App Store Google Play

До 100-річчя Володимира Окуня

27.01.2019 18:00
До 100-річчя Володимира Окуня

Сто років тому, 8 січня 1919 року, в сім’ї Секлети Опанасівни та Василя Григоровича Окунь народився син Володимир, знакова особистість для Січеславщини, відомий у світі журналіст, гуморист, сатирик, поет, літератор. Він з малих років знав, що Шевчани частиночка їхнього власного села Почино - Софіївки, де він народився, названа іменем славного віршописця Тараса Григоровича Шевченка.

Навчаючись у Поливанівській семирічній школі Володимир Окунь зробив життєвий вибір вчителя, щоб нести слово Кобзаря своїм сучасникам та їх нащадкам. В 1937 році він закінчив Новомосковську педагогічну школу, короткострокові педагогічні курси і почав освітницький шлях на посаді вчителя української мови в семирічній школі села Олександрівки Запорізької, на той час Дніпропетровської області. Це на автошляху Токмак – Бердянськ. Село Олександрівка засновано після знищення і окупації Запорізької Січі російською царською владою. Його новоселами були німецькі колоністи у вісімнадцятому столітті.

Викладаючи українську мову Володимир Окунь писав вірші і направляв їх для публікації в газетах і журналах. Поряд з цим він наполегливо самостійно вивчав німецьку мову, вірші німецьких поетів перекладав українською. Його учні із задоволенням вивчали і декламували їх, збагачуючи українську національну культуру.

В час Другої Світової війни кінця 1941 року Володимир Окунь евакуювався з окупованої німецькими фашистами Запорізької області, але попав в оточення. Про це є інформація в особистому листі по обліку кадрів заповненого фіолетовим барвником від 15 серпня 1960 року з підписом В. Окунь. Він записав, що з листопаду 1941 року по жовтень 1943 року працював на різних роботах, а згодом рахівником в общині села Олександрівки (в цей же час був одним із організаторів і членів партійно- комсомольського осередка в селі).

Підпільник Володимир Окунь готував та розповсюджував листівки. Володимир Окунь намалював і виготовив печатку Чернігівської райуправи і виготовив особисті документи радянському парашутисту В. Григор'єву - Терещенку, якого залишили в тилу для партизанської боротьби, а також молоді, яка переховувалася від мобілізації до Німеччини.

В жовтні 1943 року Володимир Окунь мобілізований рядовим бійцем в лави 265 стрілецького полку, 4-го Українського фронту. У бою з фашистсько- німецькими окупантами на річці Молочній він був тяжко поранений. Після вилікування продовжував військову службу в Дніпро – Двінськім військово-відбудівельному управлінні при суднобудівельному заводі на посаді вихователя школи фабрично- заводського навчання №2 в місті Чорнобиль Київської області.

В червні 1946 року Володимира Окуня демобілізували і він повертається в Шевчани. Саме в рідному селі Володимир Васильович Окунь продовжує здійснювати мрію дитинства. Це був повоєнний апогей, період підростання дітей війни із евакуйованих сімей фронтовиків, народжених у другій половині тридцятих років, які досягли віком 8-12 років. Місцевими органами самоврядування створюються додаткові молодші класи, а в окремих селах відкриваються додаткові початкові школи.

В серпні 1946 року Володимир Окунь досвідчений учитель, фронтовик, Магдалинівським районним відділом народної освіти призначається на посаду завідуючого Почино-Софієвської початкової школи.

В 1948 році Володимир Окунь призначається інструктором редакції газети Магдалинівського району «Сталінським шляхом». В серпні 1949 року Володимир Окунь повертається в рідне село у створену семирічну школу на посаду вчителя української мови.

Впродовж 5 років, навчаючи діточок рідній українській мові Володимир Окунь сам продовжує удосконалювати свій професійний рівень. В 1950 році Володимир Окунь поступає навчатися в московський літературний інститут на факультет поезії зі заочною формою навчання. На останньому курсі навчання в Літературному інституті в серпні 1954 році Володимир Окунь, відповідно до кваліфікаційних вимог знову повертається на посаду інструктора газети («Сталінським шляхом»), Магдалинівського району Дніпропетровської області.

В сімейному архіві збереглась світлина дітей Другої Світової війни його вихованців. Володимир Васильович Окунь ліворуч, четвертий в другім ряду.

