App Store Google Play

Паралелограм-2019

30.12.2018 14:00
Паралелограм-2019

Достобіса важко придумувати героїв і лиходіїв у країні, що перебуває в постійно транзитному стані, який виносить на поверхню фантастичних звірів, а віртуальну реальність кожен охочий отримує у вигляді своєї фейсбучної френдстрічки. 

Звісно, це не тільки наша проблема. Он "Картковий будинок" усього через кілька років на тлі нинішнього Білого дому здається вже не спробою стягнути простирадло, а нудною псевдодокументалістикою.

І, здавалося б, саме час писати казки напередодні року, який ми проведемо на розвилці темних тунелів та пошуку виходу на поверхню. Наче час знаходити виходи з цієї системи і на кожному з них розміщувати джерела світла — теплого чи холодного, бенгальські вогні, прожектори чи багаття. 

Але — ні. Порядний казкар чесно зізнається, що сценаріїв він знає масу, проте життя творить так, наче вжило щось синтетичне й збудливе. Єдине, в чому він упевнений, — ми на порозі змін, і настають хороші часи для тих, хто за ними скучив. Ми входимо в рік, де в результаті трьох турів майбутніх виборів (двох навесні й одного восени) зміниться владний ландшафт, що відчує кожен, хоче він того чи ні. 

Але ж зміниться. І річ не у ворогах реформ, крадіях, ЗМІ чи навіть "агентах Путіна". Річ у тому, що влада за минулі роки не змогла не тільки довести, а й просто продемонструвати переважній більшості громадян, що вона знає, що робить; що вона має бодай короткочасний план, за яким ми рухаємося (горизонт короткочасного плану, раптом що, — це рік, а не завтрашній ранок). 

Влада не врахувала, що постреволюційне життя ставить перед керівництвом навіть не звичайні, а значно вищі моральні вимоги. І якщо, як колись із комунізмом, "на шляху до нього годувати не обіцяли", то втриматися від обжерливості мала б не тільки паства, а й її пастирі.

Влада не зрозуміла, що після падіння життєвого рівня п'ять років тому народ чекав такого ж стрімкого підйому, а не фонового зростання. Хай невиправдано чекав, хай наївним був, але право на це мав.

Багато закинутих у владу 2014-м чомусь вирішили, що саме вони є найвищою точкою розвитку української цивілізації й просто отримали те, чого давно заслуговували. Але їхні дії і зовнішній вигляд переконують, що їхнє місце там, де вони перебували раніше: на базарах, у дрібнооптовій торгівлі або рекеті. А ті, хто "закидом" скористався для професійного чи особистісного зростання, ростуть не так швидко, як хотілося б їм і нам. 

Чотири з половиною роки — найдовша в історії України пауза між загальнонаціональними виборами. З поправкою на бурхливі події в країні, це як для Німеччини — 20. Президент і його команда могли бути мудрішими й провести кілька років тому позачергові парламентські вибори. Знизити температуру і тиск, заодно продемонструвавши людям, що від них у цьому житті теж дещо залежить, а також переклавши (не будемо гріха таїти) й на них відповідальність за те, що відбувається. Так, довелося б потіснитися, так, хтось просто випав би з поїзда, але решта отримала б можливість спиратися на свіжі результати народного вибору. 

Але, очевидно, було прийнято рішення, що, загалом, "добре сидимо", а ефемерна вигода від такого варіанта потьмяніла перед загрозою неминучої втрати частини фінансових потоків.

І навіть якщо повірити, що стабільність влади була необхідна для дуже важливих реформ, то як бути з тим, що безповоротний їх успіх можливий тільки з достатнім рівнем суспільної підтримки? Коли більшість відчує якісь позитивні результати, крім "безвізу". А інакше успіх може бути дуже навіть "поворотним". 

