і поїхав ні з чим. А був  з нього здоровий чолов’яга, недавній повстанський отаман. Замість «Просвіти» почали тоді  засновувати по селах так зван  селянські будинки, згідно з декретами  РКК УСРР за 28 квітня 1920р. та за 19.04.1921р. Сельбуди мали стати «Єдиними центрами  політико-освітньої праці на селі».

Кількість атестованих вчителів свідчить, що це певно  була початкова школа.  Розміщена вона певно була недалеко, поряд з осередком  «Просвіти».

З іменем Василя Чапленка пов’язані школи №33,58 де він працював на посаді вчителя  української мови. Чапля жив у діда Юхима на тодішній вул.. Ленінградській м. Дніпропетровська, звідки ходив по вулиці Фрунзе до робітфаку, де зараз знаходиться ЗОШ №58. Педагогічно-учнівський колектив  школи з громадськістю міста урочисто відзначили 100-річний ювілей  Василя Чапленка (Чаплі) і за їх клопотанням, підтриманим міським головою Іваном Куліченком на розі  пр. Д.Яворницького, буд.№102 і вулиці В.Чапленка №1м.Дніпра Управлінням культури Дніпропетровської міськради у 2005 році урочисто відкрили монументальну композицію з бронзовим горельєфом В. Чапленка.

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Загрузка...

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

‡агрузка...


Всі ми у ці дні про щось мовчимо. Кожен про своє, але і усі про одне, спільне. Але треба не лише мовчати. Треба і нагадувати, згадувати, поширювати, тільки б усі довкола ніколи не забули. 21...
Особливості українізації в одному невеликому місті і його околицях. То є не філологія. То є психологія.) Група в соціальній мережі невеликого міста центральної України. Учасники місцеві російсько...
В 1816 році в Європі стався рік без літа. В червні-серпні в Нью-Йорку, Лондоні, Парижі, Берліні були морози, сніги, бурі та затяжні дощі. Кліматичну аномалію викликало виверження вулкану Тамбора в Інд...
У Дніпрі й на цілій Січеславщині розгортається велика драма маленької людини Коломойського.Щоби сформувати прозелену більшість і залишитися головою облради чи перескочити у крісло голови адміністрації...