App Store Google Play

Люди йшли на кулемети, співаючи «Ще не вмерла Україна!» – історик про причини Голодомору 1932–1933

20 Листопада 14:00
Люди йшли на кулемети, співаючи «Ще не вмерла Україна!» – історик про причини Голодомору 1932–1933

Не зумівши подолати селянський спротив на початку 1920-х, більшовицька влада відступила, але в 1928 році знову перейшла у наступ. Прямим наслідком подій 90-річної давнини став Голодомор 1932–1933 років. Про те, як розвивалися відносини між більшовицькою владою і українським селянством, Радіо Свобода розмовляло Людмилою Гриневич, директором Українського науково-дослідного та освітнього центру дослідження Голодомору.

– На початку 1920-х років підконтрольна більшовикам територія була охоплена селянськими повстаннями. І тут йдеться не лише про Україну, а й про тамбовське чи західносибірське повстання. Ленін називав селянську контрреволюцію страшнішою за усіх білогвардійських генералів разом узятих. Ідучи на поступки, у 1921 році більшовики проголосили Нову економічну політику – НЕП. Для селян це означало заміну грабіжницької продрозкладки поміркованим податком. Відтак селянські повстання вщухли. А що призвело потім до нового протистояння між селянами й більшовицькою владою?

– Така постановка питання загалом правильна, але розглядає Україну у контексті загальносоюзної історії. Справді, були селянські повстання і в Росії, але нам важливо мати на увазі те, як в Україні у 1920 році була встановлена радянська влада – для усвідомлення, чому стався Голодомор.

Досить тривалий час, десятиліттями говорили про те, що радянська влада була вибором українського селянства, українських робітників тощо. Я працювала у Російському державному військовому архіві й виявила перепис національного складу Червоної армії. Цей перепис свідчить і вказує на те, що Україна була окупована. Принцип «нас там нєт» потужно працював і тоді, ще й потужно. На територію України ввели військо, мобілізоване з внутрішніх губерній Російської Федерації. І у нас на 1,2 мільйона солдатів, росіяни складали 995 тисяч. Тому, коли ви говорите про те, що повстання вщухли, то тут діяли спеціальні структури, які займалися придушеннями цих повстань. Ситуація в Україні була зовсім не проста.

Директор Українського науково-дослідного та освітнього центру дослідження Голодомору Людмила Гриневич

Директор Українського науково-дослідного та освітнього центру дослідження Голодомору Людмила Гриневич

– Що мало більше значення для припинення селянського спротиву в Україні до середини 1920-х років: репресивні заходи чи зміна більшовицької політики щодо селян?

– Було дуже багато факторів. Згадаймо, скільки років тривала війна: люди пішли на Першу світову, потім революція, громадянська війна. Люди дуже втомилися від війни – це перше.

Друге – введення на терен України потужного війська, яке ходило по хатах українців й казало: «Хохлы, мы вас завоевали, теперь давайте все, что нам надо». Це я зараз цитую документ – матеріали про настрої Червоної армії. Політоргани Робітничо-селянської Червоної армії в 1920 році фіксували таке. Ця територія була надзвичайно проблемною для Леніна, а потім і для Сталіна, такою і залишалася до кінця 1930-х років. По документах ОДПУ ми бачимо, що масові повстання були придушені, організатори знищені.

– Дехто втік. Наприклад, Нестор Махно перейшов румунський кордон.

– Так.

Приблизно з 1925-1926 років комуністична влада почала готуватися до війни. Причому, це був мирний час.

– До війни із ким?

– Зі світовим імперіалізмом. З одного боку, була проголошена концепція, що можна побудувати соціалізм в одній окремо взятій країні, з іншого – почалась підготовка до війни. І у контексті підготовки до війни відбувалися військово-промислова модернізація, колективізація. Це робилося не для того, аби підняти рівень життя людей.

– Так, створювали військово-промислову базу.

– Ще одна складова, про яку мало хто говорить і знає – була політична підготовка тилу до війни. Вона велася двома способами: з одного боку, масована пропаганда, виховання лояльних громадян, особливо молоді, а з іншого – сканування політичних настроїв і знищення тих, хто в умовах війни може створити проблеми для влади. Сканували саме на предмет так званих поразницьких настроїв. І у 1930 році військовий теоретик Свєчін дістав від Генерального штабу Червоної армії завдання: дослідити, які регіони можуть створити проблему в разі війни? Він виявив два таких регіони: Північний Кавказ і Україна. Ніколи ці території, особливо Сталін, не вважали достатньо лояльними.

Донецьке село Удачне та Голодомор 1932–33 років у фотографіях Марка Залізняка

Донецьке село Удачне та Голодомор 1932–33 років у фотографіях Марка Залізняка

– Навіть попри те, що повстанський рух вщух, Україну все одно розцінювали як потенційно небезпечну і нелояльну?

