App Store Google Play

Блиск і злидні націонал-демократії

15.11.2018 18:00
Блиск і злидні націонал-демократії

Ідеології можуть перемагати та програвати, підніматися на вершину слави та занепадати, пірнати на дно забуття. Як і їх носії — люди. У них також є доля та власне життя.

Вочевидь, Україна своєю державною незалежністю найбільше завдячує націонал-демократії та її прихильникам. Саме вони на численних мітингах вибороли спершу Декларацію про державний суверенітет України від 16 липня 1990 року, а потім Акт проголошення незалежності 24 серпня 1991-го.

Ідеологія націонал-демократії як складова лібералізму пройшла свій злет і падіння не тільки в республіках колишнього СРСР, а й у посткомуністичній Європі. Та попри те що національно-демократичні партії й далі там існують, вони вже давно не мають ані впливу, ані популярності. Стрілка європейського годинника повернулася з націонал-демократії до праворадикальних партій і в бік євроскептиків-ізоляціоністів. Слід зауважити, що українське суспільство нині неідеологічне. Такою є й уся Європа. Часи панування ідеологем минули. Замість них богом суспільно-політичних процесів стали технології. Доволі штучні та маніпулятивні.

Безумовно, колискою націонал-демократичної ідеології новітньої доби був «Народний рух України» (із первинним додатком «за перебудову»), очолюваний поетом Іваном Драчем. Наприкінці 80-х — початку 90-х років ХХ сторіччя це масове загальноукраїнське об’єднання виникло паралельно зі схожими організаціями Східної Європи: народними фронтами, зокрема литовським «Саюдісом», польською «Солідарністю». Воно не було чимось аж надто унікальним, а радше діяло в тому самому руслі, що й інші такі самі європейські громадсько-політичні посттоталітарні утворення. «Підрадянська» Європа прокидалася від сплячки, випростовувалася з-під впливу Радянського Союзу та ставала повноправною частиною цивілізованого світу. Хвиля демократичних перетворень була широким процесом, який охоплював майже всі аспекти суспільного життя.

Парадоксально, що саме оголошенням результатів референдуму 1 грудня 1991-го, які закріпили нашу державність народним волевиявленням, масштабні перемоги та здобутки націонал-демократів завершилися. Тріумф став початком занепаду. Вони так і не запропонували ефективної програми економічних перетворень, не були здатні на управлінський державний прагматизм, загрузли в романтичній минувшині та просвітянстві. Виконали свою первинну функцію та поза власним бажанням були виштовхані на узбіччя.

Популярна фраза з цього середовища «розбудова держави» поступово зникла із загального вжитку, мов розчинилася в імлі, так і не набувши реальних обрисів. Далі була стагнація та політичні задвірки. Із приходом до влади ставленика Сходу та Півдня України Леоніда Кучми націонал-демократи, зокрема й в особі тодішнього лідера «Народного руху України» В’ячеслава Чорновола, рятувалися від остаточної маргіналізації тим, що пішли на фактичну співпрацю з новообраним главою держави, російськомовним «червоним директором», водночас на публіці намагаючись підтримувати забрало «конструктивної опозиції». За всіх часів фатальною рисою представників націонал-демократії були незмірні амбіції (які частково пояснювалися наявністю десятків колоритних лідерів, що десятиліттями формувалися ще в лавах шістдесятників, серед дисидентів, не маючи можливості через панування комуністичної влади реалізуватися на широкий загал), взаємопоборювання, нездатність об’єднатися. Так, на президентських виборах 1991 року з цього табору вийшло зразу три кандидати: В’ячеслав Чорновіл, Левко Лук’яненко та Ігор Юхновський, що гарантувало перемогу Леонідові Кравчукові.

Мабуть, ключовою тактичною помилкою націонал-демократів тоді стало те, що вони відмовилися взяти владу в Україні, сформувати уряд і втілювати власну програму, коли це запропонував тодішній глава держави Леонід Кравчук. 1992-го він, виходець із середовища радянської партійної номенклатури, прийшов до своїх опонентів на з’їзд Руху й публічно запропонував: формуйте уряд, беріть владу! Вони гордо та патетично відкинули цю доленосну пропозицію, знехтували можливістю вийти та закріпитися на загальноукраїнській арені й задекларували цим свої суто регіональні амбіції (у межах кількох західних областей: Львівської, Тернопільської, Івано-Франківської та частково Чернівецької), а невдовзі жорстко поплатилися за те.

Другим диханням для української націонал-демократії стала «Наша Україна» Віктора Ющенка та Помаранчева революція. Тоді все повторилося майже з аптечною точністю: більшість поміркованих правих об’єдналася навколо Ющенка, як яскравого лідера, та його чітко заманіфестованої ідеології, що мала всі ознаки націонал-демократизму. Помаранчеві 2005-го прийшли до влади (кілька років перед тим маючи потужну фракцію в парламенті), дістали колосальну популярність у суспільстві (рейтинг Ющенка щойно після інавгурації сягав 70%!), здобули підтримку світового співтовариства (Конгрес США новообраному президентові України аплодував стоячи). Але цей потенціал було швидко втрачено через віковічну проблему — численні чвари у власному середовищі (зокрема, із командою Юлії Тимошенко), а також через невміння самоорганізуватися: бракувало конкретної програми дій та її чіткого виконання. За всієї критичності у ставленні до національної демократії ховати її сьогодні зарано. Вона має чималий державотворчий потенціал, а в умовах війни з неоімперською Росією за нашу незалежність набуває нової актуальності. Характерно, що кожна політична сила, яка нині претендує на владу, за всієї своєї неідейності змушена давати відповіді на націонал-демократичні запитання. Навіть у теперішньому гаслі чинного президента України Петра Порошенка «Армія, мова, віра» читається неприхований перегук із націонал-демократичними запитами.

Тиждень

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Загрузка...

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

‡агрузка...


Ахметов, схоже, почав мститися дніпрянам за те, що вони насмілилася відстояти своє право більше його не кредитувати!Гадаю, всі зрозуміли про що йдеться…Декілька років поспіль цей представник ук...
Дарина ТВЕРДОХЛІБ

Не водіть дітей до цирку

На арені дресирувальник у гарному вбранні, яскраве світло софітів, голосна музика. А в кутку - наляканий лев, якому наживо вирвали кігті та спиляли ікла. Білосніжні голуби злітають&nbsp...
Дарина ТВЕРДОХЛІБ

І знову про мову

Українці без російської мови - третій сорт. Володіти лише українською, і не знати жодної іншої мови, бути німим. Єдина перспектива українців в такому випадку - бути прибиральниками, доглядальника...
Теперішня передвиборча кампанія в Україні - це дно, відстій, колупання у брудній білизні, розкол. А люди, яких я, наприклад, вважав цілком при здоровому ґлузді, під впливом потоків брехні, наклепів, в...