App Store Google Play

Пекучий серпень

19.08.2018 10:00
Пекучий серпень

Друг-волонтер запросив на день народження. Специфічне свято, де всі гості так само волонтери. Чи військові, які пройшли війну. А волонтерське середовище, як одна велика родина, що до кінця не поділила батьківську спадщину – всі одне одного знають, всі ходять тими самими стежками. Здалеку справді можна подумати, що зібрались родичі. Скажімо, на поминки. Десь так воно і є, оскільки постійно згадуються ті, кого вже немає, хто відійшов за останні чотири роки. Термін ніби не такий і великий, а скільки всього в собі ховає. Більшість із нас перезнайомились ще 14-го – хто на майдані, хто навесні чотирнадцятого, коли почалася війна. Війна всіх перезнайомила. Війною всі живуть і до сьогодні.

Хоча де вона – ця війна? Серпень гарячий, особливо у великому кам’яному місті. Хочеться якось його пережити. Не хочеться нічим перейматись. Хочеться говорити про щось просте. Про гори, скажімо. Або про морське узбережжя. Ось про війну напевне говорити не хочеться. Соціальні мережі дивним чином поєднують у собі фото в купальниках і фото з окопів. Кольори в серпні особливо яскраві. Яскрава поверхня моря. Яскрава кров на бинтах. Четвертий рік поспіль, від серпня 14-го, це різке болюче поєднання релаксу й виживання, щедрої засмаги й рваної чоловічої шкіри. І все це під тим самим серпневим сонцем, в тих таки реаліях втомленого літнього сонця, що довго закочується за обрій. Дві реальності, що так і не змогли витіснити одна одну, якимось чином суміщаються, поєднуються, накладаються одна на одну.

Тоді, чотири роки тому, все це мало особливо апокалітичний підтекст – реклама пляжів і відео з оточення. Країна, що ніяк не могла визначитись, у що вірити, що сприймати – присутність російських військ на Сході, чи красиву картинку, яку пропонувало російське знову ж таки телебачення. Країна, яка, за великим рахунком, і до сьогодні розривається між цими двома полюсами – полюсом свого болю і полюсом чужої брехні, яка й далі когось переконує і заспокоює. Під гарячим сонцем ця розірваність і невизначеність особливо очевидна. І особливо болюча.  

Цього року так само – пекучий серпень, порожнє місто, гарячі кольори, тінь і змора. Ось просто хтось, сидячи в цій тіні, згадує імена загиблих, а хтось скаржиться на туроператора. В кожного своя реальність, кожен тримається своєї правди.

Напередодні зустрічаємось із начальником військового госпіталя. З друзями хочемо допомогти одному з відділень, радимось як краще це зробити. Начальник по-військовому стриманий – від допомоги не відмовляється, проте дає зрозуміти, що госпіталю багато хто допомагає. Підприємці, бізнесмени, з Харкова, з Донбасу. Допомога, зазвичай, не афішується. Мабуть, так і має бути. Хоча іноді здається, що ця війна в цілому – не афішується. Просто хтось приймає її для себе, а хтось далі сприймає серпень, як заслужену розкішну даність, навіть не намагаючись при цьому перейматись чиїмись проблемами. Тільки ось проблеми від цього не вирішуються. І начальник госпіталя знає про це краще за інших, оскільки змушений приймати «вертушки» з пораненими, що регулярно прилітають у тепле серпневе місто, наповнене тихою музикою й веселими голосами.

Нікого не хочеться звинувачувати. І про очевидне говорити теж не хочеться. Але ось знову закінчується літо, і за безтурботними голосами так чи інакше вловлюється тривога – що буде далі, чим завершиться ця чергова сонячна феєрія? Чи не завершиться все це черговим вибухом, черговим загостренням там, на Сході? Адже асоціації – річ приватна й примхлива. Для когось із нас серпень – це літо й пляж, для когось останнім часом і до кінця життя серпень – це Іловайськ. Думаю, нам доволі непросто буде жити разом. Але доведеться. Життя поєднає все.

Ось і волонтери сидять, говорять про своє, розповідають про бойові подвиги, десь трішки прикрашаючи невеселу дійсність. За сусідніми столиками сидить розморена сонцем публіка, яка б сильно здивувалась, якби почула, про що говорять ці милі немолоді люди, що саме вони дарують своєму приятелеві на день народження й за кого вони п’ють – стоячи й мовчки. Але ніхто нікого не підслуховує, ніхто нікому не заважає – місць вистачає на всіх, літа так само. Кожен живе своїм клопотами й тривогами. В новинах з’являються фото з підготовки до військового параду. І фото російських військових колон, що прибувають на Донбас.

В серпні загострюється відчуття того, що все може знову обірватися й вибухнути вогнями, що вся ця наша розслабленість і врівноваженість можуть зникнути – раз і назавжди. Але поки що сонце робить рухи повільними і спокійними, і ніхто не хоче думати про найгірше. Сонце викочується за високі білі дахи. Небо береться ніжними рожевими фарбами. Літо видається досконалим і безкінечним. Іноді над містом у бік госпіталя пролітають гелікоптери. 

Новое время

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Загрузка...

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

‡агрузка...


Андрій ДЕНИСЕНКО

Розрита могила

У Новоолександрівці під Дніпром - нова ілюстрація до відомого Шевченкового віршу. Під виглядом і прикриттям археологічного дослідження по варварськи знищено 5-тисячолітній курган. Усі розкоп...
Всі ми у ці дні про щось мовчимо. Кожен про своє, але і усі про одне, спільне. Але треба не лише мовчати. Треба і нагадувати, згадувати, поширювати, тільки б усі довкола ніколи не забули. 21...
Особливості українізації в одному невеликому місті і його околицях. То є не філологія. То є психологія.) Група в соціальній мережі невеликого міста центральної України. Учасники місцеві російсько...
В 1816 році в Європі стався рік без літа. В червні-серпні в Нью-Йорку, Лондоні, Парижі, Берліні були морози, сніги, бурі та затяжні дощі. Кліматичну аномалію викликало виверження вулкану Тамбора в Інд...