App Store Google Play

Антропологія

28 Січня 18:00
Антропологія

Чистісіньке мракобісся: нобелівсь­кий лауреат Джеймс Вотсон заявив, що в чорношкірих у середньому нижчий IQ, ніж у білих, а представники монголоїдної раси позбавлені творчого начала.

За це 90-річного батька сучасної молекулярної біології, першовідкривача структури ДНК було негайно позбавлено багатьох почесних звань і нагород, а молодші колеги піддали його обструкції за «спрощені й невиправдані узагальнення». У тому скандалі чимало корисних уроків як щодо суто наукових проблем: генетичної схильності, зумовленості людської натури спадковістю, так і щодо побутових висновків, які звичайні, не обтяжені заслугами люди роблять нібито на підставі статистики.

Ці два імені я пам’ятаю зі школи: Вотсон і Крік… Хоча ні, у школі нас ще встигли погодувати академіком Лисенком. Радше з журналу «Химия и жизнь», який ми ковтали, немов нинішні підлітки комікси Marwell. Світ генетики поставав перед нами як простір небаченої могутності, світ таємниць, які от-от буде розкрито — і це подарує розуміння всього живого, а надто людської психології, а Джеймс Вотсон і Френсіс Крік зробили перший крок. Знадобилося півстоліття, щоб переконатися: загадки не вирішуються такими грубими інструментами, а геній точних наук, навіть нобелівський лауреат, не мусить претендувати автоматично на роль мислителя-гуманітарія (хоча претензії спостерігаються регулярно).

Розбіжності між расами справді існують. Статистично. Хоча нині в Америці, зокрема, саме поняття «раса» вважається застарілим, в академічному світі радше оперують категорією «популяція». Ці розбіжності стосуються й таких особливостей, як когнітивні (пізнавальні) здібності. Усі ми знаємо, наприклад, що серед нащадків євреїв ашкеназі надзвичайно висока частка видатних науковців та музикантів. А серед чорношкірих захмарна кількість видатних спортсменів. Але не менш значущим виявляється рівень освіти батьків, а коли представники тієї чи іншої генетичної спільноти зростають у чужому середовищі (скажімо, внаслідок усиновлення), кореляції взагалі збиваються. Тож гени — це не доля, а лише одна з передумов. Значно важливішою виявляється культура в найширшому сенсі: цінності, знання, способи взаємодії, побутові звички.

Не кажучи вже про те, що наше повсякденне розуміння інтелекту й решти корисних якостей далеке від досконалості. Неважко переплутати тупість із наполегливістю, поступливість із чуйністю, а непогану пам’ять із ерудицією. А скільки я зустрічав осіб із блискавичним розумом, які на дистанції цілого життя виявилися нездарами! І навпаки, нібито сірих мишок, які спромоглися відбутися, вибудувати власну долю, уникаючи дурниць та спокус. Здібності й таланти — це як фізична сила: може знадобитися, а може й марно пропасти.

Але головне полягає зовсім в іншому. Узагальнення не працюють у зворотний бік. Дедукція має обмежений сенс або зовсім не має сенсу залежно від складності об’єкта. Ти можеш порахувати частку рудих і чорнявих у вибірці, ти можеш навіть передбачити математичну ймовірність того, що та чи інша дитина від тих чи інших батьків теоретично матиме блакитні або карі очі, але то лише ймовірність, не більше. Ну й прогноз стає цілком беззмістовним, коли йдеться про таку містерію, як особистість. «Чи може бути щось доброго з Назарету? (Ін. 1, 46)», — кривили носа сноби, бо покладалися на статистику. І проґавили Спасителя.

Я оце щойно випадково подивився документальний фільм про Джуліана Персі, онука чорношкірого раба з Алабами, який у 30-х роках минулого століття був змушений поїхати до Європи, щоб здобути хімічну освіту, а потім заклав підвалини цілого напряму досліджень у хімії та фармацевтиці. А до того бачив ігрову стрічку «Приховані фігури» про Кетрін Джонсон, не просто чорношкіру, а ще й жінку, яка очолила підрозділ у НАСА й розрахувала траєкторію космічного корабля «Аполлон». А до того прочитав свіжі мемуари Мішель Обами (ну як прочитав, уривками). Це допомогло укріпитися в переконанні, що душа непередбачувана. Бо Господь (або природа, як кому подобається) наділив людину свободою волі. Це означає не лише вміння приймати рішення, а й здатність змінювати себе, формувати, ліпити, перетворюватися. Те, що не всі цією здатністю користуються, не означає, що нею варто нехтувати.

Немає ніякого сценарію, є «квантова» невизначе­ність, але є так само душа й віра. Тому я скаженію, коли читаю про «генетичну пам’ять» українців, яка повинна забезпечити нам світле майбутнє, якщо очистити генофонд від сміття. І так само, навпаки, про те, що «з нашим народом ми приречені на такі еліти» й нічого доброго на нас не чекає.

Як же набридло! Ну підведися з дивана! Прокинься! Зроби вибір! Сам! Ну будь ла-аска! 

Тиждень

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Загрузка...

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

‡агрузка...


Так вже склалось в українській національній традиції, що практично у кожній родині є певного роду звичай час від часу навідувати померлих родичів, аби утримувати їх могили у належному стані. Це є вияв...
Що таке історія без філософії? Просто набір суперечок академічних істориків. І ті суперечки вже завели в такі тупіки суспільство … що виходити з них потрібно десятиліттями. А з деяких тупіків і...
Максим Мірошниченко

Україна, формула Штайнмайера...

В юності, коли читав як розчленували Першу Чехословацьку республіку, ніяк не міг второпати, як п'ята армія у Європі з доволі нормальним озброєнням та укріпрайонами у гірських, важкодоступних Судетах м...
Почитав тут молодих революціонерів. З кількома навіть поспілкувався особисто по телефону. Суцільний занепад духу. «Всьо пропало! Та що би я та ще раз, та воювать пішов?! Та ні в жисть! В революц...