App Store Google Play

До духовного собору

26.10.2018 18:00
До духовного собору

Днями в Кривому Розі відбулося ініційоване громадськістю молитовне віче з нагоди оголошення офіційної процедури з надання Українській православній церкві Томосу про автокефалію. Учасники віча засвідчили свою позицію стосовно цієї доленосної події в житті України і прийняли у зв’язку з цим звернення до українського духовенства. Пропонуємо вашій увазі коментарі з учасниками цього заходу.+

«ЦЕ АКТ ТОРЖЕСТВА ІСТОРИЧНОЇ СПРАВЕДЛИВОСТІ»


Професор Віталій Стецкевич (в центрі) з учасниками віча

Віталій СТЕЦКЕВИЧ, професор, доктор історичних наук:

— Я не міг не відгукнутися на цю надзвичайну подію. Давно слідкував за тим, що відбувається в Константинополі, де триває велика й важлива робота з підготовки до надання Українській православній церкві Томосу про автокефалію. Я надзвичайно прихильно ставлюся до цього, тому що це акт торжества історичної справедливості. Якщо хочете, це повернення правди на українську землю. І не відгукнутися на це, як інтелігент, громадянин і просто криворожанин, я не міг. Тому почав шукати однодумців, які також відчували потребу позитивно відгукнутися на цю величну, у повному розуміння цього слова, епохальну подію в житті нашої країни.

Коли ми нарешті зустрілися й почали обговорювати питання проведення майбутньої акції, я висловив таку думку, щоби її учасниками стали не лише віруючі прихожани Київського патріархату. Я би дуже радів, якби прийшли на неї і віруючі Московського патріархату, і протестанти, і представники мусульманської громади, і посланці іудейської. Я би хотів побачити людей, які би щиро хотіли розділити разом з нами радість – відродження української помісної церкви.

На жаль, вдалося це далеко не повною мірою. І якщо відсутність на цьому заході представників УПЦ Московського патріархату була прогнозованою, то той факт, що на віче не прийшли навіть ті, хто обіцяв прийти, для мене є незрозумілим. Приємно, що окрім священиків УПЦ Київського патріархату прийшли розділити з нами нашу радість представники протестантських церков і Криворізької Ради Церков. З моєї точки зору – це був екзамен як для віруючих, так і для атеїстів і найперше – інтелігентів Кривого Рогу, які мали би прийти і засвідчити своє ставлення до цієї події. На жаль, розуміння того, на скільки вона важлива з точки зору подальшого українського державотворення і перш за все – встановлення в Україні духовного собору, поки-що в Кривому Розі продемонструвало не так багато людей. Але я переконаний, що усвідомлення цього життєво важливого процесу більш широким загалом іще попереду.

«УСЕ ЗАЛЕЖАТИМЕ ВІД НАС САМИХ…»

Отець Олег РАЩУПКІН, протоієрей, благочинний Криворізького благочиння УПЦ КП:

— Прийшов на молитовне віче з великою радістю і надією. І дуже приємно, що серед криворізької громади є свідомі люди, які вболівають за Україну, за Українську державу і за Українську помісну православну церкву. І це дає натхнення мені як священику, що зокрема моє служіння не є марним.

На цьому шляху потрібна лише наполеглива праця. Більше жодних перешкод я не бачу. Просто повинні всі працювати, в усіх напрямках – духовному, моральному, освітньому, історичному… Тільки так ми здатні усвідомити, хто ми є, і можемо зробити світ таким, який нам потрібен.

Як довго триватиме процес творення єдиної помісної православної церкви в Україні? На це запитання важко дати однозначну відповідь, бо до своєї церкви Україна та її нарід, які довго не мали своєї державності, йшли століттями. Тепер усе змінилося – спочатку Україна як держава отримала державну незалежність, а тепер і Українська православна церква набуває канонічного незалежного статусу. Відтак усе залежатиме від нас самих, від нашого бажання, а також від нашої спільної праці і служіння. Сьогодні ми всі за свободу, і найперше завдання Української незалежної держави та Української незалежної церкви – виховувати вільних людей вільної України.

 «ТРЕБА СТВОРЮВАТИ ФОНД БУДІВНИЦТВА УКРАЇНСЬКОГО ХРАМУ»

Лариса КОЗАЧЕНКО, мешканка криворізького Соцміста:

— Я дізналася від сина, що має зібратися громада для обговорення теми, яка мене дуже давно хвилює. Гадаю, наші батьки, діди і прадіди сьогодні дивилися з небес і раділи тому, що почули. А почули вони добре слово про те, про що мріяли чимало поколінь українців – про відродження Української православної церкви. У зв’язку з цим у мене є прохання до людей, що тут зібралися і до вас, журналістів, донести до широкого загалу криворіжців думку про необхідність створення фонду для будівництва в Кривому Розі величного храму помісної Української православної церкви. І хай би до цього фонду перераховували кошти всі, хто хоче мати таку церкву в нашому місті. Я пенсіонерка, але я першою б віддала частину своєї пенсії на цю святу справу, бо церкву, до якої я ходила раніше, вже відвідувати не можу. 

