App Store Google Play

Електоральне, меланхолійне

30.10.2018 18:00
Електоральне, меланхолійне

Якщо робити висновки з приголомшливої кількості білбордів на квадратний метр і душу населення, передвиборча кампанія в Україні вже почалася. Ідеться, звісно ж, про президентські перегони.

Хоча досі зберігається колізія: за законом, вони мають відбутися останньої неділі березня, тобто 31.30.2019. Утім, за іншим законом, президентська каденція повинна тривати чотири роки, тож волевиявлення слід було б очікувати не раніше як 7 червня — колізія? Але не менш інтригуючими й не менш значущими для майбутньої долі країни стануть наступні вибори — до Верховної Ради, які вже без імовірних сюрпризів відбудуться майже рівно за рік відсьогодні, 29 жовтня.

Ми, хай там як, є громадянами парламентсько-президентської республіки, а не навпаки. Відколи притиснутий до стіни безталанний Янукович напередодні втечі підписав угоду про повернення до Конституції 2004-го, а парламент 386 голосами ухвалив відповідну постанову, у глави держави було забрано чимало повноважень. Формально він навіть не очолює виконавчу владу. Його функції: дотримання прав і свобод громадян, зовнішня політика та Збройні Сили — усе! Ну гаразд, ще кадри, але не одноосібно. Те, що більшість доленосних для держави рішень нині за фактом ухвалюється в Адміністрації президента в будинку № 11 за вулицею Банкова, — почасти результат апаратних домовленостей і дипломатичних талантів Петра Порошенка, почасти наслідок того, що в його розпорядженні (хоча на практиці геть не цілковитому) перебуває найбільша парламентська фракція його ж імені. Без такого ресурсу будь-який наступний президент опиниться в ролі якщо не британської королеви, то максимум українського бджоляра — прекраснодушного, але безпорадного.

Гадаю, ми не до кінця усвідомлюємо, яким дивовижним чином склалися зорі на початку каденції Петра Олексійовича, починаючи від об’єктивних переваг (деморалізовані політичні противники, шлейф тріумфальної перемоги в першому турі, патріотичний підйом, міжнародна підтримка) і закінчуючи його персональними компетенціями (досвід обертання у вищому ешелоні політики, освіта, харизма й — передусім! — уміння та здатність знаходити спільну мову з опонентами і тимчасовими союзниками, навички переговірника, без яких він не мав би шансів збити свою бізнес-імперію). Те, що вдалося, а надто не вдалося зробити президентові за чотири з половиною роки, визначається не лише його власними пріоритетами та амбіціями, а й необхідністю торгівлі, угод, ситуативних компромісів, зокрема з персонажами та угрупованнями з високою токсичністю.

У цьому його сила та водночас слабкість. Тим часом громадська думка, якщо розуміти під цим зрілим поняттям мінливі настрої натовпу, схильна наділяти Порошенка абсолютною владою й отже, абсолютною відповідальністю за стан справ у країні. Значна частина українців ненавидить президента щиро й самовіддано. Якою мірою причиною цього є ворожа пропаганда, а якою його реальні гріхи — окрема тема. Жоден томос, безвіз, патруль і парад не здатні перебити в очах народних мас негатив від долара по 28, а кубометра по 11, а надто від безкарних діловарів-схемотехніків. І почасти це справедливо. Фактор «любих друзів 2.0» висить над лідером нації постійно й наочно, як нахабний Porsche Cayenne поперек тротуару, але без них він не впровадив би жодного рішення. Можливо, найбільша проблема Петра Олексійовича в тому, що він досконалий політик, тобто виходить із того, що політика — мистецтво можливого, а в кризовому суспільстві в стані війни є попит на навіжених, які не визнають меж і обмежень.

Що ж стосується вищого законодавчого органа не як генератора правил, не як джерела розумних заходів, а як бази ефективності президентської вертикалі, то його контури губляться в тумані наступного року. Набір партій, які проходять у Раду, змінюється від опитування до опитування, а голосування за мажоритарними округами робить її склад буквально непередбачуваним. Хто більше витратить на харчові набори, хто краще домовиться на місцях або в центрі, того й виберуть. Окремі ентузіасти уявляють як гарантію від потрапляння до парламенту політичного сміття скасування мажоритарки й впровадження відкритих партійних списків, і це, якщо замислитися, справжня драма. Здорова частина політикуму шукає запобіжників від ексцесів прямої демократії, бо народ (плебс, охлос) не здатен ухвалювати раціональні рішення! Тікаючи від загрози узурпації влади олігархами, ми легко й непомітно можемо отримати парламентську більшість із «рєшал», популістів і прямих агентів Кремля. І тоді хоч би який геній сів у крісло № 1, його найкращі (припустімо) наміри потонуть у парламентському болоті. Виборець у масі своїй не читав Монтеск’є, йому байдуже до розподілу гілок влади, і він не розуміє, навіщо взагалі закони, тим більше що вони ледве працюють. Боюся, за рік цього навчити неможливо. Та й завдання так ніхто не ставить, а дарма.

Тиждень

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Загрузка...

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

‡агрузка...


Юрій Фоменко

Сільський автобус

Сільський автобус кінця 70-х.Дочекавшись обвітреного і запиленого, задимленого і замученого сільськими дорогами ЛАЗа, вмощувалися на твердих його кріслах, бажано біля вікна. Гойдало, гицало, раз-у-раз...
Максим Мірошниченко

Інтелектуальні пітекантропи

Сьогодні у Раді цілий шабаш інтелектуальних пітекантропів. Але мажоритарник Шахов, на мою скромну думку, - хедлайнер цієї туси. У його виступі проти ринку землі ми почули посилання на спартанського ца...
Осінь. Пожовклі листя лежать на землі, вологе повітря обгортає тебе настільки, що ти починаєш відчувати, як воно намагається пробратися до кісток. А тим часом через сіре небо пробивається сонце, щоб с...
Марія СОЛОМОНОВА

Гроші як токсичний елемент

Не завжди гроші – це лише гроші. Іноді вони перетворюють людину на токсичний елемент, який отруює великі території та чинить небезпеку державності країни........Ще зовсім недавно, у розпал перед...