– Абсолютно. Проводилася перлюстрація кореспонденції практично стовідсоткова. Влада знала, що переважна більшість українського населення її не сприймає. І в 1930 році тут повстало майже мільйон людей. Якщо порівняти масові виступи в Україні з іншими регіонами Радянського Союзу, то тут був надзвичайно високий сплеск. Тільки у березні 1930 року майже три тисячі виступів і майже мільйон людей. А тоді вже не було альтернативних партій чи преси. Це просто люди взяли вила, сокири й пішли на цю владу.

– Що до цього призвело? Середина 1920-х була більш-менш мирним часом, і раптом новий виток селянського спротиву. Чим він був спричинений?

– У 1928 році Сталін спробував запровадити другу редакцію воєнного комунізму з метою прискорити військово-промислову модернізацію. У людей почали забирати землю, почали заганяти у колгоспи, почалася депортація селянських родин, так званих куркулів, на Північ.

– Це назвали «винищенням куркулів як класу».

– Так. З’явилися навіть підкуркульники: люди, які були не лояльні й вважалося, що вони під куркулями.

– Тобто, наче й не заможний селянин, але підтримує заможних.

– Так. За своїм соціальним походженням – біднота, але чомусь він проти радянської влади. Таких було багато.

Лауреат Нобелівської премії, економіст Амартія Сен, який досліджував голод, зокрема в Бенгальській Індії, вивів формулу: причиною голоду є позбавлення людини економічного правосилля. Якщо людина щось вирощує і не може скористатись плодами праці або не має коштів, щоб це купити, починається голод. Це щодо вашого запитання – чому повстали? Усвідомили, що вони вже позбавлені економічного правосилля настільки, що вже наступає голод. Голод був в Україні у 1928–1929 роках, про це мало хто говорить. Україну кидали у ту прірву Голодомору від 1928 року, поки не дійшло до катастрофи.

– Це маловідома подія. Чим був спричинений цей голод 1928–1929 років і які мав масштаби?

– Був спричинений тим, що з України на територію Російської Федерації вивезли збіжжя. На відміну від голоду 1932–1933 років, цей голод дуже добре документований, буквально у деталях. Голова уряду Української РСР Влас Чубарь писав про те, що вивезення хліба дестабілізує український хлібний ринок. П’ять-шість разів піднімали план. Там, справді, була хлібна криза. Якби був нормальний уряд, який думає про людей, то для того, щоб з неї вийти, завозив би продовольство на територію Радянського Союзу. А ці пішли шляхом перерозподілу внутрішніх ресурсів, яких було обмаль.

Із України вивезли 127 мільйонів пудів хліба і думали, що українці якось переб’ються, а наступного року буде новий врожай і все буде добре. Але у 1928 році в Україні був масштабний неврожай, почався голод. Уряд звернувся до Москви з проханням дати допомогу, а по суті, повернути частину вивезеного. Москва дала з барського плеча 13 мільйонів пудів, а потім тихенько вивезли десять.

Ця формула працювала у 1932–1933 роках, але документи масово нищились. Тому сьогодні дослідникам встановити, яку кількість хліба вивезли з території України на північ на годування промислових районів, досить важко. Але уривчасті документи вказують на те, що це продовжувалося навіть в умовах Голодомору. Я бачила документ за листопад 1932 року – в листі до ЦК КП(б)У українські чекісти пишуть: якщо негайно не припинити вивезення хліба з України на Північ, то з березня 1933 року республіка залишається без хліба.

– Ми почали з того, що продрозкладку замінили продовольчим податком, який був більш-менш фіксований. А що змінилося у 1928–1929 році, що хліб почали забирати? На підставі чого?

– Існує міфологізований погляд на добу Нової економічної політики. Вважають, що як тільки почався НЕП, як селянам дали ділянки, почалося процвітання. Це не так.

До Першої світової війни в Україні ефективно працювали сорок тисяч поміщицьких господарств. Це були культурні господарі, які знали сорти збіжжя, мали аграрні технології. Завдяки їм Україна була хлібним кошиком Європи. Але внаслідок революцій ці поміщицькі господарства зруйнували, землю роздали 5 мільйонам дрібних господарів. Кожен з них хотів працювати, але це не означало, що ці люди мали техніку, мали знання. Тому, якщо подивитися на дані Центрального статистичного управління, то протягом 1920-х років українські селяни виробляли хліба стільки, що було ледь-ледь достатньо, аби прогодувати їхні родини. Враховуючи, що влада була не тільки комуністична, а й імперська, вона бачила в Україні територію, з якої треба стягувати ресурси. І як тільки проголосили індустріалізацію, почали розгортати підприємства на Півночі у Центрально-промисловому районі, туди хлинула величезна кількість людей, яких треба було годувати.