У грудні 1955 року Володимир Окунь отримав диплом спеціаліста літературного працівника і був назначений на посаду кореспондента обласної газети «ЗОРЯ» Дніпропетровської обласної ради по Новомосковському, Магдалинівському районах. Окрім надання інформації з периферії Володимир Окунь приймає активну участь у Дніпропетровському літературному об’єднанні. Його вірші публікуються на шпальтах часописів не тільки обласного масштабу а також на інших теренах України.

До цього кличе обов'язок пам'ятної світлиночки дружнього творчого колективу, понад піввікової давнини.

 

Світлина грудень 1958 року. Ліворуч: Б.Тюткало, В.Окунь, Г.Кулеба, В.Самокиш, П.Максименко (Новомосковська літгрупа).

В червні 1959 року Володимир Окунь назначений на посаду старшого редактора художньої літератури Дніпропетровського книжкового видавництва «ПРОМІНЬ», де проявив особливу підтримку молодих письменників і поетів, про що свідчать дарчі записи авторів книг під його редагуванням. Характерним свідченням цього дарунок Сергія Романовича Бурлакова, студента 4-го курсу Дніпропетровського державного університету збірка поезій «Трояндові світання» видавництва «ПРОМІНЬ» Дніпропетровськ, 1964р., художнє оформлення В.М. Бабенка, редактор В.В. Окунь, художній редактор В.В. Коломойцев, технічний редактор Г.І.Глушко, коректор О.Г. Нестеренко, 1000 примірників, з дарчим підписом автора на третій сторінці:  «Володимиру Васильовичу в знак глибокої вдячності за дружні поради, за народження цих світанків. 17/УІ-64р. С. Бурлаков».

Разом з тим Володимир Окунь притримувався справедливого розподілу гонорару, щодо випуску комуністично-партійних видань, за котрі їх автори, персонально отримували гонорари, а після, по вказівці з відділу пропаганди обкома КПУ додатково отримували премії з бюджету видавництва в розмірі отриманого гонорару і третю премію з бюджету Дніпропетровського обкома КПУ.

Преміальні повинні б були розділятися між усіма співробітниками, які редагували не менш талановиті і вагомі літературні твори, але преміями не відзначались. Ці обставини автору цих рядків підтвердив Микола Миколаєнко, відомий нині письменник Січеславщини, який працював у видавництві разом з Володимиром Окунем, після переведення з посади головного редактора газети "Червоний Гірник" міста Кривого Рогу, який отримав таку винагороду, яку він розцінював як матеріальну допомогу. Проте, своїм підписом Володимир Окунь підтримав скаргу колективу видавництва «ПРОМІНЬ» до Дніпропетровської Обласної ради, що послужило початком партійного переслідування і підступного гальмування його кар’єрного росту.

В березні 1961 року Володимир Окунь змушений за власним бажанням звільнитися з престижної посади, під приводом переводу на посаду Головного редактора художніх передач Дніпропетровської студії телебачення, де протримався 15 місяців і повернувся на посаду редактора художньої літератури книжкового видавництва.

В квітні 1965 року Володимир Окунь назначається завідуючим відділом редакції Дніпропетровської районної газети «Дніпровська зоря», а в січні 1969 року переходить на посаду старшого редактора відділу наукової інформації науково-дослідного інституту кукурудзи.

“Талановитою, творчою, працелюбною, доброзичливою людиною був Володимир Васильович Окунь, який тринадцять років очолював літературно-художній відділ по випуску науково-технічних бюлетенів”, - так охарактеризував його Валентин Циков, директор Інституту.

Із задоволенням працювалося з ним, радували його сатиричні вірші та байки. Це була особистість з великої літери.

“Всі співробітники інституту радилися з Володимиром Васильовичем Окунем щодо текстуального викладення своїх наукових праць. Він вважався одним із кращих спеціалістів філологів інституту”, - відповів Григорій Пікуш, доктор сільськогосподарських наук, професор, заступник директора Дніпропетровського науково-дослідного інституту зернового господарства України по науковій роботі.