Наблизившись до передвиборного року з невтішними показниками, команда президента прийняла рішення сформувати ядерний електорат. У результаті, коаліція БПП і "Народного фронту" успішно реалізувала всі програмні установки партій "Свобода" та "Національний корпус" (причому, беручи до уваги відсутність приватизації, — не тільки національні, а й соціалістичні). Іншого ядра чи то не знайшли, чи то не шукали. 

Чи реально перемогти, продемонструвавши прорив на реально другорядних напрямах, наплювавши на решту? Чи можна вселити безмежну віру в мудрість і прозірливість керівника? Можна спробувати. Але для цього треба не тільки помістити громадян в інформаційний вакуум, контролюючи всі, навіть крихітні телеканали (як у Росії), а й вселивши до влади повагу, замішану на страху. Це коли сказане в телевізорі слово хоча б мінімально відповідає справі. Коли увімкнена й справно функціонує машина репресій. А головне — коли міф, формований телевізором, корениться у глибинній суспільній свідомості. Повертаючись до Росії: імперія — це ж не тільки минуле, це, в розумінні переважної більшості росіян, і світле майбутнє. 

ЗМІ настрої не так формують, як вловлюють. Як кажуть експерти, в кожній новій появі Володимира Зеленського на екрані буквально віддзеркалюється уважне прочитання свіжих соцопитувань. 

Оскільки несмілива спроба сакралізувати чинного президента не вдалася, країну об'єднали реальні проблеми, а не віртуальні досягнення. І навіть Томос є не фінальною, а відправною точкою довгого й дуже непростого шляху, і всі це розуміють.

Тарифи, ціни, війна, незатишні умови для бізнесу в комплексі з невпинним розкраданням бюджету однаково важливі жителям Львова і Харкова, Одеси й Чернігова, що доводять високі електоральні показники тих, хто говорить про це зранку й до ночі, всерйоз і хихикаючи. 

А ось геополітичні уподобання продовжують країну розділяти, що особливо помітно, коли аналізуєш регіональні опитування. Причому поділ цей за останній рік лише посилився, що стало наслідком роботи влади з вищезгаданим ядром. Та й "середня температура по палаті" не надто тішить, — згідно з листопадовим опитуванням КМІС, за інтеграцію в Євросоюз виступають 50%, проти — 30%. До відома — такі самі цифри дало дослідження жовтня 2013 року, але з урахуванням Донецька, Луганська й Криму, тож самі розумієте… 

І настане квітень, а потім неминуче настане жовтень. І тоді з'ясується, що і переможець весни, і переможці осені постануть перед необхідністю не тільки виконувати обіцяне, а й вирішувати проблеми, які перебувають поза прямими електоральними настроями. 

Вони, практично, не матимуть системи держуправління. Реформа висунула до кандидатів на держслужбу такі високі вимоги, що ідеальний претендент мав бути самотнім сиротою без особливого роду діяльності та місця проживання. Але при цьому особливо закоренілі примудряються всі вимоги до декларування витрат родичів оминати й радіти життю, а професіонали (й не шахраї водночас) довго намагаються знайти відповідь на запитання: а навіщо їм ця держслужба з її скромними зарплатами? Вони ж хочуть просто отримувати достойну платню за свою працю, а не скидати за кордон мільйонні премії, готуючись до еміграції. 

Але це ще гаразд. Ослаблення держапарату (особливо на регіональному рівні) супроводжується широко відомою децентралізацією. Ще кілька років цього процесу — і настане час затверджувати програму дефеодалізації, яка має значно менше шансів на виконання, оскільки повноваження треба буде відбирати у десятків тисяч міцних господарників. На той час їхні маленькі армії вже будуть вибудувані, озброєні і здатні успішно конкурувати з центральними правоохоронними органами. При цьому слід мати на увазі: виміри громадської думки фіксують такий високий рейтинг місцевої влади, що навіть у найбільш необтесаного губернатора він удвічі вищий, ніж у президента, який його призначив. 