Колапс в Україні значною мірою був спричинений тим, що значно збільшилась кількість робітників, зростала природна кількість населення. За цих умов на Україну примусово накинули зернову спеціалізацію, проти якої вона протестувала і примусили годувати Північ. Проте Україна була нездатна, навіть під час НЕПу. А депортація куркулів, визискування селянських хлібних запасів спричинили не тільки голодомор в Україні, але й той голод, який спостерігався в інших регіонах СРСР, прямо був пов’язаний з тим, що нищили Україну. Як тільки комуністи не змогли дістати належної кількості зерна, вони починали тиснути на якісь російські регіони, на які, як правило, не тиснули. Бо в Україні було багато залізничних шляхів, було значно легше вивозити хліб, ніж із російської глибинки.

– Усередині 1920-х один із більшовицьких очільників Микола Бухарін закликав селян: «Збагачуйтесь, і не бійтеся, що вас будуть утискати». А на початку 1930-х голова радянського уряду В'ячеслав Молотов сказав: «Буде хліб – буде радянська влада, не буде хліба – не буде радянської влади. Хліб є в реакційного українського мужичка, і в реакційного кубанського козачка. Вони просто так хліб не віддадуть, треба його у них забрати». Чому в більшовицького керівництва так змінилися погляди?

– Були різні стратегії й погляди на реалізацію комуністичного експерименту. Сталінська група й група Бухаріна співіснували у 1920-і роки, але наприкінці 1920-х група Сталіна у владі сильно зміцнилася. Ми знаємо за опублікованими документами, що Бухарін прямо погрожував Сталіну, казав: «Ми оголосимо, що ви організатори голоду». Йшлося про те, що сталося у 1928–1929 роках. Бухарін та деякі економісти застерігали, що ця політика приведе до голоду.

Справа в тому, що у Сталіна був неймовірний талант в організації різних провокацій проти своїх політичних противників, уміння залякати, взяти під контроль ключові посади. Владна вертикаль опинилася під Сталіним і Молотовим, тому внаслідок внутрішньопартійної боротьби група Бухаріна програла і була репресована. Були різні погляди на те, як впровадити цю комуністичну модель найбільш ефективно, і сталінська група перемогла.

– А як змінювалися форми селянського спротиву у зв’язку зі зміною більшовицької політики?

– Вони були завжди різні. Якщо взяти документи ОДПУ про настрої людей до початку 1928 року, то можна знайти формулювання «ми вже призвичаїлися», «можна якось жити», «можна господарювати». Та саме на початку 1928-го почалися надзвичайні заходи в аграрній сфері, коли намагалися вибити із селян-одноосібників хліб. А як це не вдалося, то вже наприкінці 1929 року селян почали гнати у колгоспи.

Форми спротиву були активні й пасивні. Попервах були здебільшого пасивні форми опору, коли ігнорували, намагалися не сіяти чи засіювали тими культурами, які для влади були нецікаві. Але потім владі були цікаві усі культури.

Голодомор спричинив феномен: люди з фізіологічної точки зору не могли воювати у 1933 році, тому що вони просто помирали знесилені, перебували у стані надзвичайного емоційного шоку. В 1933 році влада показала, що вона може зробити неймовірне – знищити мільйони людей. Тому люди, по-перше, закрили рота, і влада це прекрасно розуміла, але, по-друге, думали, що опір має бути внутрішній, пасивний. З початком Другої світової війни це стало зрозуміло, тому що 92% українського населення залишилося на окупованій території, масово йшли у полон, таким чином протестуючи проти влади. Форми опору змінювалися.

Активна форма опору – 1930 рік. Це був пік, коли сотні людей йшли проти кулеметів – це не вигадка. Очільник ОДПУ в УРСР Всеволод Балицький фіксував, що люди йшли на кулемети, співаючи «Ще не вмерла Україна!».

Це те, що відрізняло нашу ситуацію від ситуації в інших регіонах. Іноді кажуть, що всюди все відбувалося однаково, але це не так. Тут соціальний протест сильно переплітався з національним. І гасла були не за справедливу радянську Україну, тут говорили про УНР і Петлюру, говорили про те, що «до біса комуністів». І це говорили не тільки етнічні українці, а й місцеві євреї, поляки, німці.

Радіо свобода

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Загрузка...


Hoвини ПАРТНЕРІВ

Ярема ГАЛАЙДА

Нецікава правда війни

Знову завівся з хлопцями про «правду війни». Ну, в сенсі чи треба показувати в кіно цю саму правду.Треба!Але, якщо всю її показувати в кіно, то це буде фігня, повна заунивності і нудьги.Ну...
Для соціальних виплат від держави необхідно відкрити рахунок в національному Ощадбанку. Цікаво, як обличчя держави проявляється у фінансових установах.Заходжу у відділення банку в центрі Дніпра. Довго...
Максим Мірошниченко

Зрозумілість

Можливо, єдиний мотив, який може мобілізувати широкі кола виборців, який буде сприйматися як прогресивний та новий. Не легалайз, не легалізація проституції, гендерна політика і т.д.Поясню. У 2015-16 р...
У нас небезпідставно прийнято вважати, що українська влада використовує ситуацію з війною у внутрішніх політичних іграх, в тому числі і в узурпацію.Гомо політикус в усі часи було важко втриматися від...