За останні триста-чотириста років Україна викликала надзвичайний інтерес в Росії. За порядками, принесених на багнетах, Росія бралась відразу за перекодування ( зміну свідомості населення). Тобто переписувала історію, робила правки в художні твори, міняла мову навчання, змінювала назви міст і вулиць. Робилось це простими рішеннями без якихось обговорень. В один день вороги ставали нашими героями і їх іменами називались вулиці, площі, проспекти, парки,… В той же час пращури наші і їх справи ставали неприйнятними для своїх нащадків. Деякі міста отримували нові назви без будь-якої прив`язки до історії і з новими датами свого заснування. Хаджибей ( раніш Кочубіїв) став Одесою, Вітовка – Миколаєвом, Катеринослав ( Половиця) – Дніпропетровськом, Бахмут – Артемівськом, Олешки - Цюрюпінськ і так далі. Відбувалось не перейменування, а перекодування під нову історію, нова назва не містила навіть частини слова з попередньою. Попередня історія для більшості громадян просто зникала.
На сьогодні постає питання навіть не перейменування, а відновлення власної історії. Ми повинні зв’язати минулу свою історію з сьогоденням. Це невід’ємна складова відновлення історії. Тут напівміри з залишенням компромісних варіантів недоречні. Питання в ідентифікації і побудові фундаменту для повноцінного розвитку нашої держави.
Одне з таких питань ідентифікації - перейменування Дніпропетровської області. Частина суспільства сприймає як компромісний варіант назву Дніпровська. І не питання в красоті назви. Питання в несприйнятті іншого варіанту – Січеславська. Як правило для цієї частини з різних причин ріднішими є назви – Дніпропетровська, Катеринославська.
Для іншої частини назва Січеславська - як спосіб ідентифікації. Для них це навіть не процес декомунізації. Для них це процес деколонізації. І цей процес необхідний для відновлення своєї історії і побудови держави. За назву Січеславська заплачено кров’ю багатьох поколінь, в тому числі і нинішнього. Ментально від Січеславської до ДНР і ЛНР дуже далеко. В той час як від Дніпровської зовсім близько. Територію нашої області повністю покривали шість з восьми паланок війська Запорізького. Тут було п’ять Січей. Там, де стрічається Дніпро з Самарою, п’ятсот років існувало велике місто уличів. На думку багатьох вчених, це і є столиця цього слов’янського племені – Пересічень. Місто посередині їх земель, де пересікалися шляхи.
Практика назви певної території по історичній назві доволі поширена. І далеко не завжди вона однойменна з своїм адміністративним центром. В Німеччині 18 земель. І тільки три мають співзвучну назву з своїм адміністративним центром. В Королівстві Велика Британія - випадки співзвучності теж не так поширені. В США, якщо не помиляюсь, то тільки один штат з своїм адміністративним центром тезки. В Україні два таких випадки – Закарпатська і Волинська області. Для нас назва Січеславська актуальна ще тим, що в час коли відбувається децентралізація влади, кожен населений пункт отримує підтвердження своєї історичної причетності до загальнодержавної історії. Для кожного українця патріотизм починається з тої місцевості, де він народився і виріс. І переростає в загальнодержавний патріотизм. Топоніми - це перш за все історія, котра повинна підставляти своє плече майбутнім поколінням України.
Автор: Юрій ФОМЕНКО
