App Store Google Play

Інвалідність - не вирок. Як особливі діти вливаються в суспільне життя

29.10.2018 10:00
Інвалідність - не вирок. Як особливі діти вливаються в суспільне життя

Більшість людей, які не мають в колі знайомих осіб з інвалідністю, ніколи не замислюються про складнощі життя тих, хто у візку, тим пак - про проблеми тих, хто опікується такими особами. Всі знають, що десь існують такі мами, у яких дитина на візочку, але мало хто переймається, як з тим візочком пересуватися вулицями наших міст, чи не дай боже сіл чи селищ. Як надати освіту такій дитині, як зробити все можливе, щоб дитина не була втрачена для суспільства і не стала тягарем на все життя для батьків...

Інклюзія — це процес реального включення осіб з інвалідністю в активне суспільне життя та справжня надія дітей з додатковими потребами. Інклюзія також є одним зі шляхів виховання толерантності усіх членів суспільства.

Дніпропетровщина - одна з областей, яка реалізує соціальну програму Марини Порошенко і впроваджує інклюзивну освіту. З весни 2017-го для забезпечення соціалізації дітей з особливими потребами багато що робиться. Вже понад 800 особливих дітей навчаються в загальноосвітніх школах Дніпропетровщини – втричі більше, ніж три роки тому. Аби отримувати знання їм було комфортно, в школах області відкрили 120 ресурсних кімнат і медіатек. Важливо, що відвідувати ресурсні кімнати та гуляти в інклюзивних парках можуть всі діти, як з інвалідністю, так і без. Також слід зауважити, що такі об’єкти відкриваються не лише в парку біля обласної адміністрації, а й у селах та селищах, відтак місцевим мешканцям не потрібно возити дітей у місто на спеціальні заняття.

Ресурсна кімната - це спеціально організований простір для розвитку людини та гармонізації її психоемоційного стану. В таких приміщеннях працюють корекційні педагоги: логопеди, психологи, дефектологи, фізіотерапевти. Тобто такі кімнати важливі і для дітей, які, наприклад, не вимовляють літеру “р”. Тож із такими звичайними ситуаціями мешканцям невеликих населених пунктів не потрібно їхати у місто, щоб відпрацьовувати вимову літери.

Коли можновладці відкривають нові об’єкти, зазвичай увагу привертають яскраві кольори та ігрові майданчики, адже життя малечі має бути яскравим і жвавим. Але ми б хотіли акцентувати увагу не на будівлях і грошах - а на реальних історіях, реальних долях простих людей, які відтепер почуваються набагато більш людьми, більш рівними і повноцінними.

У селищі Петриківка в 2017 році реконструювали опорну школу, в якій створили першу в Україні ресурсну кімнату та медіатеку для дітей з особливими потребами. Ресурсна кімната створена за європейськими стандартами та адаптована під українські реалії. Подібні приміщення функціонують у навчальних закладах США, Норвегії, Данії, Литви та Молдові, а тепер їх перевагами користуються учні з особливими потребами Петриківської школи.

Це стало реальним порятунком для мами трьох дітей Наталі Коліне. Середня донечка Мілєна з народження не може ходити.

“До шести років ми сиділи вдома. До жодного садочка піти не могли, оскільки вони не пристосовані до потреб Мілєни, думали їздити у Дніпро, розглядали варіант тамтешнього інтернату. Аж тут мені подзвонила директорка школи і розповіла, що буде відкриватися опорна школа і там буде працювати ресурсна кімната. Спитала чи не хочу я віддати Мілєну до цієї школи. А я звісно хочу. Гріх не скористатися такою можливістю”, - поділилася мама дівчинки.

Вчителька петриківської школи перед початком навчального року зібрала батьків і провела бесіду, пояснила, що буде в класі дівчинка на інвалідному візочку. Мама Мілєни дуже переживала, як діти сприймуть незвичайну дівчинку, боялася, щоб не ображали, також побоювалася за моральний стан доньки, чи не буде це великим стресом для неї. Але все склалося якнайкраще. Діти поставилася із розумінням і дружньо сприйняли однокласницю.