У формованих об'єднаних громадах уже проявляються контури двох форм устрою. Як правило, рівень народовладдя залежить від ресурсів, які має у своєму розпорядженні громада, насамперед — родючої землі. Чим її більше — тим демократії менше. Загалом, нічого нового, все як у "дорослих хлопчиків", тільки замість нафти — чорнозем. 

Чим багатша громада, тим більше прав має там неформальний господар, бо саме він — найбільший орендар землі і вже розставив в органах управління своїх людей, замаскованих під всеукраїнські партії. Що характерно, багато цих людей було підготовлено в рамках програм допомоги Євросоюзу. 

А попереду ж поява нових видів громад — великих міст із їхніми передмістями. Нинішні їхні керівники — справжні, а не "фейсбучні" лідери громадської думки, — до всіх своїх можливостей додадуть ще й право розпоряджатися приміською землею. І тоді карикатурна колись Асоціація мерів стане тіньовим, проте дуже впливовим парламентом. 

Влада отримає втому людей взагалі й активістів, зокрема. Багато хто вважає, що це й незле, оскільки знижує рівень внутрішньої загрози. Але це й звужує можливості, оскільки і пасивна, і активна підтримка реформ необхідна для руху. З урахуванням тенденцій у регіонах, доведеться шукати й залучати нових небайдужих, бо інакше децентралізація розкрадання висмокче з країни всі можливі ресурси. 

Створення мережі "активістів-любителів", тих, які вдень ходять на роботу, а у вільний від роботи час готові включатися у створення суспільно корисних спільнот, значно важливіше й важче, ніж просте освоєння грантів. 

Інакше, якщо гіпотеза про "один Майдан на покоління" правильна, з часом напруга в суспільстві накопичиться й цілком може вихлюпнутися в чергове спонтанне збурення, особливо коли новообрана влада знову злине в небеса. 

Звісно, триватиме трудова міграція. І якщо великі холдинги здатні підвищити зарплату працівникам до рівня польської мінус 20%, то середній і малий бізнеси беззахисні. Привид "середньоазійського двірника" вже бродить нашими містами, але це легке вирішення проблем принесе нові ризики. "И "Свобода" их встретит радостно у входа".

І, певна річ, влада зіштовхнеться з необхідністю знайти своє місце в розбірці наддержав, оскільки припинення війни — це вже давно не російсько-українська компетенція. Точніше, закінчити війну може той, хто її колись у Слов'янську почав, але в Москві Україну вже давно сприймають як один із фронтів сутички з Заходом. Там на час відклали вирішення питання, "що робити з хохлами": домовлятися невідомо про що, намагаючись відірвати їх від нинішніх союзників, чи готуватися до рішучого, бо "віри їм немає" й "однак обманять". 

Кремль, взагалі, любить відповідати Заходу ніби симетрично, з виразом неймовірного подиву: "А чому вам можна, а нам не можна?" Тож питання: "А чому вам можна було бомбити Белград?", здається, вже лежить у загашниках російського МЗС. 

При цьому влада не мусить забувати, що у Вашингтона попереду активна фаза оборони істеблішменту від спроб чинного президента остаточно розперезатися й перебудувати світ під уявлення шахтаря з Пенсільванії. А ще — вибори до Європарламенту, де ультраліві й ультраправі, обнявшись, знову постараються переписати генетичний код бабусі Європи. А також цілком імовірна світова економічна криза, яка, серед іншого, принесе зниження цін на сировину. Нафта тішитиме широку спільноту, а метали можуть загнати в депресію Мінфін. 

І в усьому цьому доведеться відстояти суб'єктність. Але не артилериста, єдине право якого полягає в можливості самостійно зарядити гармату й вистрелити, а фактора, чия думка враховується в процесі підготовки наказу на відкриття вогню. 

І, нарешті, знову треба буде зшивати суспільство. Суспільство, що постраждає від двох передвиборних кампаній, коли зграя політиків відривала від загального народного тіла свій ядерний електорат, спочатку потребуватиме не диктаторів, а лікарів-психотерапевтів, а вже після них — лідерів, які знайдуть прийнятне для переважної більшості рішення, оголосивши "ядерне роззброєння". 

