App Store Google Play

Заздрість

22.10.2018 18:00
 Заздрість

Колись усі ми вже обпеклися. З найкращими намірами. Із найсвітлішими сподіваннями. І навряд чи буде чесно стверджувати, що ідеї соціальної справедливості було привнесено в Україну на московських багнетах.

Окрім зовсім уже відморожених більшовиків, які до розпаду імперії в нас так само водилися, самі отці-засновники УНР були поміркованими соціалістами, які спиралися, своєю чергою, на традиції «громадівців» і Франка. Ну й діячі короткого періоду «геть від Москви» були хворі на ті самі ілюзії, тобто щирими вирівнювачами. Це коштувало Україні мільйонів закатованих і ненароджених, катастрофічного відставання в економічному, а головне, соціальному й гуманітарному розвитку. Тепер пожинаємо.

Є гіпотеза, що прагнення справедливості зашите в людську свідомість (або підсвідомість?) на спадковому рівні. Мовляв, такий поведінковий патерн сприяв кращим стосункам у спільнотах первісних людей, а отже, їхньому виживанню. У такому разі все залежить від інтерпретації. У стародавньому світі вважалася нормою інструкція «око за око, зуб за зуб». До речі, наша рідна «Руська правда» (XI–XII століття) передбачала грошову компенсацію за образу у вигляді випадкового вбивства сторони конфлікту: від 5 до 80 гривень родичам залежно від статусу небіжчика — і ви квити, справедливість перемогла. У багатьох західних мовах (до речі, як і в арабській), а отже, і культурах справедливість і правосуддя, себто юстиція, — буквальні омоніми, просто одне й те саме слово.

У нас не так. Є серйозна підозра, що даються взнаки теорія й практика комнезамів, які в’їлися в плоть і кров. У масовій свідомості українців справедливість означає приблизно те саме, що й рівність, причому не в тому значенні, у якому це слово вживається на батьківщині тріади «свобода, рівність, братерство», себто рівність прав, стартових можливостей, відсутність станів і каст, а в суто вжитковому: най би в сусіда корова здохла. Я, може, трохи перебільшую, але не надто. Будь-який об’єктивний успіх іншого (пам’ятаєте Сартра: «Пекло — це інші»?) викликає в широких масах передусім не захоплення, не бажання наслідувати, не прагнення встановити планку для себе самого, а підозри, намагання вивести на чисту воду, імпульс «забрати все й переділити». Інакше кажучи, заздрість. У нього ось яка зарплата, а я виживаю на три двісті (що саме по собі ганебно, але друге від першого не залежить). Він на X6, а я на «Ланосі» (що саме по собі є знущанням з організму, але ти ж не хочеш, щоб усі так мучилися?). Він на Мальдівах, а я в себе на городі. Так реальна війна з бідністю медсестри, вчительки, пенсіонера перетворюється на ментальну війну з багатством, а кожен заможний сусід — на потенційний об’єкт розкуркулення («вони там усі крадуть»).

Якщо для шведа, данця й, можливо, німця високі податки на бізнес та особистий дохід компенсуються побутовою стократ обсмоктаною протестантською етикою, що загалом робить середовище придатним для проживання, то в нас несприйняття справді кричущого розриву в доходах супроводжується здатністю дурити ближнього, а надто дальнього за першої-ліпшої нагоди. Найнебезпечніше, що такий тип свідомості означає: а) соціальну пасивність, відмову від пошуків оптимального сценарію власного життя; б) запит на найтупішу, найагресивнішу передвиборчу риторику популістів. Забрати й переділити — що незрозуміло?

Бачите, у чому колізія? З одного боку, поняття справедливості від Платона та Корану, концепт рівності від масонського ордену мартиністів, звідки його позичили лідери Великої французької революції, а згодом усі демократії світу, складна критика цього концепту від Токвіля до Фрідмана й фон Гаєка, тобто щось заздалегідь складне, суперечливе й неоднозначне, з другого — звичайна одноклітинна заздрість, як і було сказано.

Справедливість як така справді є основою суспільного договору, у ширшому розумінні складовою сенсу життя. Спрощення порядку денного стосовно цього фундаментального начала означає відмову від особистої відповідальності. Світ загалом несправедливий, але суспільство ту справедливість має коригувати там, де це можливо, і водночас не сприяти атрофії відповідальності.

Є надія, що покоління вітчизняних міленіалів трохи менш залежне від психотравм минулого століття, воно ніби краще порається з причинно-наслідковими зв’язками. Зовсім не факт, бо ця генерація породжує як підприємців та програмістів, так і контингент «качалок», кадровий резерв тітушні. Нічим іншим, окрім виховання, ця суперечність не вирішується. Про успішних треба розповідати, не боячись, що хтось вважатиме це прихованою рекламою. Культ щасливчика конче необхідний у нашому інформаційному полі. Альтернатива йому — культ фінінспектора.

Тиждень

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Загрузка...

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

‡агрузка...


Осінь. Пожовклі листя лежать на землі, вологе повітря обгортає тебе настільки, що ти починаєш відчувати, як воно намагається пробратися до кісток. А тим часом через сіре небо пробивається сонце, щоб с...
Марія СОЛОМОНОВА

Гроші як токсичний елемент

Не завжди гроші – це лише гроші. Іноді вони перетворюють людину на токсичний елемент, який отруює великі території та чинить небезпеку державності країни........Ще зовсім недавно, у розпал перед...
Після української заяви про розпуск лднр, м'яч недовго був на половині поля росіян. путін висунув і свою вимогу - імплементація "формули Штайнмаєра" в українське законодавство. Причому ці вимоги путін...
Ось і минуло свято 14 жовтня – день священний для кожного українського націоналіста. При чому незалежно від його релігійних, історичних чи будь-яких інших поглядів. Це свято, особливо у такий не...