“Діти підходили знайомитися, і не тільки однокласники, а й зі старшої школи. Пригощали її смаколиками, спілкувалися. І Мілєна влилася в колектив, по-трохи призвичаїлася, тоді вже мої страхи розвіялися”, - розповіла Наталя.

Мама також дуже вдячна вчительці, яка без страху сприйняла ситуацію і створила правильну атмосферу в класі.

Поки Мілєна на навчанні про неї піклується асистент. Допомагає пересуватися будівлею, дістає підручники тощо. Це важливо для мами, яка постійно знаходилася поруч з дитиною, адже це дуже непросто психологічно.

Після уроків Мілєна займається в ресурсній кімнаті із психологом.

“З психологом відбувся тісний контакт, Мілєні дуже подобаються заняття. Вона все літо з нетерпінням чекала нового навчального року, постійно згадувала і хотіла повернутися”, - зазначила мама дівчинки.

З непростою ситуацією стикнулася інша родина - в селищі Солоному. Віка Гаркуша народилася з двосторонньою глухотою. Мама Наталія Демченко розповіла, що мала важкі роди і глухота - не єдина проблема, яка була у Віки від народження. Постійне лікування та операції - таке непросте дитинство склалося у маленької Віки. Тричі змінювли слухові апарати, вчили читати по губам, займалися розвиваючими вправами - батьки робили все і навіть більше. Остання операція відбулася влітку цього року, дівчинці вживили кохлеарний імплант і у п’ять років дитина виразно почула перші звуки.

Тільки-но підключили мовний процесор – для Віки відкрився новий, невідомий раніше світ. Десь проїхала машина, десь – працює електропила. Дитина жадібно вбирає в себе все, що тільки може почути. А ще – сміється. Їй дуже радісно та незвично. Проте завдяки постійним заняттям протягом всього свого життя дівчинці легше все сприймати і вчитися.

Мати дівчинки каже, Віка стала спокійнішою та врівноваженою. Повторює все, що почує. Вже вивчила матусине ім’я і постійно вимовляє його. Процес пішов, зазначає Наталія Демченко.

Попереду – довгий час реабілітації, кропіткої роботи психологів, дефектологів, логопедів, сурдопедагогів. Багато чого залежатиме й від наполегливості самої Віки, кажуть фахівці.

Родині пощастило, адже у рідному селищі наприкинці 2017-го відкрилася опорна школа, де працює Інклюзивно-ресурсний центр. Тричі на тиждень його відвідує  Віка, і там із дівчинкою займаються логопед, дефектолог і психолог. Фахівці відзначають творчі здібності Віки та наявність логічного мислення.

Проте мама дівчинки зазначає, що займатися три рази на тиждень недостатньо. Дитина лише почала сприймати світ на слух, і їй доведеться багато працювати щоб надолужити згаяне. Тому маленька Віка відвідує додаткові уроки в Дніпрі, адже бажаючих займатися в ресурсному центрі багато, і немає можливості його відвідувати щодня через чергу.

Очевидно існує нагальна потреба у подібних центрах. Радник голови Дніпропетровської ОДА Юрій Голик розповів про плани обласної влади повністю забезпечити потреби інклюзивної освіти. За його словами, кінцева мета - медіатека і ресурсна кімната в кожній школі, плюс повна доступність цих шкіл. Дитина у візочку має без проблем діставатись потрібного поверху і пересуватись в межах школи.