Яким воно може бути? Взагалі-то, інколи в пошуках відповіді на складні питання варто звернутися до джерела знань, а саме — до шкільного підручника. Ось, наприклад, геометрія, 9-й клас, розділ "Правила додавання векторів". У теорії це має такий вигляд:

321

В умови задачі введемо вектор по горизонталі направо — підтримку політики євроінтеграції. При цьому маємо на увазі, що це не цілком тотожно діям влади, інакше 75% опитаних ("Рейтинг", листопад 2018) не були б упевнені в тому, що країна рухається в неправильному напрямку. Мабуть, євроінтеграція, в їхньому розумінні, — це щось інше. 

Вліво буде вектор зближення з Росією, а по вертикалі — той чи інший ступінь позаблоковості. Визначаючи величину й напрямок векторів, візьмемо до уваги опитування громадської думки, котрі визначають як кількість громадян, що підтримують той чи інший шлях, так і впевненість у переконаннях. Тоді паралелограм матиме приблизно такий вигляд: 

321

Прості геометричні правила свідчать, що напрямок загалом визначений, чого не може не враховувати будь-який переможець виборчого процесу. Більше того, різкі геополітичні рухи протипоказані кожному, хто зацікавлений у збереженні країни як єдиного організму. 

Корекція необхідна, оскільки стійке суспільство є сумою векторів усіх його складових частин. Але саме корекція, а не черговий крутий поворот, здатний зруйнувати систему, що, власне, і мають на увазі автори ідеї розвороту. 

Дехто скаже, що політика — складніша за точні науки, що справжній політик приймає непопулярні рішення, а Україна має максимально швидко пройти свій шлях, ігноруючи ворогів або знищуючи їх. І можна знехтувати лівим вектором, як, власне, зараз і відбувається. 

Можна. У стабільних однорідних державах часто так і відбувається. Але в українських реаліях — тільки за дотримання двох умов. Перша. Сила (кількісна і якісна) домінуючого вектора значно перевершує всі інші. Друга. Вектор домінує в усіх без винятку областях та регіонах, у тому числі й прикордонних. 

Недотримання умов створює північному сусідові додаткові можливості зруйнувати конструкцію під залпи "Советского шампанского". 

* * * 

У Новому році нам усім знадобиться багато що. Переможцям виборів — розуміння ваги свого становища. Переможеним — уміння цінувати кожну хвилину свого життя, навіть на допитах. Сотням тисяч учасників виборчого процесу — мужність відмовити у відповідь на пропозицію щось отримати, когось підкупити чи кудись укинути. Солдатам — упевненість у тому, що вони захищають не старих чи нових злодіїв, а країну, яка важливіша за всіх негідників при владі, разом узятих. Кожному з нас — лікувати хворих і берегти здорових. 

Але слово наступного року для нас — "чути". Чути одне одного і всіх разом.

ZN.UA

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Загрузка...

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

‡агрузка...


Мабуть це банальні, очевидні слова, але... Сьогодні на Краснопільському кладовищі вже вдруге за тиждень провожали в останню путь воїна, який пав на російсько-українській війні. Цього разу наш сві...
Ахметов, схоже, почав мститися дніпрянам за те, що вони насмілилася відстояти своє право більше його не кредитувати!Гадаю, всі зрозуміли про що йдеться…Декілька років поспіль цей представник ук...
Дарина ТВЕРДОХЛІБ

Не водіть дітей до цирку

На арені дресирувальник у гарному вбранні, яскраве світло софітів, голосна музика. А в кутку - наляканий лев, якому наживо вирвали кігті та спиляли ікла. Білосніжні голуби злітають&nbsp...
Дарина ТВЕРДОХЛІБ

І знову про мову

Українці без російської мови - третій сорт. Володіти лише українською, і не знати жодної іншої мови, бути німим. Єдина перспектива українців в такому випадку - бути прибиральниками, доглядальника...