Алла Кошик, завідуюча відділу Дніпропетровського аграрного університету знала Володимира Окуня і також тепло відгукнулася:

“Мені довелось працювати з Володимиром Васильовичем біля двадцяти років, і, при цьому в два прийоми. Наприкінці п’ятдесятих років я молодою дівчинкою прийшла працювати на посаду коректора в Дніпропетровське книжкове видавництво художньої літератури, де старшим редактором працював Окунь В.В. Він редагував твори всіх місцевих поетів, які поважали його. В той час він мешкав у місті Новомосковську він кожного дня їздив додому. Це було велике навантаження для нього. Але він завжди був акуратний ввічливий. Влітку організовував спільні поїздки в автобусі на відпочинок на березі Самари в Новомосковському лісі. У нього була дуже симпатична і уважна дружина, троє діточок. З ним було легко працювати. Та через деякий час він звільнився у зв'язку з переводом його редактором літературно - драматичних передач телестудії. Він казав, що це його підвищення, але всі ми вважали, що Володимира Васильовича звільнили за те, що він підписав колективну скаргу на місцеву вищу владу. В сімдесяті роки перейшла на посаду коректора видавництва Дніпропетровського науково-дослідного інституту зернового господарства України де старшим редактором працював Окунь В.В. Вайлуватий на вигляд він був спокійний і добрий душею, писав гарною українською мовою. Його байки друкувалися в газеті Зоря. Вони нам дуже подобалися, ми їх вивчали на пам'ять і між собою декламували. У нього було легке перо. За один вечір він сам випускав стінну газету інституту. Доброзичливий, талановитий, але принциповий мовознавець. Він чистив і доводив до друкованої кондиції дисертації вчених фахівців, які йому з вдячністю роздавали автографи”.

Галина Грабченко, автору цих рядків, розповіла: “В 1974 році, після закінчення загально-освітньої середньої школи № 23 м. Дніпропетровська, я поступила на посаду техніка редакційно-видавничого відділу інституту кукурудзи, де старшим редактором працював Окунь В.В. Він редагував і комплектував матеріали. Я, як член редколегії друкувала і відвозила їх у друкарню. Мені робота сподобалась завдяки чутливому відношенню Володимира Васильовича. Він порекомендував поступить на навчання до Московського видавниче - поліграфічного технікуму, де був коректорський відділ. Він був моїм репетитором і завдяки цьому я поступила в цей технікум і закінчила в 1982 році. Завдяки Окуню В.В. я отримала професію коректора книг та журналів, за що йому щиро вдячна”.

1 березня 1983 року Володимир Окунь переходить на посаду інструктора товариства любителів книги, звідки 22 січня 1987 року, на 68 році життя звільняється на заслужений відпочинок. Впродовж свого життя Володимир Окунь писав і постійно публікував свої твори. На його творчій ниві є понад 600 сатиричних, ліричних, гумористичних поезій краєзнавчих нарисів, повість "Сивий хлопець", рецензій на твори побратимів. Якось Володимир Васильович подарував автору цих рядків свій рукописний збірник ліричних поезій і серед них дві поеми, присвячені Катерині та Ганні, героїням "Кобзаря" Тараса Шевченка. Плекаю надію, що вони будуть видані окремими збірочками і побачивши їх члени Національної спілки письменників приймуть рішення про прийняття Володимира Васильовича Окуня в свої лави посмертно.

26 січня 1996 року Володимир Окунь відійшов у довічний  сон, але дух його творчої особистості його «Сивого хлопця», оригінальних літературних картин – поезій, байок, журналістських, краєзнавчих нарисів сьогодні витає серед нас і залишиться з нами назавжди.

Сьогодні українська мова в нашому краї відчуває тиск і спотворення багатьма українофобами, потребує свободи і захисту. Одним із засобів підняття іміджу мови і національного відродження вважаю втілення в українську культурну спадщину творів Володимира Окуня. Вірю, що настануть часи, коли школярі Почино-Софіївки та й інших шкіл України будуть вивчати повість Володимира Окуня «Сивий хлопець», як класичний літературний документ затхлості в нашій державі, в часи «розвинутого соціалізму» двадцятого століття.

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Загрузка...

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

‡агрузка...


Нам вдовблювали 200 років, що Днєпрапєтровск - це російське місто, його збудували російські царі та зросійщені генсеки «і ваапщє - тут всєгда гаварілі па рускі».Але ми з вами у 2014-2015 р...
Андрій ДЕНИСЕНКО

Дніпру 1200 років

Дніпру 1200 років!Такі гасла цілком могли би прикрасити вулиці нашого міста в ці святкові дні.Міста, давнішого за Москву та імперію, з її катеринами, переписуванням історії та байками про початки житт...
Дмитро Томчук

Про COVID-19 зсередини

Это мой очередной ежедневный лонгрид, но! На этот раз я очень прошу дочитать все до конца! Особенно людей который я люблю и уважаю и я знаю, что многим не хватает сил дочитать все до конца и они прост...
Події другої половини літа й початки осені наочно показали, що боротьба за Україну не припиняється і табір по той бік барикад готовий до наступу. Мова, зокрема йде про так званий "дніпровський референ...