“За півтора роки відкрито близько 120 ресурсних кімнат і медіатек, проте цього мало, потрібно більше. Це більше, наприклад, ніж в Харківській і Запорізькій областях разом узятих, але менше ніж потрібно. На 1000 шкіл потрібно 2000 таких кімнат. Проте ми брали найбільші школи з найбільшою кількістю учнів. У процентному співвідношенні реконструювавши 30% шкіл, ми охопимо до 70% учнів. В цьому році ми бралися за школи, де більше ніж дві інклюзивні дитини. Наступний крок - школи з хоча б однією такою дитиною, а наступний крок - зробити ресурсні медіатеки в школах, де немає дітей з особливими потребами. Щоб коли дитини пішла в таку школу - для неї вже все було облаштовано. Коли це станеться, ми зможемо заявити, що ми перша в країні область, яка повністю забезпечили інклюзивну освіту”, - зазначив Юрій Голик.

Проблемою досягти бажаної мети, за словами радника голови ДніпроОДА, лежить в недостатній співпраці влади на місцях з обласною владою. Сільські голови не зацікавлені в розвитку інклюзії, адже їх вибрав народ на певний термін. Він колись вийде, а людям потрібно показати результат, місцева влада зосереджена на облаштуванні пі’їздів, ремонті покрівель, водогонах та інших інфраструктурних об’єктах. Їй найчастіше не до дітей, які колись там підуть в школу.

“Ми колишні бізнесмени і ми менеджери. Ми нікуди не обираємося, нас призначив Президент. Ми можемо собі дозволити деякі філософські речі. Так, медіатеки - продукт, що не продається, але ми їх робимо з огляду на майбутнє. Звісно, простіше взяти окрему ділянку дороги 100 км, наприклад, до Кривого Рогу, закатати її за мільярд гривень, зробивши роботу Укравтодору, і сидіти, склавши руки. Але ми носимося з кожною школою, їздимо по всій області, рекоструюємо, відкриваємо. І так правильно”, - пояснює свою позицію Юрій Голик.

Окрім облаштування шкіл коштами обласної влади на Дніпропетровщині був побудований перший в Україні інклюзивний парк. Він знаходиться у Дніпрі біля ОДА, в повній доступності для всіх бажаючих.

Радник голови ДніпроОДА зауважив, що область передасть всі проектні рішення усім державним органам, які готові їх втілювати на своїх територіях. Також він зазначив, що наступного року на Січеславщині буде побудовано ще три інклюзивних парка і передньо вони плануються на лівому березі у Дніпрі, в Нікополі та Кривому Розі.

Спрогнозувати, коли буде повністю забезпечена інклюзивна освіта, сьогодні важко. Адже невідомо, скільки на неї буде виділятися коштів у наступні роки. Але поки робота йде, для дітей створюються можливості і з’являється шанс на повноцінний розвиток і життя. Можна сміливо сказати, що таким чином світ змінюється на краще, а значить не все втрачено, і Україна, починаючи з Дніпропетровщини, розвивається і рухається вперед.
 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Загрузка...

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

‡агрузка...


Юрій Фоменко

Сільський автобус

Сільський автобус кінця 70-х.Дочекавшись обвітреного і запиленого, задимленого і замученого сільськими дорогами ЛАЗа, вмощувалися на твердих його кріслах, бажано біля вікна. Гойдало, гицало, раз-у-раз...
Максим Мірошниченко

Інтелектуальні пітекантропи

Сьогодні у Раді цілий шабаш інтелектуальних пітекантропів. Але мажоритарник Шахов, на мою скромну думку, - хедлайнер цієї туси. У його виступі проти ринку землі ми почули посилання на спартанського ца...
Осінь. Пожовклі листя лежать на землі, вологе повітря обгортає тебе настільки, що ти починаєш відчувати, як воно намагається пробратися до кісток. А тим часом через сіре небо пробивається сонце, щоб с...
Марія СОЛОМОНОВА

Гроші як токсичний елемент

Не завжди гроші – це лише гроші. Іноді вони перетворюють людину на токсичний елемент, який отруює великі території та чинить небезпеку державності країни........Ще зовсім недавно, у розпал перед...