App Store Google Play

Старенька і море

7 Березня 14:00
Старенька і море

Цілком можу допустити, що покоління, яке виросло на Фейсбуці й Інстаграмі, і не чуло про те, що старий робив у морі. Навіть більше, вони можуть навіть не знати, хто такий Тато Хемінгуей, який написав цю геніальну історію. Але, на мій погляд, вона трохи і про нас.

Так ось, старий не міг зловити рибу вісімдесят чотири дні. Ми вже скоро як тридцять років намагаємося вибрати гідного лідера, але ще жодного разу не змогли. І намагаємося побудувати гарне життя, в чому теж не досягли успіху. Нам дуже довго намагалися допомогти іноземні інвестори, але оскільки щоразу ми не приносили ніякого улову, а тільки крали сітки, то вони вирішили, що ми вже явно "salao", тобто "найбільші невдахи", і минаючи нас пішли далі, на схід, освоювати Кавказ і Азію. З нами, як і зі старим у книзі, залишився тільки хлопчик, який його жалів. У реальному житті – це МВФ, який все ще ставиться до нас зі співчуттям. І хоча йому важко дивитися, як з року в рік ми повертаємося з риболовлі ні з чим, він продовжує приходити на берег і допомагає нести наші нехитрі снасті і порвані вітрила, що "нагадують прапор ущент розбитого полку".

За ці роки, що минули без улову, ми, як і старий, стали економічно худі і фінансово виснажені, на тілі з'явилися нові рубці і шрами. У старого очі "були схожі на колір моря, веселі очі людини, яка не здається". П'ять років тому виявилося, що незважаючи на роки невдач і гірких розчарувань, ми теж не здалися. Наші очі враз почорніли від злості і заблищали жагою свободи і нових перемог.

І коли, після перемоги Революції, здавалося, що риба вже на гачку, з'ясувалося, що мало її зловити – з нею ще треба доплисти до берега. Але замість того, щоб гребти, стираючи руки в кров, ми, звісно, почали святкувати! Писати утопічні програми, хвалитися революційними подвигами, часто несправжніми або сильно прикрашеними, куштувати швидкі плоди перемоги. Авансцену наповнили фейсбучні персонажі, які казна-звідки взялися, без минулого, але з пафосними гаслами. Плутані біографії залишилися непоміченими за гучними ура-патріотичними закликами і барвистими вишиванками. Пафосного напору виявилося досить, щоб здобути славу експертів у стратегічних реформах і взятися перекроювати поліцію, навчати молодь, визначати орієнтири в культурному процесі. Ще вчора, як маленький Тарас, багато нових героїв епохи "пасли телят за селом", а вже наступного дня почали формувати фундамент суспільної думки, запалювати народу зірки-дороговкази і відкривати напрямки для наступних стратегічних "проривів".

А поки частина неореформаторського прошарку, що дорвалася до красивого життя, по дрібниці розхапує раніше невідомі блага, справжні "професіонали" державного управління впевнено продовжували справу, розпочату "папєрєднікамі". І в результаті, через п'ять років, після великого і героїчного моменту в українській історії, ми стоїмо на гіркому роздоріжжі. Розчаровані, збиті з пантелику, не знаючи, що робити і куди йти.

"Тепер не час думати про те, чого у тебе немає. Подумай про те, як би обійтися з тим, що є", говорив собі доведений до відчаю рибалка. По-моєму, це рецепт для нас...

За кілька тижнів до важливого вибору ми поставлені у становище старого, який пливе за вітром і зустрічає біду, коли вона прийде. І, схоже, нам краще просто забути про те, чого немає. Так, немає у нас кандидата в президенти, за якого хочеться проголосувати. Пройде ще півроку, прийдуть парламентські вибори, і у нас не буде партії, в яку хочеться повірити. Восени голосувати буде ще більше ні за кого, ніж зараз.

Хоча ми все одно чекаємо! Як завжди, виглядаємо месію, який прийде і змінить наше життя на краще. І зробить це за нас. Схоже, що з героїчного твердого духом старого ми перетворилися на бабцю, яка не боролася з рибою, а просто вимагала у неї кращого життя. А шкода... Адже, всім добре відомо, з чим вона залишилася.

Ну, а з чим залишимося ми, завжди, скрізь і в усі часи залежить тільки від нас самих. Тож не думайте про те, чого немає, бийтеся за те, що є. І краще не колективно, а індивідуально, як старий, який віддавав усього себе, щоб витягнути рибу на берег. А то, буде пізно, адже спійману нами рибу вже й так майже обгризли акули.

Новое время

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Загрузка...

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

‡агрузка...


Ярема ГАЛАЙДА

Більше агресії!

Давно кажу: Біда українців - це, нав‘язана їм ззовні, оборонницька психологія. Ми типу такі миролюбні, такі добрі і тихі, що аж за край. І на чуже не зазіхаємо, і всіх ми поважаємо, і до всіх до...
Регулярно чую від мешканців нашого міста, що тут немає роботи. При цьому, від керівництва міської ради (та їхніх партнерів) постійно лунають скарги на те, що в місті нікому працювати — кляті лях...
Не можу спокійно заснути. З голови не йде розмова з таксистом...Йому безперестанно телефонує жіночка, яка волає в слухавку. Він пояснює: "Я с клиентом"... На третій дзвінок відповідь: "Дура, я зарабат...
Ярема ГАЛАЙДА

Легенда про павучка

Її пов‘язують з Робертом І Брюсом, королем Шотландії 1306 - 1329.І вона має два варіанти. Хоча суть в неї одна.Згідно з одним з варіантів, після ніщивної поразки при Дарлі у 1306 році Брюс відст...