Мене хрестили в церкві на Карнаватці. При комуністах у 63-му році її зруйнували. Коли ж її знову відновили, я почала туди ходити на службу. Але відколи почалася війна, відвідувати цю церкву перестала. Чому? Розумієте, коли там моляться «за здравіє Кіріла», який благословляє російських військових, що їдуть на Донбас убивати наших співвітчизників, українцям вже робити там нічого.

Почала ходити в українську церкву до отця Романа, що в Центрально-Міському районі біля школи мистецтв. Але церковне приміщення там невеличке. Буває, що людям доводиться буквально на вулиці стояти, бо всі не поміщаються. Ну зовсім малесенька там церква. Шукала українську церкву десь ближче, але, на жаль, такої поки що не знайшла.

Звісно, віряни, які проживають на тій чи іншій території, мали би самі зорганізуватися і збудувати собі церкву. Але ж до цього переважна більшість наших земляків іще не готова. Скажімо, я 34 роки пропрацювала на комбінаті «Криворіжсталь», де обстановка була досить далека від релігійної. Переважна більшість мешканців мого району також заводські, які в цьому відношенні дуже пасивні. Втрачений зв’язок між поколіннями. Люди зневірені. Кожен живе у якомусь своєму світі й до якихось спільних інтересів або дій не надто схильний. Але я так гадаю, що все одно треба починати цю тему розкручувати. Як кажуть, вода камінь точить.

«Я ЗА ЄДИНУ УКРАЇНСЬКУ ПРАВОСЛАВНУ ЦЕРКВУ»

Ганна СТЕПУРА, мешканка Саксаганського району Кривого Рогу:

— Мешкаю в Саксаганському районі, де жодної церкви Київського патріархату взагалі немає. Тому доводиться їздити в інші райони міста – до того ж отця Романа або ж на Чорногорку чи на Гданцівку до отця Миколая, у якого, до речі, ми й свою онуку хрестили. Так що українська церква нам дуже потрібна. Я з багатьма людьми говорила на цю тему і чимало з них налаштовані так само, як і я, схиляючись саме до автокефальної Української православної церкви. І таких стає все більше й більше. А з часом, коли остаточно вирішиться питання з помісною церквою, таких взагалі буде більшість. Так що про будівництво українських храмів вже сьогодні думати треба.

 «ВАЖЛИВО, ЩО МИ ВИЛІЗЛИ З-ПІД КОВДРИ»

Отець Олександр АГАРКОВ, протоієрей УПЦ КП, військовий капелан, волонтер:

— По-перше, ті люди, які були на заходи, понесуть це в маси. По-друге, важливо було подати спільний голос громадськості, зокрема криворізької інтелігенції, і церкви. Не так, як було раніше, коли говорили в основному поодинці – громадськість собі щось там виголошувала, інтелігенція собі щось там міркувала, журналісти собі щось писали й транслювали, а церква собі щось проповідувала. А Україна у нас одна. Вона багатогранна, і її суспільне життя охоплює дуже великі верстви. Тому дуже важливо, що ми сьогодні заявили про свою позицію у такому безумовно доленосному для нашої країни питанні, як отримання Томосу про автокефалію Української православної церкви.

Важливо, що ми вилізли з-під ковдри. Я гадаю, що ця подія не пройде безслідно і для міської влади. Пам’ятаєте, як було у 2014 році, коли російський триколор хотіли підняти над міськрадою? Коли довелося вперше боронити там флагшток, було всього 7-10 чоловік. І всі оті проросійські елементи подумали: «Клас, пабєда! Бандери спят» і так далі… Але коли почалися більш серйозні маневри, протягом кількох годин близько десяти тисяч містян зібралося під міськрадою. Тому відносно сьогоднішньої події я би сказав по-військовому – це була свого роду розвідка. Тобто люди прийшли подивитись, як воно буде. Так, люди ще пасивні та аморфні. Вони змучені й багато в чому розчаровані, але в них іще повно сил та енергії. І цієї енергії вистачить, без сумніву, і на відновлення єдиної помісної Української православної церкви.

День

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Загрузка...

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

‡агрузка...


Те, що два великих свята, Архістратига Михаїла і День гідності та свободи, Україна відзначає в один день, не випадковий збіг. Ці свята дещо схожі – і за смислом, і особистостями.Наші Герої, які...
Максим Мірошниченко

Про деолігархізацію

Як свідчать розмови суркова із бородаєм про ріната, заяви коломойського та й результати останніх, передостанніх...та в принципі будь-яких виборів, реальна модернізація України можлива лише після усуне...
Юрій Фоменко

Сільський автобус

Сільський автобус кінця 70-х.Дочекавшись обвітреного і запиленого, задимленого і замученого сільськими дорогами ЛАЗа, вмощувалися на твердих його кріслах, бажано біля вікна. Гойдало, гицало, раз-у-раз...
Максим Мірошниченко

Інтелектуальні пітекантропи

Сьогодні у Раді цілий шабаш інтелектуальних пітекантропів. Але мажоритарник Шахов, на мою скромну думку, - хедлайнер цієї туси. У його виступі проти ринку землі ми почули посилання на спартанського ца...